Постанова

від 14.06.2017 по справі 904/5944/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа № 904/5944/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Сазоненко Д.Л. - директор; Скородєлов С.В., за довіреністю від 01.01.2017 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" (вх. №1395Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2017р.

у справі № 904/5944/16

за позовом Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал", м. Кам'янське

до відповідача Приватного акціонерного товариства Інститут "Харківський Водоканалпроект", м. Харків

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.04.2017р. у справі №904/5944/16 (суддя Присяжнюк О.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Комунальне виробниче підприємство Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2017р. у справі №904/5944/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а тому воно підлягає скасуванню.

Так, на думку апелянта, підпис, виконаний в графі "Генеральний директор" розділу "Замовник" ч.11 спірного договору виконаний не генеральним директором ОСОБА_4, а іншою невідомою особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Окрім того, на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні повторного клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки почеркознавча експертиза є єдиним доказом виконання підпису в графі "Генеральний директор" не генеральним директором позивача ОСОБА_4, а іншою невідомою особою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2017 року, суддею - доповідачем у справі №904/5944/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.04.2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 29.05.2017 року.

15.05.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи, в якому останній просить призначити у справі почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання:

"Чи виконано підпис в графі "Генеральний директор" розділу "Замовник" ч.11 Договору на виконання проектно-пошукових робіт №4137 від 25.09.2012 ОСОБА_4 або іншою особою від імені Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал"?

Проведення експертизи апелянт просить доручити Дніпропетровському науково - дослідному інституту судових експертиз: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна (Набережна Леніна), 17, офіс 361 (вх.№5012).

Вказане клопотання представник позивача мотивує необхідністю встановлення обставин виконання підпису в графі Генеральний розділу Замовник ч. 11 в зазначеному договорі не генеральним директором КВП ДМР Міськводоканал , а іншою особою.

Крім того, заявник зазначає, що через складне матеріальне становище, останній не зміг сплатити послуги експерта, однак суд першої інстанції не був позбавлений права запропонувати іншій стороні оплатити вказані витрати.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 4 Про деякі питання призначення судової експертизи , судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Частина 1 ст. 43 ГПК України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Системний аналіз положень ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України дає підстави зробити висновок про те, що для вирішення господарського спору та прийняття рішення у справі господарський суд на підставі доказів, що відповідають вимогам ст.ст. 33, 34, 36 ГПК України (мають бути належними, допустимими та відповідати вимогам щодо певного засобу доказування) має враховувати лише ті встановлені та досліджені обставини справи, що мають значення для справи. Збір же господарським судом доказів (у тому числі у порядку ст.ст. 38, 41 ГПК України), що мають підтверджувати або підтверджують обставини, що не мають значення для справи, не відповідає вимогам ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України та може призвести до зайвих процесуальних дій у справі та, як наслідок, затягування розгляду справи. Тобто суд, збираючи докази у справі та вирішуючи питання щодо обставин, які підтверджуються цими доказами та мають значення для справи, має виходити із предмету доказування та, на підставі норм діючого законодавства, визначати межі доказування у конкретному спорі.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2016 року було зупинено провадження по справі у зв'язку з призначенням по справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2016 року було поновлено провадження по справі у зв'язку з надходженням клопотанням експерта про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи по справі та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 26.12.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.12.2016 року клопотання судового експерта про надання додаткових матеріалів було задоволено, провадження по справі було зупинено та направлено матеріали справи №904/5944/16 до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Проте, 17.03.2017 року до господарського суду Харківської області від Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз було повернуто матеріали судової справи № 904/5944/16 разом з листом (від 06.03.2017 року №5753-16) про неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи у зв'язку з ненаданням позивачем судовому експерту необхідних документів та несплатою позивачем грошових коштів за проведення експертизи.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що позивачем не наведено достатніх доводів щодо призначення почеркознавчої експертизи та зупинення провадження у справі, оскільки в матеріалах справи містяться необхідні документи для вирішення спору по суті.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру ..." (див. справу "Єрошкіна проти України", N 31572/03, від 18.06.2009 року).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними" (див. справу "Шульга проти України", N 16652/04, п. 26, від 02.12.2010 року).

Крім того, враховуючи ненадання позивачем судовому експерту необхідних документів та несплатою ним грошових коштів за проведення експертизи, господарський суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні повторного клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апелянтом не обґрунтовано доцільність проведення судової економічної експертизи на стадії апеляційного провадження та не визначено конкретних підстав для її проведення, і відповідно, для зупинення провадження у справі.

18.05.2017 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника (вх.№5157)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2017 року розгляд справи відкладено на 14.06.2017 року, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача.

У судовому засіданні 14.06.2017 року представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача у судове засідання 14.06.2017 року не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №6102221254502, проте не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

25 вересня 2012 р. між Приватним Акціонерним товариством "Харківський водоканалпроект" та Комунальним виробничим підприємством Дніпродзержинської :міської ради "Міськводоканал" укладено договір № 4137 на виконання проектно-вишукувальних робіт Проектування схеми оптимізації роботи централізованих систем водовідведення м. Дніпродзержинська Дніпропетровської власті (п. 1.1. договору).

Відповідно до умов договору вартість робіт була узгоджена сторонами і відповідно п. 2.1 Договору складає 298340,40 грн.

Акт здачі приймання виконаних робіт по договору № 4137 від 25.09.2012року було підписано сторонами 18 червня 2013року.

Зазначений договір з боку замовника було підписано в.о. генерального директора ОСОБА_5 та скріплено печаткою КП Горводоканал.

Згідно п. 2.3 договору за виконану науково-технічну продукцію замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 30% вартості робіт по договору в сумі 89502,12 в т.ч. ПДВ 20% - 14917,02 грн. грн.

Разом з тим, сторонами підписаний протокол погодження про договірну ціну на виконання проектно-вишукувальних та інших робіт, послуг (науково-технічної продукції) (додаток № 1 до договору), в якому погоджена договірна ціна на виготовлення (передачу) науково - технічної продукції в сумі 298340,40 грн. у тому числі ПДВ 20% - 49723,40 грн.

Згідно ч.11 спірного договору, від імені позивача договір було підписано генеральним директором ОСОБА_4

Позивач, в обґрунтування своєї правової позиції зазначає про те, що підпис, виконаний в графі "Генеральний директор" розділу "Замовник" ч.11 спірного договору виконаний не генеральним директором ОСОБА_4, а іншою невідомою особою, а отже, на думку позивача, спірний договір з боку позивача був підписаний особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Вказане вище стало підставою звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому останній просив визнати недійсним з моменту укладення договір на виконання проектно - пошукових робіт №4137 від 25.09.2012 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Харківський Водоканалпроект" та Комунальним виробничим підприємством Дніпродержинської міської ради "Місьководканал ".

04.04.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставами недійсності правочину є: 1) зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, та моральним засадам суспільства; 2) відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; 3) відсутність вільного волевиявлення учасника правочину, яке б відповідало його внутрішній волі; 4) укладання правочину не спрямованого на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та 5) суперечливість правочину, вчиненого батька (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Приписам статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено господарським судом першої інстанції, з боку позивача спірний договір на виконання проектно-пошукових робіт №4137 вартістю 298340,40 грн. було підписано Генеральним директором ОСОБА_4

Згідно ст. 237 - 239 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Так, згідно п.5.4 Статуту позивача (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) діє від імені підприємства та відповідно до компетенції вчиняє правочини від імені підприємства генеральний директор.

Статтею 241 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач прийняв виконання договору шляхом підписання його представником наявного у матеріалах справи акту № 1 здачі - приймання виконаних робіт.

Акт здачі- приймання виконаних робіт по договору № 4137 від 25.09.2012 року було підписано сторонами 18 червня 2013 року.

Вказаний договір з боку замовника було підписано в.о. генерального директора ОСОБА_5 та скріплено печаткою КП Горводоканал.

У матеріалах справи відсутні докази того, що згідно з договором позивач не прийняв виконані проектні роботи і відсутні будь-які претензії щодо якості виконаних робіт.

Враховуючи те, що при укладанні договору на виконання проектно - пошукових робіт №4137 від 25.09.2012 року, було досягнуто всіх істотних умов договору, а позивачем не доведено та не надано належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу в підтвердження факту недійсності спірного правочину, місцевий господарський суд дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, не можливо взяти до уваги твердження апелянта про те, що підпис, виконаний в графі "Генеральний директор" розділу "Замовник" ч.11 спірного договору виконаний не генеральним директором ОСОБА_4, а іншою невідомою особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства Дніпродзержинської міської ради "Міськводоканал" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2017р. у справі №904/5944/ 16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.06.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.