Рішення

від 13.06.2017 по справі 910/3416/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017Справа № 910/3416/17

За позовом Приватного акціонерного товариства "Росичі"

до 1. Київської міської ради

2. Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві, Департамент фінансів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 3 920 126,37 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Нікіташ С.П. (директор);

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: Космина Л.О. (представник за довіреністю №22/01-33/170 від 25.04.2017р.);

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство "Росичі" (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з Київської міської ради (надалі також - відповідач-1) суми безпідставно отриманих коштів в розмірі 2 704 535,71 грн. та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 1 215 590,66 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок укладення між позивачем та відповідачем-1 договорів оренди земельних ділянок, які були визнані недійсними в судовому порядку, перераховані позивачем кошти в розмірі 2 704 535,71 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України мають бути повернуті позивачу. Крім того, на думку позивача, відповідач-1 на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу має сплатити і проценти за користування чужими грошима в розмірі 1 215 590,66 грн.

Відповідач-1 надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на невірно обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, а також на те, що відповідач-1 не отримував вказані кошти, натомість як вбачається з наданих позивачем доказів отримувачем коштів є Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва, у зв'язку з чим надміру сплачені грошові кошти мають бути повернуті позивачеві в порядку та на умовах, визначених ст. 43 Податкового кодексу України.

З підстав, визначених у відзиві на позовну заяву, відповідачем-1 також подано до суду клопотання про припинення провадження у справі, яке судом було розглянуто та визнане передчасним, при цьому належна правова оцінка викладених в клопотанні обставин буде надана судом при розгляді справи по суті.

Крім того, в судових засіданнях представники відповідача-1 неодноразово вказували на те, що даний спір є непідвідомчим господарському суду у зв'язку з чим провадження у справі має бути припинено на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суд не може погодитись з твердженнями відповідача-1 про те, що даний спір є непідвідомчим господарському суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно п. 1. ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №10 від 24.10.2011 року господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на вищевикладене, оскільки спір у даній справі стосується господарських відносин та за своїм суб'єктним складом підвідомчий господарському суду, підстави для припинення провадження, передбачені п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України відсутні.

При цьому, за висновками суду, обмеження права позивача на судовий захист матиме наслідком порушенням як статей 6, 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, так і аналогічних приписів національного законодавства (ст. 55 Конституції України, ст. ст. 1, 2 ГПК України).

Відповідач-2 надав для долучення до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказує на те, що орган казначейства не є учасником спірних правовідносин і відповідно до своїх функціональних обов'язків не може надати суду будь-які фактичні дані по суті спору, на підставі яких суд може встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення даної справи.

Треті особи письмових пояснень щодо предмету та підстав заявленого позову до матеріалів справи не надали, в тому числі й на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 04.04.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017р. залучено до участі у даній справі Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва в якості іншого відповідача (відповідача-2) та відкладено розгляд справи до 25.04.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2017р. залучено до участі у даній справі Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві та Департамент фінансів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів та відкладено розгляд справи до 23.05.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2017р. продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 13.06.2017р. Крім того, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1.

В судове засідання 13.06.2017р. представники відповідача-1 та третіх осіб не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, в матеріалах справи міститься клопотання третьої особи-1 про розгляд справи за відсутності його представника.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача-1 та третіх осіб, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 13 червня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29 грудня 2007 року між відповідачем-1 (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено Договори оренди земельної ділянки, що зареєстровані в реєстрі за № 4919 (надалі - Договір № 4919) та за № 4920 (надалі - Договір № 4920, разом - Договори оренди), відповідно до яких орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 08.02.2007 р. № 128/789 за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (об'єкт оренди), з наступними характеристиками: місце розташування - між вул. Оноре де Бальзака та р. Десенка у Деснянському районі м. Києва, розміром 36,9552 га (в тому числі прибережна захисна смуга площею 9,6211 га, цільове призначення - для облаштування Всеукраїнського парку пам'яті борців за свободу і незалежність України, без права подальшого викупу території, вільної від забудови, кадастровий номер 8000000000:62:201:0174 (за Договором № 4919) та земельну ділянку (об'єкт оренди), з наступними характеристиками: місце розташування - між вул. Оноре де Бальзака та р. Десенка у Деснянському районі м. Києва, розміром 16,5629 га, цільове призначення - для будівництва житлового комплексу з об'єктами соціальної інфраструктури, торгівлі, відпочинку, адміністративних, офісних та готельних приміщень, кадастровий номер 8000000000:62:201:0149 (за Договором № 4920).

За умовами п. п. 4.1., 4.2. Договорів оренди орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар самостійно розраховує та вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

Згідно п. 4.7. Договорів оренди орендна плата вноситься орендарем рівними частинами за базовий період податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на рахунок 33212812700004, КЕКД 13050200 у ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, отримувач: УДК у Деснянському районі м. Києва, ідентифікаційний код 26077891.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2011р. у справі № 61/201, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 29.02.2012р. (набрало законної сили з 29.02.2012р.) вказані вище договори оренди визнано недійсними.

Разом з тим, в період з 25.02.2014р. по 30.07.2015р. позивачем було сплачено відповідачу-1 орендну плату на загальну суму 2 704 535,77 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями виписок по рахунку позивача.

Розмір перерахованих позивачем коштів відповідачем-1 належними засобами доказування не спростовано.

В процесі розгляду справи, в порядку ст. 38 ГПК України судом було зобов'язано відповідачів та третіх осіб надати суду власне письмове підтвердження з наданням відповідних доказів щодо того, кому належить рахунок № 33212812700004 та відомості щодо надходження (або ненадходження) коштів на вказаний рахунок від позивача в якості орендної плати за Договорами оренди № 4919, 4920 від 29.12.2007р. (у випадку надходження коштів - вказати суму, яка надійшла та куди була зарахована).

В наданих суду поясненнях на виконання вимог ухвали суду від 25.04.2017р. третя особа-1 повідомила, що рахунок № 33212812700004, відкритий на ім'я УДК у Деснянському районі м. Києва, ЄДРПОУ 37984978, код банку 820019, за балансовим рахунком 3321 Кошти, які підлягають розподілу між рівнями бюджетів для зарахування надходжень до загального фонду місцевого бюджету м. Києва за кодом класифікації доходів бюджету 18010600 Орендна плата з юридичних осіб . Всього ПАТ Росичі за період з 2008 року по 2015 рік включно перерахувало орендної плати з юридичних осіб на рахунок № 33212812700004 у загальній сумі 14 915 116,09 грн. та Головне управління державної казначейської служби України у м. Києві не має повноважень підтвердити або спростувати факт перерахування ПАТ Росичі орендної плати за Договорами оренди № 4919, 4920 від 29.12.2007р. у зв'язку з відсутністю такого обліку.

В свою чергу, відповідачем-2 на виконання вимог ухвали суду від 25.04.2017р. надано також пояснення, в яких останній повідомляє суду про те, що ПАТ Росичі за період з 2014 року по 2015 рік включно перерахувало орендної плати з юридичних осіб на рахунок № 33212812700004 у сумі 2 843 272,07 грн. та зважаючи на те, що облік надходжень до бюджетів не ведеться, підтвердити або спростувати факт перерахування Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва не має повноважень.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що оскільки Договори оренди визнані недійсними в судовому порядку, перераховані відповідачу-1 грошові кошти в розмірі 2 704 535,71 грн., внесені в якості орендної плати є безпідставно отриманими, у зв'язку з чим наявні підстави на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України мають бути повернуті позивачеві. Крім того, на думку позивача, відповідач-1 на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу має сплатити і проценти за користування чужими грошима в розмірі 1 215 590,66 грн.

Відповідач-1 заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує на невірно обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, а також на те, що відповідач-1 не отримував вказані кошти, натомість як вбачається з наданих позивачем доказів отримувачем коштів є Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва, у зв'язку з чим надміру сплачені грошові кошти мають бути повернуті позивачеві в порядку та на умовах, визначених ст. 43 Податкового кодексу України.

Відповідач-2 заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказує на те, що орган казначейства не є учасником спірних правовідносин, що і просить врахувати при розгляді даної справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За наявними у справі матеріалами, судом встановлено та не заперечується сторонами, що між позивачем та відповідачем-1 було укладено договори оренди, які в подальшому було визнано недійсними в судовому порядку.

Матеріалами справи також підтверджується факт перерахування позивачем в період з 25.02.2014р. по 30.07.2015р. відповідачу-1 орендної плати на загальну суму 2 704 535,77 грн.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача-1 щодо невірно обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, зокрема, щодо того що оскільки кошти були перераховані відповідачу-2, то до спірних правовідносин необхідно застосувати ст. 43 Податкового кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Нормами статті 13 Конституції України закріплено обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Згідно статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року № 6-110цс12.

Відповідач-1 як на підставу свої заперечень вказує на те, що орендна плата відповідно до п. 4.7. Договору була перерахована позивачем відповідачеві-2 (Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва), відтак надміру сплачені грошові кошти мають бути повернуті позивачеві в порядку та на умовах, визначених ст. 43 Податкового кодексу України.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 180 Господарський кодекс України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

При цьому, судом на підставі ст. 24 ГПК України Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва було залучено до участі у справі у якості іншого відповідача.

Так, відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно, зокрема, за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

За приписами ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок), визначено механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Органи Казначейства за судовими рішеннями про стягнення надходжень бюджету здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, зокрема, що надійшли в інший установлений законодавством спосіб (п.16 Порядку).

Згідно з п. 26 цього Порядку безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок (п. 48 Порядку).

Таким чином, основною умовою стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів шляхом їх безспірного списання з рахунків, на яких обліковуються надходження бюджету, є принцип, згідно з яким, повертаються лише кошти, якщо вони туди зараховувались.

За таких обставин, оскільки Договори оренди були укладені між позивачем та відповідачем-1, суд приходить до висновку про те, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом обрано вірний спосіб захисту свого порушеного права та пред'явлено вимоги до відповідача-1.

При розгляді даної справи, суд також виходить з того, що попри відсутність вимог до відповідача-2, оскільки кошти за Договорами оренди були перераховані останньому, позов не може бути задоволено за рахунок третьої особи.

Посилання відповідача-1 на те, що сплачені позивачем кошти мають бути повернуті в порядку та на умовах ст. 43 Податкового кодексу України судом відхиляються, з огляду на те, що вказані кошти не є помилково та/або надміру сплаченими грошовими зобов'язаннями в розумінні Податкового кодексу України, відтак і відсутні правові підстави для застосування названої норми у даному випадку.

Разом з тим, ст. 1212 Цивільного кодексу України передбачає правила вирішення спорів, пов'язаних із відновленням майнового стану особи, що потерпіла від безпідставного набуття (збереження) іншою особою її майна. Частина 1 ст. 1212 визначає як підставу виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення сукупність наступних умов: набуття або збереження майна, що означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

У ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

Частина 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України поширює положення про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК України, зокрема, на повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З огляду на те, що правова підстава набуття вказаних вище коштів (орендної плати за Договорами оренди на загальну суму 2 704 535,71 грн.) відпала у зв'язку з визнанням недійсними договорів оренди в судовому порядку, то зазначені кошти підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-1 безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 2 704 535,71 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача-1 процентів за користування чужими грошима в розмірі 1 215 590,66 грн., суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1., 6.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Позивач вказує на те, що оскільки розмір процентів за користування належними позивачу коштами договором не передбачено та враховуючи на позадоговірний характер спірних правовідносин, для визначення розміру процентів може бути застосована по аналогії закону норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з якою у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок визнання Договорів оренди недійсними і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 № 910/2899/14/3-39гс15.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-1 процентів за користування чужими грошима в розмірі 1 215 590,66 грн. визнаються безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/3416/17 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 2 704 535,71 грн.

Судовий збір в розмірі 40 568,03 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, МФО 820019, Управління Державної казначейської служби у Деснянському районі м. Києва рахунок №33212812700004 адреса: 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) на користь Приватного акціонерного товариства "Росичі" (ідентифікаційний код 32829910, адреса: 01030, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 44-А) 2 704 535,71 грн. (два мільйони сімсот чотири тисячі п'ятсот тридцять п'ять гривень 71 коп.) безпідставно отриманих грошових коштів та 40 568,03 грн. (сорок тисяч п'ятсот шістдесят вісім гривень 03 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.06.2017р.

Суддя С.М. Морозов