Постанова

від 13.06.2017 по справі 910/18874/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/18874/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 13.06.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 (повне рішення складено 06.02.2017)

у справі №910/18874/16 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка С.В.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення 135 681 028,23 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/18874/16 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 90 454 240,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 23 910 036,95 грн. простроченої заборгованості по відсоткам, 21 316 751,28 грн. пені, 206 700,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справа розглядалась різними складами суду.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.04.2017, у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, для розгляду справи №910/18874/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Гончаров С.А. Вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку і прийняла постанову у даній справі.

Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю, рішення залишити без змін.

15.03.2017 Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, через канцелярію суду, надано письмові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи.

13.04.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача до суду надійшло клопотання про призначення експертизи.

01.06.2017 представником АТ Банк Фінанси та Кредит , через канцелярію суду, подано заперечення на клопотання про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі, в якому представник позивача просить відмовити відповідачу у задоволенні вказаного клопотання.

08.06.2017 та 13.06.2017 представником апелянта подано клопотання, в якому ПАТ Банк Фінанси та Кредит просить долучити до матеріалів справи розрахунок загальної заборгованості.

12.06.2017, через канцелярію суду, представником позивача подано письмові пояснення по контррозрахунку відповідача, які також долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Гончаров С.А. у задоволенні клопотання про призначення у справі №910/18874/16 судової економічної експертизи та клопотанні про зупинення провадження у справі на час проведення експертизи - відмовлено.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники позивача та третьої особи приймали участь у судових засіданнях, в яких надавали свої пояснення, заперечували проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просили апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва - без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.02.2009 між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) було укладено договір відновлювальної кредитної лінії №1289-09 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 10 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути отримані в рахунок кредитної лінії грошові кошти до 25.08.2009 включно та сплатити за користування кредитними коштами відсотки в розмірі 20% річних (а за користування кредитними коштами з моменту, вказаного в пункті "б" п. 3.1. цього договору, сплатити відсотки в підвищеному розмірі).

Згідно з п. 2.4. договору позичальник зобов'язується повернути кредитні кошти Банку до 25.08.2009 включно, шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитними коштами у валюті кредиту за відсотковими ставками: а) 20% річних (в розмірі, вказаному в п. 1.1. цього Договору) за період з дня видачі до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. цього Договору; б) 40% річних за період з 26.08.2009 до дня фактичного погашення позичкової (основної) заборгованості.

Розрахунок відсотків здійснюється за період користування кредитними коштами з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку Позичальника, до моменту повернення коштів на позичковий рахунок Позичальника. Розрахунок відсотків за день видачі здійснюється як за повний день, а за день повернення не здійснюється. Розрахунок відсотків здійснюється виходячи із 365 днів в році (366 днів у високосному році), в місяці - за календарем (п. 3.3. договору).

Згідно з пунктом 3.4. договору нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник сплачує відсотки у строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця. У зазначений строк сплачуються відсотки, нараховані за користування кредитними коштами з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця (включно). Позичальник сплачує відсотки за останній звітний період (тобто звітний період, в якому наступає строк повернення кредиту) не пізніше строку повернення кредиту, зазначеного в п. 2.4. цього договору. Якщо позичальник скористується своїм правом достроково повернути отримані кредитні кошти, тобто достроково погасити позичкову заборгованість або її частину, то одночасно з погашенням основної (позичкової) заборгованості (або її частини) позичальник зобов'язаний сплатити банку відсотки за весь період користування, нараховані на суму основної заборгованості (частини основної заборгованості, яка погашається) до дати погашення.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що датою сплати відсотків є день зарахування коштів на рахунок, вказаний в п. 3.2. цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, до вищевказаного договору сторонами було укладено ряд додаткових угод, за умовами яких здійснювалась пролонгація кредитного договору, змінювалась сума відновлювальної кредитної лінії, графік зниження ліміту, розмір відсоткових ставок.

Відповідно до додаткової угоди від 06.03.2014 пункт 1.1. договору викладено в наступній редакції: "Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 80 000 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути в рахунок кредитної лінії грошові кошти відповідно до графіку зниження ліміту з кінцевим строком погашення до 17.04.2015 включно, і сплатити за користування кредитними ресурсами проценти у розмірі 8,35% річних (а за користування кредитними ресурсами з моменту, зазначеному в підпункті "б" п. 3.1. даного договору, сплатити відсотки у підвищеному розмірі).".

Додатковою угодою від 25.09.2014 внесено зміни до п. 3.1. договору, якими встановлено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту за процентними ставками: а) 8,35% річних за період з 01.06.2013 до 30.03.2014 на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 8,35% річних за період з 31.03.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 23,00% річних за період з 25.09.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.010; б) 46% річних за період з дати вказаної у п. 2.4. договору до дня фактичного погашення позичкової заборгованості.

02.12.2014 сторони уклали додаткову угоду до договору, якою змінили п. 3.1. та визначили, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту за процентними ставками: а) 8,35% річних за період з 01.06.2013 до 30.03.2014 на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 8,35% річних за період з 31.03.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 23,00% річних за період з 25.09.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.010; 15,00% річних за період з 25.09.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.1.00.10830.011; б) у випадку порушення позичальником строків погашення згідно з графіком зниження ліміту, зазначеного в п. 1.1. та 2.4. договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у валюті кредиту у розмірі 46% річних; в) 46% річних за період з дати вказаної у п. 2.4. договору до дня фактичного погашення позичкової заборгованості.

Відповідно до додаткової угоди від 28.05.2015 внесено зміни до п. 3.1. договору та визначено, що позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту за процентними ставками: а) 8,35% річних за період з 01.06.2013 до 27.05.2015 на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 23,00% річних за період з 28.05.2015 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 23,00% річних за період з 25.09.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.010; 15,00% річних за період з 02.12.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.1.00.10830.011.

Додатковою угодою від 04.08.2015 пункт 3.1. договору викладено в новій редакції, згідно з якою позичальник сплачує банку проценти за користування кредитними коштами в валюті кредиту за процентними ставками: а) 8,35% річних за період з 01.06.2013 до 27.05.2015 на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 23,00% річних за період з 28.05.2015 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.03; 23,00% річних за період з 25.09.2014 до строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.4. договору на рахунку обліку відсотків 2068.2.00.10830.010.

Проте, відповідач порушив взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим за ним утворився борг по основній сумі кредиту - 90 454 240,00 грн. та за несплаченими відсотками - 23 910 036,95 грн.

На підставі чого, у жовтні 2016 року, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" Валендюка С.В. звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактів" про стягнення 135 681 028,23 грн., з яких 90 454 240,00 грн. - сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту, 23 910 036,95 грн. - сума простроченої заборгованості по відсоткам, 21 316 751,28 грн. - пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2017 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Cтаттею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Нормами ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між позивачем та відповідачем договір за своєю правовою природою є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 3 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч.ч.1, 2 ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність" Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Нормами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України №254 від 18 червня 2003 року, (далі - положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з пунктом 4.6. Положення меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать такі розрахункові документи: меморіальні ордери; платіжні доручення; платіжні вимоги-доручення; платіжні вимоги; розрахункові чеки; інші документи (інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку).

Відповідно до п. п. 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі.

Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: особові рахунки та виписки з них; аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; книги реєстрації відкритих рахунків; оборотно-сальдовий баланс; інші регістри відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку.

Так, зокрема, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення.

Згідно з п. п. 5.6, 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Таким чином, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що доводи відповідача про відсутність належних доказів в підтвердження отримання ним кредитних коштів, оскільки банківські виписки з особових рахунків відповідача і меморіальні ордери не можна вважати належними доказами - є безпідставними та необґрунтованим.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач отримав відповідні кредитні кошти, однак в обумовлений договором кінцевий строк повернення кредиту, не повернув борг позивачу у розмірі 90 454 240,00 грн, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказана заборгованість має бути стягнута в судовому порядку.

Крім того, за невиконання грошового зобов'язання, позивач просить стягнути з відповідача нараховані проценти за користування кредитом в сумі 23 910 036,95 грн.

Так, колегія суддів, перевіривши за допомогою програми "Ліга:Закон" перерахунок заявлених до стягнення процентів за користування кредитом, приходить до висновку, що розрахунок суду першої інстанції і позивача є арифметично вірним і таким, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 21 316 751,28 грн., колегія зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 передбачено, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Пунктом 7.1. договору сторони передбачили, що за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати відсотків Позичальник сплачує Банку пеню із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пені сплачується у випадку порушення Позичальником строків платежів, передбачених п. п. 2.4., 2.5., 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим Договором.

Перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем, а також контр розрахунок наданий відповідачем до апеляційного суду, колегія суддів дійшла висновку, що сума пені з 02.03.2016 по 01.09.2016 у розмірі 21 316 751,28 грн. є також арифметично правильною.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 21 316 751,28 грн.

Щодо застосування наслідків пропуску позовної давності, якої було заявлено відповідачем, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ст.ст. 256, 257, 258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як видно із заяви про застосування строків позовної давності відповідач вказує на те, що, оскільки за умовами Кредитного договору сплата процентів за користування кредитом проводиться частинами, щомісячно, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (дня) невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань. Згідно поданого розрахунку заборгованості за Кредитним договором у період з 23.09.2009 по 01.09.2016, позивачем враховуються дані по відсоткам за користування кредитними коштами поза межами позовної давності, а отже і нарахований розмір пені буде іншим. Отже, на думку відповідача, позивач виходить за межі загального строку позовної давності у три роки, оскільки у своїх вимогах не враховує положення Кредитного договору про нарахування та сплату відсотків за користування кредитними коштами щомісячно.

Однак, місцевим господарським судом встановлено, що додатковою угодою від 01.09.2015 внесено зміни до п.3.4. Кредитного договору та визначено, що нарахування відсотків за користування кредитними коштами проводиться щомісячно. Сплата відсотків за користування кредитними коштами проводиться щоквартально. Позичальник сплачує у повному обсязі відсотки у строк з 01 по 10 число першого місяця кожного кварталу. У вказаний строк сплачуються відсотки за користування кредитними ресурсами з першого по останній календарний день попереднього кварталу. Позичальник сплачує відсотки за користування кредитними ресурсами, нараховані по 31.08.2015 включно у строк до 01.03.2016 включно.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не пропущені строки позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки сторонами договору було продовжено строк сплати відсотків до 01.03.2016. Таким чином, правові підстави для застосування до спірних відносин інституту позовної давності відсутні.

Враховуючи те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд першої інстанції правомірно визнав заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі, а тому судом правомірно стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" 90 454 240 грн. 00 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 23 910 036 грн. 95 коп. простроченої заборгованості по відсоткам, 21 316 751 грн. 28 коп. пені, 206 700 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/18874/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/18874/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімреактив" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/18874/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 у справі №910/18874/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/18874/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

С.А. Гончаров