Постанова

від 23.05.2017 по справі 910/18249/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 910/18249/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 23.05.2017 року,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року

у справі № 910/18249/14 (суддя - Маринченко Я.В.)

за скаргою Національного банку України на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі за позовом Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києві у Київській області

до товариства з обмеженою відповідальністю Еліт

третя особа - публічне акціонерне товариство Брокбізнесбанк

про звернення стягнення на заставлене майно

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року по справі № 910/18249/14 скаргу Національного банку України на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича задоволено. Визнано дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича незаконними. Зобов'язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича розпочати примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року у справі №910/18249/14 на підставі наказу господарського суду міста Києва від 05.01.2015 року по справі №910/18249/14.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив відновити строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року у справі №910/18249/14, оскаржувану ухвалу скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким в задоволенні скарги Національного банку України на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2017 року відновлено Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України пропущений строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року у справі № 910/18249/14, порушено апеляційне провадження та призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

У письмових поясненнях, Національний банк України вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, такою, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, а ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. Позивач просив апеляційний господарський суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржувану ухвалу суду першої інстанції.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника надав суду свої пояснення по справі в яких подану апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив її задовольнити. Оскаржувану ухвалу суду першої інстанції представник просив скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні скарги.

Представник Національного банку України у судовому засіданні також, надав суду апеляційної інстанції свої пояснення щодо поданої апеляційної скарги в яких заперечив проти доводів зазначених у скарзі та просив суд апеляційної інстанції відмовити скаржнику у її задоволенні, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як така, що винесена судом у відповідності до закону.

Представники ТОВ Еліт та ПАТ Брокбізнесбанк у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про час та місце розгляду справи учасники процесу повідомлялися належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення.

При цьому, від третьої особи до суду надійшло клопотання в якому ПАТ Брокбізнесбанк просить суд розглядати справу за відсутності його представника. Щодо поданої апеляційної скарги ПАТ Брокбізнесбанк заперечило та просило відмовити у її задоволенні, а ухвалу суду залишити без змін. ТОВ Еліт , про причини неявки суд не повідомило.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін що не з'явились та за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач та третя особа про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, та їх участь у судовому засіданні 23.05.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що в силу приписів ч.2 ст.121-2 ГПК України, неявка учасників процесу не є перешкодою для розгляду поданої скарги.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року по справі №910/18249/14 позовні вимоги Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по м. Києві у Київській області до ТОВ Еліт , третя особа - ПАТ Брокбізнесбанк про звернення стягнення на заставлене майно задоволено в повному обсязі.

05.01.2016 року на примусове виконання зазначеного рішення видано відповідні накази у справі №910/18249/14.

Як вбачається із матеріалів скарги 26.01.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчуком Тарасом Володимировичем винесено Повідомлення №20.1-53276760/14 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Зі змісту зазначеного повідомлення вбачається, що державним виконавцем повернуто виконавчий документ без виконання на підставі п.8 ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження , оскільки стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Обґрунтовуючи своє рішення державний виконавець зазначає, що Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, також зазначає, що банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні, відтак вказане свідчить, що Національний банк України є органом зі спеціальним статусом, відтак не відноситься до жодної гілки влади, а тому за своїм правовим статусом не є державним органом, який звільняється від сплати авансового внеску.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з такими твердженнями скаржника. На переконання колегії суддів зазначене повідомлення є незаконним та необґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

При цьому, відповідно до ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Згідно із ч.1 ст.5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Законом України Про виконавче провадження регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст.1 зазначеного Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із ч.1 ст.74 Закону України Про виконавче провадження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У відповідності до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Частиною 2 ст.26 Закону визначено, що до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно з п.8 ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Так, на підставі зазначеної норми, 26.01.2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчуком Тарасом Володимировичем було винесено Повідомлення №20.1-53276760/14 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Разом з тим, відповідно до абз.3 ч.2 ст.26 Закону України Про виконавче провадження від сплати авансового внеску також звільняються державні органи, інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Як вбачається з приписів ч.1 ст.2 Закону України Про Національний банк України Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про Національний банк України Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису адміністративних витрат, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

В той же час, як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Національний банк України за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади.

Відомості щодо юридичної особи, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до ст.17 та ч.1 ст.18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є відкритими та достовірними.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що твердження державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича, викладені у Повідомленні №20.1-53276760/14 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 26.01.2017 року є хибними та не відповідають чинному законодавству.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає що вимоги Національного банку України в частині визнання дій головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича протиправними і неправомірними є обґрунтовані, а тому вірно задоволені судом.

Крім того, положеннями ч.1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 2 Закону встановлено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

У відповідності до ст.10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Таким чином, враховуючи, що рішення господарського суду міста Києва 10.12.2015 року по справі №910/18249/14 набрало законної сили, та на час розгляду даної апеляційної скарги не виконане, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає обов'язковому виконанню в примусовому порядку на підставі виданого господарським судом міста Києва наказу від 05.01.2016 року по справі №910/18249/14.

Отже, вимоги стягувача, щодо зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича розпочати примусове виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2015 року у справі № 910/18249/14 на підставі наказу господарського суду міста Києва від 05.01.2015 року по справі № 910/18249/14 є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України не було подано належних та переконливих доказів в заперечення поданої скарги. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України слід відмовити, а оскаржувану ухвалу господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105, 106,121-2 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року у справі № 910/18249/14 залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 02.03.2017 року у справі № 910/18249/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/18249/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко