Постанова

від 18.09.2017 по справі 910/181/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2017 р. Справа№ 910/181/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Потреба С.М. (договір про надання юридичних послуг б/н від 25.10.2016 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Концерну Техвоєнсервіс

на рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2017 р.

у справі №910/181/17 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автостар Союз

до Концерну Техвоєнсервіс

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автостар Союз звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Концерну Техвоєнсервіс про стягнення 187110,00 грн. основного боргу, 10085,68 грн. 3% річних, 88079,10 грн. інфляційних втрат.

В ході розгляду даної справи в суді першої інстанції позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача заборгованість розмірі 299902,47 грн., з яких - 172110 грн. заборгованості, 11714,72 грн. 3% річних, 116077,75 грн. інфляційних втрат.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 28527,00 грн. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.06.2017 р. позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 172110,00 грн. заборгованості, 11714,72 грн. 3% річних, 116077,75 грн. інфляційних втрат, 15000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 4498,54 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 10.08.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Автостар Союз було поставлено Концерну Техвоєнсервіс товар - автомобільні запасні частини, що підтверджується видатковими накладними №СК-22-01-1 від 22.01.2015 р., №СК-22-01-2 від 22.01.2015 р., №СК-22-01-3 від 22.01.2015 р., №СК-22-01-4 від 22.01.2015 р., №СК-23-01-1 від 23.01.2015 р., №СК-23-01-2 від 23.01.2015 р., №СК-26-01-1 від 26.01.2015 р., №СК-26-01-2 від 26.01.2015 р., №СК-05-02-1 від 05.02.2015 р., №СК-10-02-1 від 10.02.2015 р. та №СК-12-02-2 від 12.02.2015 р. на загальну суму 187110,00 грн.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеними видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств.

Крім того, факт поставки товару, згідно зазначених видаткових накладних також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних №22013 від 22.01.2015 р., №23014 від 23.01.2015 р. та №23012 від 23.01.2015 р. та копіями довіреностей №ТВС336003 від 22.01.2015 р., № ТВС336008 від 05.02.2015 р., №ТВС336011 від 10.02.2015 р. та №ТВС336013 від 12.02.2015 р., якими Концерном Техвоєнсервіс було уповноважено представника на отримання вказаного товару.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, на загальну суму 15000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по рахунку ТОВ Автостар Союз .

За змістом ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткових накладних, що не суперечить вимогам ст.181 ГК України.

Відповідно до ч. 1, 2, 7 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар, з огляду на приписи ст. 692 ЦК України, виникає з моменту його прийняття.

Оскільки позивач поставив товар, а відповідач отримав товар згідно з видатковими накладними №СК-22-01-1 від 22.01.2015 р., №СК-22-01-2 від 22.01.2015 р., №СК-22-01-3 від 22.01.2015 р., №СК-22-01-4 від 22.01.2015 р., №СК-23-01-1 від 23.01.2015 р., №СК-23-01-2 від 23.01.2015 р., №СК-26-01-1 від 26.01.2015 р., №СК-26-01-2 від 26.01.2015 р., №СК-05-02-1 від 05.02.2015 р., №СК-10-02-1 від 10.02.2015 р. та №СК-12-02-2 від 12.02.2015 р., то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше наступного дня від дня підписання відповідної видаткової накладної.

Отже, станом на момент розгляду даної справи в суді, строк виконання обов'язку відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Вищезазначені видаткові накладні свідчать про те, що позивач у повному обсязі виконав покладені на нього зобов'язання, а саме: товар був поставлений відповідачу в строки, комплектності та якості, що підтверджується підписаними видатковими накладними та відсутністю претензій з боку відповідача. Накладні, які наявні в матеріалах справи, містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, а також підписи представників позивача та відповідача.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів повної оплати поставленого позивачем товару. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Концерну Техвоєнсервіс суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 172110,00 грн.

У зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання, позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 116077,75 грн. та 3% річних в сумі 11714,72 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

За приписами ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи приписи наведених вище норм чинного законодавства, позивач вправі нараховувати відповідачеві інфляційні втрати та 3% річних починаючи з наступного дня після підписання сторонами відповідної видаткової накладної.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, за нарахований позивачем період, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 116077,75 грн. та 3% річних в сумі 11714,72 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 28527,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , відшкодування адвокатських витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, зокрема, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Факт оплати позивачем послуг адвоката на суму 28527,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №246 від 11.11.2016 р. та №281 від 16.02.2017 р.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В той же час, враховуючи категорію складності справи, в межах якої позивачем отримано адвокатські послуги, об'єм роботи проведеної адвокатом при підготуванні позовної заяви та під час розгляду справи, та з метою дотримання співмірності між заявленими позовними вимогами і витратами, здійсненими позивачем на оплату адвокатських послуг, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обмеження розміру покладених на відповідача витрат на оплату відповідачем послуг адвоката сумою у розмірі 15000,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, оцінюються колегією суддів критично, оскільки не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не спростовують нормативно-правове обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 р. скаржнику було відстрочено сплату судового збору до 18.09.2017 р. З огляду на те, що судовий збір скаржником сплачено не було, колегія суддів, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, вважає за необхідне стягнути Концерну Техвоєнсервіс судовий збір за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну Техвоєнсервіс залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2017 р. у справі №910/181/17 залишити без змін.

Стягнути з Концерну Техвоєнсервіс (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24, код ЄДРПОУ 33689867) в дохід Державного бюджету України 4948 (чотири тисячі дев'ятсот сорок вісім) грн. 39 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/181/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець