Постанова

від 20.06.2017 по справі 920/1086/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2017 року Справа № 920/1086/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Грек Б.М.

розглянув касаційну скаргу першого заступника прокурора Харківської області, м. Харків,

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2017

зі справи № 920/1086/16

за позовом першого заступника прокурора Сумської області, м. Суми, в інтересах держави в особі Сумської міської ради, м. Суми (далі - Міська рада),

до: Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, м. Суми (далі - Управління);

товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір", м. Кам'янське Дніпропетровської області (далі - Товариство),

про визнання недійсним інвестиційного договору.

Судове засідання проведено за участю:

прокурора - Збариха С.М.,

представника Міської ради - не з'яв.,

представника Управління - не з'яв.,

представника Товариства - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання недійсним інвестиційного договору від 25.02.2014 № 29 (далі - Договір), укладеного Управлінням і Товариством з урахуванням додаткової угоди від 28.02.2014 № 1 (далі - Додаткова угода).

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.12.2016 (суддя Заєць С.В.): позов задоволено; Договір визнано недійсним; з Управління стягнуто на користь прокуратури Сумської області 689 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору; з Товариства стягнуто на користь прокуратури Сумської області 689 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 (колегія суддів у складі: Білоусова Я.О. - головуючий, Крестьянінов О.О. і Фоміна В.О.): задоволено апеляційну скаргу Товариства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з прокуратури Сумської області на користь Товариства 1 515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України перший заступник прокурора Харківської області просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 15.12.2016, судові витрати відшкодувати на користь прокуратури Харківської області. Скаргу мотивовано прийняттям згаданої постанови за неповного з'ясування судом обставин справи, що мають значення для неї, з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України, статей 95, 116, 124, 134 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 4 7 , 32-34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

Рішенням Міської ради 30.01.2014 № 3022-МР "Про надання в постійне користування земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям" Управлінню було надано земельну ділянку площею 0,2058 га під будівництво громадських споруд за адресою: вул. Харківська, 118/2, кадастровий номер 5910136300:10:005:0035 (далі - Земельна ділянка).

Управлінням (замовник) і Товариством (інвестор) було укладено Договір № 29 про порядок проектування, будівництва та введення в експлуатацію закінченого будівництвом автозаправного комплексу, а також Додаткову угоду до нього.

За умовами Договору:

- його предметом є інвестиційна діяльність сторін по проектуванню, будівництву та введення в експлуатацію об'єкта - автозаправного комплексу (АЗС) на Земельній ділянці (пункт 1.1);

- кінцева мета Договору - передача у власність Товариства (пункти 4.1-4.3);

- інвестор здійснює одноособове фінансування діяльності за цим договором, а замовник - організацію проектування, будівництва та введення в експлуатацію об'єкту у відповідності до розділу 2 Договору (пункти 1.2, 1.3);

- замовник не здійснює та/або не вносить будь-яких інвестицій та/або інвестиційних внесків і не буде мати ніякої та/або будь-якої частки в об'єкті (пункт 3.3);

- інвестор зобов'язаний після відмови замовника на його користь від Земельної ділянки, на якій розташований об'єкт будівництва, укласти з Міською радою договір оренди земельної ділянки (підпункт 3 пункту 5.2).

За пунктами 1 - 3 Додаткової угоди Управління передало правомочності замовника будівництва, передбачені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", Товариству, зокрема такі, як: створення служби замовника, вибір генеральної проектної організації, одержання технічних умов і обмежень, укладення договору підряду на будівництво, здійснення технічного нагляду за будівництвом, підписання акта готовності об'єкта до експлуатації, отримання сертифіката готовності до експлуатації та правовстановлюючих документів на приміщення, представництво інтересів Управління у правовідносинах з іншими підприємствами, установами, організаціями та органами державної влади тощо.

На думку прокурора, у момент вчинення Договору сторони не додержали вимог частини першої статті 203 Цивільного кодексу України.

Земельна ділянка, на якій згідно з Договором передбачено будівництво, є комунальною власністю, належить на праві постійного користування Управлінню на підставі згаданого рішення Міської ради; власником же цієї ділянки є Міська рада.

За умовами Договору правомочності замовника будівництва автозаправного комплексу на Земельній ділянці незаконно передано Товариству.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що для уникнення будь-яких сумнівів Управління (замовник) за результатами здійснення інвестиційної діяльності не отримує будь-якого права власності на об'єкт та/або будь-яку його частину.

Відтак не землекористувач, а Товариство після завершення будівництва отримає у власність автозаправний комплекс, збудований на Земельній ділянці.

Договір спрямований лише на набуття Товариством права на зазначений комплекс на Земельній ділянці, яка є власністю Міської ради і на праві постійного користування надана Управлінню; інших результатів інвестиційної діяльності, в результаті якої створювався б прибуток (доход) або досягався б соціальний ефект, для Управління Договором не передбачається.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Згідно з умовами Договору (крім тих, зміст яких з'ясовано місцевим господарським судом):

- загальна сума інвестиції за цим договором складається з інвестиційних внесків інвестора, які будуть вноситися і зазначені в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1);

- після виконання всіх етапів, визначених сторонами в статті 2.2 цього договору, та оформлення належним чином документів, що підтверджують закінчення будівництвом та введення об'єкта в експлуатацію, сторони протягом 3 календарних днів підписують первинний документ, за яким замовник передає, а інвестор приймає закінчений будівництвом та введений в експлуатацію об'єкт (пункт 4.1);

- акт приймання-передачі об'єкта, який буде підставою для оформлення права власності інвестора на об'єкт, підписується сторонами протягом 30 календарних днів з дати оформлення належним чином документів, що підтверджують закінчення будівництвом та введення об'єкту в експлуатацію, а у випадку передачі повноважень такий акт підписується за умови, якщо буде вимагатись в органах державної реєстрації прав власності як обов'язковий для такої реєстрації (пункт 4.2).

Управлінням було отримано відповідні технічні умови.

Виходячи з положень Договору, останній не є правовстановлюючим документом на Земельну ділянку. Положення Договору не звільняють Товариство від оформлення користування землею у встановленому законом порядку.

Рішенням Міської ради від 22.06.2011 № 601-МР затверджено Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Суми, яким визначено, зокрема, що:

- юридичною особою, яка виступає від імені міста Суми щодо залучення пайових коштів, є управління реконструкції та капітального будівництва Міської ради (розділ 2);

- кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури м. Суми, використовуються для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Суми на підставі розпорядження міського голови та рекомендації профільних постійних комісій (пункт 7.1).

Відповідно до пункту 3.2.3 Положення про управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради, затвердженого рішенням Міської ради від 19.12.2012 № 200-МР, основним завданням Управління є залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності до участі в розвитку потужностей будівельної індустрії, у будівництві, розвитку та реконструкції об'єктів інженерного забезпечення і транспортного обслуговування.

Рішенням Міської ради від 12.07.2006 № 75-МР затверджено Положення про цільовий фонд розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста у складі спеціального фонду міського бюджету. Відповідно до цього Положення кошти, отримані для виконання окремих доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб у межах діяльності згідно з Положенням про управління капітального будівництва Сумської міської ради, Положенням про цільовий фонд розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста при управлінні капітального будівництва Міської ради, визначені як одне із джерел надходжень до фонду.

Згідно з Договором Товариство зобов'язалося, зокрема:

- внести до цільового фонду Управління кошти в розмірі 80 000 грн. для виконання окремих доручень у межах діяльності згідно з Положенням про Управління (підпункт 4 пункту 5.2);

- укласти договір про залучення, розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури м. Суми протягом 10 днів з дня отримання дозволу про початок виконання будівельних робіт (підпункт 6 пункту 5.2).

Так, Товариство зобов'язалося внести кошти в розмірі 1,5 відсотка від проектно-кошторисної вартості об'єкта будівництва в бюджет міста Суми.

Відтак необґрунтованим є посилання прокурора про відсутність будь-яких результатів інвестиційної діяльності [у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект] для однієї із сторін Договору - Управління.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання Договору недійсним.

Відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами), зокрема, вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України також встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

За приписами Земельного кодексу України:

- у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (стаття 83);

- якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120);

- надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу. Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування (частина перша статті 123).

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що Земельна ділянка, на якій за умовами Договору передбачено спорудження об'єкту (автозаправного комплексу), перебуває у комунальній власності та знаходиться у користуванні Управління.

Отже, в силу наведеного імперативного припису частини другої статті 120 Земельного кодексу України право користування зазначеною земельною ділянкою, незалежно від того, чи передбачено це Договором, має перейти до Товариства після набуття ним права на відповідний об'єкт.

Таким чином, оспорюваний договір спрямований на набуття Товариством права на Земельну ділянку без додержання порядку, визначеного згаданою статтею 123 Земельного кодексу України, зокрема без прийняття відповідного рішення уповноваженим на це органом.

Всупереч наведеним положенням статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову Земельної ділянки за умовами Договору реалізується НЕ її (ділянки) власником або користувачем, причому на Управління (яке і є користувачем) покладається, за з'ясованими судами змістом пунктами 1.2, 1.3 Договору, функції з проектування, будівництва та введення об'єкту в експлуатацію, хоча забудови Земельної ділянки воно, за умовами Договору, не здійснює.

Згаданою статтею цього Закону також не передбачено "передачу правомочності замовника будівництва" Управлінням Товариству, про яку йдеться у Додатковій угоді до Договору.

До того ж за умовами пункту 5.2 Договору, як теж встановлено попередніми судовими інстанціями, передбачено обов'язок Товариства "після відмови Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради (замовник) на його користь від земельної ділянки, на якій розташований об'єкт будівництва, укласти з Сумською міською радою договір оренди земельної ділянки". При цьому законом не встановлено ні можливості, ні підстав, ані порядку такої "відмови"; що ж до передачі земельної ділянки в оренду, то це може бути здійснено лише в порядку, визначеному статтями 123, 124 Земельного кодексу України, тобто на підставі рішення уповноваженого органу, а не за договором про інвестиційну діяльність, зокрема шляхом відмови Управління від цієї ділянки.

Не можна погодитися з висновком апеляційного господарського суду про те, що, оскільки Договір не надає Товариству права на передачу земельної ділянки до завершення реалізації інвестиційного проекту та не є "правовстановлюючим документом" на землю, то умови цього договору не суперечать положенням законодавства. У зв'язку з цим Вищий господарський суд України погоджується з доводами прокурора про те, що саме умовами Договору Товариству надано можливість отримати в користування земельну ділянку в обхід процедури, визначеної Земельним кодексом України, при тому, що набуття Товариством земельної ділянки у користування після реалізації інвестиційного проекту не змінює незаконності визначеної Договором процедури відчуження земельної ділянки.

До цього слід додати, що згадані статті 203 і 215 Цивільного кодексу України, стаття 207 Господарського кодексу України аж ніяк не пов'язують визнання правочину (господарського зобов'язання) недійсним з тим, чи є такий правочин правовстановлювальним документом, чи ні. Для такого визнання достатньо самого факту суперечності правочину законові.

Отже, Договір і Додаткову угоду до нього укладено за суперечності їх умов статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтям 120, 123, 124 Земельного кодексу України, а також інтересам територіальної громади міста Суми як власника Земельної ділянки, і суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову прокурора. Натомість суд апеляційної інстанції у повторному розгляді справи припустився неправильного застосування цих норм матеріального права, а також наведених положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України і статті 207 Господарського кодексу України, що згідно з частиною першою статті 111 10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови; рішення ж суду першої інстанції з даної справи слід залишити в силі.

Апеляційна інстанція також безпідставно стягнула з прокуратури Сумської області на користь Товариства суму судового збору за подання апеляційної скарги. Суд не взяв до уваги, що згідно із статтею 49 ГПК України судовий збір покладається на сторону (сторони), тоді як прокурор (прокуратура) не є стороною в даній справі: сторони в судовому процесі - це позивач і відповідач (частина перша статті 21 ГПК України), а прокурор не є в цій справі ні тим, ні іншим. Отже, з урахуванням приписів згаданої статті, а також статті 122 названого Кодексу необхідно здійснити поворот виконання оскаржуваної постанови у відповідній частині, а судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги, покласти на відповідачів зі справи у рівних частках (по 50%).

Керуючись статтями 49, 111 9 - 111 11 , 122 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Харківської області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 зі справи № 920/1086/16 скасувати.

3. Рішення господарського суду Сумської області від 15.12.2016 зі справи № 920/1086/16 залишити в силі.

4. Здійснити поворот виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 зі справи № 920/1086/16 у частині стягнення з прокуратури Сумської області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" 1 515,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, - у разі подання прокуратурою відповідних заяви та довідки.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвест-Простір" на користь прокуратури Харківської області 826,80 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги.

6. Стягнути з Управління капітального будівництва та дорожнього господарства Сумської міської ради на користь прокуратури Харківської області 826,80 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за подання касаційної скарги.

7. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду Сумської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя Б. Грек