Рішення

від 12.06.2017 по справі 187/208/17

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/208/17

2/0187/173/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2017 р. смт Петриківка

12 червня 2017 року Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Караула О.А. за участю секретаря судового засідання Дудка В.В., розглянувши в смт. Петриківка у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ Держгеокадастру в Петриківському районі, Лобойківська сільська рада, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки (пая), недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2017 року до Петриківського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов від ОСОБА_1 (далі Позивач) до ОСОБА_2 (далі Відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ Держгеокадастру в Петриківському районі, Лобойківська сільська рада, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки (пая), недійсним.

Позивач вказала, що працювала в КСП Більшовик з 06.09.1994 року по 26.10.1998 року. Рішенням Лобойківської сільської ради від 26.04.2000 року на підставі Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП Більшовик Позивачу, як члену КСП Більшовик було виділено земельну ділянку, площею 2.42 га, яка розташована на території Лобойківської сільської ради з призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, про що їй було видано сертифікат на право на зазначену земельну ділянку, на основі якого, згодом був виготовлений Державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований 04.07.2000 року в Книзі записів (реєстрацій) державних актів на право приватної власності на землю (громадянами) на території Лобойківської сільської ради за № 24 на ім'я Позивача.

В листопаді 2001 року до Позивача звернувся Відповідач з пропозицією укласти договір оренди вказаної земельної ділянки. Сторони звернулись до приватного нотаріуса Петриківського районного нотаріального округу ОСОБА_3, яка нібито нічого не пояснюючи дала на підпис договір та велику книгу, в якій, Позивач поставила підпис. Всі відібрані документи нотаріус повернула Позивачеві, пояснивши, що один екземпляр договору видається Відповідачеві, а інший залишається в нотаріальній конторі.

Позивач стверджує, що до теперішнього часу вважала, що між нею та Відповідачем було укладено саме договір оренди земельної ділянки, тим більше, що Відповідач нібито приїжджав і сплачував їй кошти в рахунок орендної плати за землю. Лише звернувшись в 2016 році до Відділу Держгеокадастру Петриківського району вона дізналася, що спірна земельна ділянка на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського нотаріального округу ОСОБА_3 від 20 листопада 2001 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1291, належить Відповідачеві.

Позивач вважає цей договір недійсним з тих причин, що на час укладення та посвідчення угоди купівлі-продажу земельної ділянки між ним та Відповідачем, діяв Закон України від 18 січня 2001 року Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) , згідно якого до врегулювання порядку реалізації прав громадян і юридичних осіб на земельну частку (пай) Земельним кодексом України власники земельних часток (паїв) тимчасово не могли укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб.

Таку ж заборону відчуження земельних часток (паїв) містить і чинний з 2002 року ЗК України в Перехідних положеннях ч.2, п.15.

Позивач зазначила, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло саме на момент вчинення правочину.

З огляду на викладене Позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за реєстровим номером 1291, посвідчений 20 листопада 2001 року приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Визнати недійсним та скасувати державний акт, який виданий та зареєстрований на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстровим № 1291 від 20.11.2001 року, кадастровий номер земельної ділянки 1223781700:02:001:1075 на ім'я Відповідача. Скасувати реєстрацію права власності Відповідача на земельну ділянку кадастровий номер 1223781700:02:001:1075 площею 2,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, с. Лобойківка, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 948054412237, номер запису про право власності: 14971508, дата, час реєстрації: 08.06.2016 10:05:41 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Стягнути з Відповідача суму витрат судового збору.

В судовому засіданні Позивач та його представник ОСОБА_4 позов підтримали, просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги з підстав, зазначених у позові. Суду пояснили, що про існування спірного договору Позивач не знав, вважаючи, що земельна ділянка в оренді, тож цим питанням не цікавилась. Позивач після його укладення отримувала орендну плату за користування відповідачем земельною ділянкою. Крім того вважають, що при посвідченні оспорюваного договору, нотаріус не роз'яснив позивачу наслідки угоди, та не з'ясував наміри сторін.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, надав суду пояснення, що були викладені у письмовому запереченні на позовну заяву.

Третя особа приватний нотаріус Кам'янського нотаріального округу ОСОБА_3 до суду не з'явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про що свідчать судові повістки, що направлялись на її адресу. Надіслала до суду заяву про розгляд справи без її участі (а.с.43).

Представник третьої особи Відділу Держгеокадастру в Петриківському районі до суду не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать судові повістки, що направлялись на його адресу. Причини неявки суду невідомі. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надходило, причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи Лобойківської сільської ради Петриківського району до суду не з'явився. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що долучені повістки про виклик його до суду. Надіслав клопотання про розгляд справи без його участі. (а.с.45).

Суд, вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею 2.420 га, розташована на території КСП Більшовик Лобойківської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 24. (а.с.79)

20.11.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, яка належала Позивачеві. Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 1291. (а.с.78).

Відповідач надав до суду заперечення на позовну заяву, де суду пояснив, що він дійсно уклав з Позивачем договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, за що Позивачу було сплачено грошові кошти у розмірі 1 500.00 грн., що відображено у договорі купівлі-продажу цієї земельної ділянки. Будь-яких додаткових коштів Відповідач Позивачеві не сплачував, договір оренди земельної ділянки укласти не пропонував. Також, Відповідач звернув увагу суду на те, що Позивач продала йому не земельну частку (пай), а саме земельну ділянку, тож вимоги ЗУ Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) від 18 січня 2001 року, що був чинним на час укладення договору, порушені не були. (а.с.56-58).

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2.42 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Лобойківської сільської ради Петриківського району, з кадастровим № 1223781700:02:001:1075, яке виникло у нього на підставі договору купівлі-продажу серія та № 1291, що посвідчено 08.06.2016 року, підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 81378691 від 28.02.2017 року.(а.с.11,12).

Розглядаючи дані позовні вимоги суд виходив із наступного.

В рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до спірних правовідносин мають застосовуватись нормативно-правові акти, які були чинними на час виникнення правовідносин, а саме на час укладення спірного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Цивільного кодексу Української РСР (закон, що діяв на час укладання договору) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Також ст. 153 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Дослідивши зміст договору, суд приходить до висновку, що він за своєю формою відповідає вимогам закону, тому підстав для визнання його недійсним з підстав недодержання форми договору у відповідності до ст. 45 Цивільного кодексу Української РСР.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Суд не приймає до уваги твердження Позивача та його представника про те, що на момент укладання договору існувала заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення з огляду на таке.

Посилання позивача та його представників на положення Закону України Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю) від 18 січня 2001 року (набрав чинності 10 лютого 2001 року), яким було фактично тимчасово, до врегулювання цього питання Земельним кодексом України, було заборонено укладати угоди щодо купівлі-продажу, дарування земельної частки (паю) або іншим способом відчужувати зазначені частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при викупі земельних ділянок для державних і громадських потреб, є хибним, оскільки цим законом було встановлено заборону укладання договорів купівлі-продажу земельних часток (паїв), а не земельних ділянок, як визначено спірним договором.

Земельна частка (пай) фактично є правом на умовну земельну частку без виділення її в натурі, яке відповідно до Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року посвідчується відповідним сертифікатом та дійсно могло бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Отже, предметом спірного договору була саме земельна ділянка, яка була виділена в натурі, та продаж яких не було заборонено на момент укладання договору. Заборона на відчуження землі сільськогосподарського призначення була введена з дати набрання чинності Земельним кодексом України, а саме з 1 січня 2002 року (п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України). А тому підстави стверджувати, що спірний договір не відповідає вимогам закону - відсутні.

Також суд звертає увагу на те, що Відповідач відкрито володів своєю земельною ділянкою з моменту укладення договору її купівлі-продажу в 2001 році, при цьому жодної вимоги Позивача щодо повернення йому земельної ділянки, Відповідачу не пред'явлено, тож фактично спору щодо права власності на спірну земельну ділянку не було.

Твердження Позивача про те, що вона не знала, що фактично уклала з Відповідачем договір купівлі-продажу, а не оренди суд сприймає критично, адже Позивач пояснила, що вона особисто була присутньою в момент підписання договору, надавала нотаріусу відповідні документи та ставила особистий підпис на правочині.

Згідно до ст. 44 ЗУ Про нотаріат нотаріус зобов'язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також

відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

Доводи позивача, що вона під час укладання оспорюваного правочину була введена в оману з приводу його правової суті та наслідків його укладення; що позивач, будучи переконаною, що підписала договір оренди, а після його укладення отримувала орендну плату за користування відповідачем земельною ділянкою, належними та допустимим доказами не підтверджені, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених Позивачем вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд беручи за основу вимоги ст. 88 ЦПК України, приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати, а саме сплачений ним судовий збір, відшкодуванню не підлягають та їх слід віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: приватний нотаріус Кам'янського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ Держгеокадастру в Петриківському районі, Лобойківська сільська рада, про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки (пая), недійсним - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_5