Рішення

від 15.08.2017 по справі 903/357/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017Справа №903/357/16 За позовом Дочірнього підприємства "Рибгосп "Маневичі"

до Державного підприємства "Укрриба"

третя особа 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Фонд державного майна України

третя особа 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Державне агентство рибного господарства України

про визнання недійсним договору

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Панасенко О.А. (довіреність)

від третьої особи 1: Лисий В.І. (довіреність)

від третьої особи 2: Романенко Ю.В. (довіреність)

вільний слухач: Зубенко М.О. (посвідчення МВС України ПАМ № 000336 від 13.12.2016)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Рибгосп "Маневичі" (позивач) звернулось до Господарського суду Волинської області із позовом до Державного підприємства "Укрриба" (відповідач) про визнання недійсним договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 з додатковою угодою від 08.01.2013.

Позовні вимоги мотивовані тим, що фактично за умовами спірного договору між ДП "Укрриба" і ДП "Рибгосп "Маневичі" був укладений договір оренди гідротехнічних споруд, що свідчить про те, що цей правочин є удаваним та укладеним ДП "Укрриба" з перевищенням повноважень - без дозволу Фонду державного майна України як єдиного орендодавця нерухомого державного майна.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 30.05.2016 дану позовну заяву Дочірнього підприємства "Рибгосп "Маневичі" направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 903/357/16 (суддя Головатюк Л. Д.) позов задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 та додаткову угоду від 08.01.2013 до даного договору укладену між сторонами справи.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі №903/357/16 рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 903/357/16 залишено без змін.

Постановою Вищого Господарського суду України від 18.04.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2017 у справі № 903/357/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. Вищий господарський суд України, направляючи справу на новий розгляд, вказав про те, що місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції не досліджено клопотання Державного підприємства "Укрриба" від 12.10.2016 про застосування строків позовної давності та не надано належної правової оцінки.

За результатами повторного автоматичного розподілу справу № 903/357/16 передано на розгляд судді Турчина С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 суддею Турчин С.О. прийнято справу № 903/357/16 до свого провадження та призначено її до розгляд на 20.07.2017.

13.07.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення по справі.

18.07.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2017 розгляд справи №903/357/16 відкладено на 15.08.2017.

08.08.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення по справі.

14.08.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення в яких позивач заявлені вимоги підтримав.

15.08.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення в яких Фонд державного майна України позовні вимоги позивача підтримав.

Представник позивача в судове засіданні 15.08.2017 не з'явився.

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог.

Представник третьої особи 1 позовні вимоги підтримав.

Представник третьої особи 2 витребуваних судом письмових пояснень не надав.

В судовому засіданні 15.08.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

03.01.2013 між Дочірнім підприємством "Рибгосп "Маневичі" (зберігач) та Державним підприємством "Укрриба" (поклажодавець) укладено договір зберігання державного майна № 2/13, відповідно до умов якого Державне підприємство "Укрриба" передало на відповідальне зберігання Дочірньому підприємству "Рибгосп "Маневичі" нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі ДП "Укрриба" та знаходяться на території Волинської обл.: смт. Маневичі, с. Прилісне, с. Северинівка, с. Череваха, с. Городок, с. Костюхнівка.

Відповідно до акту приймання-передачі державного майна від 03.01.2013, який є невід'ємною частиною вищенаведеного договору, ДП "Укрриба" передано на відповідальне зберігання ДП "Рибгосп "Маневичі" гідротехнічні споруди 36 ставів, зумувал, маточників згідно переліку.

Згідно із п. 1.1 договору поклажодавець (відповідач) передає, а зберігач (позивач) приймає на відповідальне зберігання згідно з актом приймання-передачі нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибацьких ставів, які обліковуються на балансі поклажодавця і передані йому на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України "Про передачі гідротехнічних споруд" від 06.05.2003 року №126/752.

Пунктом п. 4.1 договору за відповідальне зберігання майна щомісячний розмір плати складає 10 грн., в тому числі ПДВ, з врахуванням щомісячної інфляції. Плата за відповідальне зберігання майна перераховується а розрахунковий рахунок зберігача один раз на рік по закінченню календарного року до 15 січня наступного року.

Відповідно до п. 2.2 договору зберігач вживає всі заходи для збереження майна, його цілісності, комплектності протягом всього строку дії договору відповідно до глави 66 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 6.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом десяти років з 03.01.2013 по 03.01.2023.

08.01.2013 між сторонами укладено додаткову угоду до вказаного договору зберігання, відповідно до якої Державне підприємство "Укрриба" передало позивачу дозвіл на користування державним майном, що передане на зберігання на платній основі, а саме плата у відповідності до п. 1.3. даної угоди становить: 2450,56 грн. в т.ч. ПДВ.

В подальшому, на підставі п. 6.3. ДП "Укрриба" надіслав позивачу лист №11-12/506 від 28.11.2013 про припинення дії договору.

28.11.2013 між сторонами підписано акт приймання передачі державного майна (повернення державного майна).

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на те, що договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 є удаваним правочином, з огляду на те, що за своєю суттю є договором оренди майна, так як основною ознакою спірного договору є користування майном за плату. Також позивач вказує, що договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки правомочною особою на укладення договору оренди державного майна є Фонд державного майна України, а тому ДП "Укрриба" при укладенні договору перевищило свою компетенцію як балансоутримувач майна.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 18.04.2017, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із Положенням про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого Наказом ФДМУ та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою КМУ від 21.09.1998 № 1482.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 22.05.2003 №145 "Про здійснення передачі гідротехнічних споруд" на виконання вищезазначеного спільного наказу було зобов'язано Державний департамент рибного господарства забезпечити передачу і створення комісій з питань передачі майна та гідротехнічних споруд на баланс державного підприємства "Укрриба".

29.07.2003 Державним департаментом рибного господарства наказом №210 було затверджено Акт від 04.07.2003 прийому-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп", на баланс державного підприємства "Укрриба", та закріплено зазначене в Акті майно за ДП "Укрриба" на праві повного господарського відання.

На підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не увійшли до статутних капіталів інших осіб, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

У відповідності до зазначених документів на баланс Державного підприємства "Укрриба" було передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ "Волиньрибгосп".

Відповідно до Статуту ДП "Укрриба" в редакції затвердженій наказом Державного агентства рибного господарства України від 16.01.2012, Державне підприємство "Укрриба" засноване на основі державної власності, входить до сфери управління Державного агентства рибного господарства України та підзвітне йому (п. 1.1 Статуту).

У відповідності до п. 3.1 Статуту, основною метою діяльності підприємства зокрема є здійснення організаційного комплексу заходів з нагляду за технічною експлуатацією та ефективним використання державного майна-гідротехнічними рибницькими (рибоводними) спорудами, що знаходяться на балансі підприємства; технічна експлуатація гідротехнічних споруд рибогосподарських водних об'єктів, що знаходяться на балансі підприємства на підставі вимог Водного та Земельного кодексів України в частині користування водними об'єктами та землями водного фонду; надання у зберігання гідротехнічних рибницьких (рибоводних) споруд, включаючи ставкові рибоводні споруди, ставків, пов'язаних з ними робочих машин та обладнання, а також іншого майна, необхідного для рибогосподарської діяльності.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як підтверджено матеріалами справи, між сторонами укладено договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013, відповідно до умов якого Державне підприємство "Укрриба" передало на відповідальне зберігання Дочірньому підприємству "Рибгосп "Маневичі" нерухоме державне майно - гідротехнічні споруди рибницьких ставів, які обліковуються на балансі ДП "Укрриба" та знаходяться на території Волинської обл.: смт. Маневичі, с. Прилісне, с. Северинівка, с. Череваха, с. Городок, с. Костюхнівка.

08.01.2013 між сторонами укладено додаткову угоду до договору зберігання державного майна №2/13 від 03.01.2013, відповідно до якої відповідач передав позивачу дозвіл на користування державним майном, що передане на зберігання на платній основі, а саме плата у відповідності до п. 1.3. даної угоди становить: 2450,56 грн. в т.ч. ПДВ.

У відповідності до п. 8.2 договору зберігання додаткова угода від 08.01.2013 є невід'ємною частиною цього договору.

За приписами ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Зі змісту наведеної норми, право зберігача користуватись майном переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.

Пунктом 1 ст. 946 ЦК України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Зі змісту норм чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 235, ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 936 та ст. 944 Цивільного кодексу України випливає, що договір зберігання укладається без права користування річчю, право користування річчю зберігач може отримати за попередньою згодою поклажодавця, і в такому разі виникають правовідносини найму (якщо користування платне).

У відповідності до додаткової угоди від 08.01.2013 до договору зберігання, зберігач зобов'язується проводити плату за користування державним майном, зазначеним в акті приймання-передачі не пізніше 14 числа місяця, наступного за звітним. Ціна за користування державним майном становить 2450,56 грн. в т.ч. ПДВ.

Таким чином, за додатковою угодою до договору зберігання державного майна від 08.01.2013, що згідно до п. 8.2 договору зберігання є невід'ємною частиною цього договору, обов'язок по оплаті покладено на зберігача, що підтверджує позицію позивача, що спірний договір по суті є договором оренди державного майна. В той же час, законодавством України передбачені певні особливості укладання та виконання договору найму (оренди).

Стаття 235 Цивільного кодексу України передбачає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У відповідності до листа Верховного Суду України від 24.11.2008 "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними", удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали).

В пункті 25 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Зі змісту договору зберігання державного майна вбачається, що вказаний договір є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є довгостроковим договором оренди державного майна, з огляду на те, що основною ознакою спірного договору є користування майном за плату.

Отже, договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 разом з додатковою угодою від 08.01.2013 до даного договору є удаваним правочином, оскільки за своєю суттю спірний договір є договором оренди майна, що свідчить про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги.

Також, як зазначалось судом вище, на підставі спільного наказу Міністерства аграрної політики та Фонду державного майна України від 06.05.2003 №126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди, які в процесі приватизації не увійшли до статутних капіталів інших осіб, передані до сфери управління Міністерства аграрної політики України, на баланс Державного підприємства "Укрриба" було передано гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутного фонду ВАТ "Волиньрибгосп".

Предметом вказаного договору є державне майно, а саме гідротехнічні споруди, а тому до спірних правовідносин повинно бути застосовано норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна України".

Відповідно до ч. 1 ст. 287 ГК України та ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендодавцями державного майна-майна цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення і представництва.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" №4107-VІ від 09.12.2011 (у редакції чинній на час укладення договору), Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

В силу приписів наведених норм законодавства, правомочною особою на укладення договору оренди державного майна та орендодавцем гідротехнічних споруд, визначених у договорі зберігання, може виступати тільки Фонд державного майна України. В той час, як ДП "Укрриба" може виступати стороною договору оренди спірного майна (за погодженням з органом управління майна) лише як балансоутримувачем, а не орендодавцем.

У відповідності до договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 разом з додатковою угодою від 08.01.2013 сторонами були вчинені дії щодо майна, що є власністю держави та перебуває на балансі ДП "Укрриба", тобто останній не є власником переданого майна, яке на момент приватизації не увійшло до статутного фонду господарських товариств.

Доказів наявності погоджень з боку Уповноваженого органу управління на укладання угоди щодо передачі в оренду гідротехнічних споруд зазначених в акті прийому-передачі від 03.01.2013 до договору № 2/13 від 03.10.2013 матеріали справи не містять.

Таким чином, передача зазначених гідротехнічних споруд в оренду відбулася на підставі договору, укладеного без участі Фонду державного майна України та його дозволу, у зв'язку з чим, спірний договір укладено особою у якої відсутні повноваження щодо укладання такого договору, а ДП "Укрриба" при укладенні спірного договору було перевищено свою компетенцію, як балансоутримувача майна.

Оскільки, передача спірного державного майна відбулась на підставі угоди, укладеної без участі Фонду державного майна України та без його дозволу, то суд приходить до висновку про те, що спірний договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Положенням ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним.

Оскільки укладення договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 разом з додатковою угодою від 08.01.2013 відбулось без участі Фонду державного майна України та його дозволу як орендодавця державного майна, то у відповідності до ч. 1 ст. 287 ГК України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 203, 215 ЦК України є підстави для визнання даного договору недійсним.

Вищенаведені висновки суду узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, наведеними зокрема у постанові від 25.10.2012 по справі № 5002-23/5089-2011, від 26.04.2012 по справі № 3/255.

За приписами ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Разом з тим, відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Дочірнього підприємства "Рибгосп "Маневичі" (вх. 12.06.2016).

Натомість, позивач зазначає, що строк позовної давності ним не пропущений, оскільки у жовтні 2015 року ДП "Укрриба" звернулось до суду про стягнення заборгованості з Дочірнього підприємства "Рибгосп "Маневичі" за оспорюваним договором.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яку відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування ним матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За вимогою про визнання недійсним договору суд вважає, що днем початку перебігу позовної давності для позивача слід вважати день вчинення правочину.

Договір зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 разом з додатковою угодою до даного договору від 08.01.2013 укладено між сторонами у січні 2013 року, а тому з відповідним позовом позивач мав звернутись до 08.01.2016 року.

Натомість, із зазначеним позовом позивач звернувся 26.05.2016, тобто після спливу позовної давності.

За змістом приписів частини 2 статті 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Однак, позову про визнання недійним договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 та додаткової угоди до даного договору від 08.01.2013 до суду позивачем не пред'являлось, а подання відповідачем позову про стягнення заборгованості за договором зберігання не перериває перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним такого договору. За таких обставин посилання позивача на те, що строк позовної давності ним не пропущений, оскільки у жовтні 2015 року ДП "Укрриба" звернулось до суду про стягнення заборгованості з Дочірнього підприємства "Рибгосп "Маневичі" за оспорюваним договором визнаються судом помилковими.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 визначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Однак, позивачем не наведено обставин та матеріали справи не містять доказів поважності причин пропуску строків позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Оскільки, заявлений позивачем позов про визнання недійсним договору визнаний судом обґрунтованими, з огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, то у задоволенні заявленого Дочірнім підприємством "Рибгосп "Маневичі" позову слід відмовити.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Рибгосп "Маневичі" до Державного підприємства "Укрриба" про визнання недійсним договору зберігання державного майна № 2/13 від 03.01.2013 та додаткової угоди до даного договору від 08.01.2013.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір, відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 21.08.2017.

Суддя С.О. Турчин