Рішення

від 12.06.2017 по справі 908/498/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2017Справа № 908/498/17

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лайи-Груп" доТовариства з обмеженою відповідальністю "УТД Техпромпроект" простягнення 234 946 грн 02 коп. Представники: від позивача: Вербицький Я.В. - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.03.2017 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайт-Груп" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "УТД Техпромпроект" про стягнення 169 800 грн 12 коп. суми попередньої оплати за договором № 1312 від 13.12.2016 та відшкодування збитків у розмірі 68 145 грн 90 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 1312 від 13.12.2016 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки у строк оплаченого повару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 169 800 грн 12 коп. Крім того, позивач зазначає, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позивачу були завдані у розмірі 68 145 грн 90 коп. у вигляді не отриманого прибутку та штрафних санкцій нарахованих з боку контрагента позивача, якому мав бути перепроданий товар.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.03.2017 порушено провадження у справі № 908/498/17 та справу призначено до розгляду на 12.04.2017.

13.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.03.2017 відмовлено в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.

23.03.2017 до відділу діловодства Господарського суду Запорізької області від позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.04.2017 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

12.04.2017 до відділу діловодства Господарського суду Запорізької області від позивача надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.04.2017 розгляд справи відкладено на 27.04.2017, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та невиконання сторонами вимог ухвали суду.

18.04.2017 до відділу діловодства Господарського суду Запорізької області від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 27.04.2017 матеріали справи № 908/498/17 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 908/498/17 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2017 справу № 908/498/17 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.06.2017.

Представник відповідача у судове засідання 12.06.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, за адресою, зазначеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch .

У судове засідання 12.06.2017 з'явився представник позивача та надав пояснення по суті спору, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 12.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

13.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УТД Техпромпроект" (постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лайи-Груп" (покупець за договором) укладено договір № 1312, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, а саме: біотуалет синього кольору - 3 шт. та біотуалет синього кольору з "чашою генуя" - 12 шт, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такий товар згідно накладної.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016 (пункт 10.1 договору).

У відповідності до положень пункту 3.1 договору ціна цього договору становить 169 800 грн 12 коп.

Згідно з пунктом 4.2 договору покупець сплачує за товар на умовах 100 % передплати від вартості товару.

Відповідно до пункту 5.1. договору датою постачання і моментом переходу до покупця права власності та товар за цим договором вважається дата передачі товару покупцеві або його перевізнику (дата накладної).

Пунктом 5.3 договору сторони погодили, що товар поставляється силами та за рахунок постачальника, на об'єкт у м. Южноукраїнськ, Миколаївської області, на протязі 16 (шістнадцяти) календарних днів після зарахування грошових кошті на розрахунковий рахунок постачальника у повному обсязі.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 670 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

У відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору № 1312 від 13.12.2016 позивачем було проведено попередньо оплату товару на загальну суму 169 800 грн 12 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення № 1297 від 13.12.2016, проте відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виник обов'язок з повернення попередньої оплати у сумі 169 800 грн 12 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, зокрема відповідачем не надано суду доказів поставки товару або повернення попередньої оплати на суму 169 800 грн 12 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами статей 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором № 1312 від 13.12.2016, враховуючи факт припинення правовідносин за договорами, у зв'язку з закінчення строку його дії та встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з поставки оплаченого товару та повернення попередньої оплати за товар на загальну суму 169 800 грн 12 коп., вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 169 800 грн 12 коп. попередньої оплати за товар підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, як зазначає позивач, у зв'язку з непоставкою відповідачем товару у строк, встановлений договором, позивач не зміг виконати свої зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Термотехнолоджи", внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю "Термотехнолоджи" листом № 90/2016 від 31.12.2016 розірвало договір № 13-12/2016П, а позивач зазнав таких збитків на загальну суму 65 145 грн 90 коп.: штрафні санкції у сумі 39 996 грн 00 коп., сплачені позивачем на користь ТОВ "Термотехнолоджи" на підставі претензії № 89/2016 від 30.12.2016 відповідно до пункту 6.2 договору № 13-12/2016П (20% від вартості товару, доставку якого було прострочено); неодержаний прибуток у сумі 25 149 грн 90 коп., на який позивач мало право розраховувати у разі належної поставки товару з боку відповідача і, як наслідок, передання у встановлений строк товару відповідачем.

Неодержаний прибуток розраховано позивачем виходячи з різниці у вартості товару за договором № 1312 від 13.12.2016 та договором поставки № 13-12/2016П від 13.12.2016 (укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Термотехнолоджи") без врахування ПДВ.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами пункту 4 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічний припис міститься у статті 224 Господарського кодексу України, згідно якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом

Суд зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (втраченої вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення його прав.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При визначенні упущеної вигоди (неодержаних доходів) враховуються вжиті позивачем заходи для їх одержання. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби відповідачем при здійсненні ним своїх повноважень не було прийнято незаконне рішення. Нічим не підтверджені розрахунки позивача про можливі доходи до уваги братися не повинні. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права. Обґрунтування і доказування розміру збитків здійснюється позивачем. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність позивача обґрунтувати вимоги про відшкодування упущеної вигоди може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Матеріали справи свідчать, що позивач, обраховуючи розмір втраченої вигоди, не визначив витрат на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права, оскільки положеннями договору поставки № 13-12/2016П від 13.12.2015, укладеного позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Термотехнолоджи", визначено, що товар поставляється за рахунок постачальника (позивача у справі).

Крім того, положеннями частин 1, 2 та 4 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань, та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства.

Як вбачається з матеріалі справи, 26.12.2016 позивач звернувся до відповідача з вимогами про термінову поставку товару № 184/16 та № 185/16.

Листом № 29/12 від 29.12.2016 відповідач повідомив про виконання своїх обов'язків за договором в частині виготовлення товару, а також про те, що станом на 28.12.2016 планувалася доставка товару на адресу, що зазначена у пункті 5.3. договору, яка є неповною.

У зв'язку з не зазначенням позивачем в договорі повної адреси поставки та неповідомленням її відповідачу в процесі усних перемовин, відповідач листами № 29/12 від 29.12.2016 та № 10/01 від 10.01.2017 звертався до позивача з вимогами про надання повної та точної адреси поставки товару за договором № 1312 від 13.12.2016.

Відповідно до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 221 Господарського кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Згідно з частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 220 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення

Частиною 4 статті 612 Цивільного кодексу України установлено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора (частина 3 статті 220 Господарського кодексу України)

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що позивачем не здійснено дій щодо надання (повідомлення) відповідачу інформації щодо повної адреси (із зазначенням вулиці та номеру будинку) поставки товару станом на заплановану дату поставки, що в свою чергу стало наслідком неможливості виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару у визначений договором строк. Таким чином, судом встановлено, що станом на 29.12.2016 (дата поставки товару за договором) прострочення відповідача, як боржника, щодо поставки товару не настало, у зв'язку з тим, що не могло бути виконане внаслідок прострочення позивача, як кредитора, щодо настання достовірної інформації щодо адреси поставки товару.

Твердження позивача, щодо того, що відповідач міг доставити товар у будь-який пункт в межах міста Южноукраїнськ Миколаївського області, а позивач би забрав його з відти, з урахуванням того, що у відповідності до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (Інкотермс 200 та Інкотермс 2010), якщо конкретний пункт у межах узгодженого місця не був обумовлений і наявні кілька можливих пунктів, продавець може вибрати той, що найбільш придатний для його цілей та зобов'язаний повідомити покупця про необхідність прийняття товару у вказаному місці, не приймаються судом до уваги, оскільки сторони у договорі № 1312 від 13.12.2016 не передбачили можливості застосування Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2000 та Інкотермс 2010 до правовідносин між сторонами, з огляду на те, що домовленість сторін про застосування певного терміна Інкотермс в договорі є обов'язковою. У разі відсутності письмової домовленості, офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2000 та Інкотермс 2010 до правовідносин не застосовуються.

З огляду на вищевикладене та зважаючи на те, що суду не надано належних доказів наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема, наявності вини, протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, понесеними позивачем, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 65 145 грн 90 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УТД Техпромпроект" (04073, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 166, ідентифікаційний код 39985313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайт-Груп" (65000, Одеська область, місто Одеса, бульвар Французький, будинок 89, ідентифікаційний код 38225952) заборгованість у розмірі 169 800 (сто шістдесят дев'ять тисяч вісімсот) грн 12 коп. та витрат по сплаті судового збору в розмірі 2 547 (дві тисячі п'ятсот сорок сім) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 19.06.2017

Суддя Н.Б. Плотницька