Постанова

від 19.09.2017 по справі 910/252/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 910/252/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОГРІНЛАЙН", м. Київна постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 рокуу справі господарського суду міста Києваза позовомВійськової частини НОМЕР_1 , м. Біла Церква, Київська обл.доТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОГРІНЛАЙН", м. Київпростягнення 136 092, 15 грн.

за участю представників

позивача: Яновський Ю.В.,

відповідача: Дзенік С.І.

В С Т А Н О В И В:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОГРІНЛАЙН" (далі за текстом ТОВ "ЕКОГРІНЛАЙН") про стягнення 105, 20 грн. пені; 55 994, 63 грн. штрафу в розмірі 7 % від загальної вартості послуг за Договором та 79 992, 32 грн. штрафу в розмірі 10 % від загальної вартості послуг за Договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з ТОВ "ЕКОГРІНЛАЙН" на користь Військової частини НОМЕР_1 105, 20 грн. пені; 55 994, 63 грн. штрафу в розмірі 7 % від загальної вартості послуг за Договором; 79 992, 32 грн. штрафу в розмірі 10 % від загальної вартості послуг за Договором та судовий збір.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що відповідач неналежним чином не виконав зобов`язання за Договором на закупівлю послуг з утилізації палива ТГ-02 "САМІН" № 49 від 29.07.2016 року, у зв`язку з чим позивачем правомірно нараховано штрафні санкції.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ТОВ "ЕКОГРІНЛАЙН" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Військовою частиною НОМЕР_1 до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін.

В судовому засіданні представник відповідача просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а представник позивача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.07.2016 року військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та ТОВ "ЕКОГРІНЛАЙН" (виконавець) укладено Договір на закупівлю послуг з утилізації палива ТГ-02 "САМІН" № 49 (далі за текстом Договір), згідно умов якого виконавець зобов`язувався виконати утилізацію палива ТГ-02 "САМІН" (далі послуги), а замовник зобов`язувався вказані послуги приймати та оплачувати вчасно та в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.3 Договору виконавець прийняв на себе зобов`язання своїми силами, засобами із застосуванням власних матеріалів (у тому числі із залученням співвиконавців) надати послуги з утилізації палива ТГ-02, реалізувати отримані продукти утилізації (у разі їх отримання).

Згідно з п. 5.2.2 Договору на замовника покладено обов`язок забезпечити передачу виконавцю палива ТГ-02 "САМІН" з військової частини НОМЕР_1 для надання послуг з його утилізації.

Передача палива замовником до виконавця оформлюється актом приймання-передачі. З моменту підписання акту приймання-передачі всі ризики викидів у атмосферу та/або проливів (можливих аварій) покладаються на виконавця (п. 4.1 Договору).

Пунктом 1.1 Договору, а саме специфікацією, встановлено строк виконання (надання послуг) до 15.08.2016 року.

04.07.2016 року та 15.07.2016 року позивач звернувся до відповідача з листами № 164 та № 1251 відповідно, в яких, зокрема, просив повідомити про розташування майбутнього місця утилізації палива.

01.08.2016 року відповідач листом № 102/6 повідомив позивача про те, що утилізація палива буде проводитись за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Повітряна, 2. Факт отримання вказаного листа позивачем підтверджується його відміткою реєстрації вхідної кореспонденції на листі.

Разом з тим, листом № 124/9 від 09.08.2016 року, який згідно відмітки позивача про реєстрацію вхідної кореспонденції отримано ним 10.08.2016 року, відповідач повідомив позивача про те, що не має можливості надати послуги з утилізації палива в обумовлений Договором строк у зв`язку з набранням чинності з 13.07.2016 року змінами, внесеними до постанов Кабінету Міністрів України № 466 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами" та № 445 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва особливо небезпечних хімічних речовин" та просив розглянути питання про надання відстрочки на 90 календарних днів і гарантував надання вказаних послуг після отримання необхідної дозвільної документації відповідно до нових умов провадження зазначеної господарської діяльності.

11.08.2016 року сторонами укладену додаткову угоду № 1 до Договору, згідно якої сторони погодились встановити новий строк виконання (надання послуг) до 11.11.2016 року.

04.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з листом № 1821, в якому враховуючи відсутність у позивача відомостей та відповідних документів, що свідчили б про дотримання відповідачем вимог чинного законодавства України під час надання послуг з утилізації палива, просив повідомити щодо спроможності відповідача виконати свої зобов`язання за Договором, проте відповідач запитуваних позивачем відомостей останньому не надав.

12.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 1975 з вимогою сплатити 79 992, 32 грн. штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за Договором та повідомити про можливість виконання умов Договору в подальшому, проте відповіді не отримав, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заперечуючи проти задоволення даного позову відповідач вказував, що укладеним сторонами Договором обумовлено обов`язок відповідача лише щодо здійснення утилізації палива, при цьому, на позивача покладався обов`язок щодо перевезення палива на місце утилізації, а оскільки останній вказаного обов`язку не виконав, то вбачається порушення умов Договору саме позивачем, у зв`язку з чим підстави для застосування до відповідача штрафних санкцій відсутні.

В свою чергу, позивач зазначав, що організація перевезення палива ТГ-02 "САМІН", яке відноситься до небезпечних речовин, до місця утилізації не здійснювалась, оскільки відповідач не повідомив позивача про отримання необхідної дозвільної документації та про готовність надати послуги, а транспортування повинно було здійснюватись за рахунок бюджетних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.4.1 Договору на виконавця (відповідача) покладено обов`язок забезпечити надання послуг з утилізації палива ТГ-02 у строки, встановлені цим Договором.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами шляхом визначення конкретної календарної дати 11.11.2016 року (в редакції додаткової угоди № 1 від 11.08.2016 року до Договору) було погоджено термін, до настання якого відповідач зобов`язувався виконати свої зобов`язання з утилізації палива, при цьому, на момент внесення змін у строки виконання робіт за Договором сторонам було відомо про зміни в законодавстві в частині ліцензування відповідного виду діяльності.

Відповідач, повідомивши позивача про відсутність можливості надати передбачені умовами Договору послуги в обумовлений строк та необхідність приведення своєї господарської діяльності у відповідність з новими ліцензійними умовами, будучи обізнаним про встановлений термін виконання зобов`язання з утилізації палива, не повідомив позивача про готовність до виконання свого зобов`язання та не просив повідомити його про терміни передання палива для утилізації.

В п. 4.4 Договору передбачено, що надані послуги з утилізації оформлюються актом приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, відповідачем доказів на підтвердження виконання ним зобов`язань за Договором щодо утилізації палива судам не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач допустив порушення зобов`язання не лише в частині прийнятого за Договором обов`язку надати відповідні послуги, але і в частині своєчасності їх надання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Водночас, п. 6.5 Договору передбачено, що за порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості послуг за кожний день прострочення, а також за порушення строків понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% загальної вартості послуг.

Відповідно до п. 6.1 Договору за відмову від надання або фактичне ненадання послуг виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі 10% загальної вартості надання послуг.

Згідно з п. 3.1 Договору ціна цього Договору становить 799 923, 24 грн., в тому числі ПДВ 133 320, 54 грн. Ціна послуг визначена на основі протоколу Договірної ціни, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відтак, за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу за різні порушення його умов, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач послуги з утилізації палива позивачу не надав, тобто порушив не лише обов`язок вчинити на користь позивача певні передбачені умовами Договору дії, але і строк виконання вказаного зобов`язання.

Положеннями п. 6.1 Договору передбачено відповідальність за фактичне ненадання послуг, а в п. 6.5 Договору визначена відповідальність за порушення строків надання послуг, тобто, умовами Договору встановлено відповідальність за різні правопорушення.

Таким чином, одночасне стягнення штрафу в розмірі 7% та штрафу в розмірі 10% від загальної вартості послуг за Договором з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за Договором, є правомірним та не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки не вважається притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі.

Дослідивши розрахунок пені судами попередніх інстанцій встановлено, що її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Водночас, п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду при прийнятті рішення надано право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, проте відповідного клопотання позивачем як заінтересованою особою суду не надано, а тому, враховуючи, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення зобов`язання, вимогу про стягнення з відповідача пені задоволено у розмірі, визначеному позивачем, а саме 105, 20 грн.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафів судами попередніх інстанцій встановлено, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами Договору, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 55 994, 63 грн. штрафу в розмірі 7 % від загальної вартості послуг за Договором та 79 992, 32 грн. штрафу в розмірі 10 % від загальної вартості послуг за Договором є обґрунтованими та такими, що правомірно задоволені господарськими судами попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об`єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що інші доводи ТОВ "ЕКОГРІНЛАЙН", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм, не спростовують законних висновків господарських судів попередніх інстанцій та вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді і обгрунтовано ним відхилені.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року у справі 910/252/17 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.А. Корсак