Постанова

від 14.06.2017 по справі 917/401/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2017 р. Справа № 917/401/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

заявника - ОСОБА_1,

прокурора - Алекаєв Ю.В.,

позивача - Сингаївська Т.С.,

відповідача - Пахомова В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заявника - ОСОБА_4 (вх.№1483 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 25 травня 2016 року у справі

за позовом Сільськогосподарського приватно-орендного підприємства "Нива", с. Красна Лука, Полтавська область, Гадяцький район

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава

про визнання поновленим договору оренди землі

за участю прокуратури Полтавської області, м. Полтава,

ВСТАНОВИЛА:

Сільськогосподарське приватно-орендне підприємство "Нива" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання поновленим договору оренди землі від 27.03.2014 р., укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та Сільськогосподарським приватно-орендним підприємством "Нива", на земельну ділянку площею 11,9931 га з кадастровим номером № НОМЕР_2 до 31.12.2025 р. на умовах додаткової угоди до даного договору (в редакції заяви про зміну предмету позову № 244 від 24.05.2016 р.).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.05.2016 року у справі № 917/401/16 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено. Визнано поновленим Договір оренди землі від 27 березня 2014 року, укладений між Головним управлінням Держземагентства у Полтавській області та сільськогосподарським приватно-орендним підприємством "Нива", та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Гадяцького районного управління юстиції 15.04.2014 року за № 5366298, на земельну ділянку площею 11,9931 га з кадастровим номером № НОМЕР_2 до 31 грудня 2025 року на умовах додаткової угоди до даного договору, надісланої на адресу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області листом № 201 від 29.04.2015 року.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що орендар своєчасно до сплину терміну дії договору оренди землі від 27.03.2014 р. повідомив про наміри продовжити договірні взаємовідносини. Після 31.12.2015 р. останній продовжує платно користуватися земельною ділянкою, у місячний строк після закінчення строку дії договору орендодавцем не було письмово повідомлено (листом-повідомленням) про заперечення у поновленні договору.

Також, місцевим господарським судом залишено без задоволення клопотання відповідача про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача громадянина ОСОБА_4, оскільки наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 805-СГ від 29.01.2016 року останньому передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 11,9931 га з кадастровим номером № НОМЕР_2 для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду на території Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області. Отже, рішенням суду у даній справі буде вирішено питання про його права та обов'язки.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання місцевий господарський суд виходив з того, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області є дозволом на вчинення дій для укладання договору оренди земельної ділянки, а доказів про вчинення дій щодо закріплення права оренди громадянина ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку Управлінням не надано.

Особа, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції ОСОБА_4, вважаючи, що місцевим господарським судом вирішено питання про його права та обов'язки, з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 25.05.2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 р., провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_4 на рішення господарського суду Полтавської області від 25.05.2016 р. припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.11.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 р. у справі №917/401/16 Господарського суду Полтавської області скасовано, справу направлено на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р., провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_4 на рішення господарського суду Полтавської області від 25.05.2016 р. припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р. у справі №917/401/16 господарського суду Полтавської області скасовано, справу направлено на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник, зокрема вказує, що згідно з наказом відповідача від 29.01.2016 №805-сг "Про надання земельної ділянки в оренду", відносно земельної ділянки з кадастровим НОМЕР_1 відповідачем було прийнято рішення про передання її в довгострокову оренду ОСОБА_4 для ведення фермерського господарства. Отже, оскаржуваним рішенням господарський суд Полтавської області вирішив питання про права та обов'язки гр. ОСОБА_4 щодо його майна, що надає останньому право на подання апеляційної скарги. Вказує на те, що листування між позивачем та відповідачем свідчить про недосягнення між сторонами договору оренди землі такої істотної умови договору, як розмір орендної плати по договору, що свідчить про невідповідність висновків місцевого господарського суду обставинам справи, а також про порушенням статті 33 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини 4 якої у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

В судовому засіданні представник апелянта апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити клопотання про припинення провадження по справі, а у разі відмови у задоволенні цього клопотання, просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача, в судовому засіданні пояснив, що підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_4, просить її задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_4, просив її задовольнити, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обов'язків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду .

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Відповідно до положень статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, котра з сторін посилається на юридичні факти, які обґрунтовують її вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Полтавської області по справі № 18/731/12 від 28.12.2012 р. за Сільськогосподарським приватно-орендним підприємством "Нива" визнано право оренди земельної ділянки, площею 427,5739 га, що розташована на території Краснолуцької сільської ради на строк до 31.12.2015 р.

На виконання вказаного рішення суду 27.03.2014 року між позивачем та Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області укладено договір оренди землі площею 11,9931 га з кадастровим номером № НОМЕР_2, що знаходяться за межами населених пунктів на території Краснолуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.04.2014 року за № 5366298 до 31.12.2015 р.

Згідно п. 8 договору оренди землі після закінчення строку договору, орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як вбачається з листування між позивачем та відповідачем щодо узгодження істотних умов при вирішенні питання про поновлення спірного договору оренди, сторони не досягли такої істотної умови договору як розмір орендної плати по договору.

Закон України Про оренду землі є спеціальним законом переважно перед іншими законодавчими актами, що регулюють земельні правовідносини в Україні, а отже цей Закон підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, що склались між сторонами.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 33 Закону України Про оренду землі по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і. за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України. Про оренду землі реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за наявності волевиявлення сторін та умови дотримання встановленої цією нормою процедури, зокрема, необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив про наявність заперечень щодо поновлення договору та своє рішення.

Як вбачаться з тексту оскаржуваного рішення місцевого господарського суду Відповідач своїм листом № 4236/0/72-15 від 13.11.2015 р. на повторне звернення Позивача з клопотанням про поновлення спірного договору оренди від 15.10.2015 року (лист № 723 від 24.09.2015 р. та супровідний лист № 741 від 24.09.2015 р. з відміткою про отримання) відреагував пропозицією укладення договору оренди землі зі сплатою орендної плати у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки, а Позивач своїм листом № 991 від 24.12.2015 р. наполягав на поновленні спірного договору оренди на тих самих умовах.

Вказане листування між Позивачем та Відповідачем свідчить про недосягнення між сторонами договору оренди землі такої істотної умови такого договору як розмір орендної плати по договору, що свідчить про не відповідність висновків місцевого господарського суду обставинам справи, а також про порушенням ст. 33 Закону, відповідно до частини 4 якої у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Виходячи з матеріалів справи, сторони не дійшли згоди щодо істотних умов договору і додаткова угода щодо поновлення договору оренди землі залишилась не укладеною. А отже переважне право орендаря, на укладення договору оренди землі припинилось.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову на умовах переважного права орендаря на поновлення договору оренди землі від 27.03.2014 року.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у справі №6-219цс14 (постанова від 25.02.2015), виходячи з приписів статей 319, 626 Цивільного кодексу України, реалізація права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч.1 ст.33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених ст.15 Закону України Про оренду землі , переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у справах №6-146цс16, №6-531цс15.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що апелянт не є учасником правовідносин, з яких виник спір у даній справі, так як він не є стороною спірного договору оренди землі та не має титульного права орендаря на земельну ділянку, оскільки таке право виникає лише в силу укладення відповідного договору оренди, чого здійснено не було.

Проте, колегія суддів із вказаним висновком місцевого господарського суду погодитись не може, та зазначає наступне.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 91 Господарського процесуального кодексу України визначає осіб, що мають право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, якими є сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Отже, право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, мають сторони у справі, прокурор, а також особи, які не були залученні, до участі у справі, але судове рішення, що оскаржується, безпосередньо стосується їх прав та обов'язків.

При розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Судове рішення, яке оскаржується особою, яка не була залучена до участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником, яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

В матеріалах справи №917/401/16 є наказ в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 29.01.2016 №805-СГ Про надання земельної ділянки в оренду відповідно до якого передано ОСОБА_4 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер НОМЕР_2, площею 11,9931 га.

Вказане рішення прийнято відповідно до положень ст.ст. 15-1, 79-1,122,123,134 Земельного кодексу У країни, якими визначаються повноваження органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, щодо передачі громадянам та юридичним особам земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності.

Таким чином, між стороною по справі - Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_4 виникли правові відносини стосовно спірної земельної ділянки, а відтак, результати розгляду справи за позовом СПОП Нива до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо визнання права на поновлення договору оренди землі від 27.03.2014, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 11,9931 га, має вплив на права та обов'язки ОСОБА_4

З матеріалів справи також вбачається, що судом першої інстанції відмовлено в задоволенні клопотання відповідача №9-16-7777.6-3451/12-16 від 1 1.05,2016 та №6453 від 25.05.2016 про залучення до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4

Підстави для відмови у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та відповідні висновки про права ї обов'язки ОСОБА_4 наведені у мотивувальній частині рішення господарського суду Полтавської області від 25.05.2016.

Наказ відповідача від 29.01.2016 №805-СГ надає ОСОБА_4 всі законні підстави розраховувати на отримання земельної ділянки в своє користування на право довгострокової оренди. Тобто, відносно такої земельної ділянки ОСОБА_4 знаходиться в стані правомірного очікування надання її в довгострокову оренду, з урахуванням також тривалої процедури оформлення в установленому законом порядку права оренди.

У справі Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Враховуючи викладене, у тому числі практику Європейського суду з прав людини, невірним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності правового зв'язку між відповідачем по справі (Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області) та ОСОБА_4 стосовно спірної земельної ділянки, зважаючи на те, що спірне рішення: суду у справі щодо визнання права на поновлення договору оренди землі від 27.03.2014, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер НОМЕР_2 площею 11,9931 га, має у подальшому вплив на права та обов'язки ОСОБА_4

За викладеного, клопотання СПОП "Нива" про припинення провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України задоволенню не підлягає.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції у справі №917/401/16 винесено з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невірно застосовані до спірних правовідносин приписи ст. 33 Закону України Про оренду землі , що призвело до прийняття незаконного рішення, а отже - апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.05.2016 року скасувати та постановити нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.06.2017 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.