Рішення

від 14.06.2017 по справі 489/5692/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №489/5692/15-ц 14.06.2017 14062017 14.06.2017

Провадження №22-ц/784/1361/17

Справа номер 489/5692/15-ц

Провадження номер 22-ц/784/1361/17 Головуючий суду першої інстанції - ОСОБА_1

Категорія 48 Доповідач апеляційного суду - ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2017 року м.Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Локтіонової О.В.,

суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

за участі:

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

відповідача - ОСОБА_5,

представника відповідача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_5

на рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва

від 03 лютого 2017 року

та

додаткове рішення від 09 лютого 2017 року

за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку у спільному майні ,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 пред'явив до ОСОБА_5 позов про визнання за ним права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 та визнання за ним права особистої приватної власності на земельну ділянку по пров.3 Казарському, 14 в м.Миколаєві.

У жовтні 2015 року позивач змінив позовні вимоги і просив визнати за ним право особистої приватної власності як на квартиру, так і на земельну ділянку.

Свої вимоги він обґрунтовував наступним.

З 07 жовтня 1995 року по 20 жовтня 2015 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою.

20 вересня 1999 року його сестра ОСОБА_7 передала йому у власність квартиру АДРЕСА_2, про що був складений договір купівлі-продажу.

В подальшому, 13 вересня 2006 року зазначена квартира була продана, а за рахунок отриманих коштів того ж дня була придбана квартира АДРЕСА_3, яка була оформлена на відповідачку.

Крім того, за кошти вилучені від продажу його квартири була придбана 12 березня 2007 року земельна ділянка по провулку 3 Казарському, 14 в м.Миколаєві.

Вважаючи, що оскільки квартира АДРЕСА_2 була передана йому у власність його сестрою, то вона є його особистою приватною власністю, а тому все майно, яке було придбане за кошти від її реалізації також є його особистою приватною власністю, позивач просив його позов задовольнити.

Під час розгляду справи ОСОБА_5 подала зустрічну позовну заяву про визнання за нею права власності на 2/3 частки квартири та земельної ділянки та ? частку будівельних матеріалів на земельній ділянці.

Обґрунтовуючи свої вимоги про збільшення частки у спільному майні, ОСОБА_5 посилалася на проживання з нею неповнолітнього сина та недостатній розмір аліментів на його утримання з боку ОСОБА_3

Що ж стосується визнання за нею права власності на будівельні матеріали, ОСОБА_5 вказувала, що на вищезазначеній земельній ділянці будівництво житлового будинку розпочалося на початку 2013 року, коли вони проживали разом з позивачем. Будівельні матеріали також були завезені у цей період. Окремо вони почали проживати з листопада 2013 року.

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_5 просила її позов задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 03 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. За кожним із сторін визнано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_4 та ? частину земельної ділянки по пров.3-му Казарському, 14 в м.Миколаєві. В іншій частині її позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням суду від 09 лютого 2017 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 стягнуто судові витрати в сумі 1700 грн. З ОСОБА_3 на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 5 934 грн.22 коп. З ОСОБА_5 на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 5 954 грн. 22 коп.

Не погодившись із вказаними рішеннями суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при вирішенні зустрічного позову та розподілу судових витрат, просила рішення суду та додаткове рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що спірні квартира та земельна ділянка придбані сторонами під час шлюбу і є їх спільною сумісною власністю. А тому кожен з них має право на ? частку цього майна. Підстав для збільшення частки ОСОБА_5 суд не знайшов. Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_5 про визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів, то суд вважав ці вимоги недоведеними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 жовтня 1995 року по 20 жовтня 2015 року.

Від даного шлюбу вони мають сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, якому через три місяці після подачі зустрічного позову виповнилося 18 років.

Під час шлюбу ними були придбані квартира АДРЕСА_1 (13 вересня 2006 року), оціночна вартість якої 438 437 грн., та земельна ділянка площею 918 кв.м по провулку 3 Казарському, 14 в м.Миколаєві (12 березня 2007 року), оціночна вартість якої 196 984 грн., кадастровий номер 4810136900:03:094:0007.

Згідно з ст.60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності і відповідно до норм ст.70 цього кодексу їх частки в спільному майні є рівними.

Враховуючи наведені обставини, районний суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5 та визнав за нею право власності на ? частину спірного майна.

Посилання апелянтки на те, що суд безпідставно не відступив від рівності часток та не визнав за нею право власності на 2/3 вказаних квартири та земельної ділянки, не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ч.3 ст.70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Оскільки відповідачка аліменти з позивача на утримання сина не стягувала, про що свідчить ухвала Ленінського районного суду м.Миколаєва від 24.11.2015 року про залишення позову про стягнення аліментів без розгляду на підставі заяви ОСОБА_5, то підстави для відступлення від рівності часток відсутні. До того ж, сину сторін вже виповнилося 18 років і даних про те, що він є непрацездатним, матеріали справи не містять.

Висновок суду щодо відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на ? частину будівельних матеріалів, використаних для будівництва будинку №14 по провулку 3 Казарському в м.Миколаєві, колегія суддів також вважає правильним.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність позову є підставою для відмови у його задоволенні.

ОСОБА_5 належними та допустимими доказами не довела факту придбання сторонами будівельних матеріалів за спільні кошти у момент спільного проживання.

Посилання нею на висновок судової будівельно-технічної експертизи №128/16 від 26.10.2016 р., як на підставу задоволення свого позову, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки в ньому немає висновку про те, що будівельні матеріали були придбані сторонами саме в період сумісного проживання. Відповідач стверджувала, що проживала з позивачем до листопада 2013 року. Висновок експерта не містить посилань на конкретний місяць проведення будівельних робіт, а тільки припущення про їх можливе проведення з 2013 по 2015 роки.

Придбання будівельних матеріалів за сумісні кошти подружжя ОСОБА_5 також не доведено, оскільки матеріали справи не містять письмових доказів щодо цього.

Натомість, позивачем надані повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 05 серпня 2015 року та накладна про придбання будівельних матеріалів за 16 вересня 2015 року, коли сторони разом вже не проживали.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду від 03 лютого 2017 року в оскаржуваній частині, оскільки воно є законним та обґрунтованим.

Суд повно і всебічно дослідив обставини справи та дав належну оцінку доказам наявним у ній.

Проте, додаткове рішення суду від 09 лютого 2017 року про розподіл судових витрат є помилковим.

Стаття 213 ЦПК України визначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ст.220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, при ухваленні додаткового рішення суд приймає до уваги тільки ті докази, які були досліджені ним при ухваленні основного рішення. Нові докази дослідженню не підлягають.

Квитанція про оплату експертизи ОСОБА_5 суду першої інстанції при розгляді справи не подавалася. Подання нею її після ухвалення рішення унеможливлює стягнення витрат за проведення експертизи.

До того ж, судом було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на ? частку будівельних матеріалів, на підтвердженні доводів якої і проводилась експертиза.

Розподіл судового збору судом також проведено помилково без врахування заявлених позовних вимог, дат пред'явлення позовів та максимуму ставок судового збору при поданні позову фізичними особами.

Виходячи з позовних вимог ОСОБА_5, ціна позову складала 573 970 грн.06 коп. (2/3 частки квартири - 292 291 грн.33 коп., 2/3 частки земельної ділянки - 131 322 грн.66 коп., ? частка будівельних матеріалів - 150 356 грн.07 коп.).

Таким чином, вона повинна була сплатити судовий збір у сумі 5739 грн.70 коп. Вона сплатила 1371 грн.20 коп. (т.1 а.с.35,62). Таким чином з неї на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 4368 грн. 50 коп.

Оскільки її позов задоволено частково (55%), то ОСОБА_3 повинен відшкодувати ОСОБА_5 3156 грн.84 коп. судового збору.

При подачі первісного позову ОСОБА_3 повинен був сплатити судовий збір у сумі 6090 грн. Він сплатив 1194 грн.70 коп. (т.1 а.с.1-3).

Таким чином він повинен сплатити на користь держави, оскільки йому відмовлено у задоволенні позову, 4895 грн.30 коп. судового збору.

За такого, додаткове рішення суду від 09 лютого 2017 року підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 03 лютого 2017 року залишити без змін.

Додаткове рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва від 09 лютого 2017 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у сумі 4895 грн.30 коп. та на користь ОСОБА_5 - судовий збір у сумі 3156 грн.84 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у сумі 4368 грн.50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку.

Головуючий Судді