Ухвала

від 15.06.2017 по справі 818/1708/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2017 р.Справа № 818/1708/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Жигилія С.П. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.

представників сторін : позивача - ОСОБА_1, третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління державної пенітенціарної Служби України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2017р. по справі № 818/1708/16

за позовом ОСОБА_3

до Управління державної пенітенціарної Служби України в Сумській області за участю третьої особи Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України

про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління пенітенціарної служби України в Сумській області (далі - відповідач, УПтС в Сумській області), третя особа - Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації (далі - Міжрегіональне управління), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06.12.2016 року № 347/ОС-16 "З особового складу", поновити її на посаді старшого інспектора Сумського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Сумській області та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2017р. по справі № 818/1708/16 адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області, 3-тя особа - Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів - задоволено.

Скасовано наказ №347/ОС-16 від 06.12.2016р. в частині звільнення ОСОБА_3 за пп. 4 п. 1 ст. 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію".

Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора Сумського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області.

Стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області (м. Суми, вул. І.Харитоненка,12, і.к. 08565061) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, і.к. НОМЕР_1) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 7884,52 грн.

Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення на службі та стягнення середнього грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4149,66 грн.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2017р. по справі № 818/1708/16 та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 року № 348 Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції ліквідовано як юридичну особу публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби, в тому числі Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області (наказ від 04.10.2016 року № 302/ОД-16) та скорочено штат підрозділів кримінально-виконавчої інспекції територіальних органів ДПтС України (в т.ч. і підрозділи кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області, де працювала позивач). При цьому новий штатний розпис працівників підрозділів кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області не утворювався. В зв'язку з тим, що відповідно п.1 ст.40 КЗпП України відбулась повна ліквідація відповідача, скоротилась вся чисельність працівників управління, в тому числі і штат підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, інша посада ОСОБА_3 не пропонувалась та не повинна була пропонуватись, оскільки в цьому випадку працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.

В судове засідання представник відповідача не прибув, надіслав письмове клопотання про розгляд справи без участі свого представника.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції їх відхилити, а оскаржувану постанову суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 17.04.2001 року ОСОБА_3 працювала в органах системи виконання покарань, що підтверджується копіями трудової книжки (а.с.8-13) та послужного списку (а.с.26-31).

05.10.2016 року в зв'язку зі змінами в організації праці позивача попереджено про можливе наступне звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 або п. 6 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" для осіб рядового і начальницького складу) після ознайомлення з цим попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих посад (а.с.54).

Вказане попередження складено з метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 року № 348 "Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції".

Наказом від 06.12.2016 року № 347/ОС-16, на підставі пп. 4 п. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) ОСОБА_3 звільнено з посади старшого інспектора Сумського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області (а.с.14).

Не погодившись з наказом відповідача про звільнення від 06.12.2016 року № 347/ОС-16, позивач звернулась до суду з даним позовом про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості, оскільки при винесенні спірного наказу відповідачем не дотримано ст.49-2 КЗпП України (жодна посада не пропонувалася позивачу перед звільненням), а тому є підстави стверджувати, що у спірних відносинах суб'єкт владних повноважень вийшов за межи своїх повноважень і діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Враховуючи вищенаведене, судом першої інстанції було поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора Сумського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області та стягнуто з Управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області на користь позивача суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 7884,52 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що звільняючи ОСОБА_3 із займаної посади без пропозиції іншої посади, відповідач виходив із того, що УПтС в Сумській області ліквідується без правонаступництва, що виключає його обов'язок пропонувати вивільнюваним працівникам інші посади.

Колегія суддів вважає хибним твердження відповідача про те, що УПтС в Сумській області у спірних відносинах ліквідувалося без правонаступництва, виходячи з наступних міркувань.

Згідно частини другої статті 6 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року N 6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду (оскарження до органу, посадової особи вищого рівня по відношенню до того органу і посадової особи, що прийняли рішення, вчинили дії або допустили бездіяльність).

Положеннями частин 1 та 2 ст. 104 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Виходячи зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Таким чином, реорганізація та ліквідація юридичної особи є самостійними видами припинення юридичної особи, однак, при реорганізації майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Положеннями статті 55 КАС України передбачено, що в разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи правонаступником.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників суду необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

На виконання положень статей 55, 56 Конституції України у будь-якому разі в названих вище випадках спірні правовідносини допускають правонаступництво, а тому відмова у виконанні покладеного на нього законом обов'язку у цій справі з підстав ліквідації (припинення діяльності, позбавлення частини повноважень, звільнення з посади, скорочення посади) суб'єкта владних повноважень є неприпустимим.

Крім того, положеннями пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 року № 348 "Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції", пунктами 1 та 2 якою було ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи управління Державної пенітенціарної служби за переліком та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції - міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації за переліком, установлено, що міжрегіональні управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби, які ліквідуються: Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (м. Харків) - управління Державної пенітенціарної служби в Луганській області; управління Державної пенітенціарної служби в Сумській області; управління Державної пенітенціарної служби в Харківській області; управління Державної пенітенціарної служби в Полтавській області.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області не ліквідовано в розумінні ст. 110 Цивільного кодексу України, а реорганізовано, при цьому його правонаступником, згідно постанови Уряду, є Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Відповідно до п. 6 ст. 36 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 32 КЗпП у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

За приписами ч. 4 ст. 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

При цьому, нормами частин 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП регламентовано, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника, в т.ч. шляхом пропонування відповідачу наявні вакантні посади.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.10.2016 року відповідач попередив ОСОБА_4 про можливе наступне звільнення із займаної посади, однак при цьому не було дотримано ч.3 ст.49-2 КЗпП України (інша робота на тому самому підприємстві, в установі, організації запропонована позивачу не була).

Доказів того, що УПтС в Сумській області пропонувало позивачу іншу роботу, не надано ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції.

Відповідач вважає, що у спірних відносинах позивачці не повинна була пропонуватися ніяка посада, а тому жодних дій з цього приводу вчинено не було (не запропоновано іншу посаду, не досліджено переважне право позивача на залишення на посаді, не доведено неможливості працевлаштувати позивача в штаті новоствореної установи або надати іншу роботу у новоствореній установі). Дані обставини відповідачем взагалі не з'ясовувалися, про що зазначено в апеляційній скарзі. Таким чином, відповідачем було лише попереджено позивача про наступне вивільнення та після спливу двох місяців було звільнено з посади.

Разом із тим, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, зобов'язує роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи, а в даному випадку, Північно-східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації взагалі визначено правонаступником УПтС в Сумській області.

Дана позиція суду узгоджується із практикою Верховного суду України, викладеною в постанові від 27.01.2015 року по справі № 21-387а14, яка є обов'язковою для врахування в силу ч.1 ст.244-2 КАС України..

Крім того, в самому попередженні зазначено, що позивача може бути звільнено через 2 місяці після ознайомлення з цим попередженням або відмови від призначення на одну із запропонованих посад.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з абзацом 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19.01.1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Як зазначено вище, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП), що в даному випадку не було дотримано відповідачем. Відповідач вищезазначені зобов'язання не виконав і відповідно порушив трудові гарантії позивача як працівника.

Вказані висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 01.10.2013 року по справі № 21-319а13, та є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій в частині звільнення ОСОБА_3 з посади старшого інспектора Сумського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Сумській області, що є підставою для задоволення позову про визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 06.12.2016 року № 347/ОС-16 "З особового складу" про звільнення ОСОБА_3 та поновлення її на посаді старшого інспектора Сумського районного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Сумській області.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи, що час вимушеного прогулу за період з 09.12.2016 року по 15.02.2017 року становить 71 робочий день, тому грошове забезпечення за час вимушеного прогулу складає 9504,06 грн. (133,86 грн. х 71 робочий день). При розрахунку, колегія суддів враховує довідку управління ДПтС в Сумській області від 10.01.2017 року № 1 (а.с.32), відповідно до якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 133,86 грн.

Згідно з довідкою Сумського міського центру зайнятості від 07.02.2017 року № 617/105 ОСОБА_3 з 06.01.2017 року по 31.01.2017 року отримала допомогу по безробіттю в розмірі 1619,54 грн. (а.с.118). Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача складає 7884,52 грн. (9504,06 грн. - 1619,54 грн.).

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу Управління державної пенітенціарної Служби України в Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2017р. по справі № 818/1708/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_5 Судді ОСОБА_6 ОСОБА_7 Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 20.06.2017 р.