Постанова

від 08.06.2017 по справі 922/339/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2017 р. Справа № 922/339/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1 за довіреністю від 02.06.2017 року;

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю від 26.05.2017 року №1;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків (вх.1402Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року

у справі № 922/339/17

за позовом Приватного акціонерного товариства «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків (попередня назва - Публічне акціонерне товариство «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків)

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Лайтрей» м. Харків,

про стягнення 1129450,48 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі 922/339/17 (судя ОСОБА_4М.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Лайтрей" на користь Публічного акціонерного товариства "Харківський комбікормовий завод" (назва на теперішній час - Приватне акціонерне товариство "Харківський комбікормовий завод") основну суму боргу за непоставлену продукцію за договором поставки № 24/10/16 від 24.10.2016р. в розмірі 1078749,25 грн.; неустойку в розмірі 21575,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 29126,23 грн.; витрати з оплати судового збору в розмірі 16941,76 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 15000,00 грн.; задоволено клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду; відстрочено виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017р. по справі № 922/339/17 до 15 листопада 2017 р.

Приватне акціонерне товариство «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків (попередня назва - Публічне акціонерне товариство «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків) з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017р. в частині відстрочення виконання рішення по справі № 922/339/17 до 15 листопада 2017р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про надання відстрочки виконання рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2017 року, суддею - доповідачем у справі №922/339/17 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.05.2017 року.

29.05.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, які долучені до матеріалів справи (вх.№5558)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 року розгляд справи відкладено на 08.06.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

08.06.2017 року позивач надав суду клопотання, в якому зазначає, що у найменуванні позивача було внесено зміни на підставі статті 5 Закону України Про акціонерні товариства а саме: було змінено найменування юридичної особи з Публічного акціонерного товариства Харківський комбікормовий завод на Приватне акціонерне товариство Харківський комбікормовий завод , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 02.06.2017 року, яке долучене до матеріалів справи.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про його задоволення та зміну найменування юридичної особи з Публічного акціонерного товариства Харківський комбікормовий завод на Приватне акціонерне товариство Харківський комбікормовий завод .

У судовому засіданні 08.06.2017 року представник позивача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017р. в частині відстрочення виконання рішення по справі № 922/339/17 до 15 листопада 2017р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про надання відстрочки виконання рішення.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.06.2017 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

24.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством "Харківський комбікормовий завод" (назва на теперішній час - Приватне акціонерне товариство "Харківський комбікормовий завод") (позивачем) та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Лайтрей" (відповідач) було укладено договір поставки № 24/10/16, відповідно до умов якого відповідач (постачальник) зобов'язався поставити (передати у власність), а позивач (покупець) зобов'язався прийняти у власність та оплатити товар у порядку і на умовах, визначених даним Договором (п.1.1 договору).

Під товаром, що є предметом поставки, розуміється зернові культури врожаю 2016 р. (п. 1.2. договору).

Згідно п. 3.1. договору, постачальник зобов'язується відпустити товар, що належить йому на праві власності, не знаходиться під заставою чи арештом, протягом 10 днів з моменту підписання специфікації.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.10.2016р. та 25.10.2016р. між позивачем та відповідачем були підписані специфікація № 1 та специфікація № 2 договору, відповідно.

На виконання умов п. 4.1 договору ПАТ "Харківській комбікормовий завод" здійснив 100% попередню оплату за товар у розмірі 2063030,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 803 від 24.10.2016р. на суму 10630300,00 грн. та копією платіжного доручення № 811 від 25.10.2016р. на суму 1000000,00 грн.

Згідно специфікації № 1 від 24.10.2016р. до договору поставки № 24/10/16 від 24.10.2016р., постачальник виконав свої зобов'язання та здійснив поставку товару у кількості 146,185 тон., що підтверджується актом приймання-передачі № ХК300000290 від 31.10.2016р.

Відповідно до специфікації № 2 від 25.10.2016р., постачальник повинен був поставити продукцію у кількості 377 тон.

В порушення умов договору, постачальник здійснив лише часткове виконання своїх зобов'язань і поставив товар у кількості 103 тони, станом на 23.01.2017р. залишок недопоставленого товару складає 273 тони на загальну суму 1078749,25 грн.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 07.12.2016р. про повернення суми отриманої попередньої оплати протягом двох банківських днів з моменту отримання претензії.

07.12.2016р. відповідачем надано гарантійний лист щодо повернення до 23.12.2016р. передоплати у розмірі 1078749,25 грн., що була отримана ним, згідно договору поставки № 24/10/16 від 24.10.2016р.

Однак, станом на 03.01.2017р. відповідач не повернув суму попередньої оплати у розмірі 1078749,25 грн.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Лайтрей" основну суму боргу за непоставлену продукцію за договором поставки № 24/10/16 від 24.10.2016р. в розмірі 1078749,25 грн.; неустойки в розмірі 21575,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 29126,23 грн.

07.04.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю "Лайтрей" основну суму боргу за непоставлену продукцію за Договором поставки № 24/10/16 від 24.10.2016р. в розмірі 1078749,25 грн.; неустойки в розмірі 21575,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 29126,23 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами частини 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 624 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Так, у п. 5.2. договору поставки № 24/10/16 від 24.10.2016р. сторони погодили, що постачальник за порушення строків поставки зобов'язаний сплатити покупцю неустойку у розмірі 2% від ціни не поставленої у строк частини товару.

Також , приписами статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 року у справі № 4/720, від 04.07.2011 року у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 року у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 року у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 року у справі № 12/207.

Згідно п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 року № 14, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат не є штрафними санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, а тому наявність вини відповідача не є необхідною умовою для їх стягнення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 21575,00 грн. неустойки та 29126,23 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 1129450,48 грн., у тому числі: 1078749,25 грн. основного боргу за непоставлену продукцію, 21575,00 грн. неустойки та 29126,23 грн. інфляційних втрат.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Харківський комбікормовий завод" (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Харківський комбікормовий завод").

Разом з тим, місцевий господарський суд частково задовольнив клопотання позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 30000,00 грн.

Відповідно до розділу VІ Господарського процесуального кодексу України судовими витратами є пов'язані з розглядом справи в господарському суді витрати, які складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, сплати послуг перекладача, адвоката, та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В обґрунтування судових витрат за надані послуги адвоката позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 16.01.2017р. № 16/01/17-01; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1314 на ім'я ОСОБА_1, платіжне доручення № 345 від 03.03.2017р. та копію банківської виписки про проведення оплати 13.03.2017р. у загальному розмірі 30000,00 грн. згідно Договору про надання правової допомоги, копію акту виконаних послуг за Договором про надання правової допомоги від 13.03.2017р.

Згідно п. 2.1, 2.2. договору про надання правової допомоги № 16/01/17-01 від 16.01.2017р. адвокат ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання надати клієнту (позивачу) правову допомогу під час судового розгляду справи в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, подавати зустрічний позов, давати усні та письмові пояснення господарському суду тощо.

З наданого до матеріалів справи акту виконаних послуг за договором про надання правової допомоги від 13.03.2017р., складеного та підписаного між адвокатом та позивачем (клієнтом) зазначено, що адвокат виконав наступні зобов'язання за договором: надано консультації з питань законодавства; надана юридична допомога у складанні та подачі процесуальних документів (написання позовної заяви та підготовка пакету документів для подання позову до господарського суду, підготовка до участі у судових засіданнях).

У відповідності до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_1 був присутнім лише у двох судових засіданнях з розгляду даної справи.

Місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позивачем не було надано обґрунтованого розрахунку вартості наданих послуг та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення клопотання позивача, а саме покладення на відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката в сумі 15000,00 грн.

В частині стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 15000,00 грн. господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в їх задоволенні, у зв'язку з необґрунтованістю визначення та недоведеністю розміру оплати послуг адвоката на суму 30000,00 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач звернувся до господарського суду Харківської області з клопотанням про відстрочення виконання судового рішення.

Місцевий господарський суд, задовольняючи клопотання відповідача про надання відстрочення виконання рішення суду виходив з того, що основним видом економічної діяльності ТОВ "Лайтрей" є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, ця діяльність носить сезонний характер, та в період міжсезоння у підприємства відсутні кошти, що підтверджується наданою відповідачем карткою рахунку 31 за перший квартал 2017 року, а в четвертому кварталі 2017 року, після збору та продажу врожаю, у відповідача з'явиться можливість погасити суму заборгованості перед позивачем.

Окрім того, господарський суд першої інстанції вказав на те, що запропонований відповідачем період відстрочення - сім місяців до повного погашення заборгованості перед позивачем не є надмірно тривалим для позивача, оскільки він є дійсно реальним для погашення боргу відповідачем і не є більшим за період, необхідний для примусового виконання рішення суду, оскільки згідно бухгалтерської довідки № 1 від 13.03.2017р., остаточна вартість основних фондів підприємства відповідача складає 346018 грн., що значно менше ніж сума заборгованості.

Колегія суддів з такими висновками місцевого господарського суду не погоджується та зазначає наступне.

Відповідно до частини 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до п.7.1.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України , відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 вказаної постанови встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи з наведеного вище, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для відстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк встановлений судом, тому всі ці обставини повинні бути доведені заявником.

Таким чином, виходячи з приписів чинного законодавства України, відстрочка виконання судового рішення може бути встановлена судом лише у виняткових випадках, тобто за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк.

Колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан не є тією виключною обставиною, в розумінні ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, які давали підстави для відстрочення виконання судового рішення.

Приписами статті 42 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Крім того, на думку колегії суддів, надання відстрочки на підставі тяжкого фінансового становища не може вважатися підставою для застосування положень ст.121 ГПК України, адже за змістом ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а й внаслідок дії непереборної сили або простого випадку.

Із змісту клопотання про відстрочення виконання судового рішення вбачається, що заявник посилається на тяжке фінансове становище підприємства, але до заяви не надано належних доказів, які б свідчили про фактичну неможливість виконання судового рішення.

Також, при вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочки виконання судового рішення судом враховуються матеріальні інтереси обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що даний спір виник з вини відповідача за неналежне виконання ним зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов'язання.

А отже, місцевий господарський суд, надавши відстрочку виконання рішення суду до 15.11.2017 року фактично врахував лише інтереси боржника, прийнявши до уваги лише можливі негативні наслідки для нього в разі виконання рішення без надання такої відстрочки.

За таких обставин, на думку колегії суддів, відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України можливість виконання ним судового рішення у разі надання відстрочки виконання такого рішення.

А отже, колегія суддів приходить до висновку, що обставини, наведені відповідачем в заяві про відстрочення виконання судового рішення носять не особливий і надзвичайний характер, а свідчать про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати збиткову діяльність відповідача винятковим випадком у розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, що зумовлював би ускладнення чи відсутність можливості виконати судове рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 04.03.2015р. у справі №917/1228/14.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду не відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

А отже, доводи викладені в апеляційній скарзі Приватного акціонерного товариства «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків (попередня назва - Публічне акціонерне товариство «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків) знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, оскільки є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи та зібраними по справі доказами.

Отже, оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1129450,48 грн., у тому числі: 1078749,25 грн. основного боргу за непоставлену продукцію, 21575,00 грн. неустойки та 29126,23 грн. інфляційних втрат було прийнято на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення в цій частині.

Щодо задоволення заяви про надання відстрочення рішення суду, місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017р. у справі №922/339/17 в цій частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення, яким слід відмовити в задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, в решті рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі №922/339/17 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.2 ст.103, п.1, 3 ч. 1 ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків (попередня назва - Публічне акціонерне товариство «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків) задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017р. у справі №922/339/17 в частині задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі №922/339/17 скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Лайтрей» м. Харків про відстрочення виконання рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі №922/339/17.

В решті рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2017 року у справі №922/339/17 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Лайтрей» м. Харків (61052, м.Харків, провулок Мало-Панасівський, буд. 4/7; код ЄДРПОУ: 34467442; р/р 260056316101 у ХРВ ПАТ "Банк інвестицій та заощаджень", МФО 380281) на користь Приватного акціонерного товариства «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків (попередня назва - Публічне акціонерне товариство «Харківський комбікормовий завод» , м. Харків) (61139, м.Харків, вул.Котлова, буд. 236; код ЄДРПОУ: 00952214; р/р 260023012078 у ПАТ "Банк Альянс" м.Київ, МФО 300119) 18640,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 12.06.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.