Ухвала

від 07.06.2017 по справі 815/6407/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/23820/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Маринчак Н.Є., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року

у справі № 815/6407/15

за позовом Приватного підприємства Фаворит

до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство Фаворит (далі - Підприємство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року № 0001682201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року № 0001682201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводі Інспекції та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт від 9 жовтня 2015 року № 577/15-21-22-01/32784928, згідно з яким позивачем порушено вимоги підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норм ґрунтуються на відсутності законних підстав для формування позивачем витрат по господарським операціям з ПП Віва Трейдинг , оскільки наданими позивачем документами не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій з виконання послуг щодо надання в суборенду автонавантажувачів для забезпечення господарської діяльності та виконання клінінгових послуг. На думку відповідача, такі операції фактично не здійснювались, оскільки матеріали кримінального провадження, порушеного за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 212 , частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України, вказують на те, що контрагент позивача вів господарську діяльність з метою ухилення від оподаткування та надання послуг реальним суб'єктам господарювання для незаконного зменшення останніми податкових зобов'язань.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 вересня 2015 року № 000168220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 452 700, 00 грн. (за основним платежем 301800, 00 грн., за штрафними санкціями 150 900, 00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не погодилися із висновками відповідача та зазначили, що наявні у матеріалах справи докази та встановлені під час судового розгляду обставини підтверджують реальне вчинення операцій між позивачем та його контрагентом з метою використання їх у господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

Як свідчать обставини, встановлені судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та його контрагентом ПП Віва Трейдінг укладено договори надання клінінгових послуг та суборенди автонавантажувачів.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов договорів позивачем надано копії: податкових та видаткових накладних, актів прийому-передачі, банківських виписок, карток рахунку, ділової переписки.

Як свідчать наявні у матеріалах справи докази, позивач здійснював діяльність в орендованому комплексі щодо забезпечення виробничого процесу і обслуговування виробничого устаткування, у роботі якого використовується аміак. З метою забезпечення належного функціонування підприємства та зважаючи на неможливість виконання робіт наявними у позивача автонавантажувачами, які є застарілими та підлягають списанню, позивач їх орендував у ПП Віва Трейдінг .

Згідно з поясненням позивача, надання клінінгових послуг контрагентом позивача пов'язане з прибиранням холодильних камер від наталого льоду, що підтверджується зокрема фотовідбитками, що містяться в матеріалах справи. Також, як підтверджується матеріалами справи, в суді апеляційної інстанції було допитано ОСОБА_1., яка була заступником начальника цеху Підприємства. Вказана особа, будучи допитаною як свідок, детально пояснила особливості виконання клінінгових послуг та залучення автонавантажувачів.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, попередні судові інстанції дійшли юридично правильного висновку про підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентом з метою використання в господарській діяльності.

Доводи відповідача про те, що матеріали кримінального провадження вказують на те, що ПП Віва Трейдінг вело господарську діяльність з метою ухилення від оподаткування та надання послуг реальним суб'єктам господарювання для незаконного зменшення останніми податкових зобов'язань не спростовують реальності операцій позивача з його контрагентом, оскільки Інспекцією під час судового розгляду не надано жодних доказів, зокрема, пояснень свідків чи інших осіб, висновків судових експертиз, які б засвідчили обставини підроблення первинних документів з метою отримання незаконної податкової вигоди позивачем. Варто відмітити й те, що в матеріалах справи відсутні також будь-які копії кримінально-процесуальних документів щодо згадуваного кримінального провадження, які б належним чином засвідчили факт вчинення контрагентом дій, які спрямовані на зменшення податкової бази Підприємством.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов'язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 .

Подібну позицію висловив і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Таким чином, якщо податкові органи володіють інформацією щодо ухилення від сплати податків платником, вони повинні вживати заходи з метою притягнення до відповідальності саме такого суб'єкта господарювання, а не покладати відповідальності на його контрагента, який документально підтвердив своє право на податкові відрахування.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є.Маринчак

Ю.І. Цвіркун