Постанова

від 15.11.2017 по справі 910/18249/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Справа № 910/18249/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Гольцової Л.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 02.03.2017 Київського апеляційного господарського суду 23.05.2017 за скаргою на дії Національного банку України Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі Господарського суду№ 910/18249/14 міста Києва за позовомНаціонального банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Еліт" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" про звернення стягнення на заставлене майно

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Ванда С.В.; - відповідача - третьої особи - ДВС повідомлений, але не з'явився; Бобренко О.С.; Федоріна А.М.; Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/5657 від 13.11.2017 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/18249/14 у зв`язку з відпусткою судді Картере В.І.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.11.2017 у справі № 910/18249/14 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Барицька Т.Л., Гольцова Л.А.

ВСТАНОВИВ:

Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва із скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило: - визнати дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича незаконними; - зобов'язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича розпочати примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 у справі № 910/18249/14 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 05.01.2015 у справі № 910/18249/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 у справі № 910/18249/14 (суддя Маринченко Я.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В.- головуючий суддя, судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.), визнано дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича незаконними; зобов`язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича розпочати примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 у справі № 910/18249/14 на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 05.01.2015 у справі № 910/18249/14.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/18249/14.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Національний банк України надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/18249/14 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2015 у справі № 910/18249/14 позовні вимоги Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт" про звернення стягнення на заставлене майно задоволено в повному обсязі.

05.01.2016 на примусове виконання зазначеного рішення видано відповідні накази у справі № 910/18249/14.

26.01.2017 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчуком Тарасом Володимировичем винесено повідомлення № 20.1-53276760/14 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску.

Обґрунтовуючи своє рішення державний виконавець зазначає, що Національний банк України є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, також зазначає, що банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні, відтак вказане свідчить, що Національний банк України є органом зі спеціальним статусом, відтак не відноситься до жодної гілки влади, а тому за своїм правовим статусом не є державним органом, який звільняється від сплати авансового внеску.

Звертаючись із скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, позивач вважає неправомірними дії щодо винесення вказаного повідомлення, оскільки Національний банк України відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" звільняється від сплати авансового внеску.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи скаргу позивача виходили з того, що у державного виконавця були відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження"; рішення Господарського суду міста Києва 10.12.2015 у справі № 910/18249/14 набрало законної сили та не виконане, підлягає обов'язковому виконанню в примусовому порядку на підставі виданого Господарським судом міста Києва наказу від 05.01.2016 у справі № 910/18249/14.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Приписами ч. 1 ст. 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати . Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Відповідно до п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

05.10.2016 набув чинності Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Приписами п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Разом з тим, відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" від сплати авансового внеску також звільняються державні органи , інваліди війни, інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп, громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у разі їх звернення до органів державної виконавчої служби.

Згідно із ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Відповідно до п. 3.1 рішення Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009 Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99 Конституції України).

Положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління , юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Крім того, статтею 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.

Для державної реєстрації створення юридичної особи - державного органу подається заява про державну реєстрацію створення юридичної особи (ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 6 а. с. 205-207) Національний банк України за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади .

При цьому, як вже було зазначено відомості щодо Національного банку України, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є відкритими та загальнодоступними.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що Національний банк України як орган державної влади відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" звільняється від сплати авансового внеску, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав у головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артемчука Тараса Володимировича для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження". Відтак, судами попередніх інстанцій правомірно задоволено скаргу Національного банку України на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Згідно із ст. 111 13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, оскільки, є ідентичними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, їм дана належна оцінка, а тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.03.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі № 910/18249/14 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.А. ГОЛЬЦОВА