Рішення

від 13.06.2017 по справі 910/181/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2017Справа №910/181/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автостар Союз

до Концерну Техвоєнсервіс

про стягнення 299902,47 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Потреба С.М. (представник за довіреністю);

від відповідача - Солонець І.В. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Автостар Союз звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Концерну Техвоєнсервіс про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 285274,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому було поставлено товар на загальну суму 187110 грн., який в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не був оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 187110 грн.

Крім того, позивач просить стягнути нараховані на вказану заборгованість 3% річних в сумі 10085,68 грн. та інфляційні втрати в розмірі 88079,10 грн., за порушення відповідачем грошового зобов'язання.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 285274,78 грн.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 14263,50 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.01.2017 порушено провадження у справі №910/181/17 та призначено її до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №05-23/956 від 15.03.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/181/17 у зв'язку із закінченням терміну повноважень у судді Цюкала Ю.В.

15.03.2017 в результаті проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи, справа №910/181/17 передана на розгляд судді Маринченко Я.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2017 прийнято до провадження справу №910/181/17 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

В ході розгляду справи, 13.06.2017 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача заборгованість розмірі 299902,47 грн., з яких - 172110 грн. заборгованості, 11714,72 грн. 3% річних, 116077,75 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 28527 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що позивачем було перераховано суму основної заборгованості відповідача з урахуванням часткової оплати заборгованості на суму 15000 грн. також позивачем було збільшено період нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Судом вищевказана заява позивача прийнята до розгляду, та отже, у відповідності до ст.ст. 22, 55 Господарського процесуального кодексу України, має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що між сторонами не укладались жодні договори, відтак відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю Автостар Союз було поставлено Концерну Техвоєнсервіс товар - автомобільні запасні частини, що підтверджується видатковими накладними №СК-22-01-1 від 22.01.2015, №СК-22-01-2 від 22.01.2015, №СК-22-01-3 від 22.01.2015, №СК-22-01-4 від 22.01.2015, №СК-23-01-1 від 23.01.2015, №СК-23-01-2 від 23.01.2015, №СК-26-01-1 від 26.01.2015, №СК-26-01-2 від 26.01.2015, №СК-05-02-1 від 05.02.2015, №СК-10-02-1 від 10.02.2015 та №СК-12-02-2 від 12.02.2015 на загальну суму 187110 грн.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеними видатковими накладною, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств.

Крім того, факт поставки товару, згідно зазначених видаткових накладних також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних №22013 від 22.01.2015, №23014 від 23.01.2015 та №23012 від 23.01.2015 та копіями довіреностей №ТВС336003 від 22.01.2015, № ТВС336008 від 05.02.2015, №ТВС336011 від 10.02.2015 та №ТВС336013 від 12.02.2015, якими Концерном Техвоєнсервіс було уповноважено представника на отримання вказаного товару.

Відповідач, в свою чергу, поставлений товар лише частково, на загальну суму 15000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Автостар Союз .

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних, що не суперечить вимогам ст.181 Господарського кодексу України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7).

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст.692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Так, оскільки позивач поставив товар, а відповідач отримав товар згідно з видатковими накладними №СК-22-01-1 від 22.01.2015, №СК-22-01-2 від 22.01.2015, №СК-22-01-3 від 22.01.2015, №СК-22-01-4 від 22.01.2015, №СК-23-01-1 від 23.01.2015, №СК-23-01-2 від 23.01.2015, №СК-26-01-1 від 26.01.2015, №СК-26-01-2 від 26.01.2015, №СК-05-02-1 від 05.02.2015, №СК-10-02-1 від 10.02.2015 та №СК-12-02-2 від 12.02.2015, то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше наступного дня від дня підписання відповідної видаткової накладної.

Отже, строк виконання обов'язку відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Суду доведено, що за вищезазначеними видатковими накладними, позивач у повному обсязі виконав покладені на нього зобов'язання, а саме: товар був поставлений відповідачу в строки, комплектності та якості, що підтверджується підписаними видатковими накладними та відсутністю претензій з боку відповідача. Накладні, яка наявні в матеріалах справи, містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містять підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача.

Як передбачено ч.6 ст.265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Концерну Техвоєнсервіс суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 172110 грн.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, враховуючи приписи наведених вище норм чинного законодавства, позивач вправі нараховувати відповідачеві інфляційні втрати та три відсотки річних починаючи з наступного дня після підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних, за обрахований позивачем період, суд дійшов висновку щодо його арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, відтак позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 116077,75 грн. та трьох відсотків річних в сумі 11714,72 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

Разом з тим, стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 28527 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , відшкодування адвокатських витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, зокрема, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Факт оплати позивачем послуг адвоката на суму 28527 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №246 від 11.11.2016 та №281 від 16.02.2017.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В той же час, враховуючи категорію складності справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи проведеної адвокатом при підготуванні позовної заяви та під час розгляду справи, та з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне обмежити розмір покладених на відповідача витрат на оплату відповідачем послуг адвоката сумою у 15000 грн.

Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Щодо розподілу судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За приписами ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних.

Відповідно до ст.8 Закону України Про Державний бюджет України на 2017 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2017 становить 1600 грн.

Таким чином, за подання до суду даної позовної заяви, позивачем мав бути сплачений судовий збір в розмірі 4498,54 грн.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору в сумі 4498,54 грн. покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Концерну Техвоєнсервіс (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 33689867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автостар Союз (39628, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Некрасова, буд. 10, кв. 4; ідентифікаційний код 35131673) заборгованість в розмірі 172110 (сто сімдесят двi тисячi сто десять) грн., три відсотки річних в сумі 11714 (одинадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 72 коп., інфляційні втрати в розмірі 116077 (сто шістнадцять тисяч сімдесят сім) грн. 75 коп., витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4498 (чотири тисячi чотириста дев'яносто вісім) грн. 54 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 20.06.2016

Суддя Я.В. Маринченко