Постанова

від 17.05.2017 по справі 910/252/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2017 р. Справа№ 910/252/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Хрипуна О.О.

Іоннікової І.А.

За участі представників:

від позивача: Яновський Ю.В. - представник

від відповідача: Дзенік С.І. - представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року у справі №910/252/17 (суддя: Карабань Я.А.)

за позовом Військової частини А2791

до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН

про стягнення 136 092,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Військова частина А2791 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН про стягнення 136 092,15 грн. .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/252/17 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН на користь Військової частини А2791 105,20 грн. . пені; 55 994,63 грн. . штрафу в розмірі 7% від загальної вартості послуг за договором; 79 992,32 грн. . штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за договором; 2 041,38 грн. . витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 у справі № 910/252/17 скасувати та прийняти нове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та прийняте з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 17.05.2017.

Представник позивача 15.05.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Представники сторін у судове засідання з'явились та наддали пояснення по суті спору.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

29.07.2016 між Військовою частиною А2791 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН (виконавець) був укладений Договір на закупівлю послуг з утилізації палива ТГ-02 САМІН № 49 (надалі - Договір), згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався виконати утилізацію палива ТГ-02 САМІН (далі - послуги), а позивач зобов'язувався вказані послуги приймати та оплачувати вчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.3 Договору виконавець прийняв на себе зобов'язання своїми силами, засобами із застосуванням власних матеріалів (у тому числі із залученням співвиконавців) надати послуги з утилізації палива ТГ-02, реалізувати отримані продукти утилізації (у разі їх отримання).

Згідно з п. 5.2.2 Договору на замовника покладений обов'язок забезпечити передачу виконавцю палива ТГ-02 САМІН з військової частини А2791 для надання послуг з його утилізації.

Передача палива замовником до виконавця оформлюється актом приймання-передачі. З моменту підписання акту приймання-передачі всі ризики викидів у атмосферу та/або проливів (можливих аварій) покладаються на виконавця (п. 4.1 Договору).

Пунктом 1.1 Договору, а саме специфікацією, встановлений строк виконання (надання послуг) - до 15.08.2016.

04.07.2016 та 15.07.2016 позивач звернувся до відповідача з листами № 164 та № 1251 відповідно, в яких, зокрема, просив повідомити про розташування майбутнього місця утилізації палива.

01.08.2016 відповідач листом № 102/6 повідомив позивача про те, що утилізація палива буде проводитись за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Повітряна, 2. Факт отримання вказаного листа позивачем підтверджується його відміткою реєстрації вхідної кореспонденції на листі, копія якого долучена до матеріалів справи.

Разом з тим, листом № 124/9 від 09.09.2016, який згідно відмітки позивача про реєстрацію вхідної кореспонденції був отриманий ним 10.08.2016, відповідач повідомив позивача про те, що немає можливості надати послуги з утилізації палива в обумовлений договором строк, у зв'язку із набранням чинності з 13.07.2016 змінами, внесеними до постанов Кабінету міністрів України № 466 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами та № 445 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва особливо небезпечних хімічних речовин . Просив розглянути питання про надання відстрочки на 90 календарних днів та гарантував надання вказаних послуг після отримання необхідної дозвільної документації відповідно до нових умов провадження зазначеної господарської діяльності.

11.08.2016 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до Договору, згідно з умовами якої сторони погодились встановити новий строк виконання (надання послуг) - до 11.11.2016.

04.11.2016 позивач звернувся до відповідача з листом № 1821, в якому враховуючи відсутність у позивача відомостей та відповідних документів, що свідчили б про дотримання відповідачем вимог чинного законодавства України під час надання послуг з утилізації палива, просив повідомити щодо спроможності відповідача виконати свої зобов'язання за договором.

Відповідач запитуваних позивачем відомостей останньому не надав, доказів протилежного до матеріалів справи не долучив.

12.11.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією № 1975 з вимогою сплатити 79 992,32 грн. . штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за договором та повідомити про можливість виконання умов договору в подальшому. Проте, відповіді не отримав.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача: 105,20 грн. - пені; 55 994,63 грн. - штрафу в розмірі 7% від загальної вартості послуг за договором; 79 992,32 грн. - штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вказаної статті).

Заперечуючи проти задоволення даного позову, відповідач у відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі вказав, що укладеним сторонами договором обумовлений обов'язок відповідача лише щодо здійснення утилізації палива. В свою чергу на позивача покладався обов'язок щодо перевезення палива на місце утилізації, а оскільки останній вказаного обов'язку не виконав - вбачається порушення умов договору саме позивачем, тому підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій відсутні.

У свою чергу, обґрунтовуючи позовну заяву представник в.ч. А2791 вказав, що вказав, що організація перевезення палива ТГ-02 САМІН , яке відноситься до небезпечних речовин, до місця утилізації не здійснювалась, оскільки відповідач не повідомив позивача про отримання необхідної дозвільної документації та про готовність надати послуги, а транспортування повинно було здійснюватись за рахунок бюджетних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.4.1 Договору на виконавця (відповідача) покладений обов'язок забезпечити надання послуг з утилізації палива ТГ-02 у строки, встановлені цим договором.

Колегія суддів зазначає, що сторонами шляхом визначення конкретної календарної дати - 11.11.2016 (в редакції додаткової угоди № 1 від 11.08.2016 до договору) був погоджений термін, до настання якого відповідач зобов'язувався виконати свої зобов'язання з утилізації палива, при цьому, на момент внесення змін у строки виконання робіт за договором сторонам було відомо про зміни в законодавстві в частині ліцензування відповідного виду діяльності.

Відповідач, повідомивши позивача про відсутність можливості надати передбачені умовами договору послуги в обумовлений строк та необхідність приведення своєї господарської діяльності у відповідність з новими ліцензійними умовами, будучи обізнаним про встановлений термін виконання зобов'язання з утилізації палива, не повідомив позивача про готовність до виконання свого зобов'язання та не просив повідомити його про терміни передання палива для утилізації.

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що надані послуги з утилізації оформлюються актом приймання-передачі наданих послуг.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

Відповідач доказів на підтвердження виконання ним зобов'язань за договором щодо утилізації палива суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач допустив порушення зобов'язання не лише в частині прийнятого за договором обов'язку надати відповідні послуги, але також в частині своєчасності їх надання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 6.5 Договору передбачено, що за порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості послуг за кожний день прострочення, а також за порушення строків понад 30 діб, з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% загальної вартості послуг.

Відповідно до п. 6.1 Договору за відмову від надання або фактичне ненадання послуг виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% загальної вартості надання послуг.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 799 923,24 грн. , в тому числі ПДВ 133 320,54 грн. . Ціна послуг визначена на основі протоколу Договірної ціни, який є невід'ємною частиною цього договору.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу за різні порушення його умов, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що відповідач послуги з утилізації палива позивачу не надав, тобто порушив не лише обов'язок вчинити на користь позивача певні передбачені умовами договору дії, але також порушив строк виконання вказаного зобов'язання.

Положеннями п. 6.1 Договору передбачена відповідальність за фактичне ненадання послуг, а положеннями п. 6.5 Договору встановлена відповідальність за порушення строків надання послуг. Тобто вказаними положеннями договору передбачена відповідальність за різні правопорушення.

Таким чином, одночасне стягнення штрафу в розмірі 7% та штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за Договором з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, є правомірним та не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки не являється притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі.

Дослідивши розрахунок пені, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у ньому допущені арифметичні помилки, у зв'язку з чим судом був здійснений власний розрахунок вказаної позовної вимоги.

Так, враховуючи розмір вартості послуг за договором - 799 923,24 грн. , ставку пені - 0,1%, та визначений позивачем період її нарахування - з 12.11.2016 по 29.12.2017 (48 днів), розмір пені за розрахунком суду становить 38 396,32 грн. .

Здійснивши власний розрахунок пені, суд встановив, що її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. З приводу наведеного суд зазначає, що п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Проте, відповідного клопотання позивачем, як заінтересованою особою, суду не надано, а тому, враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення зобов'язання, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню судом у розмірі, визначеному позивачем, а саме - 105,20 грн. .

Перевіривши розрахунок штрафів, наданий позивачем, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача 55 994,63 грн. - штрафу в розмірі 7% від загальної вартості послуг за договором та 79 992,32 грн. - штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за договором є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЕКОГРІНЛАЙН залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року по справі № 910/252/17 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/252/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді О.О. Хрипун

І.А. Іоннікова