Ухвала

від 08.06.2017 по справі 823/327/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/327/17 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзеля О.А. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

08 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Кузик М.А.

розглянув в судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області в якому просив (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.12.2016 року №0003691301 в частині донарахування податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 363 145 грн та штрафними санкціями в розмірі 90 786 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій , вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Сторони, належним чином повідомлені, в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення справи, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 09.06.2016 Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства, при здійсненні господарських взаємовідносин з контрагентами - постачальниками ТОВ "Коулман" та ТОВ "Асс-Пар" за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 10.08.2016 № 446/23-01-13-01/НОМЕР_1.

В зазначеному акті зафіксовано порушення позивачем, п. 198.6 ст. 198, ст. 200, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачу донараховано податок на додану вартість за 2013 рік в сумі 439 623 грн. 00 коп.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства ґрунтуються на твердженні щодо відсутності реальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками ТОВ "Коулман" та ТОВ "Асс-Пар"

Крім того, позивачем під час проведення перевірки не надано підтверджуючих первинних документів, щодо виникнення податкового кредиту при взаємовідносинах з ТОВ "Асс-Пар" та з ТОВ "Коулман", про що складено акт від 29.07.2016 № 745/23-01-17-01/НОМЕР_1.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002851301 від 19.09.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі за основним платежем 439 623 грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 109 906 грн. 00 коп.

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 25.11.2016 № 23258/23-00-10-0210 податкове повідомлення-рішення № 0002851301 скасовано в частині нарахування суми в розмірі 76 478 грн. 00 коп. основного платежу та 19 119 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій, в іншій частині залишено без змін.

05.12.2016 відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0003691301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 363 145 грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 90 786 грн. 00 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказував на відсутність реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно зі ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, та визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Тобто, господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з відповідними нормами ПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності передбачає наявність розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності в цілому, а відтак і в кожній господарській операції, з яких складається господарська діяльність платника. Тобто господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку. Платник, плануючи господарську діяльність, повинен прагнути до отримання економічного ефекту за рахунок приросту (збереження) активів, а не від мінімізації податкових платежів та зменшення податкового навантаження.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Таким чином, для вирішення справи по суті суд першої інстанції мав з'ясувати чи мали господарські операції позивача з його контрагентами реальний характер, та чи відповідали ці операції меті господарської діяльності позивача.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судом першої інстанції та з матеріалів справи вбачається, що в період який перевірявся позивач здійснював господарські операції з ТОВ "Асс-Пар" та з ТОВ "Коулман" на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2013 та договору про надання послуг від 01.10.2013.

На підтвердження виконання зазначених договорів позивач надав суду першої інстанції копії податкових накладних, видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт.

Разом з тим, аналіз наданих позивачем документів первісного бухгалтерського обліку не дає можливості стверджувати про реальність здійснення господарських операцій за вказаним договором, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження руху активів у процесі здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно укладеного договору купівлі-продажу від 07.05.2013 між позивачем та ТОВ "АСС-ПАР" продавець зобов'язаний передати товар, виконати роботи та надати послуги покупцю. З наданих видаткових накладних вбачається, що ТОВ "АСС-ПАР" позивачу поставлявся товар.

Будь-яких пояснень як щодо способу транспортування товару, так і щодо подальшого його використання в господарській діяльності ані позовна заява, ані апеляційна скарга не містить.

Також, позивачем не надано документів щодо підтвердження факту приймання-передачі та оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей по договірним правовідносинам.

Відсутні докази на підтвердження подальшого використання товару в господарській діяльності позивача та підтвердження наявності місця зберігання товару( виробничо-складських приміщень).

Крім того, 01.10.2013 позивачем укладено з ТОВ Коулман (Підрядник) договори про надання послуг , за умовами яких Підрядник зобов'язується виконати власними силами і із свої матеріалів, відповідно до Кошторису визначені роботи на об'єкті Реконструкція з розширення комплексу будівель та споруд під виробництво автомобілів по вул.Сумгаїтський,8/2 в м.Черкаси та благоустрою території складу ТОВ Черліс с.Білозір'я Черкаський район.

Згідно з п.п. 2., Договору Замовник після набрання чинності цим Договором передає Підрядникові фронт Робіт та документацію, що необхідна для виконання Робіт.

Разом з тим, позивачем не надано документи, складання яких за умовоми договору є обов'язковим, як то кошторис, відсутні відомості щодо обміну між замовником та підрядником документацією.

Крім того, акти здачі-прийняття робіт є однотипними та не дають можливість ідентифікувати місце проведення робіт, які саме роботи проводилися та на якому об'єкті.

При цьому, позивачем під час проведення перевірки не надано підтверджуючих первинних документів, оскільки первинні бухгалтерські документи 17.07.2015 були викрадені з салону автомобіля "Тойота Кемрі" д.н.з. НОМЕР_3, у зв'язку з чим 18.07.2015 слідчим відділом Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області розпочато кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250050002379 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України та відповідно до листа Черкаського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Черкаській області від 28.03.2017 станом на вказану дату особу (осіб), причетну (причетних) до скоєння даного кримінального правопорушення не встановлено.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно із п. 44.5 ст. 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Наразі, з наданих позивачем ксерокопій з ксерокопій документів не вбачається, що останні були відновлені після втрати та є дублікатами втрачених.

Крім того, вироком Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2015 у справі № 757/31181/15-к, співзасновника ТОВ "Асс-Пар" визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 КК України.

Зокрема, зазначеним вироком встановлено вчинення дій, пов'язаних з перереєстрацією ТОВ "Асс-Пар", як співзасновника вказаного підприємства, надало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, прикриваючись імітацією підприємницької діяльності зареєстрованого товариства. Використовуючи фіктивну юридичну особу - ТОВ "Асс-Пар", дані особи отримали можливість укладати від імені ОСОБА_4 нікчемні господарські угоди та складати фіктивні первинні документи, що свідчать про нібито реалізацію товарів, робіт (послуг) на адресу реально діючих підприємств України, що призводить до незаконної мінімізації податкових зобов'язань останніми, а також складати та видавати документи податкової звітності.

Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні вказаних норм права та, зокрема, у постановах від 1 грудня 2015 року (справа № 21-3788а15), 19 квітня 2016 року (№ 21-4985а15) у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Верховний Суд України вказав, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена постановою суду, а отже, вони не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

В силу положень статті 244' 2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Обставини справи не дають підстав для відступлення від зазначеної вище правової позиції ВСУ.

Відтак, суд першої інстанції правомірно не вважав пред'явлені позивачем документи належними первинними бухгалтерськими документами на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ "Асс-Пар" з огляду на створення вказаного контрагента позивача з метою здійснення протиправної діяльності, яка полягала у вчиненні нереальних господарських операцій задля мінімізації податкових зобов'язань, та вказував на безпідставне формування позивачем податкового кредиту за такими операціями.

Відтак, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що факт реальності виконання господарських зобов'язань за договорами не підтверджується об'єктивними доказами та не прослідковується за первісною бухгалтерською документацією.

На підставі викладеного, суд першої інстанції вірно вважав, що висновки податкового органу про безтоварність господарських операції між позивачем та його контрагентами є обґрунтованими, а прийняті податкові повідомлення-рішення правомірними.

Доводи позивача вказаних висновків суду не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

Суддя О.О.Беспалов

Суддя А.Б.Парінов

Повний текст виготовлено - 12.06.17.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.