Рішення

від 13.06.2017 по справі 902/220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 червня 2017 р. Справа № 902/220/17

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

до : Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія", м.Липовець, Вінницька область

про стягнення 40 025,64 грн

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2, паспорт серії АВ № 533019 виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 12.06.2003 р., витяг з договору про надання правової допомоги б/н від 03.04.2017 р., ордер ВН № 010429 від 03.04.2017 р., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ВН №0000020 від 23.01.2015 р.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія" про стягнення 60 988 грн 34 коп. з яких 41 000 грн 00 коп. основна заборгованість, 2 453 грн 26 коп. - 3 % річних, 17 535 грн 08 коп. штрафу за договором - заявкою на автомобільне перевезення № 2302 від 23.02.2015 р.

Ухвалою суду від 03.03.2017 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/220/17 та призначено до розгляду на 06.04.2017 р.

06.04.2017 р. на адресу суду надійшов супровідний лист позивача № б/н від 05.04.2017 р. з рядом доданих до нього документів на виконання вимог ухвали суду.

З огляду на неподання сторонами у повному обсязі витребуваних доказів, неявку відповідача та необхідність у витребуванні нових доказів ухвалою суду від 06.04.2017 відкладено розгляд справи до 27.04.2017 р.

27.04.2017 р. представником відповідача супровідним листом вх. № 06-52/4112/17 від 27.04.2017 р. до суду подано ряд документів.

Крім того, 27.04.2017 р. представником позивача до суду подано клопотання № б/н від 27.04.2017 р. про витребовування у Державної прикордонної служби України та Державної фіскальної служби України інформації.

Для надання можливості учасникам судового процесу надати усі необхідні докази, зокрема докази на підтвердження здійснення перевезення, докази погодження вартості перевезення та докази орієнтовної вартості аналогічних перевезень, в судовому засіданні 27.04.2017 р. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалася перерва до 03.05.2017 р.

03.05.2017 р. позивачем до суду подано письмові пояснення вх. № 06-52/4210/17 від 03.05.2017 р. на підтвердження обґрунтування заявлених позовних вимог.

Також, 03.05.2017 р. до суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог вх. № 06-52/4211/17 від 03.05.2017 р., в якій останній просить суд стягнути з відповідача 25 000,00 грн заборгованості, 1 798,75 грн 3 % річних та 13 226,89 грн штрафних санкцій за договором № 2302 від 23.02.2015 р.

У зв'язку з неявкою представника відповідача та з метою подання додаткових документів в судовому засіданні 03.05.2017 р. оголошено перерву до 05.05.2017 р.

Крім того, ухвалою суду від цієї ж дати продовжено передбачений ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду строк розгляду спору у даній справі на 15 днів. Також вказаною ухвалою суду прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог вх. № 06-52/4211/17 від 03.05.2017 р. як таку, що не суперечить нормам ст. 22 ГПК України.

05.05.2017 р. представником позивача супровідним листом від 05.05.2017 р. (вх. № 06-52/4422/17 від 05.05.2017 р.) до суду подано докази на підтвердження обґрунтування ціни договору.

Також, 05.05.2017 р. відповідачем подано до суду заяву від 05.05.2017 р. (вх. № 06-52/4427/17 від 05.05.2017 р.) про застосування до вимог позивача про стягнення заборгованості за договором-заявкою від 23.02.2015 р.

Відповідно до ухвали суду від 05.05.2017 р. призначено у справі № 902/220/17 судову експертизу, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз та зупинено провадження у даній справі до отримання висновку судової експертизи. Окрім того, в даному судовому засіданні представник позивача відмовився від поданих раніше клопотань про витребовування від Державної прикордонної служби України та Державної фіскальної служби України інформації, які було подано ним 27.04.2017 р. про що останнім зроблено відповідні письмові застереження на вказаних клопотаннях.

18.05.2017 р. до суду надійшли матеріали господарської справи № 902/220/17 з листом експертної установи про неможливість надання висновку експерта у зв'язку із тим, що визначення вартості послуг та розрахунку відстані між пунктами призначення не є в компетенції експерта-товарознавця та не входить до переліку питань розділу Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення експертиз та експертних досліджень п. ІV "Товарознавча експертиза" Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

Ухвалою суду від 01.06.2017 р. поновлено провадження у справі № 902/220/17 та призначено до розгляду на 08.06.2017 р.

З огляду на неподання у повному обсязі сторонами та Вінницькою ТПП витребуваних доказів, неявку відповідача та з метою забезпечення принципів змагальності та рівності всіх учасників судового процесу, ухвалою суду від 08.06.2017 р. відкладено слухання справи до 13.06.2017 р. Цією ж ухвалою на отримання інформації з Вінницької торгово-промислової палати уповноважено представника позивача.

13.06.2017 р. на електронну адресу суду надійшла заява представника відповідача вх. № 06-52/5751/17 від 13.06.2017 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи інформації з Торгово-промислової палати України.

Також, 13.06.2017 р. представником позивача до суду подано пояснення по справі від 13.06.2017 р. (вх. № 06-52/5753/17 від 13.06.2017 р.) з доданим до них експертним висновком Вінницької торгово-промислової палати № В-297 від 12.06.2017 р. та заяву № б/н від 13.06.2017 р. (вх. 06-52/5754/17 від 13.06.2017 р.) відповідно до якої останній просить суд прийняти рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь ФОП ОСОБА_1: 25 000 грн 00 коп. вартості наданих послуг, 1 798 грн 75 коп. 3 % річних, 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій, а також всі понесені судові витрати, в т.ч. 1 600 грн 00 коп. судового збору та 1 980 грн 00 коп. інших витрат, які пов'язані з розглядом справи (витрати на отримання інформації з Вінницької ТПП).

В засідання суду 13.06.2017 р. відповідач не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання останній був повідомлений належним чином, окрім ухвали від 08.06.2017 р. надісланої рекомендованою кореспонденцією - телефонограмою від 08.06.2017 р., яка міститься в матеріалах справи.

Про поінформованість відповідача про дату, час та місце судового засідання свідчить надіслання останнім на електронну адресу суду заяви вх. № 06-52/5751/17 від 13.06.2017 р. про відкладення розгляду справи на іншу дату

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності останнього.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши заяву представника відповідача вх. № 06-52/5751/17 від 13.06.2017 р. про відкладення розгляду справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.1.5.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 документи, отримані електронною поштою без електронного цифрового підпису або каналами факсимільного зв'язку, не належать до офіційних. У разі надсилання електронних документів без електронного цифрового підпису та факсограм необхідно надсилати також оригінал документа в паперовій формі.

Як встановлено судом, згідно довідки від 13.06.2017 р., складеної відповідальним працівником апарату Господарського суду Вінницької області, вказана заява не містить електронного цифрового підпису.

Враховуючи те, що заява представника відповідача надіслана без електронного цифрового підпису, а тому не є офіційною, вона не підлягає розгляду.

Крім того, надавши оцінку поданій заяві позивача № б/н від 13.06.2017 р. (вх. 06-52/5754/17 від 13.06.2017 р.), якою останній окрім заборгованості, 3 % річних та штрафу також стягнути з відповідача всі понесені судові витрати, в т.ч. 1 600 грн 00 коп. судового збору та 1 980 грн 00 коп. інших витрат, які пов'язані з розглядом справи (витрати на отримання інформації з Вінницької ТПП), суд приймає її до розгляду як таку, що узгоджуються зі ст.22 ГПК України.

В засіданні суду 13.06.2017 р. в межах дня оголошувалася перерва по закінченні якої представником позивача до суду подано заяву № б/н від 13.06.2017 р. (вх. № 06-52/5763/17 від 13.06.2017 р.) відповідно до якої останній просить суд прийняти відмову від наступних позовних вимог, а саме: 1 798 грн 75 коп. 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій.

Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України та розцінюється судом як відмова від позову в цій частині вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, письмових пояснень № б/н від 03.05.2017 р. (вх. № 06-52/4210/17 від 03.05.2017 р.), заяви від 03.05.2017 р. (вх. № 06-52/4211/17 від 03.05.2017 р.), пояснень від 13.06.2017 р. (вх. № 06-52/5753/17 від 13.06.2017 р.) позивач посилається в якості підстави позовних вимог на те, що ним на виконання умов договору-заявки на транспорт № 2302 від 23.02.2015 р. надано відповідачу послуги з перевезення вантажу за маршрутом Дашів (Вінницька область) - Лансберг (Німеччина) на загальну суму 48 000 грн 00 коп., які відповідачем оплачено частково в розмірі 23 000 грн 00 коп., з огляду на що у нього виникла заборгованість по оплаті вказаних послуг.

Відтак, посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача, з урахуванням заяви № б/н від 03.05.2017 р. (вх. № 06-52/4211/17 від 03.05.2017 р.) 25 000 грн 00 коп. основного боргу, 1 798 грн 75 коп. - 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій.

Відповідач у своїх усних поясненнях по суті спору та у заяві про застосування строку позовної давності від 05.05.2017 р. (вх.№ 06-52/4427/17 від 05.05.2017 р.) підтвердив здійснення позивачем (перевізником) на підставі договору-заявки № 2302 від 23.02.2015 р. перевезення належного відповідачу (замовнику) вантажу за маршрутом Дашів (Вінницька область) - Лансберг (Німеччина). При цьому також в усних поясненнях щодо спору зазначив, що оплата послуг з перевезення вантажу сторонами погоджувалася в сумі 23 000 грн 00 коп.

Крім того, посилаючись на обставини викладені в заяві від 05.05.2017 р. (вх. № 06-52/4427/17 від 05.05.2017 р.), відповідач просить застосувати до вимог позивача про стягнення заборгованості за надані послуги міжнародного перевезення вантажу строк позовної давності визначений п.п. 1, 2 ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що згідно договору - заявки на транспорт № 2302 від 23.02.2015 р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 являється перевізником вантажу Дашів, Іллінецький район, Вінницька область - Німеччина, 06188, Ландсберг (а.с. 8, т. 1).

Умовами договору-заявки серед іншого визначено найменування вантажу - вугілля, його кількості - 17 т/120 м 3 , дату і час завантаження - 22-23.02.2015 р., місце завантаження - Дашів, Вінницька область, місця розвантаження - 06188 Ландсберг, Німеччина, вартість (порядок та форму оплати) - 1500 євро в день завантаження (а.с. 8, т. 1).

Із наявної у справі копії заявки слідує, що вказаний договір-заявка підписаний лише зі сторони перевізника.

На підставі договору заявки № 2302 від 23.02.2015 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) здійснено перевезення належного Підприємству об'єднання громадян "Лісова пісня" (замовник, відповідач) вантажу за маршрутом с. Дашів (Іллінецький район, Вінницька область) - м. Лансберг (06188 Німеччина), факт перевезення якого визнається сторонами даної справи та підтверджується відповідачем в заяві про застосування строку позовної давності від 05.05.2017 р. (вх.№ 06-52/4427/17 від 05.05.2017 р.).

Відповідно до рахунку № 8 від 23.02.2015 р. вартість наданих позивачем підприємству об'єднання громадян "Лісова пісня" послуг на підставі договору № 2302 від 23.02.2015 р. складає 48 000 грн 00 коп. (а.с. 10, т. 1).

Разом з тим відповідачем вартість наданих йому позивачем послуг з перевезення вантажу оплачено в сумі 23 000 грн 00 коп., що стверджується наявними в матеріалах справи платіжним дорученнями № 266 від 23.02.2015 р. на суму 16 000 грн 00 коп. та № 445 від 04.08.2016 р. на суму 7 000 грн 00 коп., що власне підтверджується та визнається сторонами у ході розгляду справи (а.с. 79-80, т. 1).

Решти суми послуг вказаних в рахунку в розмірі 25 000 грн 00 коп. залишилась не сплаченою, доказів протилежного матеріали справи не містять.

23.04.2015 р. позивачем надіслано на адресу відповідача акт № 8 прийому-здачі виконаних робіт (послуг) та претензію про сплату залишку суми перевезення згідно виставленого рахунку (а.с. 11-14, т. 1).

Однак, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем зазначена претензія залишена без реагування, а залишок боргу без проведення оплати.

Непроведення відповідачем розрахунків за наданні йому послуги перевезення вантажу у міжнародному сполученні слугувало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

За змістом ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зазначена норма кореспондується з вимогами ст. 144 Господарського кодексу України щодо підстав виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони маю право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Разом з тим, згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у письмовій формі. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також прийняттям до виконання замовлень , якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як слідує зі змісту встановлених вище обставин справи на підставі договору заявки № 2302 від 23.02.2015 р. Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) здійснено перевезення належного підприємству об'єднання громадян "Лісова пісня" (замовник, відповідач) вантажу за маршрутом с.Дашів (Іллінецький район, Вінницька область) - м. Лансберг (06188 Німеччина), факт перевезення якого визнається сторонами даної справи та підтверджується відповідачем в заяві про застосування строку позовної давності від 05.05.2017 р. (вх.№ 06-52/4427/17 від 05.05.2017 р.).

Згідно із ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом , якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

У абз. 1-3 п. 2.5 1 постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції" Вищим господарським судом України роз'яснено, що частиною першою статті 35 ГПК передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке.

Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу :

- в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо ;

- в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі.

Таким чином обставини щодо наявності між сторонами договірних відносин з перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що склалися на договору заявки № 2302 від 23.02.2015 р. та факту надання позивачем послуг на виконання зазначеної заявки є таким що визнаються та підтверджуються сторонами даної справи, а відтак, з огляду на вказане, в силу приписів ч. 1 ст. 35 ГПК України є такими, що не потребують доказування в ході розгляду справи.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення (Конвенція).

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

За змістом статті 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтями 908, 909 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до ст. 311 ГК України плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленим відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 916 ЦК України встановлено, що за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншим нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата .

Згідно зі ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін , що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відтак оплата послуг з перевезення вантажу є одним з найосновніших обов'язків вантажовідправника. При цьому сторони договору наділені відносною свободою щодо визначення її розміру, оскільки останній може визначатися законом. В той же час у випадку якщо розмір провізної плати не визначений (ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов) вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору та стягується розумна плата.

Тобто виходячи зі змісту норм ч. 1 ст. 916 ЦК України та ч. 4 ст. 632 ЦК України у випадку встановлення надання послуг з перевезення вантажу, проте за наявності сумнів щодо визначення їх вартості слід визначати "звичайну ціну" таких послуг.

Недоліки в складанні первинної документації не є підставою для відмови у стягненні заборгованості за наданні послуги з посиланням на недоведеність фактів надання таких послуг згідно з умовами договору (постанова Вищого господарського суду України від 19.04.2017 р. у справі № 922/2724/16 ).

Як вбачається з матеріалів справи, договір-заявка на транспорт від 23.02.2015 р. № 2302 не підписаний зі сторони відповідача. При цьому, останній в ході розгляду справи не заперечуючи щодо наявності між сторонами договірних правовідносин та виконання позивачем автомобільного перевезення, з поміж іншого, вказував про відсутність достовірно погодженої між сторонами вартості послуг перевезення.

З огляду на вказані обставини до предмету доказування при розгляді даної справи, з поміж іншого, входило встановлення вартості наданих позивачем послуг з урахуванням положень ч.4 ст.632, ч.1 ст.916 ЦК України.

З цією метою суд вживав відповідні заходи у межах своїх процесуальних повноважень, а саме ухвалою від 05.05.2017 р. призначив у справі № 902/220/17 судову експертизу на розгляд якої поставив питання: яка дійсна ринкова вартість станом на лютий 2015 року міжнародного автомобільного перевезення (відправлення вантажу - територія України, одержання вантажу - територія країн Європейського Союзу) за умови його здійснення вантажним автомобілем з наступними характеристиками (тент, об'єм кузова 120 м 3 , вантажопідйомність транспортного засобу 17 тн) за 1 км пробігу? яка дійсна ринкова вартість протягом 2015 року в розрізі по місяцям міжнародного автомобільного перевезення (відправлення вантажу - територія України - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина) за умови його здійснення вантажним автомобілем з наступними характеристиками (тент, об'єм кузова 120 м 3 , вантажопідйомність транспортного засобу 17 тн) за 1 км пробігу? якою є відстань за наступним маршрутом - Дашів Іллінецький район Вінницька область - Німеччина Ландсберг ?

Проведення експертизи доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Однак, 18.05.2017 р. до суду надійшли матеріали господарської справи № 902/220/17 з листом експертної установи про неможливість надання висновку експерта у зв'язку із тим, що визначення вартості послуг та розрахунку відстані між пунктами призначення не є в компетенції експерта-товарознавця та не входить до переліку питань розділу Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення експертиз та експертних досліджень п. ІV "Товарознавча експертиза" Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень.

З огляду на вказане, ухвалами суду від 01.06.2017 р. та 08.06.2017 р. судом зобов'язано на підставі ст. 65 ГПК України Вінницьку торгово-промислову палату надати суду інформацію щодо відстані міжнародного перевезення (відправлення вантажу - територія України - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина) та ринкової вартості 1 км пробігу перевезення (відправлення вантажу - територія України, одержання вантажу - територія країн Європейського Союзу).

Відповідно до експертного висновку № В -297 від 12.06.2017 р. Вінницької торгово-промислової палати вартість міжнародного перевезення (відправлення вантажу - територія України, одержання вантажу - територія країн Європейського Союзу) становить 1,00-1,25 EUR/1 км. та відстань за маршрутом - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина складає 1761 км.

Окрім того, в матеріалах справи також наявні надані позивачем матеріали щодо аналогічних цін на послуги перевезення вантажу у міжнародному сполучені відповідно до яких (виходячи із співвідношення відстані до ціни перевезення) вартість перевезення вантажу на момент здійснення перевезення вантажу за договором-заявкою № 2302 від 23.02.2015 р. становила 1,03-1,25 EUR/1 км . (а.с. 62-74, т. 1)

Таким чином, з огляду на вказане, суд надаючи оцінку вказаним вище доказам дійшов переконливого висновку, що на момент перевезення вантажу за договором-заявкою № 2302 від 23.02.2015 р. "звичайна, розумна ціна" послуг міжнародного перевезення вантажу складала 1,00-1,25 EUR/1 км. , а ціна послуг перевезення за маршрутом - Дашів Іллінецький район Вінницька область - одержання вантажу Ландсберг Німеччина, враховуючи відстань зазначеного маршруту - 1761 км., становила 1761-2201,25 EUR.

В той же у договорі - заявці на транспорт № 2302 зазначено ціну перевезення за вищевказаним маршрутом в сумі 1500 EUR.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що розмір провізної плати вказаної в даному договорі - заявці є розумним .

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами Договору-заявки № 2302 від 23.05.2015 р. визначено вартість перевезення в розмірі - 1500 євро в день завантаження .

Зазначена сума (1500 євро) еквівалентна станом на день завантаження (23.05.2015 р.) 48 041 грн 47 коп (офіційний курс Євро відносно гривні станом на 23.02.2015 р. становив 3 202,7645 грн за 100 од.).

З огляду на те, що визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача, який у своєму позові вказав вартість наданих послуг у розмірі 48 000 грн 00 коп., тобто менше ніж отримав суд в результаті перерахунку грошового еквіваленту наданих послуг в гривні, суд при розгляді справи за відсутності будь-яких заяв позивача з цього приводу приймає до уваги ціну позову визначену позивачем.

Судом встановлено, що 23.04.2015 р. позивачем направлялася на адресу відповідача претензія про сплату заборгованості за договором заявкою № 2302 від 23.02.2015 р., яка як вказувалось вище залишена без жодного реагування, що в свою чергу свідчить про те, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг перевезення вантажу в будь-якому випадку є таким що настав.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України, ч.7 ст.193 ГК України)

Відповідно до ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно з ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на вказане вище, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви № б/н від 03.05.2017 р. (вх. № 06-52/4211/17 від 03.05.2017 р.) боргу в розмірі 25 000 грн 00 коп. правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє його у заявленому останнім розмірі.

При прийнятті судового рішення судом, з огляду на відсутність погодження між сторонами вартості перевезення, враховувалась правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2012 р. у справі № 5015/496/12(5015/900/11).

Зазначення відповідачем про погодження сторонами оплати послуг в розмірі 23 000 грн 00 коп. оцінюється судом критично, позаяк вказане твердження останнього ґрунтується виключно на його поясненнях, які мають суб'єктивний характер та не підтверджені жодним належним та допустимим доказом.

Дійшовши такого висновку суд зазначає, що в матеріалах справи наявна лише копія договору-заявки № 2302 від 23.02.2015 р., в якій зазначено про вартість оплати в розмірі 1 500 Євро, а будь-яких інших листів, заяв, доповнень до вказаного договору-заявки з приводу зміни вартості перевезення матеріали справи не містять.

Також в засіданні суду розглянуто заяву позивача № б/н від 13.06.2017 р. (вх. № 06-52/5763/17 від 13.06.2017 р.) відповідно до якої останній відмовився від позовних вимог в частині стягнення 1 798 грн 75 коп. 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій.

Давши оцінку даній заяві суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення 1 798 грн 75 коп. 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано уповноваженим представником позивача (ОСОБА_2Г.) у якого відповідно до договору про надання правової допомоги від 03.04.2017 р., з поміж іншого, наявні права на відмову від позову.

В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення 1 798 грн 75 коп. 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів тощо).

Заява відповідача № б/н від 05.05.2017 р. (вх.. № 06-52/4427/17 від 05.05.2017 р.) про застосування до вимог позивача про стягнення заборгованості за послуги міжнародного перевезення вантажу строку позовної давності в один рік визначеного п.п. 1, 2 ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів судом оцінюється критично з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 926 ЦК України позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

За змістом ст.1 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Конвенції термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення, на яке поширюється ця Конвенція, встановлюється в один рік. Однак у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків , яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 218 ГК України).

Відповідно до приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини . Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 17.05.2017 р. у справі 911/151/16, постанова Вищого господарського суду України від 24.01.2017 р. у справі № 922/5651/15 ).

Таким чином саме особа, яка порушила зобов'язання має довести відсутність своєї вини у вказаному порушенні в силу вимог вищевказаних норм законодавства.

В той же час відповідачем в порушення приписів ст.33 ГПК України не доведено, що ним ужито усіх заходів для недопущення господарського правопорушення (прострочення оплати заборгованості за договором-заявкою від 23.02.2015 р.).

Крім того, останнім не надано суду жодного доказу на підтвердження факту вжиття ним заходів спрямованих на погашення наявної заборгованості за міжнародне перевезення вантажу. При цьому посилання відповідача на той факт, що неоплата ним заборгованості в розмірі заявленому в позові не носила умисел, а була спричинена недбалим оформленням позивачем документів (договору перевезення, договору-заявки, актів наданих послуг, рахунку, які не були надіслані до моменту пред'явлення позову) судом не береться до уваги, оскільки отримавши від позивача послуги міжнародного перевезення вантажу, відповідачу було достеменно відомо про виникнення у нього обов'язку щодо його оплати.

До того ж, як зазначалося судом вище, відповідачем підтверджується факт наявності договірних відносин з позивачем та їх надання згідно договору-заявки від 23.02.2015 р. про що ним безпосередньо вказано у заяві про застосування строку позовної давності (а.с. 100, т. 1).

При цьому на адресу останнього позивачем 23.04.2015 р. (в межах річного строку позовної давності) надсилалася претензія, акт приймання-здачі наданих послуг та рахунок на оплату зазначених послуг, яка залишилася без будь-якого реагування (матеріали справи не містять ні доказів відповіді на заявлену претензію, ні доказів з'ясування вартості перевезення тощо).

Більше того невжиття відповідачем заходів спрямованих на виконання свого зобов'язання за договором щодо оплати наданих послуг і є за своєю суттю ухиленням від виконання господарського зобов'язання ("так званим ухиленням за замовчуванням").

Разом з тим в силу ст.ст. 6, 626 ЦК України сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні (погоджені умов договору. При цьому відносини, що виникли між сторонами даної справи засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України

Відтак, з огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що невиконання зобов'язань за договором-заявкою від 23.02.2015 р. спричинено навмисними діями відповідача спрямованими фактично на ухилення від виконання зобов'язання з оплати послуг міжнародного перевезення, з огляду на що до правовідносин сторін даної справи підлягає застосуванню термін позовної давності в три роки.

Окрім того, 04.08.2016 р. мало місце переривання строку позовної давності, пов'язане з оплатою відповідачем згідно платіжного доручення № 445 транспортних послуг згідно договору в сумі 7 000 грн 00 коп.

Згідно із ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У п.п. 4.4, 4.4.1 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р. зазначено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Отже, з огляду на вказане, судом встановлено, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за послуги міжнародного перевезення переривався 04.08.2016 р. (здійснення часткової оплати заборгованості).

Інші доводи відповідача не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову та не є підставою звільнення відповідача від виконання взятих на себе зобов'язань за Договором щодо оплати наданих йому послуг з перевезення вантажу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення 3 % річних штрафних санкцій.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України.

Крім того, на відповідача у відповідності до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню інші витрати пов'язанні з розглядом справи (витрати на отримання експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати ) в сумі 1 980 грн 00 коп.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

У абз. 1 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" роз'яснено, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи .

Як встановлено судом, позивачем згідно акту здачі-прийняття робіт (наданих послуг) № 01-0294_ВЦ від 13.06.2017 р. сплачено Вінницькій торгово-промисловій палаті 1 980 грн 00 коп. за інформацію необхідну для розгляду даної справи на отримання якої ухвалою суду від 01.06.2017 р. уповноважено його представника ОСОБА_2

Оскільки вказана інформація витребовувалась судом з метою розгляду справи, встановлення всіх фактичних її обставин, а відтак витрати позивача на її отримання і є в силу ст. 44 ГПК України за своєю суттю витратами, пов'язаним з розглядом справи з огляду на що підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі.

13.06.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Підприємства об'єднання громадян "Лісова енергія", АДРЕСА_1, 22500 (ідентифікаційний код - 35078437) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2, 21004 (ідентифікаційний код - 251551234) - 25 000 грн 00 коп. - боргу, 1 600 грн 00 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору, 1 980 грн 00 коп. інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

3. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 1 798 грн 75 коп. 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. інфляційних втрат.

4. Провадження у справі в частині стягнення 1 798 грн 75 коп. 3 % річних та 13 226 грн 89 коп. штрафних санкцій припинити згідно з п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 19 червня 2017 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

3 - відповідачу - АДРЕСА_3, 22500.