Постанова

від 13.06.2017 по справі 910/877/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа№ 910/877/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Чобітько С.М. (дов. № 1 від 16.01.2017 р.);

від відповідача: Власенко І.І. (дов. № 225-КМІ-1559 від 11.05.2017 р.);

від третьої особи 1: Сергієнко А.А. (дов. № 15703-24120 від 28.12.2016 р.);

від третьої особи 2: не з'явився;

від третьої особи 3: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради

на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2017 року

у справі № 910/877/17 (суддя: Мельник В.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта"

до Київської міської ради

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні, відповідача:

1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради

2. Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві

3. Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради.

про стягнення 1 675 629,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 1 675 629,00 грн.

27.02.2017 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог (а.с.113).

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2017 р. по справі № 910/877/17 позов, з урахуванням уточнення позовних вимог, товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" задоволено повністю: стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" 1 675 629 грн. 00 коп. шляхом безспірного списання з рахунків Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві: номер рахунку 31519941700001, - код класифікації доходів бюджету 33010100, код ЄДРПОУ 3799783 - 90% відсотків від суми стягнення, що становить 1 508 066 грн. 10 коп.; та номер рахунку 31111101700001 код класифікації доходів бюджету 33010100, код ЄДРПОУ 3799783- 10% відсотків від суми стягнення, що становить 167 562 грн. 90 коп.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що відповідач в порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору не здійснив повернення суми грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Київська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2017 р. по справі № 910/877/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що прийняття судом першої інстанції заяви позивача про уточнення позовних вимог суперечить приписам ГПК України. Крім того, позивачем не надано до позовної заяви платіжних документів, що підтверджують сплату ним коштів за договором купівлі - продажу земельної ділянки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 р. апеляційну скаргу Київської міської ради прийнято до провадження та призначено справу до розгляду.

05.05.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

15.05.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника третьої особи 2 надійшли пояснення у справі.

08.06.2017 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

У судовому засіданні 13.06.2017 року представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Представник третьої особи 1 просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представників третіх осіб 2 та 3, за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2004 р. між Київською міською радою, як продавцем, та ТОВ "Авто Нафта", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № 944 (а.с.27-30).

За умовами вищезазначеного договору, продавець на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. за № 421/1831 продав, а покупець купив земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:78:096:0039) площею 0,342 (нуль цілих і три тисячі триста сорок дві десятитисячних) га на перетині вулиць Вишгородської та вул. Резервної в Оболонському районі м. Києва, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.(п.1.1 договору )

Пунктом 2.1 зазначеного договору сторони погодили, що ціна продажу земельної ділянки (без урахування податку на додану вартість) за цим договором становить 1 675 629,00 грн. В рахунок цієї суми покупцем було сплачено продавцеві аванс у розмірі 323 561,85 грн.

Решта вартості земельної ділянки у сумі 1352067,15 грн. (один мільйон триста п'ятдесят дві тисячі шістдесят сім) грн. 15 коп. має бути сплачена покупцем впродовж десяти банківських днів від дня нотаріального посвідчення цього Договору на р/р 37116001002659 УДК в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: УДК в м. Києві/Головне управління земельних ресурсів КМДА), КЕКД 33010000. ( п 2.1., п.2.2 договору)

Згідно п. 3.2 договору продавець зобов'язаний після повної сплати покупцем суми, зазначеної у розділі другому цього Договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити покупцеві державний акт на право власності на земельну ділянку.

Пунктом 4.5 договору передбачено, що при розірванні цього договору з вини продавця суми, сплачені покупцем продавцю на виконання цього Договору, включаючи суму авансу (ів), повертаються йому продавцем в повному обсязі. Покупець також має право на компенсацію збитків, спричинених розірванням цього Договору з вини продавця.

Обов'язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до Покупця після повної сплати вартості даної земельної ділянки відповідно до розділу другого цього Договору, пені за прострочення платежів при наявності такої пені) та одержання покупцем державного акта на право власності на землю. (п. 6.1 Договору).

Сторони погодили, що відповідно до п. 9.2 Договору, розірвання останнього здійснюється у випадках та у порядку, передбачених законодавством України.

Після укладання договору купівлі-продажу позивач 16.03.2005 р. отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 р. №04-8-00020.(а.с.33).

В подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 було визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3342 га кадастровий номер 8000000000:78:096:0039, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "Авто Нафта", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі 30.09.2004 за № 944, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,3342 га на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі міста Києва, виданий ТОВ "АвтоНафта" , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 року за №04-8-00020.

На виконання вищевказаного рішення, 25.07.2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності територіальної громади міста Києва за номером 15567163, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.10.2016 №05707-19000 (а.с.38).

11.08.2016 р. позивач звернувся до відповідача із листом №16, в якому просив відповідача повернути грошові кошти в розмірі 1 675 629,00 грн. у порядку двосторонньої реституції за зазначеними в листі реквізитами. (а.с.39)

Як зазначає позивач, відповідь на вимогу ним не отримувалось.

Звертаючись з позовною заявою, ТОВ АВТОНАФТА зазначив, що повернув земельну ділянку, придбану за договором купівлі - продажу, проте відповідач не повертає кошти сплачені ним за вищевказаним договором .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки ТОВ АВТОНАФТА повернула земельну ділянку, придбану за договором купівлі-продажу від 30 вересня 2004 року, то відповідно у відповідача виник обов'язок повернути кошти сплачені за її придбання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалось, Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі №910/14453/14 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3342 га. кадастровий номер 8000000000:78:096:0039, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі 30.09.2004 року за № 944; про визнанно недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3342 га на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі міста Києва, виданий ТОВ „АвтоНафта", який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 року за № 04-8-00020. Визнано відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю „АвтоНафта" права користування земельною ділянкою площею 0,3342 га. вартістю 1675629,00 грн., яка розташована на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі міста Києва. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення в розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,3342 га вартістю 1675629,00 грн.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів вважає доводи апелянта, стосовно того що позивачем не надано до матеріалів справи платіжних документів, що підтверджують сплату ним коштів за договором №944, необґрунтованими з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, сторонами в п. 2.1-2.2 Договору купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за №944 від 30.09.2004 р. було узгоджено порядок оплати за договором. Пунктом 3.2 договору сторони також узгодили що продавець зобов'язаний після повної сплати покупцем суми оформити покупцеві державний акт на право власності на земельну ділянку

У самому рішенні Київської міської ради №421/1831 від 15.07.2004 р., а саме п. 5.2 зазначено, що після сплати повної вартості земельної ділянки оформити та видати товариству з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" в установленому порядку державний акт на право власності на земельну ділянку. Відповідно до Додатку до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №421/1831, а саме умови продажу ТОВ "АвтоНафта" земельної ділянки на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі м. Києва в пункті 3 зазначено: зарахувати до сум, які покупець має сплатити за земельну ділянку, аванс у сумі 323 561,85 грн.

Окрім того, сам відповідач не заперечував що відповідно до п.2.9 Тимчасового порядку земельних ділянок в м. Києві, затвердженого рішенням Київради від 04.03.2002 року №304/1738 (в редакції , що діяла на момент укладення договору), лише документ про повну оплату був для Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації єдиною підставою для виготовлення та видачі державного акта на право власності на землю, а також її державної реєстрації.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за умовами договору купівлі-продажу, оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку здійснюється лише при повній сплаті ціни, вказаної в договорі. В разі наявності прострочення сплачується пеня.

Як вже зазначалось, 16.03.2005 р. ТОВ "АвтоНафта" було видано державний акт на право власності на земельну ділянку Серія КВ № 12В989, в якому зазначено, що останній виданий на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 421/1831 та Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.09.2004 р., посвідченого приватним нотаріусом за №944.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів вважає доводи апелянта відносно відсутності доказів оплати коштів за Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 30.09.2004, є не обґрунтованими та безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Окрім того, відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:

1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Національне антикорупційне бюро України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників;

2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;

3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/20 визначено, що Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі - Міністр).

Відповідно до п.4 Положення Казначейство України відповідно до покладених завдань, зокрема, здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю; проводить взаємні розрахунки між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами у порядку, встановленому законодавством; веде базу даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складає та веде єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; веде облік бюджетних асигнувань, доводить до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів витяг із розпису державного бюджету та зміни до нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що до повноважень Київської міської ради не відноситься самостійний розподіл грошових коштів, які надходять на рахунки останнього, оскільки головними розпорядниками бюджетних коштів є виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), а тому доводи апелянта стосовно цих підстав є необґрунтованими та недоведеними.

За умовами пункту 4.5 договору при розірванні цього договору з вини продавця суми, сплачені покупцем продавцю на виконання цього договору, включаючи суму авансу (ів), повертаються йому продавцем в повному обсязі. Покупець також має право на компенсацію збитків, спричинених розірванням цього договору з вини продавця.

Разом із тим, унормоване у договорі повернення відповідачем (кредитором у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) суми, сплаченої позивачем (боржником у грошовому зобов'язанні в договорі купівлі-продажу) на виконання своїх грошових зобов'язань за договором, внаслідок розірвання останнього, не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої суми авансу та інших сум, сплачених у розстрочку (п.п.2.1., 2.2. договору).

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, не здійснив повернення суми грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано було задоволено позовні вимоги позовні вимоги щодо стягнення 1675629,00 - суми основної заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 20.04.2016 року у справі 910/11077/15.

Що стосується доводів апелянта, що судом першої інстанції безпідставно було прийнято заяву про уточнення позовних вимог, якою нібито змінив предмет, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Апелянт посилається на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції . проте, саме пунктом 3.12 вказаної постанови ВХСУ чітко визначив, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збережені в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітись як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послались не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таким чином, колегія суддів вважає, що всі заяви та клопотання, що подавались позивачем при розгляді справи судом першої інстанції, були подані на підставі ст.22 ГПК України у межах прав сторони, встановлених законодавством. Зміни предмету позову, а також підстав позову не відбувалося, ціна позову також залишилась незмінною.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 27.02.2017 року у справі № 910/877/17, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2017 року у справі № 910/877/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2017 року у справі № 910/877/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/877/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко