Ухвала

від 21.06.2017 по справі 752/6366/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,

Закропивного О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_3 та ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаною заявою, посилаючись на те, що вони, проживаючи у м. Донецьку, забезпечували себе засобами для існування за рахунок пенсійного забезпечення, мали у своїй власності земельну ділянку та дві квартири. Вони проживали на центральній вулиці Університетській і неодноразово були свідками того, як містом рухалися колони важкої військової техніки з прапорами Російської Федерації, а особи, які їхали на цій техніці, замість нашивок на рукавах мали георгіївські стрічки. Унаслідок таких подій вони перебували у стресовому стані, проживання у таких умовах давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитим озброєними російськими бойовиками, у зв'язку з чим вони відчували себе у небезпеці.

Унаслідок вищевказаних обставин та збройної агресії Російської Федерації проти України, у жовтні 2014 року вони були вимушені переїхати до м. Києва. Після переїзду їм довелось пристосовуватися до нових умов життя. Вважали, що саме у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації порушено їх права і обов'язки, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та їм завдали майнової та моральної шкоди.

Вказували про те, що отримані ними довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 22 жовтня 2014 року посвідчують лише факт вимушеного переселення з м. Донецька до м. Києва і не містять зазначення причини такого переселення, а управління праці та соціального захисту населення Голосіївського району м. Києва, яким було видано вищевказану довідку, не має повноважень на зазначення таких фактів.

Вважали, що встановлення юридичного факту їх вимушеного переселення з окупованої території України через збройну агресію Російської Федерації необхідно для уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на судовий захист на окупованій території, що також буде породжувати юридичні наслідки - виникнення права на справедливу компенсацію з держави агресора. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством не передбачено.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили суд встановити юридичний факт того, що їх вимушене переселення у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 6 липня 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року рішення районного суду скасовано. Заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишено без розгляду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким їх заяву задовольнити.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402- VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що наявність факту збройної агресії Російської Федерації проти України не породжує та не може породити юридичні наслідки для заявників, спричинити виникнення, зміну або припинення особистих прав, а обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомими.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції й залишаючи без розгляду заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4, виходив із того, що заявниками належним чином не обґрунтовано, який саме факт вони просять встановити та з якою метою. Оскільки заявники посилались на те, що їм внаслідок агресії Російської Федерації завдано матеріальної та моральної шкоди, унаслідок чого Україна повинна їм відшкодувати завдані збитки, то вбачається спір про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з заявою про встановлення юридичного факту того, що їх вимушене переселення у жовтні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області. Вказуючи про те, що метою встановлення такого факту є визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 3 липня 1954 року. Іншого порядку встановлення такого юридичного факту законодавством України не передбачено.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Таким чином, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону та вимог ст. ст. 214, 315 ЦПК України фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не встановив, а, вказавши, що існує спір про право, не перевірив між ким саме виник цивільний спір, належним чином не дослідив, чи вбачається з поданої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, спір про право та не звернув увагу на мету встановлення такого факту.

Клопотання касаційної скарги про задоволення заяви є передчасним, оскільки апеляційний суд з неправильних процесуальних підстав скасував рішення суду першої інстанції й залишив заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без розгляду, тобто така заява по суті не вирішена, рішення районного суду на предмет законності й обґрунтованості не перевірено, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити нове рішення.

Ураховуючи наведене, ухвала апеляційного суду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до апеляційного суду .

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково .

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 січня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

В.І.Журавель

О.В.Закропивний

С.П.Штелик