Рішення

від 21.06.2017 по справі 910/7506/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2017Справа №910/7506/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс доКомунального підприємства Київський метрополітен протлумачення змісту правочину та визнання права Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Тоцька А.О. від відповідача:Акімова А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства Київський метрополітен (відповідач) про:

- тлумачення змісту договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 шляхом встановлення, що даний договір не містить ознак договору оренди і на нього не розповсюджуються Порядок проведення конкурсу на право оренди майна територіальної громади міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради №415/1280 від 21.04.2015, та Закон України Про оренду державного та комунального майна ;

- визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс на розміщення і експлуатацію та приєднання до мереж обладнання терміналів самообслуговування на умовах, визначених договором №13-УНД-09 від 27.08.2009 та на строк, визначений пунктом 9.6 договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 з правом автоматичної пролонгації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на існування між сторонами договірних відносин з розміщення і експлуатації та приєднання до мереж обладнання терміналів самообслуговування, які виникли на підставі договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, укладеного на невизначений строк. Однак, як вказує позивач, відповідач безпідставно заперечує проти продовження строку дії договору та вважає вказаний правочин договором оренди.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.05.2017 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.05.2017.

Відповідач у відзиві від 29.05.2017 проти задоволення позову заперечив, посилаючись на відсутність підстав для продовження дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, оскільки такий договір не відповідає вимогам Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Закону України Про оренду державного та комунального майна та Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва , затвердженого рішенням Київської міської ради №415/1280 від 21.04.2015.

29.05.2017 відповідачем подано до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні відповідача Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Судом відмовлено у задоволенні вказаного клопотання позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Частиною 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Згідно з п.1.6 постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Разом з цим, всупереч викладеним вище вимогам ст. 27 Господарського процесуального кодексу України та позиції Пленуму Вищого господарського суду України позивачем не було доведено суду, що рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). У даному випадку господарський суд виходить з того, що предметом розгляду у дані справі є правовідносини, які виникли між сторонами на підставі договору №13-УНД-09 від 27.08.2009. При цьому, ані Київська міська рада, ані Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є стороною спірного договору.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 29.05.2017 судом оголошено перерву до 12.06.2017, 12.06.2017 - до 19.06.2017, а 19.06.2017 - до 21.06.2017.

Представник позивача у судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання з'явилася, проти задоволення позову надала заперечення.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до вимог ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України у судових засіданнях складались протоколи, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2009 між Комунальним підприємством Київський метрополітен (сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс (сторона 2) укладено договір №13-УНД-09 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди №13-УНД-09/Д1 від 28.08.2009) предметом договору є діяльність сторін по експлуатації обладнання терміналів самообслуговування з метою поліпшення обслуговування пасажирів та впровадження нової техніки для забезпечення пасажирів більш якісними додатковими послугами (для сторони 1) та досягнення статутних цілей (для сторони 2).

Згідно з п. 1.2 Договору позивач надає Товариству з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс на умовах, визначених даним договором, право на встановлення обладнання терміналів самообслуговування (як самостійно, так і з залученням третіх осіб) на місцях розташування. Після встановлення обладнання терміналу самообслуговування сторона 2 (як самостійно, так і з залученням третіх осіб) здійснює його підключення до електромережі, про що складається двосторонній акт встановлення та введення в експлуатацію обладнання терміналу самообслуговування.

У розділі 3 Договору, до якого вносились зміни додатковою угодою №2 від 26.06.2015 до Договору, сторони правочину погодили розмір та порядок здійснення платежів.

Пунктом 9.6 Договору (в редакції додаткової угоди №13-УНД-09/Д1 від 28.08.2009) встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.09.2010, та після кожного закінчення строку дії договір щоразу автоматично пролонгується на той же строк дії при умові належного виконання стороною 2 своїх зобов'язань за даним договором.

На виконання умов Договору його сторонами складено та підписано відповідні акти встановлення та введення в експлуатацію обладнання терміналів самообслуговування по кожному об'єкту окремо на підставі розробленої проектно-конструкторської документації, а також Товариством з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс отримано відповідні висновки уповноважених органів щодо можливості встановлення та експлуатації обладнання терміналів самообслуговування на місцях розташування.

01.10.2015 між Комунальним підприємством Київський метрополітен (сторона 1), Товариством з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс (сторона 2) та Товариством з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс (сторона 3) укладено додаткову угоду №3 до Договору, за змістом якої сторону 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс замінено на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс , внаслідок чого до позивача перейшли всі права та обов'язки сторони 2 за Договором. Інші умови Договору залишено без змін.

В подальшому, як вбачається з витягу з протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності №33 від 06.12.2016, на засіданні комісії було поставлено на обговорення питання щодо необхідності приведення у відповідність з вимогами чинного законодавства договорів Комунального підприємства Київський метрополітен з експлуатації платіжних терміналів і щодо необхідності перерахування до бюджету міста Києва 50% грошових коштів, отриманих від передачі в орендне користування площ для розміщення платіжних терміналів.

За наслідками розгляду вказаного питання комісією було, зокрема, вирішено: доручити Комунальному підприємству Київський метрополітен протягом 1 місяця з моменту отримання рішення комісії повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс про непродовження на новий строк дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 і про припинення його дії з 01.09.2017 або в строк, визначений з урахуванням п. 2 цього рішення (п. 1); дозволити Товариству з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс продовжити використовувати площі для розміщення платіжних терміналів протягом дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 і до моменту надання цих площ в оренду новому орендарю відповідно до договору оренди (п. 2).

Листом вих.№50-НЗ від 30.01.2017 відповідач звернувся до позивача з повідомленням про непродовження на новий строк дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 і про припинення його дії з 01.09.2017 або в строк, визначений з урахуванням п. 2 рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 06.12.2016 (тобто з моменту надання площ в оренду новому орендарю).

У відповідь на вказаний лист позивач у листі вих.№9 від 07.03.2017 висловив заперечення проти припинення дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, посилаючись на належне виконання його умов та відсутність підстав для його дострокового розірвання. При цьому, позивачем зазначено, що укладений договір не є договором оренди та на нього не поширюється Закон України Про оренду державного та комунального майна .

Спір у справі виник у зв'язку із неоднаковим, на думку позивача, розумінням сторонами змісту договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 та невизнанням відповідачем прав позивача за вказаним договором.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочинів (у тому числі, договорів), за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього Кодексу.

Статтею 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників в порядку позовного провадження (п. 3 постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

Господарський суд звертає увагу учасників судового процесу, що виходячи зі змісту статті 213 Цивільного кодексу України правочин тлумачиться судом при розгляді спору, а не сам по собі. Тобто, суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише тоді, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.

Зокрема, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсним зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. На вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.

Згідно зі статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Звертаючись до суду з позовною вимогою про тлумачення правочину, позивач, який є стороною спірного договору, зазначає, що відповідач безпідставно вважає договір №13-УНД-09 від 27.08.2009 договором оренди. При цьому, позивач посилається на лист Комунального підприємства Київський метрополітен вих.№50-НЗ від 30.01.2017 та протокол постійної комісії Київської міської ради з питань власності №33 від 06.12.2016.

Дослідивши зміст вказаних документів, приймаючи до уваги пояснення відповідача, надані під час розгляду справи, господарський суд дійшов висновку, що позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не було доведено суду наявності між сторонами спору щодо тлумачення змісту договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, у тому числі наявності невизначеності і незрозумілості буквального значення тексту угоди, різного уявлення сторін щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони на вчинення правочину.

Як вбачається зі змісту листа відповідача вих.№50-НЗ від 30.01.2017, на який посилається позивач, Комунальним підприємством Київський метрополітен вказано, що між сторонами укладено договір №13-УНД-09 від 27.08.2009 щодо надання права на розміщення на станціях метрополітену обладнання , а також процитовано виступ голови постійної комісії Київської міської ради з питань власності, який на засіданні комісії 06.12.2016 наголосив, що договір не відповідає вимогам діючого Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради №415/1280 від 21.04.2015 . Враховуючи вищезазначене, відповідачем повідомлено позивача про непродовження договору на новий строк та намір у Комунального підприємства Київський метрополітен передати займані позивачем площі в оренду відповідно до договору оренди.

За висновками суду, доводи позивача про тлумачення відповідачем спірного договору як договору оренди є необґрунтованими, оскільки з наданого суду листа вих.№50-НЗ від 30.01.2017 вбачається, що відповідач усвідомлює, що сторонами укладено саме договір щодо надання права на розміщення на станціях метрополітену обладнання (а не договір оренди). При цьому, позивач безпідставно розцінює посилання відповідача в тексті листа на Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва , затвердженого рішенням Київської міської ради №415/1280 від 21.04.2015, як доказ зміни правової природи договору. Такі твердження є суб'єктивними судженнями позивача.

Судом встановлено, що фактично між сторонами існує спір щодо строку дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, проте зміст вказаного правочину обом сторонам зрозумілий. Пояснення відповідача, надані в судовому засіданні, свідчать, що Комунальне підприємство Київський метрополітен як сторона спірного договору заперечує проти його продовження на новий строк, оскільки, на думку відповідача, зміст правочину не відповідає вимогам чинного законодавства.

В свою чергу, посилання позивача на витяг з протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності №33 від 06.12.2016 судом до уваги не приймається, оскільки Київська міська рада або її уповноважений орган не є стороною спірного договору, а тому рішення, прийняті вказаною комісією та висновки, зроблені головою комісії на засіданні 06.12.2016, не свідчать про наявність саме між сторонами договору спору щодо тлумачення умов правочину.

Крім того, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов. Такий висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, яка викладена в постановах Вищого господарського суду України від 26.09.2013 у справі №925/137/13-г та від 24.02.2016 р. у справі №904/6486/15.

Матеріали справи свідчать, що сторони договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 не лише усвідомлювали зміст його умов при його укладенні, але й з 2009 року по теперішній час вчиняли дії, спрямовані на його виконання, що підтверджується, зокрема, здійсненими позивачем платежами за договором згідно з виписками з банківського рахунку позивача, підписаними сторонами актами встановлення та введення в експлуатацію обладнання терміналів самообслуговування, а також листуванням сторін договору.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судом не було встановлено законних підстав для тлумачення змісту договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, у зв'язку з чим відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання прав Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України. Одним з передбачених законом способів захисту є визнання права.

Статями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно зі ст. ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона з допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного рішення справи.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

В обґрунтування заявленої вимоги про визнання права позивач зазначає, що протягом строку дії договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс належним чином виконує усі взяті на себе зобов'язання за договором, проте відповідач заперечує проти продовження договірних відносин та не визнає право позивача на автоматичну пролонгацію угоди відповідно до пункту 9.6 договору №13-УНД-09 від 27.08.2009.

Матеріалами справи (лист відповідача вих.№50-НЗ від 30.01.2017) підтверджується, що Комунальне підприємство Київський метрополітен право позивача на продовження договору дійсно не визнає, зокрема, вказує про непродовження договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 на новий строк та припинення його дії з 01.09.2017. У судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що підприємство не має наміру продовжувати з позивачем договірні відносини на підставі договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, оскільки обов'язковим є укладення договору оренди.

Отже, судом встановлено, що між сторонами у справі виник спір з приводу наявності у позивача права на встановлення обладнання терміналів самообслуговування на підставі договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 на строк, визначений пунктом 9.6 вказаного договору з правом автоматичної пролонгації.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як вказувалось судом вище, пунктом 9.6 Договору (в редакції додаткової угоди №13-УНД-09/Д1 від 28.08.2009) передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 01.09.2010, та після кожного закінчення строку дії договір щоразу автоматично пролонгується на той же строк дії при умові належного виконання стороною 2 своїх зобов'язань за даним договором.

Отже, керуючись принципом свободи договору, сторонами було на власний розсуд викладено умови договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 та передбачено його автоматичну пролонгацію при дотриманні однієї умови - належного виконання стороною 2 своїх зобов'язань за даним договором. Інших підстав для скасування автоматичного продовження договору на новий строк (окрім неналежного виконання стороною 2 своїх зобов'язань) сторони не передбачили.

На підтвердження належного виконання умов договору позивачем надано суду виписки з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс , копії актів встановлення та введення в експлуатацію обладнання терміналів самообслуговування, розробленої проектно-конструкторської документації, а також висновків уповноважених органів щодо можливості встановлення та експлуатації обладнання терміналів самообслуговування на місцях розташування.

Також судом встановлено, що листом від 26.04.2011 відповідач повідомляв Товариство з обмеженою відповідальністю Вайстек Сервіс , правонаступником якого є позивач, що товариство виконує всі умови та зобов'язання за договором №13-УНД-09 від 27.08.2009 доброякісно та вчасно. Згідно з листом відповідача вих.№ 244-НЗ від 11.04.2017 представника позивача повідомлено, що станом на 11.04.2014 договір є діючим; Товариство з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс свої обов'язки по договору виконує вчасно та добросовісно; прострочення оплати за договором не було.

Під час розгляду даної справи відповідачем не було доведено суду за допомогою належних та допустимих доказів неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 та не спростовано доказів, наданих позивачем.

При цьому, у суду відсутні підстави для застосування норми закону, яка передбачає право орендодавця надати заперечення щодо продовження договору, оскільки укладений сторонами договір №13-УНД-09 від 27.08.2009 не є договором оренди. Зокрема, судом враховано, що предметом договору найму (оренди) може бути індивідуально визначене майно, яке передається в тимчасове користування, а предметом спірного правочину є діяльність сторін по експлуатації обладнання терміналів самообслуговування , які згідно з актом №5-А/УНД-09 від 02.04.2009 були встановлені на 100 місцях розташування у метрополітені міста Києва.

Крім того, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, доводи відповідача про невідповідність змісту договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 вимогам законодавства судом до уваги не приймаються, оскільки такі обставини можуть бути підставою для визнання правочину недійсним (внаслідок недотримання стороною/сторонами вимог закону в момент вчинення правочину), але не входять до предмету доказування у даній справі.

У матеріалах справи відсутні докази визнання договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 недійсним, а також суду не повідомлено учасниками судового процесу норми закону в силу якої вказаний правочин є нікчемним. На момент розгляду даної справи укладений сторонами договір не розірваний та є чинним.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України .

Приймаючи до уваги невизнання відповідачем прав позивача, щодо яких заявлено позов, та враховуючи, що спірний договір не розірваний та є діючим, з метою недопущення порушення прав суб'єкта господарювання, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування способу захисту у вигляді визнання права.

При цьому, судом встановлено, що прохальна частина позовної заяви про визнання права позивача на розміщення і експлуатацію та приєднання до мереж обладнання терміналів самообслуговування не відповідає змісту п. 1.2 та п. п. 1.2.2 п. 1.2 договору №13-УНД-09 від 27.08.2009, які передбачають право Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс саме на встановлення обладнання терміналів самообслуговування (п. 1.2) та підключення обладнання до електромережі (п. п. 1.2.2 п. 1.2).

Відповідно, резолютивна частина рішення підлягає викладенню судом з урахуванням умов, укладеного сторонами договору, що не може вважатися виходом суду за межі позовних вимог.

Таким чином, з огляду на викладене вище, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання права Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс на встановлення обладнання терміналів самообслуговування та підключення обладнання до електромережі на умовах, визначених договором №13-УНД-09 від 27.08.2009 та на строк, визначений пунктом 9.6 договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 з правом автоматичної пролонгації. Інша частина вимог (про тлумачення умов договору) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс задовольнити частково.

2. Визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс на встановлення обладнання терміналів самообслуговування та підключення обладнання до електромережі на умовах, визначених договором №13-УНД-09 від 27.08.2009 та на строк, визначений пунктом 9.6 договору №13-УНД-09 від 27.08.2009 з правом автоматичної пролонгації.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київський метрополітен (03056, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код 03328913) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Київпейсервіс (03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 1; ідентифікаційний код 39790157) судовий збір у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.06.2017.

Суддя В.П. Босий