Постанова

від 19.10.2017 по справі 910/877/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2017 року Справа № 910/877/17 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - судді:Поляк О.І. (доповідач), Ходаківська І.П., Яценко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуКиївської міської ради на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі№ 910/877/17 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" до Київської міської ради треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні, відповідача: 1.Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради; 2.Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві; 3.Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради; простягнення 1 675 629,00 грн за участю представників:

від позивача: Чобітько С.М.;

від відповідача: Власенко І.І.;

від третьої особи-1: Сергієнко А.А.;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Київської міської ради про стягнення 1 675 629,00 грн. 27.02.2017 позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, прийняту судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/877/17 (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 (головуючий суддя - Руденко М.А., судді - Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.) позов, з урахуванням уточнення позовних вимог, задоволено, присуджено до стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта" 1 675 629,00 грн шляхом безспірного списання з рахунків Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві: номер рахунку 31519941700001, - код класифікації доходів бюджету 33010100, код ЄДРПОУ 3799783 - 90% відсотків від суми стягнення, що становить 1 508 066,10 грн; та номер рахунку 31111101700001 код класифікації доходів бюджету 33010100, код ЄДРПОУ 3799783- 10% відсотків від суми стягнення, що становить 167 562,90 грн.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Київська міська рада звернулась до Вищого господарського суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами статей 22, 85 Господарського процесуального кодексу України, статті 216 Цивільного кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, прийняти у справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Заявником касаційної скарги також наголошено на неврахуванні судами тієї обставини, що Київська міська рада не була отримувачем коштів за спірним договором купівлі-продажу, що унеможливлює застосування статті 216 Цивільного кодексу України. Судами також безпідставно прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог. Крім цього, у порушення статті 85 Господарського процесуального кодексу України, рішення місцевого суду ґрунтується на припущеннях.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "Автонафта", у якому позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з мотивів, у них викладених.

У судовому засіданні 17.10.2017 оголошено перерву до 19.10.2017.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2004 між Київською міською радою, як продавцем, та ТОВ "АвтоНафта", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № 944.

За умовами договору, продавець на підставі рішення Київської міської ради від 15.07.2004 за № 421/1831 продав, а покупець купив земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) площею 0,342 (нуль цілих і три тисячі триста сорок дві десятитисячних) га на перетині вулиць Вишгородської та вул. Резервної в Оболонському районі м. Києва, у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки (п.1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що ціна продажу земельної ділянки (без урахування податку на додану вартість) за цим договором становить 1 675 629,00 грн. В рахунок цієї суми покупцем було сплачено продавцеві аванс у розмірі 323 561,85 грн.

Решта вартості земельної ділянки у сумі 1352067,15 грн. (один мільйон триста п'ятдесят дві тисячі шістдесят сім) грн. 15 коп. має бути сплачена покупцем впродовж десяти банківських днів від дня нотаріального посвідчення цього Договору на р/р 37116001002659 УДК в м. Києві, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26199097 (одержувач: УДК в м. Києві/Головне управління земельних ресурсів КМДА), КЕКД 33010000. (п 2.1., п.2.2 договору)

Згідно з п. 3.2 договору продавець зобов'язаний після повної сплати покупцем суми, зазначеної у розділі другому цього Договору, та пені за прострочення платежів (при наявності такої пені), оформити покупцеві державний акт на право власності на земельну ділянку.

Обов'язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до Покупця після повної сплати вартості даної земельної ділянки відповідно до розділу другого цього Договору, пені за прострочення платежів при наявності такої пені) та одержання покупцем державного акта на право власності на землю (п. 6.1 Договору).

Після укладання договору купівлі-продажу позивач 16.03.2005 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 №04-8-00020.

У подальшому, постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 у справі №910/14453/14 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3342 га кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі 30.09.2004 за № 944. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,3342 га на перетині вулиць Вишгородської та Резервної в Оболонському районі міста Києва, виданий ТОВ "АвтоНафта", який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 року за №04-8-00020.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили.

На виконання вищевказаного рішення, 25.07.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності територіальної громади міста Києва за номером 15567163, що підтверджується листом Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.10.2016 №05707-19000.

11.08.2016 позивач звернувся до відповідача із листом №16, в якому просив повернути грошові кошти в розмірі 1 675 629,00 грн. у порядку двосторонньої реституції за зазначеними в листі реквізитами.

Предметом спору у справі, що переглядається є вимога товариства як покупця стягнути з Київської міської ради як продавця за договором купівлі-продажу від 30.09.2004, який визнано недійсним постановою апеляційного господарського суду від 15.06.2016 кошти, сплачені ним за недійсною угодою, у порядку реституції.

Розглядаючи спір, місцевий господарський суд, позицію якого підтримала апеляційна інстанція, керувався приписами статей 626, 655 Цивільного кодексу України, статті 35 Господарського процесуального кодексу України, та, з огляду на встановлені ним обставини недійсності правочину, за яким товариство перераховувало кошти міській раді, а також оскільки позивач повернув спірну земельну ділянку, яка була предметом договору, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками судів у зв'язку з наступним.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судами, 30.09.2004 між Київською міською радою, як продавцем, та ТОВ "АвтоНафта", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили загальну вартість предмету купівлі-продажу та порядок внесення покупцем коштів на виконання згаданого договору.

Як з'ясовано судами, платіжний документ, який підтверджує здійснення позивачем оплати за придбану земельну ділянку у позивача відсутній. З посиланням на що, відповідач наголошує на тому, що повна вартість земельної ділянки товариством так і не була сплачена.

Разом з цим, за приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності . При цьому, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами з'ясовано, що відповідно до пункту 6.1 договору обов'язок продавця передати земельну ділянку покупцю вважається виконаним і право власності на земельну ділянку переходить до покупця після повної сплати вартості даної земельної ділянки відповідно до розділу другого цього Договору, пені за прострочення платежів при наявності такої пені) та одержання покупцем державного акта на право власності на землю.

Рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 №304/1738 "Про визначення тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві" на Головне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації покладено обов'язок із організації продажу земельних ділянок, підготовки відповідних договорів та видачу державних актів на землю.

Статтею 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" у редакції, чинній на момент укладення спірного договору унормовано, що систему органів державної реєстрації прав складають центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав, створена при ньому державна госпрозрахункова юридична особа з консолідованим балансом (центр державного земельного кадастру) та її відділення на місцях, які є місцевими органами державної реєстрації прав.

Частиною 1 статті 19 згаданого закону визначено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, зокрема є нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2.9 рішення Київської міської ради від 14.03.2002 №304/1738 "Про визначення тимчасового порядку продажу земельних ділянок в м. Києві" документ про оплату для Головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації є підставою для виготовлення та видачі державного акта на право власності на землю, а також її державної реєстрації.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, після укладання договору купівлі-продажу позивач 16.03.2005 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі 16.03.2005 №04-8-00020.

Як убачається з додаткових пояснень позивача у справі, оригінали платіжних доручень, які б безпосередньо підтверджували здійснення ним оплати повної вартості земельної ділянки за договором купівлі-продажу ним втрачено. Водночас, позивач звернувся до ПАО КБ "ПриватБанк", через який здійснювались відповідні платежі за договором. Листом від 10.01.2017 банком повідомлено про неможливість, з огляду на давність вчиненого сторонами договору купівлі-продажу, видачі дублікату запитуваних документів. Так, постановою НБУ від 23.12.1996 №327 строк зберігання журналів, книг реєстрації рахунків-фактур, касових ордерів, доручень, платіжних документів встановлено тривалістю у 5 років.

Отже, враховуючи наведені норми матеріального права, а також встановлені судами обставини у сукупності, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно доведеності обставин здійснення позивачем оплати вартості земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 30.09.2004.

Доводи Київської міської ради стосовно того, що за відсутності платіжних доручень позивач не доводить факту оплати придбаної ним земельної ділянки, є неспроможними, оскільки всупереч частині 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, відповідач не спростовує вказаний факт.

В обґрунтування власної позиції, Київською міською радою не надано жодних доказів. Матеріали справи також не містять свідчень звернення міської ради до підконтрольних їй органів, а також банківських установ з метою з'ясування обставин надходження коштів від позивача за договором купівлі-продажу від 30.09.2004. Такі дії ради не відповідають наведеному у статті 22 Господарського процесуального кодексу України принципу добросовісності використання сторонами, наданих їм прав.

У подальшому судами з'ясовано, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3342 га кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю "АвтоНафта", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстрований в реєстрі 30.09.2004 за № 944.

Водночас, судом при розгляді спору у справі №910/14453/14 не вирішувалось питання про застосування наслідків недійсності правочину.

Стаття 216 Цивільного кодексу України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Розглядаючи спір, судами також встановлено, що 25.07.2016 на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 зареєстровано право комунальної власності територіальної громади міста Києва, номер запису 15567163, тобто земельна ділянка, з огляду на встановлену судом у справі №910/14453/14 недійсність договору купівлі-продажу від 13.09.2004, повернулась у власність продавця.

Натомість, отримані за недійсним правочином кошти, у розмірі вартості земельної ділянки, Київською міською радою, не було повернуто.

З огляду на приписи статті 216 Цивільного кодексу України, встановлену судами у справі №910/14453/14 недійсність договору купівлі-продажу від 13.09.2004, а також оскільки відповідач не надав доказів повернення отриманих за договором купівлі продажу коштів, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також залишає поза увагою доводи міської ради стосовно порушення місцевим судом статті 22 Господарського процесуального кодексу України, як такі, що були предметом розгляду суду апеляційної інстанцій та мотивовано відхилені ним. Доводи заявника касаційної скарги стосовно порушення судами статті 85 Господарського процесуального кодексу України не підтвердились під час касаційного перегляду справи.

Враховуючи межі перегляду справи і повноваження касаційної інстанції щодо переоцінки доказів, встановлені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваних Київської міською радою судових рішень.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 слід залишити без змін, а касаційну скаргу Київської міської ради - без задоволення.

У силу приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/877/17 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 у справі №910/877/17 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді І.П. Ходаківська

О.В. Яценко