Ухвала

від 14.06.2017 по справі 365/859/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 365/859/16-ц Головуючий у І інстанції Денисенко Н. О. Провадження № 22-ц/780/3045/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 14.06.2017

УХВАЛА

Іменем України

14 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Сушко Л.П., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря : Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства Калина на рішення Згурівського районного суду Київської області від 18 квітня 2017 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства Калина до ОСОБА_2 про стягнення витрат на незавершене виробництво врожаю ,

у с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року приватне акціонерне товариство Калина (далі - ПрАТ Калина ) звернулося до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка площею 5,4 га, що розташована на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області, яка протягом 2005-2015 років перебувала в користуванні товариства на умовах договору оренди землі б/н від 3 жовтня 2005 року.

Оскільки земельна ділянка використовувалась для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яке має замкнутий цикл виробництва, вона була задіяна у виробничій програмі товариства і на ній проводились осінньо-польові роботи до моменту закінчення оренди у листопаді 2015 року, а саме: проводилась передпосівна обробка грунту під посів культур урожаю 2016 року (дискування), оранка, внесення міндобрив та культивація, на що затрачено 14 368,13 грн., що підтверджується дорожніми листками механізатора від 28, 31 липня, 1, 31 серпня, 1 - 5 вересня, 9, 10, 12 - 14 жовтня 2015 року.

Після закінчення строку оренди відповідачу було передано його земельну ділянку із поліпшенням та незавершеним виробництвом врожаю виробничого циклу 2015-2016 років, які неможливо відокремити від земельної ділянки, тому позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 18 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено . Стягнуто з ПрАТ Калина на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції невірно визначено строк дії договору оренди, укладеного між сторонами, та не було застосовано до спірних правовідносин положення ст. ст. 627, 629, 1212, 1213 ЦК України, а також ч. 10 ст. 24 ЗУ Про оренду землі , хоча вони підлягали застосуванню. Судом безпідставно стягнуто витрати на правову допомогу з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження понесення відповідачем таких витрат.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав, оскільки позивач не мав правової підстави користуватися земельною ділянкою відповідача без його згоди після закінчення строку договору оренди. Крім того, не доведено понесення позивачем витрат на незавершене виробництво врожаю 2016 року, на обробіток земельної ділянки, яка належить саме відповідачу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 228646 є власником земельної ділянки площею 5,4 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3221983000:04:006:0018, що розташована на території Красненської сільської ради Згурівського району Київської області.

3 жовтня 2005 року між ОСОБА_2 та ЗАТ Калина , найменування якого змінено на ПрАТ Калина , укладено договір оренди земельної ділянки б/н строком на десять років, який було зареєстровано у Згурівському відділенні Київської регіональної філії № 12 Центру ДЗК Державного комітету України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 1 листопада 2005 року за № 04:05:027:00204.

Відповідач як орендодавець до закінчення строку дії договору повідомив позивача про намір припинити його дію та вимагав у вересні 2015 року повернути земельну ділянку в натурі, що підтверджується копією його заяви від 11 червня 2014 року, яку позивач отримав за вх. № 12.

З матеріалів справи вбачається, що після закінчення дії договору земельна ділянка була повернута відповідачу, що визнається і самими сторонами.

Відповідно до ст. ст. 13, 14, 15, 16, 18 Закону України Про оренду землі (у редакції на час виникнення правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст. 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

За таких обставин, договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення сторонами усіх істотних умов та його підписання, а не з дати державної реєстрації.

В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладення договору.

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону України Про оренду землі , в редакції на час укладання договору оренди, визначено права та обов'язки орендодавця, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Згідно з Національним стандартом № 2 Оцінка нерухомого майна , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1442, земельне поліпшення визначено як результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості. До земельних поліпшень належать матеріальні об'єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що договір оренди землі є укладеним з 3 жовтня 2005 року, тобто з моменту досягнення сторонами всіх істотних умов та його підписання, та припинено дію договору 3 жовтня 2015 року.

Відповідач не надавав своєї згоди та не підписував додаткової угоди з позивачем щодо відшкодування орендарю витрат на поліпшення земельної ділянки, як це передбачено п. 27 договору оренди.

Дискування є початковим етапом виробничого циклу проведення передпосівної обробки ґрунту під посів культур урожаю 2016 року та не є поліпшенням земельної ділянки в розумінні норми закону, та не змінює якісних характеристик земельної ділянки та її вартості.

Крім того, позивачем не доведено факт проведення робіт саме на земельній ділянці відповідача та розмір понесених затрат.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

З огляду на викладене, матеріалами справи не підтверджено факт дискування земельної ділянки ОСОБА_2 , погодження з останнім такого виду робіт, умов відшкодування, а також розміру понесених позивачем витрат.

Колегія суддів апеляційного суду вважає необґрунтованими посилання позивача на положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, оскільки зазначені правові норми не регулюють спірні правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі договору про надання правової допомоги від 1 лютого 2017 року адвокат ОСОБА_3 представляв інтереси відповідача при розгляді даної справи в суді першої інстанції.

Протокольною ухвалою суду від 23 березня 2017 року ОСОБА_3 визнано як адвоката у справі з відповідними повноваженнями.

Згідно квитанції до вказаного договору від 20 березня 2017 року, меморіального ордеру № @2РL177214 та квитанції ПАТ КБ ПриватБанк від 23 березня 2017 року, відповідач зазнав витрат на оплату правової допомоги у розмірі 1 500,00 грн.

Відповідно до розрахунку суми гонорару за надання правової допомоги, адвокатом на надання попередньої консультації, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, підготовки процесуальних документів та участь у судових засіданнях було затрачено 3 години свого часу.

Згідно із п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 Про граничні розміри компенсаційних витрат, пов`язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави установлено, що граничний розмір витрат, пов`язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, не повинен перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 % розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України зазначені положення врахував, а тому дійшов обгрунтованого висновку про стягнення з ПрАТ Калина на користь ОСОБА_2 понесених судових витрат у розмірі 1 500,00 грн. , з розрахунку 40 % розміру мінімальної заробітної плати у 2017 році за годину роботи адвоката , що відповідає вимогам законодавства щодо граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Калина відхилити.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 18 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Л.П. Сушко

ОСОБА_4