Постанова

від 07.06.2017 по справі 922/1780/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа №922/1780/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

позивача - ОСОБА_1, за довіреністю №161 від 27.01.2017р.,

відповідача - ОСОБА_2, за наказом №4-к від 01.03.2000р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63" (вх.№1336Х/1-41) та апеляційну скаргу Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" (вх.№1337Х/1-41) на рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. у справі №922/1780/16,

за позовом Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня", м. Куп'янськ,

до Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63", м. Куп'янськ,

про стягнення 52983,49 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. (суддя Погорелова О.В. ) позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства охорони здоров'я Центральна районна аптека №63 на користь Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" - 13976,96 грн. суми боргу по орендній платі, 7342,32 грн. неустойки та 566,84 грн. судового збору. В решті позову - відмовлено.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд змінити рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. у справі №922/1780/16, задовольнити позовні вимоги в розмірі 920,58 грн.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що застосування судом першої інстанції під час визначення розміру боргу за орендну плату та розміру неустойки ставки орендної плати у розмірі 8% є безпідставною, правомірним є застосування ставки у розмірі 2%.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.06.2017р.

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2016р. у справі №922/1780/16 в частині відмови Комунальному закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" до Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63" у задоволенні позовних вимог про стягнення суми боргу з орендної плати за період з липня 2012 по травень 2013 включно, та в частині стягнення неустойки за період з липня 2012 по травень 2015 включно у зв'язку зі спливом позовної давності по договору №90/07 від 01.07.2007р. оренди нерухомого майна площею 18 кв. м в холі стаціонару КЗОЗ "КЦМЛ" за адресою: м. Куп'янськ, вул. Лікарняна, буд. 2 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

Зокрема, в обґрунтування своєї позиції по справі, позивач вказує, що позивачем з 2012 року в позовних заявах до суду неодноразово заявлялись вимоги про стягнення заборгованості з відповідача (в тому числі і неустойки), у зв'язку з чим заява відповідача про застосування строку позовної давності є безпідставною та необґрунтованою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2017р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.06.2017р.

Враховуючи, що апеляційні скарги позивача та відповідача подані на одне й теж рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. у справі №922/1780/16, вони об'єднані в одне апеляційне провадження.

Від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу відповідача (вх.№5868 від 06.06.2017р.), в яких він, зокрема, зазначає, що так як договором та додатковими угодами до нього не обумовлювалась орендна ставка 2% за використання приміщення за функціональним призначенням: "для розміщення аптеки, яка обслуговує пільгові категорії населення", а тому у орендодавця відсутні правові підстави для орендаря, у відповідності до законодавства України, надавати по договору пільгову орендну ставку 2%. Крім того, відповідно до договірних відносин з Фондом відповідач не проводив обслуговування пільгових категорій населення, а проводив забезпечення громадян, які постраждали від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві, виробами медичного призначення та лікарськими засобами, що підтверджується листом Фонду №891 від 31.05.2017р. та наданими відповідачем копіями договорів з Фондом.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача (вх.№5888 від 06.06.2017р.), в якому він зазначив, що судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно застосовано строки позовної давності під час винесення рішення від 29.03.2017р.

Відповідач надав письмові пояснення у справі (вх.№5889 від 06.06.2017р.), які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 07.06.2017р. представник позивача підтримав позицію, викладену в його апеляційній скарзі, просив задовольнити її в повному обсязі, проти апеляційної скарги відповідача - заперечував. Представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив задовольнити її в повному обсязі, проти вимог апеляційної скарги позивача заперечував в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи учасників судового процесу у справі, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У червні 2016 року Комунальний заклад охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63" про стягнення суми основного боргу з орендної плати за договором оренди нерухомого майна №90/07 від 01.07.2007р. у розмірі 18485,49 грн. (за період з 01.07.2012р. до 30.11.2015р.) та суми неустойки у розмірі 34498,00 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору, щодо своєчасного повернення орендованого приміщення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.08.2016р. позов задоволено частково, стягнуто з Комунального підприємства охорони здоров'я Центральна районна аптека №63 на користь Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" суму неустойки у розмірі 34498,00 грн. та судовий збір у розмірі 897,23 грн. У задоволенні вимог про стягнення суми основного боргу з орендної плати за договором оренди нерухомого майна №90/07 від 01.07.2007р. у розмірі 18485,49 грн. - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р. рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2016р. у справі №922/1780/16 змінено, викладено пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2016р. у наступній редакції: "Стягнути з Комунального підприємства охорони здоров'я Центральна районна аптека №63 (63701, Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Леніна, 19, код 01974520, р/р 26004321930001 банку Куп'янське відділення КБ "Приватбанк", МФО 351533) на користь Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" (63701, Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Лікарняна, 2, код 32329995, р/р 35412001002380 в Куп'янському УДКСУ Харківської області, МФО 851011) суму неустойки у розмірі 5970,68 грн. та судовий збір у розмірі 155,30 грн.". В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2016р. у справі №922/1780/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.01.2017р. рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2016р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2016р. скасовано, а справу направлено до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Зокрема, суд касаційної інстанції виклав наступні висновки:

- вирішуючи спір про стягнення орендної плати за фактичне користування орендованим майно, суди не дослідили умови договору оренди майна від 01.07.2007р. №90/07 та не надали належної юридичної оцінки пункту 10.2 договору, яким визначено, що умови договору зберігають свою чинність в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати, до виконання цих зобов'язань;

- беручи до уваги умови договору (пункти 3.1, 10.2), пункт 6.5 Положення, затвердженого рішенням ради №285-V, пункт 9.4 Положення, затвердженого рішення ради №532-VІ та встановлену судами обставину підписання акту прийому-передачі майна зі спливом більше ніж трьох років з дати припинення договору, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про безпідставність позовних вимог у частині стягнення заборгованості з орендної плати;

- орендна плата в даному випадку має бути сплачена за фактичне користування майном за період з дати закінчення строку дії договору і до дати повернення майна за актом прийому-передачі у розмірах, встановлених договором;

- є обґрунтованим висновок апеляційного суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту оренди, у розмірі передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу, а не пунктом 9.3 договору;

- судами не встановлено дійсний розмір місячної орендної плати та неправильно розраховано розмір неустойки, яка має бути стягнута з відповідача.

Відповідно до статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Після повернення справи на новий розгляд, відповідачем 16.03.2017р. подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення орендної плати та неустойки.

29.03.2017р. до суду позивачем були надані уточнені письмові пояснення по справі. Разом з уточненнями позивачем, з урахуванням вказівок ВГСУ, викладених у постанові від 31.01.2017р., суду поданий уточнений розрахунок позову, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 18485,49 грн. заборгованості по орендній платі за період з 01.04.2012р. по 30.11.2015р. та 33342,20 грн. неустойки за період з липня 2012 по листопад 2015. Всього позивач просить суд стягнути з відповідача 51827,69 грн.

Суд першої інстанції правомірно розцінив подані уточнення, як заяву про зменшення розміру позовних вимог та здійснив розгляд справи з її врахуванням.

29.03.2017р. господарським судом першої інстанції прийнято рішення про часткове задоволення позовних вимог. Зокрема, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати орендної плати на суму 18485,49 грн. із розрахунку ставки орендної плати на рівні 8%, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині визнав обґрунтованими; також суд визнав обґрунтованими позовні вимоги про стягнення неустойки у розмірі 33342,00 грн., однак задовольнив вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 13976,96 грн. за період червень 2013 року по 30.11.2015р. та в частині стягнення неустойки у розмірі 7342,32 грн. за період з липня 2015 року по 30.11.2015р., а іншій частині відмовив у позові у зв'язку із спливом строків позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2007р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового приміщення №90/07, відповідно до п.1.1 якого орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування приміщення в холі стаціонару КЗОЗ "КЦМЛ", площею 18 кв.м., розташоване за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Лікарняна, 2, з метою організації роботи аптечного пункту.

У відповідності до п. 2.1 даного договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником орендованого нежитлового приміщення залишається територіальна громада Куп'янська, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Договір оренди укладено строком на 3 роки до 30 червня 2010 року включно (п.10.1 договору).

Пунктом 5.4. спірного договору оренди сторони встановили, що у разі припинення або розірвання договору орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу.

Згідно з п.10.6 цього ж договору у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну цього договору за один місяць до закінчення строку його чинності, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені цим договором.

04.09.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до вищезазначеного договору оренди, за якою сторони внесли зміни до п.10.6 договору в наступній редакції: "10.6. Після закінчення строку дії договору, якщо орендар зацікавлений в отриманні права оренди майна на новий строк, повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору оренди, повідомити балансоутримувача про свої наміри. Попередній орендар може отримати право оренди майна виключно шляхом участі у конкурсі".

Додатковою угодою №3 від 30.06.2010р., укладеною між позивачем і відповідачем, продовжено строк дії договору оренди №90/07 на два роки по 30 червня 2012 року включно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2015р. у справі №922/5566/14 за позовом Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" до Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Куп'янська міська рада, позовні вимоги було задоволено. Виселено Комунальне підприємство охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63" з займаного нежитлового приміщення площею 18 кв.м., розташованого за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Лікарняна, 2, та передано балансоутримувачу - Комунальному закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня".

Рішення суду у справі №922/5566/14 було залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015р. та набрало законної сили.

01.12.2015р. на виконання згаданого рішення суду відповідача було виселено з займаного нежитлового приміщення площею 18 кв.м., розташованого за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Лікарняна, 2.

Предметом спору у цій справі є дві майнові вимоги позивача:

- про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 18485,49 грн. за період з 01.07.2012р. до 30.11.2015р., тобто починаючи з першого дня після припинення дії договору та до моменту фактичного виселення відповідача з орендованого приміщення;

- про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого приміщення у розмірі 34498,00 грн. за період з 01.07.2012р. по 30.11.2015р.

Щодо стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 18485,49 грн. за період з 01.07.2012р. до 30.11.2015р. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 626 визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, яка, в силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковою для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Отже, припинення договору та закінчення строку його дії не є тотожними поняттями.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 01.07.2012р., у той час як фактично відповідача було виселено з займаного нежитлового приміщення лише 01.12.2015р.

У пункті 3.1. договору від 01.07.2007р. №90/07, сторони погодили застосування рішення №285-V ІХ сесії V скликання Куп'янської міської ради Харківської області від 07.03.2007р. "Про внесення змін до Положень, що регламентують відносини щодо оренди майна територіальної громади міста Куп'янська" при визначенні орендної плати (далі за текстом рішення №285-V).

Так, пунктом 6.5 Положення "Про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Куп'янська", затвердженого згаданим рішенням ради №285-V встановлено обов'язок сплачувати орендну плату включно до дати передачі орендарем орендодавцю об'єкта оренди за актом приймання-передачі.

Аналогічна норма закріплена у п. 9.4 Положення "Про оренду майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Куп'янська", затвердженого рішенням ХVІ сесії Куп'янської міської ради Харківської області VІ скликання від 16.12.2011 №532-VІ.

За приписами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно пункту 10.2 договору - умови договору зберігають свою чинність в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати, до виконання цих зобов'язань.

Беручи до уваги умови договору (пункти 3.1, 10.2), пункт 6.5 Положення, затвердженого рішенням ради №285-V, пункт 9.4 Положення, затвердженого рішення ради №532-VІ та встановлену судом обставину підписання акту прийому-передачі майна зі спливом більше ніж трьох років з дати припинення договору, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що орендна плата в даному випадку має бути сплачена за фактичне користування майном за період з дати закінчення строку дії договору і до дати повернення майна за актом прийому-передачі у розмірах, встановлених договором.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України у постанові від 20.11.2012р. у справі №12/75-2167-33/75-4/180.

Щодо застосування при визначенні розміру орендної плати за період з 01.07.2012р. по 30.11.2015р. ставки орендної плати на рівні 8% слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата визначається на підставі рішення №285-V ІХ сесії V скликання Куп'янської міської ради Харківської області від 07.03.2007р. "Про внесення змін до Положень, що регламентують відносини щодо оренди майна територіальної громади міста Куп'янська", перераховується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції.

Сторони погодились про включення до складу орендної плати оплати за тепло-, та водопостачання, що встановлюються орендодавцем шляхом розрахунків, та електропостачання, що визначається за показниками приладу обліку, якій встановлюється орендарем за власний рахунок. Розрахунок за тепло-, водо-, та електропостачання надаються орендодавцем щомісячно разом з рахунком за орендну плату, у якому відшкодування витрат на комунальні платежі орендодавця вказуються окремим рядком.

Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством. (п. 3.2 договору).

Згідно п. 3.3 договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

В матеріалах справи наявні Додаток №2 до рішення ХІ сесії V скликання від 07.03.2007р. №285-V, яким визначається методика розрахунку і порядок використання плати за користування майном територіальної громади м. Куп'янська. Зокрема, у вказаному додатку визначені орендні ставки за користування нерухомим майном комунальної власності територіальної громади м. Куп'янська, відповідно до якого встановлюється орендна ставка на рівні 8% для розміщення аптек, що реалізують готові ліки та на рівні 2% для розміщення аптек, які обслуговують пільгові категорії населення.

Також, згідно Додатку до рішення XVI сесії Купянської міської ради VI скликання 16.12.2011р. №532-VI встановлюється орендна ставка на рівні 8% для розміщення аптек, що реалізують готові ліки (п.18) та на рівні 2% для розміщення аптек, які обслуговують пільгові категорії населення (п.25).

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами, у період з 01.07.2012р. по 30.11.2015р., договірних відносин по обслуговуванню пільгових категорій населення медикаментами через вказаний аптечний пункт. Договір №90/07 від 01.07.2007р. також не містить посилань на вид діяльності відповідача, пов'язаний з обслуговуванням пільгових категорій населення.

Управлінням економіки Куп'янської міської ради відповідачу не встановлювалась орендна ставка за використання нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Куп'янськ у розмірі 2% по договору та на укладання даного договору дозвіл не надавався. У разі використання відповідачем нерухомого майна за кількома цільовими призначеннями необхідно застосовувати спосіб зонування об'єкту оренди (визначення площі для здійснення кожного з видів діяльності орендаря, що відповідачем зроблено не було) з подальшим застосуванням для кожної зони відповідних орендних ставок і фіксування площ ЗОН у договорі оренди (додатковій угоді).

Отже, суд дійшов до правомірного висновку, що позивачем вірно застосовано для відповідача розмір орендної плати по договору на рівні 8% виходячи з умов зазначеного договору та на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно комунальної власності територіальної громади м. Куп'янська як до аптек, що реалізують готові ліки, у відповідності з п. 17 Орендних ставок за використання нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Куп'янськ (рішення №285-V) та п. 18 Орендних ставок за використання нерухомого майна комунальної власності територіальної громади м. Куп'янськ (рішення №532-VI).

Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів внесення орендних платежів за спірний період відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення боргу в сумі 18485,49 грн. є обґрунтованими, доведеними належними доказами.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого приміщення у розмірі 34498,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 9.3. договору сторони погодили, що у разі неповернення об'єкту оренди після припинення або дострокового розірвання договору у встановленому договором термін відповідач, як орендар сплачує на користь позивача, як орендодавця неустойку за кожний день прострочений у 10-ти кратному розмірі передбаченого розрахунку орендної плати.

Частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. При цьому, зазначена неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня), (інформаційний лист Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України" №01-06/735/2012 від 29.05.2012).

З наведеного вбачається обґрунтованими наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за несвоєчасне повернення об'єкту оренди, у розмірі передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу, а не пунктом 9.3 договору.

Разом з тим, відповідачем у справі заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідношень.

Розглянувши вищевказані заяву відповідача колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 ЦК України).

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Місцевий господарський суд, дослідивши заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності, дійшов висновку, що строки давності у даному спорі пропущені.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Таким чином, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 р. за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; п. 570 рішення від 20.09.11 р. за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися, що містяться в ст. 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини такого порушення.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до прийняття рішення господарським судом, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість відмови судом першої інстанції в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу за період з липня 2012 по травень 2013 включно, та про відмову у задоволенні позову в частині стягнення неустойки за період з липня 2012 по травень 2015 включно у зв'язку зі спливом позовної давності.

Отже, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 13976,96 грн. за період червень 2013 року по 30.11.2015р. та в частині стягнення неустойки у розмірі 7342,32 грн. за період з липня 2015 року по 30.11.2015р.

Таким чином, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. у справі №922/1780/16 - без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційних скарг, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст.ст.91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства охорони здоров'я "Центральна районна аптека №63" залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Комунального закладу охорони здоров'я "Куп'янська центральна міська лікарня" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.03.2017р. у справі №922/1780/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 12 червня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий