Постанова

від 18.04.2017 по справі 903/357/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року Справа № 903/357/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.-головуючого (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К., розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Укрриба" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі№ 903/357/16 Господарського суду міста Києва за позовомДочірнього підприємства "Рибгосп Маневичі" до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:Державного підприємства "Укрриба"; 1) Фонд державного майна України, 2) Державне агентство рибного господарства України про за участю від позивача: від відповідача: від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:визнання договору недійсним, не з'явились, ОСОБА_4, 1)ОСОБА_5, 2)не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Рибгосп "Маневичі" звернулось до Господарського суду Волинської області із позовом до Державного підприємства "Укрриба" про визнання недійсним договору.

Позов обґрунтовано тим, що спірна угода є удаваним правочином, яка за своєю суттю є договором оренди майна, з огляду на те, що основною ознакою спірного договору є користуванням майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання за даним договором. Об'єкти, які є предметом спірного договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 відносяться до захисних гідротехнічних споруд, мають загальнодержавне значення не підлягають приватизації та передачі в оренду відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". Передача спірного державного майна відбулася на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 903/357/16 (суддя Головатюк Л. Д.) позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 та додаткову угоду від 08.01.2013 до даного договору укладену між Дочірнім підприємством "Рибгосп "Маневичі" та Державним підприємством "Укрриба".

Рішення мотивоване тим, що ДП "Укрриба" може виступати стороною договору оренди спірного майна лише в якості балансоутримувача. В даному випадку передача зазначених гідротехнічних споруд в оренду відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та його дозволу, спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: особою у якої відсутні повноваження щодо укладання такого роду договорів, тому наявні всі підстави для визнання його недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 903/357/16 (у складі колегії суддів: Мартюк А.І.-головуючого, Зеленіна В.О., Сітайло Л.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 903/357/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 903/357/16, Державне підприємство "Укрриба" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 903/357/16, і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права господарськими судами.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Дочірнім підприємством "Рибгосп "Маневичі" (далі позивач, зберігач за спірним договором) та Державним підприємством "Укрриба" (далі відповідач, поклажодавець за договором) 03.01.2013 укладено договір зберігання державного майна № 2/13 відповідно до якого ДП "УКРРИБА" передано на відповідальне зберігання ДП "Рибгосп "Маневичі" нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі ДП "УКРРИБА" та знаходяться на території Волинської обл.: смт. Маневичі, с. Прилісне, с. Северинівка, с. Череваха, с. Городок, с. Костюхнівка.

Відповідно до акта приймання-передачі державного майна від 03.01.2013, який є невід'ємною частиною вказаного договору ДП "УКРРИБА" передано на відповідальне зберігання ДП "Рибгосп "Маневичі" гідротехнічні споруди 36 ставів, зумувал, маточників згідно із переліком.

Відповідно до п. 1.1 договору поклажодавець (відповідач) передає, а зберігач (позивач) приймає на відповідальне зберігання на підставі акта приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибацьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачі гідротехнічних споруд" від 06.05.2003 № 126/752.

За умовами п. 4.1 договору за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10 грн., в тому числі ПДВ з врахуванням щомісячної інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується на розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік за закінченням календарного року до 15 січня наступного року.

Відповідно до п. 2.2 договору зберігач вживає всі заходи для збереження майна, його цілісності, комплектності протягом всього строку дії договору відповідно до глави 66 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років з 03.01.2013 по 03.01.2023.

Додаткову угоду до вказаного договору зберігання укладено 08.01.2013 відповідно до якої Державним підприємством "Укрриба" передано Дочірньому підприємству дозвіл на користування майном "Рибгосп "Маневичі" на платній основі, а саме: плата згідно із п. 1.3. даної угоди становить 2450,56 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до Положення про управління майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом ФДМУ та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68 одним із способів управління державним майном, яке не ввійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому Постановою КМУ від 21.09.1998 № 1482.

Майно, яке є об'єктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду. Органом приватизації обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України (наказ від 06.05.2003 № 126/752), яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП "Укрриба".

Наказом Міністерства аграрної політики України від 22.05.2003 № 145 "Про здійснення передачі гідротехнічних споруд" на виконання вищезазначеного спільного наказу зобов'язано Державний департамент рибного господарства забезпечити передачу і створення комісій з питань передачі майна та гідротехнічних споруд на баланс державного підприємства "Укрриба".

Державним департаментом рибного господарства наказом від 29.07.2003 № 210 затверджено акт прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не ввійшли до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп", на баланс Державного підприємства "Укрриба"; закріплено зазначене в акті майно за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання.

Відповідно до зазначених документів на баланс Державного підприємства "Укрриба" передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не ввійшло до статутного фонду ВАТ "Волиньрибгосп".

На підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не ввійшли до статутних капіталів інших осіб, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

Відповідно до статуту ДП "УКРРИБА" (в редакції від 18.01.2012) засноване на основі державної власності, входить до сфери управління Державного агентства рибного господарства України та підзвітне йому (п. 1.1 статуту).

Основною метою діяльності підприємства, зокрема, є здійснення організаційного комплексу заходів з нагляду за технічною експлуатацією та ефективним використання державного майна-гідротехнічними рибницькими (рибоводними) спорудами, що знаходяться на балансі підприємства; технічна експлуатація гідротехнічних споруд рибогосподарських водних об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства на підставі вимог Водного та Земельного кодексів України в частині користування водними об'єктами та землями водного фонду; надання у зберігання гідротехнічних рибницьких (рибоводних) споруд, включаючи ставкові рибоводні споруди, ставків, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання, а також іншого майна, необхідного для рибогосподарської діяльності (п. 3.1 статуту).

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частиною 1 ст. 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За приписами ст. 944 ЦК України зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Судами встановлено, що за вимогами додаткової угоди від 08.01.2013 зберігач зобов'язується проводити плату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном, визначена в протоколі про договірну ціну, який є невід'ємною частиною договору становить 2450,56 грн. в т.ч. ПДВ.

За додатковою угодою до договору зберігання державного майна від 08.01.2013, що відповідно до п. 8.2 договору зберігання є невід'ємною частиною цього договору обов'язок з оплати покладено на зберігача, спірний договір по суті є договором оренди державного майна та законодавством України передбачені певні особливості укладання та виконання договору найму (оренди).

Чинним законодавством передбачено, що у разі якщо сторони свідомо оформлюють договором зберігання передання в користування власного майна за певну плату, то можливо застосування положень про удаваний правочин.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Вказана угода є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди державного майна, виходячи з того, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату, а плата за користування майном є неспіврозмірною з платою за послуги зберігання (безоплатно) за договором. Тобто користування майном за плату є кваліфікуючими ознаками оренди державного майна.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що з договору зберігання № 2/13 від 03.01.2013 з додатковою угодою від 08.01.2013 вбачається, що вчинені дії щодо майна є власністю держави та перебуває на балансі ДП "УКРРИБА", тобто останній не є власником переданого майна, яке на момент приватизації не ввійшло до статутного фонду господарських товариств. Уповноваженим органом управління не надано будь-якого погодження на укладання угоди щодо передачі в оренду гідротехнічних споруд зазначених в акті прийому-передачі від 03.01.2013 до договору № 2/13 від 03.10.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ГК України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями державного майна-майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 № 4107-VІ Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної діяльності.

Суди дійшли до висновку, що ДП "УКРРИБА" може виступати стороною договору оренди спірного майна за погодженням з органом управління майна в якості балансоутримувача, а не орендарем.

В даному випадку, передача зазначених гідротехнічних споруд в оренду відбулася на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та його дозволу, тому суди дійшли до висновку, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме особою у якої відсутні повноваження щодо укладання такого роду договорів, тому у суду наявні всі підстави для визнання його недійсним.

Наведене порушення законодавства спричинило порушення вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 "Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна".

Пунктом 17 вказаної Методики передбачено, що у разі, коли орендодавцем є Фонд державного майна України чи його регіональне відділення, орендна плата за нерухоме майно державних підприємств спрямовується в розмірі 70 % до державного бюджету, 30 % державному підприємству, на балансі якого знаходиться орендоване майно.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи викладене, суди дійшли до передчасного висновку про визнання недійсним договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 та додаткової угоди до договору від 08.01.2013.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції не досліджено клопотання Державного підприємства "Укрриба" від 12.10.2016 про застосування строків позовної давності та не надано належної правової оцінки (а.с. 108).

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення; 2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження); 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу); найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.

При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповновстановленими обставинами, ці рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Укрриба" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 903/357/16 Господарського суду міста Києва частково задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 903/357/16 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 903/357/16 Господарського суду міста Києва скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Грек Б.М. Могил С.К.