Рішення

від 29.05.2017 по справі 914/1394/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017р. Справа № 914/1394/15

за позовом: Публічного акціонерне товариство Державний ощадний банк України в особі філії-Львівського обласного управління АТ Ощадбанк , м.Львів

до відповідача: Малого приватного підприємства Гранат , м.Буськ Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Буськ Львівської області

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Головуючий суддя Щигельська О.І.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Петрашко М.М.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - представники за довіреністю

від третьої особи: ОСОБА_4 - представник за довіреністю

Суть спору: у зв'язку із скасуванням Постановою Вищого господарського суду України від 21.11.2016р. постанови Львівського апеляційного господарського суду від 19.09.2016р. та рішення господарського суду Львівської області від 06.06.2016р. у справі №914/1394/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії-Львівського обласного управління АТ Ощадбанк , м.Львів до Малого приватного підприємства Гранат , м.Буськ Львівської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, м.Буськ Львівської області, про звернення стягнення на предмет іпотеки, у відповідності до ст.2-1 ГПК України, проведено автоматизований розподіл справи, за результатом якого справу №914/1394/15 передано на новий розгляд судді Щигельської О.І.

Ухвалою суду від 15.12.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.01.2017р. Ухвалою суду від 16.01.2017р. розгляд справи відкладено на 30.01.2017р. В судовому засіданні 30.01.2017р. заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято судом та оголошено перерву до 13.02.2017р. Ухвалою суду від 13.02.2017р. строк вирішення спору, за клопотанням відповідача, продовжено на 15 днів та розгляд справи відкладено на 27.02.2017р. Ухвалою суду від 27.02.2017р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст.2-1 ГПК України, у склад колегії увійшли головуючий суддя Щигельська О.І., судді: Кітаєва С.Б., Петрашко М.М. Ухвалою суду від 02.03.2017р. вказаною колегією суддів справу прийнято до свого провадження і призначено до розгляду в судовому засіданні на 22.03.2017р. Ухвалою суду від 22.03.2017р. розгляд справи відкладено на 19.04.2017р. у зв'язку з неявкою окремих учасників судового процесу.

У зв'язку з перебуванням судді Кітаєвої С.Б. у відпустці, що унеможливило її участь в судовому процесі, 19.04.2017р. проведено повторний автоматизований розподіл, внаслідок якого у склад колегії увійшла суддя Мороз Н.В.

Ухвалою суду від 19.04.2017р. прийнято справу до провадження у новому складі колегії суддів та розгляд справи відкладено на 15.05.2017р. В судовому засіданні 15.05.2017р. оголошено перерву до 25.05.2017р., зважаючи на подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи. В судовому засіданні 25.05.2017р. оголошено перерву до 29.05.2017р., зважаючи на подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи.

За клопотанням представника Малого приватного підприємства Гранат (вх.№1476/17 від 16.01.2017р.) фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Оберіг .

Представники учасників судового процесу в судове засідання 29.05.2017р. з'явились, їм роз'яснено права згідно ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні 29.05.2017р. подав заяву про зменшення розміру позовних вимог (вх.№19005/17 від 29.05.2017р.), в якій просить суд стягнути з МПП Гранат на користь ПАТ Державний ощадний банк України в особі філії - Львівське обласне управління АТ Ощадбанк , шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28.08.2007р., укладеним між ВАТ Державний ощадний банк України та МПП Гранат , посвідченим приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за №1183, а саме нерухоме майно:

будівлю кафе Біля каміну , що знаходиться по вул. Є. Петрушевича, 25 а в м.Буськ Львівської області, загальна площа будівлі - 107,8 кв.м., яка належить іпотекодавцю МПП Гранат на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.1998р. № за реєстром 2857 посвідченого державним нотаріусом Буської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, та зареєстрованого в Львівському обласному державному комунальному бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 17 січня 2000 року та записаного в реєстрову книгу №1 за реєстровим №60, реєстраційний номер 3988640,

та земельну ділянку на якій знаходиться ця будівля, площею 0,0551га, кадастровий номер: 4620610100:13:025:0018, що знаходиться за адресою: Львівська область, м.Буськ, вул. Є.Петрушевича, 25 а , яка належить іпотекодавцю МПП Гранат на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЛВ №087236 виданого Буською міською радою,

з метою погашення заборгованості ОСОБА_1 (що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) за договором відновлюваної кредитної лінії №601 від 28.08.2007 року, розмір якої станом на 26.05.2017р. становить 95584,85грн., з яких сума нарахованої пені по кредиту за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 94182,90грн.; інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з травня 2012 по травень 2015 - 1339,19грн.; 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 62,76грн., встановивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки: для нежитлової будівлі - кафе Біля каміну в розмірі 713291,00грн., для земельної ділянки - в розмірі 153177,00грн. Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.

У відповідності до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач до прийняття рішення по справі вправі, серед іншого, зменшити розмір позовних вимог. Зважаючи на це, вказану заяву прийнято судом, подальший розгляд справи відбувається з її врахуванням.

Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві та письмових поясненнях (вх.№1376/17 від 13.01.2017р., вх.№3421/17 від 26.01.2017р.), з врахуванням обставин, наведених у заявах про зменшення розміру позовних вимог (вх.№344/17 від 26.01.2017р., вх.№2294/17 від 24.05.2017р.). Ствердив, зокрема, що в серпні 2007 року між позивачем та третьою особою - ОСОБА_1 укладено кредитний договір. ПАТ Ощадбанк взяті на себе за договором вимоги виконано в повному обсязі та надано позичальнику кредитні кошти. Однак, останнім взяті на себе за договором зобов'язання із повернення коштів, сплати процентів та інших обов'язкових платежів, належним чином не виконано. Оскільки виконання зобов'язань позичальника за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою на підставі договору, укладеного між позивачем та відповідачем -МПП Гранат в серпні 2007р., ПАТ Ощадбанк звернулось до нього із вимогою про його виконання. Зважаючи на те, що вимогу залишено без задоволення, ПАТ Ощадбанк заявлено позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Просив суд позов задоволити та призначити по справі судові оціночно-будівельну та оціночно-земельну експертизи з метою визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки, про що подав відповідне клопотання (вх.№1775/17 від 19.04.2017р.).

Представники відповідача в судовому засіданні 29.05.2017р. проти задоволення позову заперечили з мотивів, наведених у відзиві (вх.№1471/17 від 16.01.2017р., вх.№7896/17 від 27.02.2017р.), додаткових письмових поясненнях (вх.№3812/17 від 31.01.2017р., вх.№14443/17 від 19.04.2017р.), письмових поясненнях (вх.№17087/17 від 15.05.2017р., вх.№18702/17 від 25.05.2017р.). Зокрема, зазначив, що зобов'язання ОСОБА_1 з повернення кредитних коштів повністю виконано, окрім того, також частково погашено заборгованість за нарахованою ПАТ Ощадбанк пенею, 3% річних та інфляційними втратами. Відтак, просить суд врахувати зазначені обставини та зменшити розмір неустойки, а також подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені (вх.№1473/17 від 16.01.2017р.). Фактичний розмір невиконаних ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, встановлений судовим рішенням, є неспіврозмірним із вартістю предмету іпотеки, на який просить звернути стягнення позивач. Зважаючи на таке, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи в судовому засіданні 29.05.2017р. просив відмовити у задоволенні позову із подібних за змістом підстав, зазначених у письмових поясненнях (вх.№3811/17 від 31.01.2017р., вх.№16844/17 від 12.05.2017р.).

Позивач заперечив щодо зменшення судом розміру нарахованої пені та зазначив, що неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе за договором зобов'язань йому заподіяно збитки у розумінні ч.3 ст.551 ЦК України.

Інших заяв чи клопотань сторонами не подано.

Суд, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Відповідно до ч.1 ст.111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 21.11.2016р. по справі №914/1394/15, серед іншого, зазначено, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості позичальника за кредитним договором, не встановлювали чи було виконано рішення Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15; не досліджували обставини справи на предмет того, чи звертався позивач до позичальника з відповідною вимогою про сплату сум пені та 3% річних донарахованих кредитором понад ті, що заявлено до стягнення з позичальника у справі №440/627/15 та у вимозі № 27-02/1363 від 09.02.2015р.

Беручи до уваги зазначені вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, розглянувши подані докази в їх сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено таке.

Між філією Відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України , правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (позивач по справі, банк за договором), та ОСОБА_1 (третя особа по справі, позичальник за договором) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007р., за яким банк зобов'язувався надати позичальнику на умовах цього договору кредит в сумі 200000,00грн., а позичальник - отримувати, належним чином використовувати та повернути кредит в сумі 200000,00грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 17% річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (п.1.1).

На виконання умов вищевказаного договору позивач, відповідно до розпорядження від 28.08.2007 р., надав третій особі грошові кошти в сумі 200000,00грн., що підтверджується видатковим касовим ордером №73480. Одержання грошових коштів на підставі договору відповідачем не заперечується.

Договором про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії, укладеним позивачем та третьою особою 01.11.2008р., встановлено плату за користування кредитом у розмірі 21% річних.

Окрім цього, 26.08.2010р. зазначеними особами також укладено договір про внесення змін до договору відновлювальної кредитної лінії, яким викладено договір відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007 р. в новій редакції.

Так, згідно п.1.2 договору, кредит надається окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією, у період до 27.08.2010р. Остаточним терміном повернення кредиту є 27.08.2010р. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає погашенню щомісячно ануїтетними платежами. Позичальник зобов'язується щомісячно до 27 числа місяця, наступного за звітним, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком проценти ануїтетними платежами в сумі 5410,67грн. шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань, починаючи з 27.09.2010р. на відповідні позичкові рахунки позичальника. Сплата останнього ануїтетного платежу здійснюється до 27.08.2015р.

У відповідності до п. 1.5.1.1, п. 1.5.1.3 кредитного договору, проценти нараховуються банком щомісячно за методом факт/факт на фактичний залишок заборгованості за кредитом, що був отриманий позичальником, починаючи з дати видачі кредиту до моменту закінчення терміну, на який надано кредит. Нараховані проценти повинні бути сплачені позичальником не пізніше останнього робочого дня місяця, починаючи з наступного місяця після видачі першого траншу.

У п.2.3.1 договору передбачено, що банк має право припинити надання кредиту та вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування, сплати комісійних винагород та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором або за договором застави (іпотеки).

Після отримання позичальником від банку повідомлення про відкликання кредиту, позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту одержання такого повідомлення, здійснити повне погашення кредиту (включаючи основну суму кредиту, нараховані та несплачені проценти за користування кредитом, комісійні винагороди та інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно з цим договором).

У зв'язку з порушенням строків сплати сум кредиту та процентів, позивач звернувся до ОСОБА_1 з вимогою за вих.№27-02/1363 від 09.02.2015 р., в якій вимагав достроково сплатити суми кредиту, процентів та пені. Неналежне виконання зобов'язання позичальником зумовило подальше звернення ПАТ Ощадбанк до Буського районного суду Львівської області із позовною вимогою про стягнення із неї заборгованості за кредитним договором (справа №440/627/15-ц).

Виконання зобов'язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договоромзабезпечені, серед іншого, іпотекою.

Так, між філією Відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України , правонаступником якого, як вже зазначалось, є Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України (іпотеко держатель за договором) та Малим приватним підприємством Гранат (відповідач по справі, іпотекодавець за договором) укладено іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_5 28.08.2007р. та зареєстрований в реєстрі за №1183.

У п.1.1 вказаного договору іпотеки встановлено, що іпотекодавець - майновий поручитель передає в іпотеку іпотекодержателю в якості забезпечення належного виконання зобов'язань (повернення кредиту у розмірі 200000,00грн., сплати відсотків за користування кредитом, сплати штрафних санкцій) за кредитним договором (договір відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007р.), укладеним між іпотекодержателем та позичальником - ОСОБА_1, наступне майно, що належить іпотекодержателю - майновому поручителю на праві власності: будівлю кафе Біля каміну , яка знаходиться по вул. Є.Петрушевича, буд. 25 а в місті Буську Львівської області, на плані позначена літ. А-1 , загальною площею 107,8 кв.м; земельну ділянку, на якій знаходиться ця будівля, площею 0,0551 га, що розташована по вул. Є.Петрушевича, буд. 25 а в місті Буську Львівської області, яка передана для обслуговування кафе.

Відповідно до п.4.2 договору іпотеки, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником зобов'язання в цілому чи тієї або іншої частини, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель реалізує своє право шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, визначеному цим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2015р. позивачем надіслано МПП Гранат вимогу за вих.№27-02/1364 від 09.02.2015р. про усунення порушення зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії, в якому вказано на необхідність погашення заборгованості за кредитним договором, що станом на 06.02.2015р. становить 66540,00грн., у тридцятиденний строк, й попереджено про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки у разі незадоволення таких вимог. Оскільки, зазначений лист залишено МПП Гранат без відповіді, а заявлені вимоги - без задоволення, ПАТ Ощадбанк звернулось до суду із позовом до МПП Гранат про звернення стягнення на предмет іпотеки.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як визначено ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ( Позика ), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Рішенням Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк Україна в особі філії Львівського обласного управління АТ Ощадбанк до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (поручителя), зміненим частково рішенням Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р., встановлено, що станом на 16.04.2015р. заборгованість за кредитним договором становила 193729,00грн.

Із поданих позивачем розрахунків вбачається, що така заборгованість складається з 51092,67грн. залишку прострочених платежів по кредиту; 962,24грн. залишку прострочених платежів по відсотках; 115188,55грн. суми нарахованої пені по кредиту; 17802,06грн. суми нарахованої пені по відсотках; 6369,68грн.інфляційних втрат та 2194,58грн. 3% річних від прострочених платежів.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем заявлено тотожні позовні вимоги до позичальника у справі №440/627/15 та до іпотекодавця у справі №914/1394/15.

Вищезазначеним рішенням встановлено, що 20.05.2015р. та 22.05.2015р. (під час розгляду справи Буським районним судом Львівської області), позичальником частково погашено заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007р., в тому числі й залишок прострочених платежів по кредиту, відтак ПАТ Ощадбанк у вказаному провадженні зменшено позовні вимоги й заявлено до стягнення 145855,84грн., з яких: сума нарахованої пені по кредиту - 114316,54грн.; сума нарахованої пені по відсотках - 15263,33грн. гривень; інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості за кредитом - 14162,30грн.; 3% річних від прострочених платежів - 2113,68грн.

Вказані позовні вимоги задоволено повністю. Проте, рішенням Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р. вказане судове рішення змінено частково, а саме - зменшено розмір пені й присуджено до стягнення 35000,00грн.

Водночас, позивач просить суд з метою погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ Ощадбанк за кредитним договором відновлювальної кредитної лінії №601 від 28.08.2007р., що станом на 26.05.2017р. розмір становить 95584,85грн., з яких сума нарахованої пені по кредиту за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 94182,90грн.; інфляційні втрати від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з травня 2012 по травень 2015 - 1339,19грн.; 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 62,76грн., звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, визначивши початкову ціну реалізації на рівні 713291,00грн. для нежитлової будівлі - кафе Біля каміну та 153177,00грн. - для земельної ділянки.

Так, ст.1 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Як визначено ч.ч. 5, 6 ст.3 вказаного Закону, іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. У разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст.7 Закону України Про іпотеку , за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

У відповідності ч.ч. 1, 3, 5 ст.33 вказаного Закону України, право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, ст.35 Закону України Про іпотеку встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1). Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2).

Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення визначено, ст. ст. 39, 41 вказаного Закону, його реалізацію на прилюдних торгах.

Водночас, суд також звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4.4 Постанови № 1 від 24.11.2014р. Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів , про те, що у разі якщо право звернення стягнення на майно пов'язане з невиконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов'язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов'язання; невиконання зазначеної передумови відповідно до ч.2 ст.35 Закону України Про іпотеку є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

У листі Верховного суду України ОСОБА_6 судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна від 01.02.2015р. роз'яснено, що одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним. Також, у вказаному листі Верховного суду України зазначено, що суди повинні мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 04.09.2013 у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

Беручи до уваги застереження відповідача та третьої особи щодо значно вищої вартості предмета іпотека по відношенню розміру заборгованості за кредитним договором заявленої до стягнення, суд звертає увагу на те, що неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання не є передбаченою законом підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, суд, у відповідності до ч.3 ст.39 Закону України Про іпотеку , вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Відтак, якщо порушенням зобов'язання не завдано іпотекодержателю збитків, неспіврозмірність вартості майна та заборгованості може бути врахована судом при вирішенні спору. Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 04.11.2015р. №6-340цс15.

Так, згідно зі ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1). Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.3).

Водночас, позивач звертає також увагу на правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 14.09.2016р. у справі № 6-473цс16 про те, що за змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Враховуючи наведене, суд звертає увагу на те, що квитанцією №213166272 від 11.05.2017р., та квитанціями без номера від 24.05.2017р., копії яких долучено до матеріалів справи, підтверджується повне та належне виконання ОСОБА_1 зобов'язання із погашення заборгованості, встановленої рішенням Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15, з врахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р., а саме сплата 35000,00грн. пені, 14162,30грн. інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитом та 2113,68грн. 3% річних від прострочених платежів.

Також суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався до боржника - ОСОБА_1 із вимогою про сплату саме суми нарахованої пені по кредиту за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 94182,90грн.; інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з травня 2012 по травень 2015 - 1339,19грн.; та 3% річних від прострочених сум заборгованості за кредитним договором за період з 24.04.2012 по 21.05.2015 - 62,76грн., які, зважаючи на подану заяву про зменшення розміру позовних вимог є предметом спору по справі №914/1394/15.

Зважаючи на добровільне погашення боржником - ОСОБА_1 під час розгляду справи заборгованості зі сплати прострочених тіла кредиту та процентів, а також виконання судового рішення Буського районного суду Львівської області від 22.12.2015 у справі №440/627/15, з врахуванням рішення Апеляційного суду Львівської області від 03.05.2017р., суд приходить до висновку, що основне зобов'язання за кредитним договором виконано, хоч і з порушенням встановлених договором строків, проте в повному обсязі, а допущені відповідачем порушення похідних зобов'язань - сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, не спричиняють для позивача, як іпотекодержателя, збитків та не є збитками самі по собі за своєю правовою природою. Окрім того, позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він позбавлений можливості задоволити свої вимоги за кредитним договором інакше, як шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено виконання зобов'язання боржником, вартість якого значно перевищує суму вимог, заявлених до стягнення.

Беручи до уваги наведені вище обставини, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити. Не підлягає, відтак, до задоволення й подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, заявленої до стягнення, в порядку ст.83 ГПК України.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.39 Закону України Про іпотеку , лише у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, серед іншого, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону та початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4.3 Постанови №1 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів роз'яснено, що якщо господарський суд визнає обґрунтованими позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то в силу приписів статті 38, частини першої статті 39 Закону України Про іпотеку у резолютивній частині рішення суду має бути встановлено та зазначено початкову ціну реалізації предмета іпотеки. З урахуванням положення частини шостої статті 38 Закону України Про іпотеку ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а у разі відсутності такої згоди - на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Водночас господарський суд за необхідності може згідно із статтею 41 ГПК вирішити питання про призначення у справі відповідної судової експертизи. У випадку застосування процедури продажу предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, навіть за наявності згоди сторін щодо початкової ціни продажу предмета іпотеки, початкова ціна такого продажу повинна бути встановлена на підставі висновку суб'єкта оціночної діяльності про оцінку майна, оскільки відповідно до частини другої статті 43 Закону України Про іпотеку початкова ціна продажу не може бути нижчою за 90 відсотків вартості майна, визначеної шляхом його оцінки.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм ст.ст.38, 39 Закону України Про іпотеку , слід дійти висновку про те, що в розумінні норми ст.39 цього закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч.6 ст.38 цього закону, тобто ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Однак, зважаючи на відмову в задоволенні позову судом відхилено клопотання ПАТ Ощадбанк (вх.№1775/17 від 19.04.2017р.) про призначення по справі судових оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи з метою визначення початкової ціни реалізації предмета іпотеки.

Розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення пені, суд зазначає, що відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як визначено ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується, у відповідності до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік.

Водночас, ч.1 ст.259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р., в яких, зокрема, зазначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову зважаючи на його безпідставність, тобто недоведеність порушеного права позивача, суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви МПП Гранат про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вирішуючи питання розподілу господарських витрат, суд звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у п.4.4 Постанови №7 від 21.02.2013р. про те, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

У відповідності до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги подані позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог й заявлену у них до стягнення суму боргу, суд приходить до висновку, що зважаючи на ставку судового збору, встановлену п.п.1 п2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір в редакції, чинній на момент звернення ПАТ Ощадбанк до суду із позовною заявою - 23.04.2015р. (подання позовної заяви до установи зв'язку згідно відбитка поштового штемпеля на конверті), до сплати підлягав судовий збір в розмірі 1911,70грн. У зв'язку із відмовою у задоволенні позову витрати зі сплати судового збору за розгляд справи судом першої інстанції у вказаному розмірі слід покласти на позивача, а також відшкодувати МПП Гранат за рахунок ПАТ Ощадбанк 4262,04грн. та 4649,50грн. судового збору сплаченого за перегляд судового рішення судами апеляційної та касаційної інстанції відповідно, а також 6144,00грн. сплачених за проведення судової експертизи. Зменшення позивачем розміру позовних вимог не впливає на розмір судового збору сплаченого відповідачем за подання відповідних апеляційної та касаційної скарг у встановленому законом порядку та розмірі. Суд, зважаючи на встановлені обставини справи та відмову у задоволені позовних вимог за відсутності порушеного права позивача, відмовляє у задоволенні усно заявленого позивачем клопотання про покладення судових витрат по справі на відповідача в порядку ч.2 ст.49 ГПК України. У відповідності до ст.7 Закону України Про судовий збір та беручи до уваги заявлені позивачем клопотання, судом винесено ухвалу про повернення надмірно сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України в особі філії Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України (м.Львів, вул. Січових Стрільців, буд.9; код ЄДРПОУ 09325703) на користь Малого приватного підприємства Гранат (Львівська область, м.Буськ, вул.Петрушевича, буд.25а; код ЄДРПОУ 19325681) 4262,04грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом, 4649,50грн. судового збору за розгляд справи касаційним судом та 6144,00грн. за проведення судової експертизи.

3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

4. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 06.06.2017р.

Головуючий суддя Щигельська О.І.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Петрашко М.М.