Рішення

від 13.06.2017 по справі 363/3852/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 363/3852/15-ц Головуючий у І інстанції Котлярова І. Ю. Провадження № 22-ц/780/2523/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 26 13.06.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кулішенка Ю.М., Яворського М.А.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом та просила звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 20 травня 2011 року в рахунок задоволення вимог за договором позики від 20 травня 2011 року в частині, що складає суму 330 467 грн. 76 коп. шляхом набуття за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку площею 0,1653 га, кадастровий № 3221885201020060007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Визволителів, 32.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 травня 2011 року між сторонами було укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 540 724 грн. 80 коп., що за погодженням сторін на день укладання договору еквівалентно 67 760 доларів США, строком до 20 травня 2012 року. Відповідач зобов'язалася щомісячно, починаючи з 20 червня 2011 року по 20 травня 2012 року здійснювати повернення позики в сумі 15 800 грн. 40 коп., що еквівалентно 1 980 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 20 травня 2011 року між сторонами було укладено договір іпотеки, згідно якого відповідач передала позивачу в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями, та земельну ділянку площею 0,1653 га, що розташовані за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Визволителів, будинок, 32. Відповідно до умов договору іпотеки у разі порушення ОСОБА_2 умов договору позики чи неналежне його виконання або ж прострочення його виконання, іпотекодержатель може набути право звернення стягнення на предмет іпотеки як згідно даного договору, так і згідно закону. Відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики. На підставі вказаного рішення 19 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження. Одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості призведе до подвійного стягнення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 20 травня 2011 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого позикодавець - ОСОБА_5 передала, а позичальник ОСОБА_2 прийняла у власність гроші у сумі 540 724 грн. 80 коп., що еквівалентно 67 760 доларів США за офіційним курсом НБУ станом на день укладання договору позики (1 долар США - 7,98 гривень). Строк позики розпочинається з моменту укладання цього договору та діє до 20 травня 2012 року.

20 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Визволителів (вулиця Леніна), будинок, 32, та земельну ділянку площею 0,1653 га, кадастровий № 3221885201:02:006:0007, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд за вищевказаною адресою.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28 листопада 2012 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано. При реєстрації розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_5 змінено на Одінцова .

Згідно довідки Комунального підприємства Вишгородське бюро технічної інвентаризації № 901 від 17 листопада 2014 року знесено житловий будинок та будівлі на земельній ділянці, що розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Лютіж, вул. Визволителів, 32.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 29 лютого 2016 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 735 121 грн. 40 коп., з яких 714 000 грн. - сума позики, що станом на 04 червня 2015 року є еквівалентно 34 000 доларів США; 17 467 грн. 40 грн. - три проценти річних від простроченої суми, в період з 26 квітня 2013 року по 04 червня 2015 року із позики в сумі 276 000 грн.; 3 654 грн. сплачений судовий збір за звернення до суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Однак, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_3 кошти за договором позики, однак в обумовлений у договорі строк свої зобов'язання за ним не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за нею права власності на земельну ділянку.

Заперечуючи проти позову, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики. На підставі вказаного рішення 19 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження. Одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості призведе до подвійного стягнення.

Згідно з п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин роз'яснено судам, що задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Так, частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право; або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України Про іпотеку зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути, укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України Про іпотеку ).

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 02 листопада 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначає, що вона має право задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Однак, позивач не є власником земельної ділянки, а є лише іпотекодержателем на підставі договору іпотеки, а визнання за ним права власності без згоди власника нерухомого майна, у зазначений спосіб не передбачене чинним законодавством.

Крім того, згідно положень п. 6.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізація здійснюються або за рішенням суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або згідно з домовленістю сторін про задоволення вимог іпотекодержателя. Сторони домовилися, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися, зокрема, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

З матеріалів справи вбачається, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладався, і позивачем не надано доказів дотримання процедури позасудового врегулювання питання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав до звернення стягнення на предмет іпотеки у заявлений позивачем спосіб.

Таким чином, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатила судовий збір у розмірі 6 051 грн. 44 коп. Оскільки колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, сплачена відповідачем сума судового збору підлягає стягненню на її користь з позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 304, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_2, проживаючої ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 6 051 (шість тисяч п'ятдесят одна гривня 44 копійки).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кулішенко Ю.М.

ОСОБА_7