Постанова

від 23.09.2020 по справі 742/2357/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 742/2357/16-ц

провадження № 61-32827св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю, Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд , Прилуцька філія товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Страшного М. М., Бечка Є. М., Лакізи Г. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд (далі - ТОВ Крок-Укрзалізбуд ), Прилуцької філії товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд (далі - Філія) про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 921299, виданого 01 березня

2006 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею

7,94 га, з яких - 7,03 га ріллі, 0,24 га - пасовище, 0,67 га - сіножаті. Земельна ділянка розташована на території Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, кадастровий номер ріллі 7424185100:06:000:0128, кадастровий номер сіножаті 7424185100:06:000:0078 та кадастровий номер пасовища 7424185100:05:000:0451.

Вказував, що договірні правовідносини між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд оформлено не було, однак у лютому 2016 року з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо про існування договору оренди землі від 02 січня 2007 року. На підставі зазначеного, він звернувся з заявою до ТОВ Крок-Укрзалізбуд та 07 липня 2016 року отримав примірник договору оренди землі, укладеного між ним та відповідачем строком на 15 років, предметом якого є зазначена земельна ділянка.

Посилаючись на те, що він не підписував зазначений договір оренди землі та акт прийому-передачі земельної ділянки, що свідчить про відсутність його волевиявлення на укладання правочину, просив визнати недійсним договір оренди землі від 02 січня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд .

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 02 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не підписував оспорюваний договір оренди земельної ділянки, тобто між сторонами не був вчинений спірний правочин та не було передано земельну ділянку відповідно до акта прийому-передачі, тому відсутні підстави для визнання правочину недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 05 грудня 2016 року рішення Прилуцького міськрайонного суду від 02 листопада 2016 року змінено в частині підстав та мотивів відмови в задоволенні позову.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт державної реєстрації спірного правочину свідчить про його укладання, а тому договір може бути оспорюваним. Разом із тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із відсутності правових підстав для визнання правочину недійсним у зв`язку з його схваленням позивачем, який отримував від ТОВ Крок-Укрзалізбуд орендну плату за користування землею.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 05 грудня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала суду мотивована тим, що апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не звернув увагу на висновок почеркознавчої експертизи, якою встановлено факт підробленого підпису позивача, не врахував правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-99цс13, а також те, що факт отримання позивачем плати за користування землею не може свідчити про погодження з умовами укладеного між сторонами договору оренди та вплинути на його недійсність із підстав відсутності волевиявлення власника земельної ділянки.

Короткий зміст рішення апеляційного суду при новому розгляді справи

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року рішення Прилуцького міськрайонного суду від 02 листопада 2016 року скасовано.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір б/н оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,03 га ріллі та

0,67 га сіножатей, яка розташована на території Мазківської сільської ради Прилуцького району, укладений 02 січня 2007 року між ОСОБА_1 та

ТОВ Крок-Укрзалізбуд , зареєстрований Прилуцьким відділом Чернігівського регіональній філії центру ДЗК 18 жовтня 2007 року № 040784800053.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що спірний правочин було укладено без волевиявлення позивача, а тому на підставі статей 203, 215 ЦК України є недійсним. Крім того, відмовляючи у застосуванні до спірних правовідносин строку позовної давності, апеляційний суд вважав, що позов пред`явлено в межах строку позовної давності, оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався лише з довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ТОВ Крок-Укрзалізбуд подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, яка підписана представником Маркевичем А. М. , у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року матеріали цивільної справи № 742/2357/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Каларашу А. А. та визначено склад суддів, які увійшли в колегію.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 145/2047/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року поновлено провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у порушення норм законодавства, зокрема, положень статті 267 ЦК України, безпідставно не задовольнив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Вважає, що позивач не довів, що про порушення його права договором, укладеним у 2007 році, йому стало відомо в межах строку позовної давності.

Крім того, позивачем також не доведено, які саме права його як власника земельної ділянки було порушено, оскільки ОСОБА_1 протягом дев`яти років отримував орендну плату згідно з умовами спірного договору. Тобто, ОСОБА_1 , починаючи з 2007 року, було відомо про наявність оспорюваного договору та особу, яка використовує земельну ділянку, що підтверджується фактичним виконанням договору впродовж дев`яти років.

Доводи інших учасників справи

09 жовтня 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення, у якому просить касаційну скаргу ТОВ Крок-Укрзалізбуд відхилити, а рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін.

При цьому посилається на необґрунтованість та безпідставність доводів скарги, які не дають правових підстав для висновків щодо незаконності судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯБ

№ 921299 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 7,94 га, з яких:

7,03 га - пай (рілля), 0.24 га - пай (пасовища), 0,67 га - пай (сіножаті), що розташована на території Мазківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 13, т. 1).

02 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд укладено договір оренди землі строком на 15 років, який зареєстровано у Прилуцькому районному відділі Чернігівської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру , згідно з умовами якого передано в оренду земельну ділянку площею 7,03 га ріллі та 0,67 га сіножаті (а. с. 9-11, т. 1).

Відповідно до акта прийому-передачі земельної ділянки від 02 січня 2007 року ОСОБА_1 передав, а ТОВ Крок-Укрзалізбуд в особі генерального директора Андрієвського М. В. прийняло земельну ділянку загальною площею

7,70 га, у тому числі 7,03 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 12, т. 1).

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 04 жовтня

2016 року підписи від імені ОСОБА_1 у графі Орендодавець у договорі оренди землі від 02 січня 2007 року та в акті прийому-передачі земельної ділянки (додаток до договору оренди землі від 02 січня 2007 року) виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 56-61, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ

№ 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Отже, правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів: набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті

215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України ).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17,

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі

№ 569/17272/15-ц.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що цей договір він, як власник землі, не підписував, умови його не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що спірний договір підписано не ОСОБА_1 , а іншою особою, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи від 04 жовтня 2016 року.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня

2015 року у справі № 6-48цс15 , зазначаючи, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, оскільки є невчиненими.

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для визнання договору оренди землі, укладеного 02 січня 2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Крок-Укрзалізбуд , недійсним. Оскільки, як вказано вище, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення та доказів, наданих позивачем, та помилково скасував рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв`язку з тим, що між сторонами не був вчинений спірний правочин.

Разом із тим, відмовляючи в задоволенні позову з підстав неможливості визнання недійсним договору, який не вчинено, суд першої інстанції помилково посилався на те, що порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту із використанням правового механізму, передбаченого главою 83 ЦК України, яка регулює набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.Указане посилання на правильність висновку суду про відмову в задоволенні позову по суті спору не впливає.

Щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, ОСОБА_1 у цій справі намагається повернути йому земельну ділянку, вважаючи, що його майно знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19),ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки .

Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном

(стаття 391 ЦК України), оскільки, в такому разі йдеться про триваюче правопорушення . Власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Таким чином, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення прав законного володільця земельної ділянки.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц

Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на помилкове не застосування судом апеляційної інстанцій положень статті 267 ЦК України щодо наслідків спливу позовної давності та робить висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 із підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Верховний Суд зазначає, щовідмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

З урахуванням зазначеного, зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року скасувати, а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 02 листопада 2016 року залишити в силі із мотивів, викладених у цій постанові.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, а помилкове посилання суду на положення глави 83 ЦК України на правильність висновку по суті спору не впливає, тому рішення суду є законним і обґрунтованим та підлягає залишенню в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

З огляду на зазначене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року підлягає скасуванню, а рішення Прилуцького міськрайонного суду від 02 листопада

2016 року - залишенню в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

Щодо судових витрат

Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ТОВ Крок-Укрзалізбуд було сплачено 768,00 грн судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням, тому вказана сума коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь,

ТОВ Крок-Укрзалізбуд оскільки колегія суддів частково задовольняє касаційну скаргу та погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову із підстав, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 серпня 2017 року скасувати .

Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 02 листопада 2016 року залишити в силі із мотивів, викладених у цій постанові.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Крок-Укрзалізбуд судові витрати у розмірі 768,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

І. М. Фаловська