Рішення

від 19.06.2017 по справі 924/154/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" червня 2017 р.Справа № 924/154/17

Господарський суд Хмельницької області під головуванням судді Гладія С. В., суддів Субботіної Л.О., Магери В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1 м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" м. Хмельницький

про стягнення 2030177,30 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю від 17.05.17р.

від відповідача: ОСОБА_3 - за довіреністю від 19.05.2017р.

Рішення виноситься 19.06.2017р., оскільки в судовому засіданні 15.06.2017р., оголошувалась перерва.

В судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просить стягнути з відповідача 2030177,30 грн. заборгованості по відсоткам за кредитним договором №ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р. за період з 01.11.2014р. по 31.10.2016р.

Обгрунтовуючи позовну заяву, позивач з посиланням на умови вищезазначеного договору та ст.ст. 525, 530, 610, 612, 625, 1049, 1054 ЦК України відзначив, зокрема, що позивач умови кредитного договору виконав та надав кредитні кошти у розмірі 4 000 000,00 грн. Зазначене підтверджується меморіальними ордерами №14861490 від 17.07.2009р. на суму 3285000,00 грн. та №14984497 від 20.07.2009р. на суму 94000,00 грн., виписками по особовим рахункам, однак, відповідач не виконав належним чином умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 22.11.2016 р. у відповідача перед позивачем існує заборгованість.

Також позивачем відзначено, що сплата відсотків за кредитним договором є одним із основних зобов'язань за кредитним договором. Враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 02 грудня 2015 року по справі № 6-249цс15, яка є обов'язковою для врахування судом в силу приписів ГПК України, позивач наполягає на тому, що оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Відповідач проти позову заперечує, вважаючи його необгрунтованим. В обгрунтування заперечень, посилається на умови договору кредитної лінії № ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р., та положення ст.ст. 256, 257, 261, 267, 526, 530, 536, 1054 ЦК України зазначає, що відповідачем було отримано від позивача претензію на суму 6384068,19 гривень, датовану 12.04.2013 року, якою позивач (банк) повідомив, що станом на 08 квітня 2013 року заборгованість за договором кредитної лінії №ВКЛ-595/7 від 14.07.2009 року становить 6384068,19 гривень. У претензії вказується про необхідність сплати відповідачем заборгованості в добровільному порядку. Наявні обставини, в т.ч. зміст претензії свідчать про те, що позивач усвідомлював, що зобов'язання за договором кредитної лінії щодо повернення всіх отриманих відповідачем за договором траншів, мали бути виконані до 17.08.2009 року. При цьому, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що починаючи з липня 2009 року, позивач скористався своїм правом та звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Не скористався зазначеним правом позивач і після закінчення терміну повернення кредиту, яким згідно п. 1.1.1 договору є 16.07.2010р.

Не зважаючи на вказану обставину, Позивач здійснив нарахування та просить стягнути з Відповідача заборгованість по відсотках за кредитним договором за період з 01.11.2014 року по 31.10.2016 року в сумі 2030177,30 грн.

Зазначає, що згідно абз.1 п. 1.1.1. Договору кредитної лінії кредит надається в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4000000 (чотири мільйони) гривень 00 копійок, зі сплатою 17% (сімнадцяти процентів) річних, з кінцевим терміном поверненням заборгованості до 16 липня 2010 року.

В абзаці 2 п. 1.1.1. Договору кредитної лінії вказано, що у разі прострочення кінцевого терміну погашення Кредиту, який визначено в п. 1.1.1. цього договору, починаючи з дня наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за кредитом по день фактичного погашення заборгованості за цим договором, Позичальник сплачує Кредитору винагороду за користування кредитом в розмірі 30% (тридцяти процентів) річних.

В пункті 2.7. Договору кредитної лінії передбачено, що сплата процентів здійснюється у валюті кредиту (траншу) на рахунок №20683000059504 ТОВ Комерційний банк ДЕЛЬТА , МФО380236, не пізніше кінцевого терміну повернення заборгованості за кредитом, визначеним в п. 1.1.1. цього Договору.

Отже, наведені умови договору свідчать про те, що відсотки за користування кредитом могли бути нараховані Позивачем та мали бути сплачені Відповідачем до кінцевого терміну повернення заборгованості по кредиту, тобто до 16 липня 2010 року. При цьому, здійсненні Позивачем нарахування, із позовом про стягнення яких він звернувся до господарського суду, і які відповідно до вказаної вище умови Договору кредитної лінії іменуються винагородою за користування кредитом, за своєю правовою природою є застосовуваною до боржника санкцією за порушення боржником грошового зобов'язання, що встановлена ст.625 Цивільного кодексу України.

У п.4.2. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року №10 зазначається, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до п.5.3. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року №10 зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Наведені вище обставини, а також приписи норм чинного законодавства, дають Відповідачу підстави стверджувати, що на час звернення Позивача до суду із цим позовом, а саме 17.02.2017 року (дата подання позову), сплила встановлена законом 3-річна позовна давність для стягнення основного боргу за кредитним договором, відтак - сплила позовна давність для стягнення процентів (відсотків), нарахованих Позивачем за кредитним договором, оскільки такі проценти (відсотки) є складовою загальної суми боргу.

Зазначає, що відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до абз.7 пп.2.1. п.2 пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року №10 законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Крім того, відповідач вважає, що провадження у вказаній справі має бути припинено з підстав, вказаних у пункті 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Посилається на те, що пунктом 7.1. Договору кредитної лінії №ВКЛ-595/7 від 14.07.2009року сторони передбачили, що у разі неможливості вирішення спірних питань шляхом переговорів, всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв'язку з ним або випливають з нього вирішуються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.

Вказана умова, на переконання Відповідача, є третейською угодою в розумінні ст.12 Закону України Про третейський суд . Як наслідок, Позивач повинен звернутись із позовом, заявленим до Відповідача, до третейського суду.

Відповідач відзначає, що згідно п.5 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

В п.4.2.3. п.4.2. Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 року №18 вказано, що провадження у справі підлягає припиненню з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо при розгляді справи буде встановлено, що є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму Господарського процесуального кодексу України. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то:

- у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім;

- у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач наполягає на вирішенні вказаного спору у третейському судді та в зв'язку з цим, керуючись приписами ст.ст.22,80 Господарського процесуального кодексу України, просить господарський суд Хмельницької області провадження у справі №924/154/17 припинити.

Позивач в своїх додаткових поясненнях проти припинення провадження у справі заперечує, посилається на те, що укладення третейської угоди чи то у вигляді третейського застереження у договорі, чи то у вигляді окремої письмової угоди, до виникнення спірних правовідносин, зумовлює виникнення у заінтересованої сторони права, у випадку виникнення спору, з метою захисту своїх прав і законних інтересів, на звернення до третейського суду.

При цьому, обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відтак, звернення до третейського суду на підставі третейської угоди, укладеної до виникнення спірних правовідносин, у даному випадку - третейського застереження, є не обов'язком особи, а її правом, яким вона може користуватися на власний розсуд.

Таким чином, право на звернення чи передання спору на розгляд до третейського суду на підставі третейського застереження в договорі є лише одним із способів захисту своїх прав, проте це не означає, що у зв'язку з зазначеним застереженням Банк позбавлений права на судовий захист в загальному порядку.

Посилається також на те, що відповідно до ст. 12 ГПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 11 ч. 1 ст. 6 Закону України Про третейські суди передбачено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин за винятком, зокрема, інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Зазначає, що 02 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 150 Про віднесення публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії неплатоспроможних , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року за № 51 Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві Дельта Банк , згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк . Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ Дельта Банк призначено ОСОБА_1.

На спірні правовідносини у даній справі поширюється дія Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , як спеціального закону.

Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином, виходячи із змісту Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вважає, що відповідні спори не підлягають розгляду у третейських судах.

Розглядом наявних матеріалів справи встановлено таке.

14.07.2009р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Комерційний банк „Дельта» , правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (кредитором) та товариством з обмеженою відповідальністю „Ріелтер 7К» (позичальником) укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-595/7. За змістом п.1.1 договору кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (надалі - кредит). Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4000000,00 гривень, надалі за текстом кожна частина окремо - „Транш» , а у сукупності - „Транш» , зі сплатою 17% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма Траншами - 16 липня 2010 року, на умовах, визначених цим договором. У разі прострочення кінцевого терміну погашення Кредиту, який визначено в п. 1.1.1 цього Договору,, починаючи з дня, наступного за кінцевим терміном (днем) погашення заборгованості за Кредитом по день Фактичного погашення заборгованості за цим Договором, Позичальник сплачує Кредитору винагороду за використання Кредиту в розмірі 30 % (тридцять процентів) річних.

За умовами п. 2.6 договору нарахування процентів за користування кредитом (траншем кредиту) здійснюється у валюті кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за фактичну кількість днів користування відповідним траншем кредиту в періоді (28-29-30-31/365). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення траншу кредиту. При цьому, строк сплати процентів визначено п.2.7. договору.

У випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених п. 3.3.4 - 3.3.6, 3.3.8 - 3.3.11 цього договору, протягом більше 15 днів, строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити проценти за користування кредитом та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється (п.4.3 договору).

Цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 8.3 договору).

Договір кредитної лінії №ВКЛ-595/7 від 14.07.2008р. підписаний та скріплений відбитком печаток сторін.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти в розмірі 3379000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №14861490 від 17.07.2009р. на суму 3285000,00 грн. та №14984497 від 20.07.2009р. на суму 94000,00 грн. та виписками по особовим рахункам, однак кредит у встановлених договором обсязі та строки не повернуто.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору кредитної лінії №ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р., ПАТ „Дельта банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ „Ріелтер 7К» 2030177,30 грн. заборгованості по відсотках за період з 01.11.2014р. по 31.10.2016р.

До матеріалів справи додано: розрахунки заборгованості; копії рішення виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015р., витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13.09.2016р. тощо.

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги таке.

Пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги наведені вище положення закону, зміст договору кредитної лінії № вКЛ-595/7 від 14.07.2009р., враховуючи встановлені судом факти, зміст позовних вимог та розрахунків заборгованості, суд вважає правомірними вимоги щодо стягнення з відповідача 2030177,30 грн. заборгованості по відсотках (за період з 01.11.2014р. по 31.10.2016р.) з огляду на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору кредитної лінії № ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р., тому в цій частині позов є обгрунтованим. Відповідачем доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості не подано.

З приводу заяви відповідача про застосування позовної давності судом відзначається таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3, 4 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, з огляду на те, що сторонами підтверджено факт неповернення відповідачем отриманих ним грошових коштів у сумі 2030177,30 грн., судом відзначається, що сплив позовної давності щодо стягнення отриманого кредиту за договором кредитної лінії №ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р. (враховуючи, що згідно з пунктом 1.1.1. договору кредитної лінії № ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р. кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом є 16 липня 2010 року) не свідчить про припинення зобов'язання, що виникло з укладенням означеного договору. При цьому, судом взято до уваги, що із закінченням позовної давності суб'єктивне право не погашається, а продовжує існувати, хоча його реалізація в примусовому порядку є ускладненою (з огляду на можливість подання у суді заяви сторони у спорі про застосування позовної давності та можливість невизнання судом причин пропущення позовної давності поважними).

Відтак, враховуючи наведене та беручи також до уваги, що контрагенти за договором від 14.07.2009р., втілюючи закріплений пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України принцип свободи договору (який передбачає, зокрема, що сторони є вільними у визначенні умов договору), погодили, що договір кредитної лінії № ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р. діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п.8.3 договору), і після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється (п.4.3 договору), судом констатується чинність означеного договору та наявність у кредитора суб'єктивного права вимагати як повернення кредиту (незалежно від можливості його реалізації в примусовому порядку), так і сплати процентів. Водночас, судом враховано умови договору про те, що у разі прострочення кінцевого терміну повернення кредиту (16 липня 2010 року) у позичальника виникає обов'язок сплати 17% річних (п.1.1.1. договору), що також засвідчує продовження дії договору після 16 липня 2010 року з періодичною (п.2.7. договору) сплатою процентів (винагороди) кредитору.

Крім того, судом відзначається, що змістом пункту 2.6 договору засвідчується наявність волевиявлення сторін, спрямованого на те, що передбачені пунктом 1.1.1. договору проценти за користування кредитом нараховуються до дня погашення кредиту.

Таким чином, судом констатується наявність правових підстав для нарахування позивачем на неповернуту суму кредиту за договором від 14.07.2009р. у розмірі 2030177,30 грн. відсотків (в тому числі, у період з 01.11.2014р. по 31.10.2016р.).

Разом з тим, як встановлено судом, відповідач, посилаючись на ст. 266 ЦК України, вважає, що заявлені позивачем вимоги не можуть бути задоволені, оскільки спливла позовна давність щодо стягнення основної суми боргу - наданого відповідачу кредиту, відтак, вважається, що спливла позовна давність і до додаткової вимоги - стягнення процентів, нарахованих за користування кредитом.

Стосовно наведеного твердження відповідача судом відзначається, що згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Проте, суд вважає, що відповідач безпідставно розцінює вимогу щодо сплати процентів за користування кредитом як додаткову вимогу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, кредитний договір завжди є оплатним, на відміну від договору позики, який може не передбачати обов'язку сплати процентів (ст.ст. 1046, 1048 ЦК України). Тому, зважаючи на те, що обов'язок позичальника сплачувати проценти є ітотною умовою кредитного договору (як, наприклад, ітотною умовою договору оренди є обов'язок орендаря сплачувати орендну плату), судом відзначається, що за відсутності обов'язку позичальника сплачувати проценти договір щодо надання грошових коштів не міг би за своєю правовою природою вважатись кредитним договором.

Відтак, вимога щодо стягнення з позичальника процентів (сплата яких є ітотною умовою кредитного договору) є основною вимогою.

Крім того, судом взято до уваги, що за змістом ст.548 ЦК України забезпечуватись може виконання не будь-якого, а лише основного зобов'язання (тому в договорі від 14.07.2009р. і міститься умова щодо забезпечення виконання основного зобов'язання зі сплати процентів неустойкою у вигляді пені - п.4.1. договору), що також засвідчує правову суть зобов'язання зі сплати процентів як основного зобов'язання.

Зважаючи на викладене, твердження відповідача про те, що сплив позовної давності щодо стягнення наданого відповідачу кредиту має наслідком сплив позовної давності до вимоги про стягнення процентів, нарахованих за користування кредитом, суд вважає необгрунтованим, оскільки зазначена вимога стосовно стягнення процентів не є додатковою (забезпечувальною) в розумінні ЦК України (в тому числі, ст.266 ЦК України).

Також судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 стосовно того, що оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Крім того, також врахована правова позиція Верховного Суду України, наведена в постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 6-2520цс15, відповідно до якої у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність (ст. 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами (у договорі від 29.08.2008р. періодичність сплати процентів передбачена у п.2.7.), повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, господарський суд констатує, що заява відповідача про застосування позовної давності до позовних вимог про стягнення передбачених договором кредитної лінії № ВКЛ-595/7 від 14.07.2009р. відсотків (за період з 01.11.2014р. по 31.10.2016р.) не підлягає задоволенню з огляду на відсутність факту пропущення позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом. Відтак, наявність поданої заяви відповідача про застосування позовної давності не може бути підставою для відмови у позові.

Щодо заявленого клопотання відповідача про припинення провадження у справі, судом враховується наступне, як вбачається, з матеріалів справи, позов у даній справі заявлено ПАТ "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк".

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За ч. ч. 1, 2 ст. З Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

У відповідності до п. 15 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» , уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення часової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових Фонду. Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду (ч. ч. 1, 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Таким чином, до господарського суду звернувся ПАТ "Дельта банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта що, відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є юридичною особою публічного права і здійснює тимчасову адміністрацію та ліквідацію ПАТ "Дельта банк» через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство.

З огляду на викладене, даний господарський спір, у відповідності до вимог наведеної норми, не може бути розглянутий третейським судом, за таких обставин в задоволенні клопотання належить відмовити.

Таким чином, беручи до уваги наведене вище, в задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.5 ст 80 Господарського процесуального кодексу України, належить відмовити.

Судові витрати згідно зі ст. 49 ГПК України підлягають покладенню на відповідача

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4 5 , 12, 13, 33, 43, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1 м. Київ до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" м. Хмельницький про стягнення 2030177,30 грн. задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88, код 32179864) на користь публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" ОСОБА_1 (м. Київ, вул. Щорса,36-Б, код 34047020) - 2030177,30 грн. (два мільйони тридцять тисяч сто сімдесят сім гривень 30 коп.) заборгованості по відсоткам, 30452,66 грн. (тридцять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 66 коп.) судового збору.

Видати наказ.

Повний текст складено 22.06.2017р.

Головуючий суддя С.В. Гладій

Суддя В.В. Магера

Суддя Л.О. Субботіна

Віддрук. 4 прим. :

1 - до справи,

2,3 - позивачу, (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б та 01014, м. Київ, бул Дружби Народів, 38)

4 - відповідачу (м. Хмельницький, вул. Чорновола,88)