Ухвала

від 14.06.2017 по справі 742/2357/16-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

14 червня 2017 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд , Прилуцької філії товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 листопада 2016 року та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 05 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому просиввизнати недійсним договір оренди землі від 02 січня 2007 року, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд (далі - ТОВ Крок-Укрзалізбуд ).

Вимоги мотивовані тим, що він є власником земельної ділянки площею 7,94 га, з яких - 7,03 га ріллі, 0,24 га - пасовище, 0,67 га - сіножаті.

Земельною ділянкою площею 7,70 га (рілля та сіножать) із 2007 року користується ТОВ Крок-Укрзалізбуд без укладення з ним договору оренди.

Посилаючись на те, що ніяких договорів із відповідачем не підписував та не передавав в оренду належну йому на праві власності земельну ділянку, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 2 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 05 грудня 2016 року рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 листопада 2016 року змінено в частині підстав і мотивів відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судове рішення апеляційного суду не повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до положень ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом установлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 7,94 га, з яких: 7,03 га - пай (рілля), 0.24 га - пай (пасовища), 0,67 га - пай (сіножаті), яка розташована на території Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області.

02 січня 2007 року між сторонами укладено договір оренди землі на 15 років, який зареєстрований у Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру , згідно з яким в оренду передано земельну ділянку площею 7,03 га ріллі та 0,67 га сіножаті.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 04 жовтня 2016 року підписи від іменіОСОБА_3 у графі Орендодавець у договорі оренди землі від 02 січня 2007 року та в акті прийому-передачі земельної ділянки (додаток до договору оренди землі від 02 січня 2007 року), виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір між сторонами не укладався, спірна ділянка не передавалась, тому підстави визнання правочину, який не вчинено, недійсним, відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції, змінив його в частині підстав і мотивів відмови у задоволенні позову. Зокрема, суд зазначив, що позивач не надав доказів того, що відповідач незаконно володіє спірною ділянкою.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Положеннями ч. 1 ст. 16 вказаного Закону передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Отже, підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підписів підтверджує наміри учасників правочину і є доказом їх волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин між фізичною особою та юридичною особою, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу (правочини, які повністю виконуються у момент їх вчинення), належить вчиняти письмово. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій, якщо він підписаний сторонами (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Звертаючись із позовом про визнання оспорюваного договору оренди земельної ділянки недійсним, позивач посилався на те, що такий договір не підписував, земельну ділянку в оренду не передавав.

Із матеріалів справи вбачається, що під час судового розгляду справи, за клопотанням позивача, ухвалою від 26 серпня 2016 року було призначено почеркознавчу експертизу, згідно з висновком якої підписи від імені ОСОБА_3 у графі Орендодавець у договорі оренди землі від 02 січня 2007 року та в акті прийому-передачі земельної ділянки (додаток до договору оренди землі від 02 січня 2007 року), виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Експертиза виконана згідно з вимогами закону, її висновок ніким не оспорений.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову у позові, на порушення вимог ст. ст. 303, 316 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи уваги не звернув, не врахував правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-99цс13, а також те, що факт отримання позивачем плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами укладеного між сторонами договору оренди та вплинути на його недійсність із підстав відсутності волевиявлення власника земельної ділянки на передачу її в користування ТОВ Крок-Укрзалізбуд .

Враховуючи допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним судове рішення в оскарженій частині не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 338 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 05 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик