Рішення

від 15.05.2017 по справі 368/546/16-ц

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/546/16-ц

Провадження № 2/368/40/17

Рішення

Іменем України

"15" травня 2017 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючого: судді Закаблук О.В.

При секретарі: Широкоступ К.М.

З участю учасників процесу:

Представник позивача: ОСОБА_1

Представники відповідачів: Клапчук Ф.П.

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Кагарлицького районного суду Київської області цивільну справу за позовом Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства Агрофорт , третя особа, - управління держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області про визнання недійсними наказів, договорів оренди та суборенди оренди землі, суд, -

В С Т А Н О В И В :

01.04.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства Агрофорт , третя особа, - управління держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області про визнання недійсними наказів, договорів оренди та суборенди оренди землі, ( Том № 1, а.с., 2 - 14), в якій позивач, - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, який виступає в інетерсах держави, просив суд винести рішення, яким:

- визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 25.12.2013 № КИ/3222288800:02:318/00011469, КИ/3222283200:04:302/00011472, КИ/3222285200:04:303/00011470, КИ/3222285200:04:306/00011468, КИ/3222289000:03:320/00011473, КИ/3222289000:03:301/0011474, КИ/3222289000:03:304/00011471 про надання дозволу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 25,0000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, на території Демівщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 9,8000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, розташованих на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 6,0000 га та 26,8000 га, з цільовим призначенням - для ведення Фермерського господарства, розташованих на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 10,0000 га, 11,5000 та 13,8000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності та визнати недійсними та скасувати накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 24.02.2014 № КИ/3222288800:02:318/00013826, № КИ/3222288800:02:318/00013827 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надання в оренду земельні ділянки площею 13,1315 га (кадастровий номер НОМЕР_4) та площею 11,8685 га (кадастровий номер НОМЕР_5) із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району; від 19.02.2014 № КИ/3222283200:04:302/00013471 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надання в оренду земельну ділянку площею 9.8000 га (кадастровий номер НОМЕР_6) із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Демівщинської сільської ради Кагарлицького району; від 19.02.2014 № № КИ/3222285200:04:303/00013472, КИ/3222285200:04:306/00013473 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надання в оренду земельні ділянки площами 6,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_7) та 26,5865 га (кадастровий номер НОМЕР_8), із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовані на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району; від 19.02.2014 № № КИ/3222289000:03:304/00013474, КИ/3222289000:02:320/00013475, КИ/3222289000:03:301/00013470 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надання в оренду земельні ділянки площами 8,4758 га (кадастровий номер НОМЕР_9), 10,4879 га (кадастровий номер НОМЕР_10 та 9,6170 га (кадастровий номер НОМЕР_11), із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовані на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району.

3. Визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника управління Держземагентства у Кагарлицькому районі та ОСОБА_4 від 07.07.2014, які зареєстровані 29.08.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області Нацевич Л.В. за номерами 15466351, 15464586, 15463549, 15462297, 15460547, 15458492, 15457178 та 21.08.2014 за номером 15308380 та визнати недійсними договори суборенди землі, укладені між ОСОБА_4 та ПАТ Агрофорт від 01.02.2014 та 02.09.2014, які зареєстровано 19.11.2014 та 06.12.2014 державним реєстратором Реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області Іванютою П.С. за номерами 17781426, 17781494, 17781548, 17779366, 18361764, 17781521, 17781473, 17066486.

Свої вимоги позивач по справі, - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Д. Антонюк в мотивувальній частині позовної заяви, ( а.с., 3 - 12), обґрунтовує наступним:

Кагарлицькою місцевою прокуратурою встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_4 земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Кагарлицького району Київської області.

Так, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 25.12.2013 № КИ/3222288800:02:318/00011469 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 25,0000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому наказами Головного управління Держземагентства у Київській області від 24.02.2014 № КИ/3222288800:02:318/00013826 та № КИ/3222288800:02:318/00013827 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельні ділянки площею 13,1315 га (кадастровий номер НОМЕР_4) та площею 11,8685 га (кадастровий номер НОМЕР_5) із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району.

На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника управління Держземагентства у Кагарлицькому районі 07.07.2014 укладено з фізичною особою ОСОБА_4 договори оренди на землю з кадастровими номерами: НОМЕР_4 та НОМЕР_5.

Вищезазначені договори оренди землі 29.08.2014 зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області Нацевич Л.В.

Так само, наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 25.12.2013 № КИ/3222283200:04:302/00011472 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташовану на території Демівщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 9,8000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (за межами населеного пункту), із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 19.02.2014 № КИ/3222283200:04:302/00013471 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку площею 9,8000 га (кадастровий номер НОМЕР_6) із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовану на території Демівщинської сільської ради Кагарлицького району.

На підставі вказаного наказу між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника управління Держземагентства у Кагарлицькому районі 07.07.2014 укладено з фізичною особою ОСОБА_4 договір оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6.

Вищезазначений договір оренди землі 29.08.2014 зареєстровано державним реєстратором Реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області Нацевич Л.В.

Аналогічно, наказами Головного управління Держземагентства у Київській області від 25.12.2013 № № КИ/3222285200:04:303/00011470, КИ/3222285200:04:306/00011468 надано дозволи ОСОБА_4 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 6,0000 га та 26,8000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (за межами населеного пункту), із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому наказами Головного управління Держземагентства у Київській області від 19.02.2014 № № КИ/3222285200:04:303/00013472, КИ/3222285200:04:306/00013473 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельні ділянки площами: 6,0000 га (кадастровий номер НОМЕР_7) та 26,5865 га (кадастровий номер НОМЕР_8), із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовані на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району.

На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника управління Держземагентства у Кагарлицькому районі 07.07.2014 укладено з фізичною особою ОСОБА_4 договори оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_7 та НОМЕР_8.

Вищезазначені договори оренди землі 29.08.2014 та 21.08.2014 зареєстровані державним реєстратором Реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області Нацевич Л.В.

Аналогічно, наказами Головного управління Держземагенства у Київській області від 25.12.2013 року № КИ/3222289000:03:320,0011473, № КИ/3222289000:03:301/00011474, КИ/3222289000:03:304/00011471 надано дозволи ОСОБА_4 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, розташованих на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 10,0000 га, 11,5000 та 13,8000 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (за межами населеного пункту), із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

У подальшому наказами Головного управління Держземагентства у Київській області від 19.02.2014 № № КИ/НОМЕР_12/00013474, КИ/3222289000:02:320/00013475, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельні ділянки площами: 8,4758 га (кадастровий номер НОМЕР_9), 10,4879 га (кадастровий номер НОМЕР_10 та 9,6170 га (кадастровий номер НОМЕР_11), із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 21 рік, розташовані на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району.

На підставі вказаних наказів між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника управління Держземагентства у Кагарлицькому районі 07.07.2014 укладено з фізичною особою ОСОБА_4 договори оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_9, НОМЕР_13 та НОМЕР_11.

Вищезазначені договори оренди землі 29.08.2014 зареєстровані державним реєстратором Реєстраційної служби Кагарлицького районного управління юстиції Київської області Нацевич Л.В.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство .

Зокрема, ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Окрім цього, частиною 1 статті 7 Закону України Про фермерське господарство встановлено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

У заяві зазначається: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Частиною 7 статті 7 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Однак, Говоним управлінням Держземагенства у Київській області прийнято накази від 25.12.2013 № КИ/3222288800:02:318/00011469, КИ/3222283200:04:302/00011472, КИ/3222285200:04:303/00011470, КИ/3222285200:04:306/00011468, КИ/3222289000:03:320/00011473, КИ/3222289000:03:301/00011474, КИ/32222890000:03:304/00011471 всупереч зазначеним вимогам законодавства. Зокрема, в поданих ОСОБА_4 клопотаннях про надання дозволів на розробку документації із землеустрою не обґрунтовано розміри вищевказаних земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, не зазначено при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства, не зазначено кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність.

Крім зазначеного, наказами Головного управління Держземагентства у Київській області від 24.02.2014 № № КИ/3222288800:02:318/00013826, КИ/3222288800:02:318/00013827, від 19.02.2014 № № КИ/3222283200:04:302/00013471, КИ/3222285200:04:303/00013472, КИ/3222285200:04:306/00013473, КИ/3222289000:03:304/00013474, КИ/3222289000:02:320/00013475, КИ/3222289000:03:301/00013470 надано в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом, та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання. Вказані обставини підтверджуються картографічними матеріалами місць розташування земель та є грубими порушенням вимог ч. 7 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство .

Також встановлено, що ОСОБА_4 01.09.2014 та 02.09.2014 уклав договори суборенди з ПАТ Агрофорт , що підтверджується договорами суборенди та витягами з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Крім того, ОСОБА_4 23.12.14 зареєстрував ФГ Зерновий лан за тією ж адресою, що і ПрАТ Агрофорт , а саме АДРЕСА_1.

Тим більше, відповідно до інформації Кагарлицького відділення Миронівського ОДПІ ГУ ДФС у Київській області ОСОБА_4 з 4 кварталу 2013 року (з моменту оформлення земельних ділянок) і по даний час працює на ПрАТ Агрофорт , крім того, вказане підтверджується копією трудової книжки останнього.

Також під час оформлення земельних ділянок в оренду ОСОБА_4, згідно довіреності від 06.05.2014, яка міститься в проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, інтереси останнього представляла ОСОБА_3, яка також працює на ПрАТ Агрофорт .

Крім того, з'ясовано, що відповідно до інформації Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 22.02.16 за ОСОБА_4 та ФГ Зерновий лан будь-якої сільськогосподарської техніки, щоб дало змогу обробляти землі та здійснювати задекларовану діяльність, не зареєстровано.

Вказане свідчить, що ОСОБА_4 отримував в оренду земельні ділянки без мети здійснення фермерського господарства, а саме з метою передачі їх у користування (суборенду) іншим особам, зокрема ПрАТ Агрофорт .

Враховуючи викладене, зазначені накази Головного управління Держземагентства у Київській області прийнято з порушенням вимог земельного законодавства. Договори оренди землі, які зареєстровано Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області, укладені всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Вищого адміністративного суду України від 22.01.2014 у справі № К/800/40388/13 та постанові Верховного суду України від 03.02.16 у справі № 6-2902цс15.

Згідно з ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Тобто, наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання її в оренду чинним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки.

Отже, правовою підставою для укладення спірних договорів оренди є накази Головного управління Держземагентства у Київській області.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Однак, при укладанні спірного договору стороною (сторонами) порушено вимоги ст. 203 ЦК України якою визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правило, встановлене цією нормою, повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

Згідно із ст. ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Крім того, ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі відсутності у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Таким чином, порушення порядку відведення земельних ділянок, передбачений Земельним кодексом України та Законом України Про фермерське господарство , є підставою відповідно до вказаних норм законодавства для визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

З урахуванням вищевикладеного вказані вище накази Головного управління Держземагентства у Київській області підлягають визнанню недійсними, а укладені на їх підставі договори оренди та суборенди землі - визнанню недійсними.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки позовна вимога про визнання договорів недійсним є похідною та пов'язаною з позовною вимогою про визнання недійсними та скасування наказів, на підставі яких їх укладено, більш того обидві позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна позиція висвітлена в постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Виходячи із змісту рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст. ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Пункт 4 рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/99 від 08.04.1999 передбачає, що інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в її діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

В даному випадку порушуються інтереси держави, оскільки незаконне прийняття оскаржуваних наказів суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені в ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Крім того, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України за № 459/2011 від 13.04.2011 Про Державну інспекцію сільського господарства України є Держсільгоспінспекція України, але не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України за № 459/2011 від 13.04.2011 року.

Зважаючи на викладене та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного органу відсутні повноваження щодо звернення до суду з цивільним позовом, прокурор пред'являє цей позов у інтересах держави як позивач.

Відповідно до ч. 8 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Оскільки, в позові оскаржуються договори оренди земельних ділянок розташованих на території Кагарлицького району, отже місцем виконання договору укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника Управління Держземагентства у Кагарлицькому районі та ОСОБА_4, а також договорів суборенди між ОСОБА_4 та ПАТ Агрофорт є територія Кагарлицького району, тому позов підлягає розгляду у Кагарлицькому районному суді Київської області.

01.04.2016 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 - 1 ЦПК України для слухання даної цивільної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Київської області Закаблук О.В., ( Том № 1, а.с., 103).

13.04.2016 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 122, 127 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначено справу до судового розгляду, (Том № 1, а.с., 105).

04.05.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло заперечення відповідача, - Головного управління Держгеокадастру у Київській області, (том № 1, а.с., 118 - 121), в якому зазначено наступне:

В провадженні Кагарлицького районного суду Київської області знаходиться цивільна справа № 368/546/16-ц за позовом заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_4, ПАТ Агрофорт , третя особа - Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області про визнання недійсними наказів, договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

Ознайомившись із змістом та вимогами цивільного позову, вважають, шо пред'явлений позов є таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Посилання позивача, що накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 25.12.2013 №№ КИ/3222288800:02:318/00011469,КИ/3222285200:04:306/000111468, КИ/3222285200:04:303/00011470,КИ/3222289000:03:304/00011471,КИ/3222283200:04:302/00011472,КИ/3222289000:03:320/00011473, КИ/ / 3222289000:03:301/00011474 якими надано дозвіл гр. ОСОБА_4 на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та накази Головного управління Держземагентства у Київській області від 19.02.2014 №№ КИ/3222289000:03:301/00013470,КИ/3222283200:04:302/00013471,КИ/3222285200:04:303/000113472, КИ/3222289000:03:304/00013474, КИ/3222289000:02:320/00013475 та від 24.02.2014№№КИ/3222288800:02:318/000:3826, КИ/3222288800:02:318/00013827, якими затверджено проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 на території Кагарлицького району Київської області прийняті в супереч вимогам законодавства являється необгрунтованим та безпідставним.

Відповідно до пункту 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно пункту 2 статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування- такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Будь-які інші підстави для відмови у наданні дозволу законодавством не передбачені.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду.

Зокрема, пунктом 1, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцезого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Пунктом 2 передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків; встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (в редакції, що діяла на момент прийняття вищезазначених наказів).

Керуючись вищезазначеними статтями Земельного кодексу України, Положенням про Головне управління, затвердженого наказом Держземагентства України від 05.06.2013 року № 242, Головним управлінням було розглянуто подані гр. ОСОБА_4 клопотання та надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Кагарлицького району Київської області. Розроблені проекти землеустрою відповідно до вимог статті 50 Закону України „Про землеустрій" було погоджено Управлінням Держземагентства у Кагарлицькому районі Київської області у порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України.

Державним кадастровим реєстратором Управління, відповідно до статті 24 Закону України „Про Державний земельний кадастр та Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 було перевірено подані заявником документи на відповідність вимогам законодавства та видано витяги з Державного земельного кадастру пре земельні ділянки кадастрові номера НОМЕР_11,НОМЕР_6,НОМЕР_7,НОМЕР_8,НОМЕР_9,НОМЕР_13,НОМЕР_4, НОМЕР_14. Після затвердження проектів землеустрою наказами Головного управління Держземагентства у Київській області гр. ОСОБА_4 передано в оренду земельні ділянки. Право оренди вищезазначених земельних ділянок оформлено відповідно де Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Слід зазначити, що порядок створення фермерського господарства включає в себе набуття громадянином права на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а вже потім державна реєстрація фермерського господарства. Оскільки в даному випадку земельну ділянку отримує фізична особа без проведення аукціону (стаття 134 Земельного кодексу України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) з метою створення фермерського господарства, тобто вказана процедура відбувається уже після оформлення належним чином права на земельну ділянку.

Твердження прокуратури про необхідність звернення за отриманням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства до районної державної адміністрації відповідно до вимог Закону України Про фермерське господарство також підлягає спростуванню.

Статтею 122 Земельного кодексу України визначено, що передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення дерікавкрї власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його

територіальні органи.

Тобто розпорядником землі в даному випадку є Головне управління Держземагентства у Київській області (на час виникнення спірних правовідносин).

Щодо надання земельних ділянок в оренду не єдиним масивом, то дійсно пунктом 7 статті 7 Закону України „Про фермерське господарство'' передбачено надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Зауважують, що вказана норма Закону стосується випадків, коли у складі земель, що передбачаються для надання для ведення фермерського господарства є вкрапленні контури водних джерел та лісових угідь. В такому випадку такі вкраплені контури не вилучаються а передаються для ведення фермерського господарства єдиним масивом у стаді земель сільськогосподарського призначення.

Земельним кодексом України ні іншим нормативно-правовими актами не заборонено передавати у користування на умовах оренди декілька земельних ділянок, які розташовані на значній відстані одна від одної одному орендарю, в тому числі для ведення фермерського господарства.

Також не відповідають дійсності твердження прокуратури, що в поданих ОСОБА_4 клопотаннях на розробку документації із землеустрою не обгрунтовано розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку. Адже до зазначених клопотань гр. ОСОБА_4 додані обґрунтування в яких зазначені перспективи діяльності та обґрунтовані розміри земельних ділянок.

Разом з тим, стосовно відсутності у заявника зареєстрованої спеціальної техніки, необхідної для обробітку землі на стадії надання дозволу на виготовлення проекту відведення та його затвердження Головне управління не може та не зобов'язане перевіряти наявність чи відсутність такої техніки, і тим більше це не може впливати на прийняття рішення розпорядником землі.

13.05.2016 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшло письмове заперечення відповідача, - ПАТ Агрофорт , ( Том № 1, а.с., 133 - 139), в якому зазначено наступне:

Щодо надання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства єдиним масивом.

Заперечуючи проти даної позиції Позивача та враховуючи вимоги ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство , вважають, що Головне Управління Держземагенства не знайшло підстав для відмови в задоволенні клопотань ОСОБА_4 про надання дозволу на розробку проектів відведення, виключний перелік яких міститься в ч. 3 ст. 123 ЗК України, де вказано: відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Звертають увагу на ту обствину, що даними нормативно- правовими актами не визначена як підставу для відмови у наданні згоди на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки, розташування земельних ділянок в різних масивах.

ОСОБА_4 на виконання норм чинного законодавства, були подані клопотання до Головного УправлінніДержземагенства у Київській області (копії яких подані Позивачем до матеріалів позовної заяви при поданні позову). До зазначених клопотань також було додано документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Ст.7 Закону України Про фермерське господарство дійсно передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, єлєктро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Проте, виходячи з позиції даної статті стосовно визначення в ньому словосполучення єдиний масив - законодавець чітко не встановив, що мається на увазі під даним словосполученням. Враховуючи відсутність орфографічного знаку коми після словосполучення єдиний масив не зрозуміло, з чим законодавець поєднує такий масив: з земельними ділянками, чи з земельними ділянками та з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Також даний Закон як і інші нормативно-правові акти не містять застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельних ділянок, які можуть бути надані громадянину для ведення Фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок, що свідчить про надуманість твердження Позивача про порушення Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області вимог чинного законодавства при наданні відповідних наказів на розробку проектів відведення землі, наказів про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду (копії яких додані Позивачем до позовної заяви).

Слід зауважити, що зі змісту та логічної оцінки смислового викладу правової норми, викладеній у даній статті стає цілком зрозумілим, що право фермерського господарства на використання земельних ділянок для провадження підприємницької діяльності не обмежено можливістю використання лише однієї земельної ділянки, або кількох земельних ділянок, але в межах єдиного масиву.

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15 (на яку посилається позивач), коментуючи позицію судів у даній справі зазначив, що суд, застосовуючи зазначену норму (про надання земельних ділянок єдиним масивом), дійшов висновку, шо надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, якщо орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства. Верховний Суд України не спростував таку позицію судів щодо оцінки поняття єдиним масивом , а лише вказав на відсутність обгрунтування ними факту розміщення земельних ділянок в різних місцях.

З урахуванням змісту мотивів, що наведені Позивачем в позовній заяві, по всій Україні безпідставно було передано в оренду земельні ділянки з підстав порушення вимог викладених у статті 7 зазначеного закону, а тому скасувати накази Держземагенства та відповідних райдержадміністрацій (які розпоряджались землями за межами населеного пункту до внесення відповідних змін у законодавство), можна буде доводячи відсутністю на орендованих площах водних джерел, лісових угідь, наближених шляхів та іншої інженерної інфраструктури.

Не обгрунтованим також є твердження позивача, шо перебування земельних ділянок не в єдиному масиві та на значній відстані одна від одної, шо призводить до нераціонального використання земельних угідь.

Зазначене твердження додано до позовної заяви Позивачем безпідставно, оскільки не підтверджено жодними економічними та іншими розрахунками, керуючись тільки картографічними матеріалами.

В ДСТ 26640-85 Землі. Терміни та визначення , визначено, що раціональне використання земель це забезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту при здійсненні мети землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами.

Раціональне використання землі - обов'язкова екологічна вимога при використанні цього природного ресурсу, адже базовий законодавчий акт (Закон України Про охорону навколишнього природного середовища ) у сфері екології прямо зазначає, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій.

Вимога раціональності використання землі відображена і в Земельному кодексі України, стаття 5 якого визначає забезпечення раціонального використання та охорони земель принципом земельного законодавства.

Проте, ані Закон України Про охорону навколишнього природного середовища , ані Земельний кодекс України та й інші нормативно-правові акти в сфері земельних відносин, не пов'язують визначення раціонального використання землі з перебуванням земельних ділянок в єдиному масиві чи різному розташуванні.

Щодо укладення ОСОБА_4 договорів суборенди з ПрАТ Агрофорт .

Відповідно до положень абз. абз. 1 і 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції чинній на момент укладення та реєстрації договорів оренди) передбачені істотні умови договору оренди землі, якими є:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - - строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Вказаним Законом України законодавцем визначено підстави визнання недійсності договорів оренди.

Однак, наголошують на тому, що жодної з вище переліченої істотної умови договору оренди, відсутність якої в договорах оренди землі могло б стати підставою для визнання договору недійсним Позивач не зазначив!!!

Стосовно питання визнання недійсними договорів оренди землі існує правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року по справі №6-78цс13.

У даній постанові ВС України зазначив, що касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходив з того, що оспорювані договори оренди земельних ділянок є недійсними в силу статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки вони укладені без дотримання вимог цієї норми.

При цьому касаційним судом залишено без уваги вимогу ст. З ЦПК України та ст. 15 ГК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв'язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх сутгєвості, а також судом не встановлено, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

Статтею 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно, власником земель, відносно яких були укладені та зареєстровані в установленому порядку 8 договір оренди землі та суборенди, дійсність яких оспорюється, є Держава.

У відповідності до абз. абз. 1, 3 ст.23 Закону України Про Прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (абз.1).

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (абз.3).

На підтвердження Факту відсутності порушень прав держави, як власника спірних земель, ОСОБА_4, як землекористувачем сплачено у 2014 році та у 2015 ропі орендну плату за використання даних земельних ділянок, цей Факт також не заперечується і не спростовується Позивачем.

Згідно зі Законом України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічне поняття оренди земельної ділянки розкриває ст. 93 Земельного Кодексу України.

З врахуванням норм діючого законодавства, суборенда - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка вже перебуває в оренді, необхідною суборендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній Формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, коли сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до ст. 8 Закону України Про оренду землі , орендована земельна ділянка або її частю може передаватися орендарем у суборенду, якщо це передбачено договором оренди. Істотними умовами суборенди, які мають важливе значення під час укладення договору про суборенду земельної ділянки є наступні:

- умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому;

- строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі;

- договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації;

- передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється;

- орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди, або за письмовою згодою орендодавця;

- плата за суборенду земельних ділянок державної і комунальної власності не може перевищувати орендної плати.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вказаним законом визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема і право оренди земельної ділянки.

15.08.2014 року та 29.08.2014 року на підставі поданих документів Реєстраційною службою Кагарлицького РУЮ було здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що посвідчується відповідними витягами (копії яких додаються -Додаток 12-19).

Керуючись чинним законодавством ПрАТ Агрофорт уклало договори суборенди з ОСОБА_4 з врахуванням всіх істотних умов щодо укладення таких договорів.

Право суборенди було зареєстровано з 06.11.2014 року по 26.12.2014 року у відповідності до діючого та той час законодавства (копії витягів додаються - Додаток 4-11), по вказаним договорам ПрАТ Агрофорт було проведено повний розрахунок по сплаті суборендної плати за попередні періоди ( 2014 р. - 37 295,34 грн., 2015 р. - 118 304,46 грн.), що підтверджено відповідними копіями касових ордерів (копії додаються Додаток - 32), а отже відсутні підстави для скасування наказів Головного Управління Держземагенства України та визнання недійсними договорів оренди та суборенди.

Товариство, враховуючи вимоги діючого законодавства у сфері землекористування, обробляє зазначені земельні ділянки та відповідно вирощує на зазначених площах сільськогосподарську продукцію, що підтверджується копіями форми державного статистичного спостереження N 37-сг "Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт на " " 200 року" (місячна).

Землекористування здійснюється на основі впровадження світового передового досвіду та технологій по вирощуванню продукції рослинництва (копії додаються Додаток 29).

Також довідкою № 1/23-00 від 04.01.2016 року, виданою Кагарлицьким відділенням Миронівської ОДПІ підтверджено факт відсутності станом на 01.01.2016 року заборгованості із сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що тим самим підтверджує відсутність зобов'язань перед Державою стосовно сплати відповідних коштів (копія додається Додаток -24).

Про відсутність скарг та зауважень збоку громади сіл, де розташовані земельні ділянки, право оренди по яких оспорюється Позивачем, свідчать відповідні довідки Черняхівської, Шпендівської, Демівщинської та Ліщинської сільських рад.

Із змісту відповідних довідок слідує, що стосовно господарської діяльності товариства, сплати орендної (суборендної) плати та податків, зборів та обов'язкових платежів скарг та нарікань не надходило. Орендна (суборендна) плата сплачується вчасно та в повному обсязі (копії довідок - Додатки -25-28).

Також, договори відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, щодо якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасник, правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, Прокуратурою, як представником Держави у позовній заяві - не наголошено, та не обгрунтовано в чому Головним Управлінням Держземагенства у Київській області, що видало відповідні накази. ОСОБА_4, що уклав договори оренди та суборенди, право оренди та суборенди по яких зареєстровано, а також ПрАТ Агрофорт - що використовує ці земельні ділянки на підставі укладених договорів суборенди та реєстрації відповідного права, було порушено права та законні інтереси Держави.

Крім того, наголошуємо на тому, що подання позову Позивачем порушеє законне право відповідача без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, як то передбачено ст. 19 Господарського кодексу України і саме держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Водночас, ч. 5. ст. 19 Господарського кодексу України передбачено, що незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Щодо реєстрації ФГ Зерновий Лан та ПрАТ Агрофорт за однією адресою.

Позивачем в позовній заяві, вказано про наявність створеного ОСОБА_4 фермерського господарства - Зерновий Лан - дана обставина приймається та ніким не оспорюється, так як відповідає вимогам ч.І ст. 8 Закону України Про фермерське господарство , у відповідності до якої після одержання засновником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Слід також врахувати, що норма спеціального закону - ЗУ Про фермерське господарство прямо вказує на право фермерського господарства та його членів відповідно до закону передавати земельні ділянки в оренду (ч. 1 ст. 14), вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними (в т.ч. з ПрАТ Агрофорт ) або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч. З ст. 24). Обмеження права фізичної особи, яка отримала в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, щодо їх передачі в суборенду законом не встановлено.

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗУ Про фермерське господарство фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством (в т.ч. і за рахунок надання земельних ділянок в суборенду ), а як відомо суборенда, як і оренда земельних ділянок в нашому випадку, враховуючи матеріали справи, носить оплатний характер. Тобто надання земельних ділянок в суборенду є одним із способів покриття витрат та отримання доходів їх Орендарем.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК).

Дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до ЄДР, як правило, на підставі документів, що подаються для проведення її державної реєстрації або державної реєстрації змін до установчих документів. Юридична особа самостійно зазначає в установчому документі адресу свого місцезнаходження, і жоден орган не має права якимось чином впливати на такі дані. Так, Підприємство може змінювати свою юридичну адресу хоч щодня, і єдиною підставою для державної реєстрації нової адреси будуть подані держреєстратору документи за переліком, передбаченим відповідним законом.

Однак, між ФГ Зерновий Лан та ФОП ОСОБА_10 було укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою : АДРЕСА_1, що і в подальшому і визначило місцезнаходження юридичної особи.

Позивач наполягає, що реєстрація ФГ Зерновий Лан та ПрАТ Агрофорт , якимось незрозумілим чином є підставою стверджувати, що земельні ділянки, які отримані ОСОБА_4 в оренду брались без мети здійснення фермерського господарства, хоча жодним нормативно-правовим актом не заборонен реєструвати за однією і тією ж юридичною адресою декілька підприємств, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації юридичної особи та внесення відповідних змін до установчих документах міститься у Законі України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців . У законі немає такої підстави для відмови, як перебування за обраною адресою інших юридичних осіб, скільки б їх не було там зареєстровано.

Таким чином посилання Позивача стосовно реєстрації ФГ Зерновий лан та ПрАТ Агрофорт за однаковою адресою не несе жодного правового обгрунтування та не є підставою для скасування відповідних наказів Головного Управління Держземагенства України в Київській області, а тим більше визнання недійсними договорів оренди та суборенди.

Щодо перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт .

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної прані. Причому людина може обрати той чи інший вид діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за трудовим договором (контрактом) або ж самостійно забезпечити себе роботою як підприємець, фермер, член кооперативу, займатись індивідуальною трудовою діяльністю.

Право громадян на працю закріплено також Кодексом Законів про працю України. Зокрема ст.2. передбачено право кожного на одержання роботи забезпечується державою: з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Так дійсно, відповідно до наказу № 32-к від 04.03.2013 року ОСОБА_4 був прийнятий в товариство на посаду агронома з насінництва.

Наказом № 121-к від 08.07.2014 року ОСОБА_4 було переведено на посаду старшого агронома.

В подальшому наказом № 25-к від 29.02.2016 року згідно поданої заяви від 15.02.2016 року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням з виплатою компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (копії наказів додаються- Додатки 1 - 3).

Зі своєї сторони ПрАТ Агрофорт , як роботодавцем ОСОБА_4, в повній мірі дотримано вимоги законодавство про працю, а ствердження Позивача, щодо перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з товариством нівелює право фізичної особи на працю, що визначене Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Звертають увагу суду на те, що зазначене право перебуває під захистом держави, представником якої в даному випадку є Позивач.

Також перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт не має жодного стосунку до наказів Головного управління Держземагенства України в Київській області щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та затвердження зазначеної технічної документації, а отже не може слугувати підставою для їх скасування та визнання недійсними договорів оренди та суборенди.

Отже, факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт не є перешкодою у реалізації ним свого законного права на створення та ведення фермерського господарства, і правові норми, які б обмежували таке його право в даному випадку відсутні.

Щодо представництва інтересів ОСОБА_4 ОСОБА_3

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України) (далі - Кодекс). Відповідно до частини першої та абзацу першого і другого частини третьої статті 202 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Статтею 244 Кодексу передбачено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно із статтею 245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові.

Посвідчені нотаріусами довіреності, а також довіреності, видані в порядку передоручення, припинення їх дії, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

Слід вказати, що чинними законодавчими актами України не передбачено вимоги зазначати у довіреності паспортні дані довірителя та повіреної особи.

Статтею 247 Кодексу встановлено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності, смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Таким чином, довіреність, як односторонній правочин, припиняє свою дію, а документ (довіреність) втрачає свою юридичну силу.

Щодо особи представника, то відповідно до положень Цивільного кодексу України представником може бути особа, яка досягла 18 років, має повну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження. Перелік документів, що посвідчують повноваження представника, передбачений статтею 42 ЦПК. При цьому закон не передбачає вимог щодо юридичної освіти або досвіду правозахисної діяльності у представника.

З врахуванням вищевикладеного, ОСОБА_4 скористався своїм правом, шо визначене чинним законодавством України, на представництво своїх інтересів та вільно обрав особу, яка представлятиме його інтереси у майбутньому. Перебування зазначеного представника ОСОБА_3. у трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт не є підставою для визнання зазначеної довіреності нікчемною, а отже і всіх наступних дій та документів, шо були отримані на ім'я ОСОБА_4

А отже, посилання Позивача, на перебування у трудових відносинах ОСОБА_3, та одночасно здійснення нею представницьких функцій за нотаріально посвідченою довіреністю, не може бути підставою для скасування наказів Головного Управління Держземагенства України в Київській області, та визнання недійсними договорів оренди і суборенди земельних ділянок.

Щодо відсутності у ФГ Зерновий Лан сільськогосподарської техніки для обробітку грунту.

Підпунктом 4.1. пункту 4 Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 № 770 Про затвердження Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі передбачається вичерпний перелік функціоналу даного органу відповідно до покладених на неї завдань.

Підпунктом е підпункту 4.1. пункту 4 даного Наказу передбачено перелік функціональних обов'язків в частині експлуатації та технічного стану машин, зокрема, Держсільськогоспінспекція у Київській області в даній частині здійснює державний нагляд (контроль) за;

- дотриманням вимог законодавства акредитованими суб'єктами господарювання, які проводять перевірку технічного стану та ідентифікацію машин;

- дотриманням законодавства з охорони праці, навколишнього середовища при експлуатації і технологічному обслуговуванні технічних засобів для агропромислового комплексу;

- виконанням законодавства у сфері захисту прав споживачів на придбану чи відремонтовану сільськогосподарську техніку та комплектуючі вузли й агрегати до неї;

- дотриманням правил технічного та сервісного обслуговування машин;

- технічним станом і експлуатацією машин, які підлягають перевірці на підтвердження відповідності вимогам законодавства.

У відповідності до п. 1 Положення Про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ , затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 341 Державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

Підпунктом 37 пункту 4 даного Положення передбачено: Державтоінспекція відповідно до покладених на неї завдань веде автоматизований облік, накопичення, оброблення та використання даних про транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації органами Державтоінспекції, в тому числі відповідних даних про митне оформлення та нотаріальне посвідчення угод щодо них, інформації правоохоронних органів про перебування транспортних засобів у розшуку, під арештом тощо, а також даних, що надходять до органів МВС в рамках міжнародного співробітництва у сфері боротьби із злочинністю.

Виходячи з аналізу вищевказаних нормативно-правових актів одним із державних органів, уповноважених надавати інформацію про наявність у власності транспортних засобів, в тому числі сільськогосподарської техніки є відповідний структурнийпідрозділ Державтоінспекції при МВС України.

Державна сільськогосподарська інспекція у Київській області в силу ч.2. ст.19 Конституції України, та Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 № 770 Про затвердження Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - позбавлена повноваження надавати інформацію про наявність - відсутність у власності сільськогосподарської техніки.

Також, відповідно до документів, що містяться у товаристві, між ПрАТ Агрофорт та ОСОБА_4 07.01.2013 року було укладено договір оренди сільськогосподарської техніки. Відповідно до умов зазначеного договору в оренду було передано наступну техніку:

- комбайн JOHN DEERE-9500,1996 p., 036-21 АІ 1 шт. 735 000,00 грн.;

- трактор МТЗ 82,2006 p., 26145 КА 1шт. 69 916,67 грн.;

- трактор МТЗ 82,2006 p., 26146 КА 1шт. 69 916,67 грн.;

- розкидач мінеральних добрив ZA-M 1001,2012 p. 1 шт. 45 475,00 грн.;

- сівалка Турбо Джет 8, 2011 р 1 шт. 50 000,00 грн.;

- борона БГН6, 2006 p. 1 шт. 55 833,33 грн.

Тобто на момент подання клопотання, оформлення відповідних наказів та укладення договорів оренди у ОСОБА_4 перебувала у користуванні сільськогосподарська техніка, що дозволяла проводити повний спектр сільсько- господарських робіт на орендованих земельних ділянках.

Однак, у зв'язку із складною економічною ситуацією, ОСОБА_4 звернувся до ПрАТ Агрофорт про можливість укладення на певний період договорів суборенди.

ПрАТ Агрофорт , відкликнулось на звернення фермера та з метою надання допомоги - підписали зазначені договори суборенди земельних ділянок, що в подальшому пройшли належним чином державну реєстрацію.

Таким чином, довідка Сільськогосподарської інспекції у Київській області про відсутність сільськогосподарської техніки для обробітку такої великої кількості землі не є допустимим доказом в контексті ст. 29 ЦПК України, який обгрунтовує відсутність техніки у ОСОБА_4

Разом з тим, Закон України Про Фермерське господарство взагалі не містить такої вимоги для надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення Фермерського господарства як наявність сільськогосподарської техніки.

Щодо визнання наказів Головного управління Держземагентсва у Київській області, з підстав викладених у позовній заяві.

Статтею 7 Закону України Про фермерське господарство зазначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Така Постанова КМУ України № 584 була прийнята тільки 12.03.2015 року, таким чином на момент подання ОСОБА_4 клопотань та видачі Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області оспорюваних наказів, чітко закріпленого на законодавчому рівні переліку документів не було.

Однак, до клопотань ОСОБА_4 були долучені документи, що підтверджують здобуту вищу освіту в Білоцерківському національному аграрному університеті за спеціальністю Агрономія та досвід роботи у сільскому господарстві за здоботую кваліфікацією згідно трудової книжки починаючи з листопада 2010 року та відповідні обгрунтування (копії обгрунтувань додані до справи Позивачем, копії документів гтро освіту та трудової книжки - Додатки- 20-22).

Наголошують на тому, що жодним нормативно-правовим актом не затверджено зразок клопотання та обгрунтування, тобто кожний громадянин, що має відповідний досвід роботи у сільському господарстві має право звернутись з відповідним клопотанням та обгрунтуванням, в довільній Формі викласти своє бажання отримати в певному місці земельні ділянки, додати копії документів, що посвідчують наявність відповідної освіти або досвід роботи в сільському господарстві та сподіватись, з урахуванням дотримання всіх зазначених норм, на позитивне рішення щодо отримання дозволу на розробку землевпорядної документації.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється, погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 №5245-VІ, який набрав чинності 01.01.2013, внесені зміни до статті 122 Земельного кодексу України в частині повноважень щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Зокрема пунктом 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Повноваження Головного управління Держземагентства в області викладені у відповідному положенні, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.05.2012 № 258.

Наказом Держземагентства України від 28.02.2013 №72 "Про деякі питання реалізації повноважень з питань передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб" доведено до відома головних управлінь Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі і рекомендовано для використання в роботі Методичні рекомендації щодо порядку реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі, повноважень з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на без конкурентних засадах) для всіх потреб (надалі Методичні рекомендації).

П. 1.2. Методичних рекомендацій визначено, що рішення територіальних органів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою чи про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування рекомендується приймати у вигляді наказу. Наказ рекомендується приймати по кожній земельній ділянці окремо. Заявнику рекомендується надавати завірену належним чином копію наказу.

Пп. 1.4., 1.5, 1.10 Методичних рекомендацій передбачено здійснювати реєстрацію головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі наказу в єдиному програмному забезпеченні з присвоєнням реєстраційного номера та в окремому журналі ^реєстрації наказів по розпорядженню землями сільськогосподарського призначення державної власності. Наказ рекомендується приймати у термін, що не перевищує строків, встановлених ст. 123 Земельного кодексу України.

Методичними рекомендаціями передбачено, що при надходженні до територіального органу клопотання громадянина, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності відповідному територіальному органу безпосередньо в момент звернення необхідно здійснити реєстрацію такого клопотання у відповідності до вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1242,а також вносити відомості про реєстрацію клопотання (дату реєстрації та вхідний номер) до програмного забезпечення.

Після реєстрації клопотання відповідний територіальний орган зобов'язаний у строк, що не перевищує двадцяти днів, перевірити:

- наявність викопіювання з кадастрової карти (плану) або інших графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки)частина друга статті 123 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності, частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- чи має право особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, набувати права постійного користування земельною ділянкою (у разі передачі земельної ділянки у постійне користування), стаття 92 Земельного кодексу України);

- чи підлягає продажу земельна ділянка (право на неї) на конкурентних засадах (земельних торгах) (у разі надання земельної ділянки в оренду), стаття 134 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко- економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки),частина третя статті 123 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб),частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- чи не порушуватиме бажане місце розташування земельної ділянки вимог раціональної організації території (шляхом створення черезсмужжя) та компактності землекористування, частина друга статті 29 Земельного кодексу України);

- наявність нормативної грошової оцінки земель.

П. 2.4.,2.6 Методичних рекомендацій передбачено, що у разі дотримання вимог, зазначених у пункті 2.2 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, рекомендується готувати за допомогою програмного забезпечення проект наказу про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою. А при недотриманні однієї із вимог, зазначених у пункті 2.2 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, рекомендується інформувати заявника про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.

Здійснення реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права держави проводиться на підставі Закону України "Про Державний земельний кадастр", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1141. Про належним чином проведену реєстрацію земельних ділянок свідчать відповідні копії витягів Державного земельного кадастру (копії додаються - Додатки 33-40).

Таким чином,, п.4.5. Методичних рекомендацій передбачено чіткі підстави відмови у наданні земельної ділянки, а саме наявність зауважень до матеріалів, зазначених у пунктах 4.1 та 2.5 цих Методичних рекомендацій.

Також цими ж Методичними рекомендаціями передбачено механізм прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування

П. 4.1. Методичних рекомендацій передбачає, що при надходженні (після державної реєстрації земельної ділянки та права власності держави на неї) до територіального органу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) разом відповідному територіальному органу рекомендується у строк, що не перевищує п'яти днів, перевірити подану документацію на відповідність дотримання вимог чинного законодавства.

У разі відсутності зауважень до матеріалів, зазначених у пункті 4.1 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує чотирьох днів, рекомендується підготувати за допомогою програмного забезпечення проект наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування.

Територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, після підписання та реєстрації наказу з урахуванням вимог пунктів 1.3 - 1.10 цих Методичних рекомендацій, рекомендуються надіслати заявнику лист, до якого додається належним чином завірена копія наказу, у разі якщо протягом зазначених п'яти днів фізична чи юридична особа не звернулася безпосередньо.

У разі передачі земельної ділянки в оренду територіальному органу рекомендується здійснити заходи щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

У разі невідповідності земельному законодавству або наявності зауважень до матеріалів, зазначених у пунктах 4.1 та 2.5 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу протягом п'яти днів рекомендується інформувати заявника про відмову у наданні земельної ділянки із зазначенням конкретних причин відмови.

Враховуючи вищенаведене, відповідна землевпорядна документація була подана на затвердження та отримано відповідні Накази з дотриманням визначеної законодавством процедури.

А отже, позивачем, не надано і не доведено наявність порушень при виданні оспорюваних наказів Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області (копії яких долучені до позовної заяви).

Відповідні накази були видані з дотриманням чинного на той час законодавства, що в свою чергу передбачає відсутність підстав для визнання зазначених наказів недійсними та їх подальшого скасування.

Щодо застосування правової позиції Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України.

За результатами перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа № 6-2902цс15 від 03.02.2016 року) судом рекомендовано: в разі переданого на розгляд суду спору - суд повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Метою дослідження судом вказаних обставин є необхідність пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Слід також врахувати, що остаточного рішення по даній справі ще не винесено. Позивачем застосовано посилання на відповідну постанову Верховного суду України, якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Положення вказаної постанови Верховного Суду України не зводяться до автоматичного визнання незаконними та скасування наказів профільного державного органу та визнання недійсними відповідних договорів оренди земельних ділянок наданих для ведення фермерського господарства.

Окрім того, згідно абз. 3 п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними)- у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно- правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, шо сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Статтею 5 Закону України Про фермерське господарство зазначено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18- річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Стаття 8 даного Закону визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтями 3 та 4 Закону України Про фермерське господарство визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а члени сім'ї та родичі можуть стати членами цього Фермерського господарства тільки після внесення змін до його Статуту, тобто після затвердження Статуту в новій редакції та реєстрації зазначених змін з врахуванням вимог, передбачених Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

Для цілей цього Закону до членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Наголошують на тому, що набуття можливості стати членом фермерського господарства членами сім'ї та родичами ОСОБА_4, засновника Фермерського господарства Зерновий Лан є правом (на підставі поданих заяв), а не обов'язком, а тим більше незрозумілим є з'ясування наявності у цих родичів права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність під час подання клопотання про отримання дозволу на розроблення землевпорядної документації.

Тобто, Позивач наполягає на тому, що відсутності у громадянина, що бажає отримати в користування земельні ділянки для ведення фермерського господарства, членів сім'ї та родичів мало б стати підставою для відмови Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області у виданні відповідних наказів. ІІІо на думку товариства є повного нісенітницею та абсурдом, з підстав порушення основоположних Конституційних прав громадянина України, яким являється ОСОБА_4

Також незрозумілим є посилання Позивача, щодо необхідності підтвердження наявності техніки для обробітку землі на момент подання клопотань. Оскільки законодавством не встановлено скільки та якої саме техніки необхідно, саме ОСОБА_4 як громадянин, шо прагнув отримати земельні ділянки в користування, після отримання таких земельних ділянок, виходячи з їх обсягу та місце розташування, мас право визначатись щодо обрання тої чи іншої техніки, оскільки не відомим наперед є рішення відповідного органу (позитивне чи негативне).

Також, згідно рішення Апеляційного суду Вінницької області, по справі №130/924/15-Ц, що набрало законної сили, за позовом заступника прокурора Вінницької області до Жмеринської районной - державної адміністрації, Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_12 про визнання недійсними розпорядження Жмеринської райдержадміністрації з подібних підстав, що викладені Позивачем у задоволенні позову заступника прокурора було відмовлено (копія постанови додається, (Додаток 23).

На підставі викладеного, ПрАТ Агрофорт вважає, що з огляду на обставини справи та докази наявності у ОСОБА_4 на момент надання йому в оренду землі достатнього обсягу сільськогосподарської техніки для здійснення обробітку заявленого до отримання в оренду розміру земельних ділянок, враховуючи його досвід роботи у сільському господарстві (в т.ч. і у ПрАТ Агрофорт на посаді старшого агронома та відповідну освіту, факт створення та реєстрації ним в подальшому фермерського господарства Зерновий Лан (посвідчується витягом з ЄДР ЮО, ФО та ГФ, копія додається Додаток - 30), враховуючи його право на передання зазначених земельних ділянок в суборенду (як спосіб покриття витрат та отримання доходу), у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач у своїй аргументації прагне довести, що ОСОБА_4 отримано в оренду земельні ділянки без мети ведення фермерського господарства. Проте позивачем не враховано того факту, що така мета повинна існувати перш за все на момент надання земельних ділянок в оренду, адже враховуючи те, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, позивачу слід допускати, що така діяльність провадиться на власний розсуд підприємця і вибір рівня активності ведення такої діяльності та способів покриття ним витрат і отримання доходу є правом, а не обов'язком суб'єкта підприємницької діяльності.

Виходячи з диспозиції статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вважають, що ні ОСОБА_4. ні Головним Упряиттінням Держземагенства України, ні ПрАТ Агрофорт - не було порушено норми чинного законодавства.

Щодо представництва інтересів Держсільгоспінспекції України, як органу, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Дійсно чинним законодавством передбачено, що саме Держсільгоспінспекція є центральним органом центральної влади що відповідно до Закону України Про державний контроль за використанням та" охороною земель .

Але з поданих Позивачем доказів не вбачається, що контролюючим органом, Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель (Держземінспекцією) чи її структурними підрозділами на місцях, чи Державною інспекцією сільського господарства України (як правонаступником), чи її структурним підрозділом на місці - Державною інспекцією сільського господарства у Київській області (вже на підставі діючого Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства , затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України за № 132 від 25.02.2013 року:

- проводилася перевірка дотримання Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області вимог земельного законодавства при наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4 та правомірності видачі послідуючих наказів;

- такою перевіркою встановлено (не встановлено) факт надання громадянину ОСОБА_4 однієї земельної ділянки, чи багатьох земельних ділянок;

- надання земельної ділянки (земельних ділянок) єдиним масивом , чи єдиним масивом разом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури;

- правомірність (неправомірність) надання в суборенду земельних ділянок.

та, таким чином, чи було встановлено чи не встановлено факт порушення вимог ч.7. ст. 7 Закону України Про фермерське господарство та інших норм чинного законодавства у сфері земельних відносин з підстав, на які посилається Позивач, як представник Держави.

У відповідності до ст. 29 ЦПК України, обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись ніякими іншими засобами доказування.

Наголошують, що Позивачем в контексті існуючої ст. 29 ЦПК України не було надано допустимих доказів, а саме - Акту перевірки законності дотримання вимог земельного законодавства.

У відповідності до ч. 1 ст. 30 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, доводи Позивача, наведені в позовній заяві, грунтуються на припущеннях та не можуть бути враховані судом при прийнятті рішення по справі. Позивач не довів належними засобами доказування наявність підстав для скасування наказів Головного Управління Держземагенства у Київській області, та відповідно визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

В судовому засіданні представник позивача, - ОСОБА_1 позов підтримав, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, які викладені в мотивувальній частині позовної заяви, та які судом наведено вище.

В судове засідання представник відповідача, - Головного управління Держгекадастру у Київській області, не з явився, проте , на адресу Кагарлицького районного суду надішло письмове заперечення, яке судом зазначено вище, в якому відповідач повністю заперечує проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_4, - адвокат Клапчук Федір Петрович заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, так як вважає позовні вимоги не обґрунтованими, посилаючись на обставини, які викладені в письмовому запереченні представника іншого відповідача, - ПАТ Агрофорт .

Представник відповідача ПАТ Агрофорт , - ОСОБА_3 заперечувала проти позову, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, які викладені в письмовому запереченні, та яке судом зазначено вище.

В судове засідання представник третьої особи, - Управління Держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області не з явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Суд, вислухавши сторін по справі, а саме, - представника позивача, який підтримав позов, вислухавши думку представників відповідачів, які заперечували проти позову, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову, обґрунтовуючи своє рішення наступним.

Фактичні обставини справи, та застосування до них норм матеріального та процесуального права.

Підсудність.

Згідно ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Зглядаючись на ту обставину, що даний спір виник з приводу нерухомого майна, а саме, - земельних ділянок, які розташовані на території Черняхівської, Демівщинської, Ліщинської, Шпендівської сільських рад Кагарлицького району Київської області, то згідно правил підсудності, встановлених діячим ЦПК України, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду Київської області як суду першої інстанції загальної юрисдикції.

Відповідно до ч. 8 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Оскільки, в позові оскаржуються договори оренди та суборенди земельних ділянок, розташованих на території Кагарлицького району, отже місцем виконання договору укладеного між Головним управлінням Держземагентства у Київській області в особі начальника Управління Держземагентства у Кагарлицькому районі та ОСОБА_4, а також договорів суборенди між ОСОБА_4 та ПАТ Агрофорт є територія Кагарлицького району, тому позов підлягає розгляду у Кагарлицькому районному суді Київської області.

Обгрунтування судом відмови в позові з огляду на неналежність позивача.

Перш за все, слід зазначити, що у суду викликає сумнів у правомірності звернення до суду з даним позовом в якості позивача саме заступником керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області Д. Антонюком з огляду на наступне.

Верховною Радою України 02.06.2016 року прийнято Закон України № 1401 - VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон), який 29.06.2016 року опубліковано в офіційному виданні Голос України № 118 (6372) та який 30 вересня 2016 року набув чинності.

У відповідності з вказаним законодавчим актом з Конституції України виключено Розділ VII Прокуратура .

Основні засади діяльності органів прокуратури закріплено в статті 131 - 1 Конституції України (Розділ VIII ПРАВОСУДДЯ ) та визначено основні функції прокуратури.

Так, згідно ч. 1 ст. 131 - 1 Конституції України:

В Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництвом досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 2 ст. 131 - 1 Конституції України організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно положень ст. 131 - 1 Конституції України функції прокуратури України мають особливі призначення і завдання, оскільки їх виконання сприяє утвердженню законності в державі, забезпеченню конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також державних інтересів.

Суд при вирішенні даного спору врахував положення ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Так, згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України:

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Слід зазначити, що положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлюється відпо відний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, при таманний органам державної влади та органам місцевого само врядування, їх посадовим особам.

Фактично йдеться про прин цип заборонено все, крім дозволеного законом .

Посадова особа, яка подала позов, - прокурор Д. Антонюк повинен використовувати вищевказаний принцип, який є імперативним, а тому під час провадження в справах, зокрема, в порядку цивільного судочинства, слід керуватися Законом.

Далі, встановлення щодо державних органів і органів місцевого самоврядування саме цього типу правового регулювання є зако номірним. В умовах правової держави він є найбільш оптималь ним способом впорядкування діяльності органів держави, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Він забезпечує вве дення владних функцій у законні рамки і тим самим істотно об межує можливе свавілля з боку держави та її органів, зокрема, прокуратури.

Такий порядок є природним для будь-якої сучасної правової, демократичної держави. Як відомо, однією з найважливіших оз нак правової держави є її пов'язаність правовим законом. Це озна чає, що діяльність зазначених органів, посадових осіб повинна здійснюватися на основі правових актів, у їх межах і за процеду рою, встановленою цими актами.

Відповідно, ч. 2 ст. 19 Конституції закріплює вимогу пов'язаності держави законом, яка випливає з принципу законності. Тому цю конституційну норму можна роз глядати як важливу правову гарантію забезпечення основних прав і свобод особистості.

Офіційно представляючи народ, органи держави та органи місцевого самоврядування мають набір владних повноважень для виконання покладених на них завдань. Для цього вони наділені правами та іншими засобами виражати і втілювати в життя інте реси та волю народу.

Владні повноваження надаються органам держави та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам для обов'язко вої реалізації. Якщо користування громадянином своїми права ми залежить від його волі, то суб'єкт владних повноважень зобо в'язаний здійснювати надані йому права для забезпечення і захи сту публічних інтересів.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи дер жави та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, ( в даному випадку посадова особа Кагарлицької місцевої прокуратури, - заступник прокурора Антонюк Д.О.), по винен діяти лише у межах повноважень, визначених і встановле них у законодавчих актах.

Конституція України, як основний Закон України спеціально наголошує на тому, що перелік повноважень, які повинні бути максимально точно та повно регламентовані, необхідно закріплювати в Кон ституції та законах.

Ступінь конкретизації цих норм має бути максимальним. Це необхідно насамперед, для того, щоб звести до мінімуму можливе свавілля державних органів при тлумаченні цих норм, створити перешкоди довільному, суб'єктивному розу мінню і застосуванню повноважень. Розсуд посадових осіб пови нен мати свої легальні межі.

Отже, як було мною зазначено вище, всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові особи, зокрема, прокурори, повинні діяти в межах наданих їм повноважень.

Обмеженість будь-якого повноваження - це його органічно іманен тна властивість, оскільки абсолютно безмежних повноважень в умо вах правової, демократичної держави існувати не може. Межі повно важень окреслюють їх зміст та обсяг. Такі межі обов'язково вста новлюються Конституцією та законами України.

Отже, ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи держав ної влади, (зокрема, органи прокуратури) , органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише у спосіб, що передбачений Конституцією та закона ми України.

Спосіб - це визначене законом в їх компетенції те, яким чином здійснюються дії, спрямовані на реалізацію владних повноважень.

Здійснюючи такі дії, вони можуть спиратись тільки на компетенційні права і обов'язки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодав ством.

Слід зазначити, що спосіб та порядок представництва прокуратури інтересів держави в суді чітко передбачений положенням ст. 23 Закону України Про прокуратуру , згідно з яким:

1. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді по лягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих па захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

2. Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадя нина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або ре алізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієзда тність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким за коном надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передба ченому частиною четвертою цієї статті.

3. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого відне сені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передба ченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов 'язапих із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради Укра їни, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного ба нку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Гене рального прокурора України або його першого заступника чи заступника відпові дно до компетенції.

4. Наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокуро ром у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржені громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У разі відсутності в суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого від несений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва ін тересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представни цтва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів міс цевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підпри ємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів зага льнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів,у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, ор ганів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фон дів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення.

Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою зго дою.

3) Прокурор з метою вжиття заходів з досудового врегулювання спору та по новлення ймовірно порушеного права громадянина або законного інтересу держа ви після підтвердження судом підстав для представництва має право направи ти до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, суб'єктів державного та комунального секторів економіки, органів Пен сійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рішення, дії чи бездіяльність яких створюють загрозу порушення або ймовірно порушують законні інтереси громадянина чи держави, звернення, що містить викладення обставин та вимог, передбачених процесуальним зако ном, про можливість досудового врегулювання спору.

Протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання звернення прокурора відповідна особа має право вжити запропонованих прокурором заходів для забезпечення до судового врегулювання спору.

У разі неврегулювання спору в досудовому порядку прокурор звертається до суду із позовом (заявою, поданням) протягом одного місяця з дня отримання від повідною особою заяви прокурора.

6. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом або за коном, що регулює виконавче провадження:

1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження;

3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за по зовом (заявою, поданням) іншої особи;

4)брати участь в розгляді справи, (слід наголосити на тій обставині, що брати участь в розгляді справи має право не будь - який прокурор, а той прокурор, який звернувся до суду з позовною заявою);

5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом;

6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або дер жави в суді;

7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріа лами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого прова дження.

7. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопо рушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо пору шення відповідного провадження.

Слід зазначити, що відповідно до Розділу XII Прикінцеві положення Закону України Про прокуратуру з 25 квітня 2015 року, внесені зміни до ЦПК України, зокрема, до норм, які регулюють представництво прокурора в суді під час слухання справи в порядку, який передбачено ЦПК України:

- стаття 45 ЦПК України доповнена абзацом третім такого змісту: Прокурор , який зверта ється до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (неза лежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обгрунтувати наяв ність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України Про прокуратуру . Для представництва інтере сів громадянина в суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного гро мадянина, а також письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення ним представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обгрунтуван ня наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу ;

- частина п'ята статті 46 викладена в такій редакції: Прокурор або Уповно важений Верховної Ради України з прав людини з метою вирішення питання щодо на явності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без їх участі, вступу у справу за позовом (заявою) іншої особи мають право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що зна ходяться у справі .

Також суд наголошує в даному випадку на положенні ст. 24 Закону України Про прокуратуру , згідно з положеннями якої:

1. Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміні стративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, ( як в даному випадку).

2. Право подання цивільного позову у кримінальному провадженні надається прокурору, який бере в ньому участь.

3. Право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивіль ній, адміністративній, господарській справі надасться прокурору, який орав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи про курору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим за ступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.

При цьому прокурор повинен надати суду письмову згоду законного представ ника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інте реси відповідної особи, або органу державної влади, органу місцевого самовряду вання чи іншого суб'єкта владних повноважень на здійснення ним представництва.

4. Право подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими об ставинами в цивільній, адміністративній, господарській справі надасться Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керів никам регіональних прокуратур.

Право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору Украї ни, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних проку ратур, їх першим заступникам та заступникам.

6. Змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововияв леними обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.

Суд в даному випадку наголошує на вищевказаній нормі, так як зглядаючись на її положення під час провадження в суді першої інстанції змінити, доповнити, відмовитися від позову, подавати заяви, клопотання, має право лише той прокурор, який подав позов, а не працівник тієї прокуратури, яка подала позов, тому поняття прокурор та прокуратура в розумінні ЦПК України не є тотожними поняттями.

7. Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються ви ключно па підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Беручи до уваги вищевказані норми Закону України Про прокуратуру , зокрема, положення ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру суд зазначає наступне:

Так, дійсно заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури п. Д. Антонюк має право в рамках ЦПК України на підставі ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру подавати позовну заяву в порядку цивільного судочинства, та представляти інтереси держави в суді в дотриманням положень ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Повноваження п. Д. Антонюка в рамках цивільної справи на підставі ч. 7 ст. 24 Закону України Про прокуратуру повинні здійснюватися виключно на підставах та в межах, передбачених цивільним процесуальним законодавством.

Так, згідно ч. 1 ст. 26 ЦПК України у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторонами, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Згідно ст. 30 ЦПК України:

1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Отже, з моменту відкриття провадження у даній цивільній справі п. Д. Антонюк з урахуванням положень ст.ст. 45, 46 ЦПК України, як сторона цивільного процесу, має процесуальні права і обов язки, які передбачені ст.ст. 27, 31 ЦПК України.

Слід зазначити, що положення ст. 24 Закону України Про прокуратуру , яка окреслює чітко, без винятків, хто може звертатися з цивільним позовом, є імперативною, (обов язковою до виконання, яка не допускає будь - якого відступлення від її положень), тому, в даному випадку стороною по справі в якості позивача є саме заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури в Київській області п. Д. Антонюк, так як він має відповідний статус, - заступник місцевої прокуратури, будь - який інший працівник Кагарлицької місцевої прокуратури, який не має статус керівника, першого заступника, заступника, (тобто, хто згідно займаної посади не включений в перелік осіб, які зазначені в ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру ), не має права звертатися з позовом, а тому, без наявності відповідних повноважень на участь в судовому процесі, не може приймати участь в якості сторони, зокрема, позивача, у цивільному процесі.

Сторона по справі, - заступник Керівника Кагарлицької місцевої прокуратури п. Д. Антонюк має право брати участь у справі як особисто, так і надати відповідні повноваження представнику, що передбачено ч. 1 ст. 38 ЦПК України, проте, таке представництво повинно бути належним чином оформлене.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначаю наступне.

Як вбачається з вищевикладеного та вказаних норм права, мене дивує, чому сторона по справі, - заступник Кагарлицької місцевої прокуратури п. Д. Антонюк не може подолати близько 100 метрів, які розмежовують приміщення Кагарлицького районного суду Київської області та приміщення Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області та прийняти участь у судових засіданнях в цивільній справі, провадження по якій порушено за його ж позовною заявою, чи надати відповідне доручення будь - якому прокурору, - працівнику Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області.

Напроти, вищевказана особа своїми діями, які не мають ознаки професійності, створює конфліктну ситуацію навколо даної цивільної справи, відправляючи на судове засідання прокурора місцевої прокуратури, повноваження якого на ведення в даному цивільному процесі нічим не підтверджені, окрім того, що особа, яка з являється в судові засідання, - прокурор, має посвідчення прокурора.

Такі дії п. Антонюка мають ознаки не розуміння ним положень нового Закону України Про прокуратуру щодо представництва в суді в справах, провадження в яких проводиться в умовах та в порядку, які передбачені нормами ЦПК України.

Так, зглядаючись на позицію сторони по справі, - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури п. Д.Антонюка, в даний цивільний процес має право прийти будь - який прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури, як - то, - ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, Д.О. Котелевець, та інші особи, що мають посвідчення прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури, що не відповідає вимогам ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру , так як вони не подавали даної позовної заяви, їхні повноваження на ведення процесу нічим не підтверджені матеріалами цивільної справи.

Окрім того, зглядаючись на ту обставину, що Кагарлицька місцева прокуратура має складну структуру, до якої входять, окрім Кагарлицької місцевої прокуратури, Миронівський, Таращанський, Рокитнянський, Богуславський відділи, то, по логіці заступника Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області п. Д. Антонюка участь у цій цивільній справі може приймати будь який працівник, - прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури, навіть з її структурних підрозділів, лише при наявності в нього посвідчення прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області, що, навіть на думку пересічної розсудливої, законослухняної та хоча б трохи поінформованої в законодавстві людини не є логічним, правильним, та не відповідає вимогам Закону України Про прокуратуру .

Крім того, хочу зазначити Вам, що якось не логічно виглядить та ситуація, що у кримінальному провадженні мають право брати участь лише прокурори, які є процесуальними керівниками, та, відповідно, входять в групу прокурорів, яка закріплена процесуальним документом, - постановою про створення групи прокурорів, а в цивільному провадженні мають право брати будь - які прокурори, які мають лише посвідчення прокурора, без підтвердження повноважень на ведення справи в суді.

Далі, не заперечую того факту, що звертаючись до суду із заявою про захист державних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави у суді. При цьому прокурор є особливим суб'єктом цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (ст. 131-1 Конституції України, ст.ст. 45 ч. 2, 46 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру ). Тобто, функція представництва інтересів в суді є для органів прокуратури конституційною.

Що ж стосується посилання позивача, - заступника прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Антонюка Д.О. на положення ст.ст. 45, 46 ЦПК України, то, до такого посилання суд відноситься критично, так як вищевказані посилання у мотивувальній частині позовної заявит зроблені на положення вищевказаних норм процесуального права, які існували до 25 квітня 2015 року, тобто, без врахувань перехідних положень та норм ст.ст. 23, 24 діючого Закону України Про прокуратуру .

Далі, суд відноситься критично до посилання позивача, яким є прокурор Антонюк Д.О. в листі, що звертаючись із вищевказаною позовною заявою, реалізуючи конституційну функцію представництва, прокурором чітко сформульовано та умотивовано факти порушень інтересів держави та належним чином обґрунтовано, чому прокурор звернувся з даним позовом до суду самостійно в якості позивача, з огляду на те, що, зглядаючись на норми ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру , положення яких в повній редакції судом було викладено вище, прокурор, без виконання вимог, які передбачені, зокрема, в ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру самостійно не може звертатися до суду з цивільним позовом.

Дійсно, відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.09 № 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції повноваження прокурора на участь у судовому засіданні, коли він діє на виконання конституційної функції представництва, підтверджуються службовим посвідченням.

У справах, в яких прокурор не виконує функції представництва, а прокуратура виступає як сторона в цивільному процесі, повноваження їх представника, крім керівника прокуратури, повинні підтверджуватися документами, визначеними статтею 42 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів Укрмїни від 10.05.12 № №386 Про затвердження Положення про службове посвідчення працівника прокуратури України та зразки такого посвідчення службове посвідчення працівника прокуратури України с документом, який засвідчує належність посадової особи до системи органів прокуратури та підтверджує її повноваження, визначені Конституцією України, Законом України Про прокуратуру та іншими законодавчими актами.

Враховуючи положення Конституції України та Закону України Про прокуратуру , виконання прокуратурою конституційних функцій повинно бути стабільним і безперевним.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Ст.ст. 1, 3, 7 вищевказаного Закону передбачає, що прокуратура України становить єдину систему, яка забезпечується єдиними засадами організації й діяльності, порядком організаційного забезпечення тощо. Однією з засад, на яких грунтується така діяльність, є територіальність.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи посади, яку прокурор обіймає в прокуратурі (ст. 15 Закону).

З огляду на вищевказане, враховуючи положення п. 11.2 наказу Генерального прокурора України № 6 гн від 28.05.15, відповідно до якого участь у розгляді цивільних та адміністративних справ у місцевих загальних судах забезпечують прокурори районного рівня за місцем розташування суду, участь у розгляді справи № 368/546/16-ц забезпечує Кагарлицька місцева прокуратура Київської області. Повноваження прокурора, який забезпечує участь у даній справі підтверджується службовим посвідченням.

Проте, суд звертає увагу на ту обставину, що вищевказані норми Закону прийняті задовго до вступу в силу Закону України Про прокуратуру , а тому при застосуванні вищевказаних норм права також слід враховувати нові реалії, а саме, - прийняття Закону України Про прокуратуру в новій редакції, зокрема, враховувати положення ст.ст. 23, 24 Закону, та його перехідні положення.

Так, позивач, яким є заступник прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Антонюк Д.О. вважає, що спірними відносинами порушено порядок передачі державного майна в користування приватним особам, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно, вищевказані обставини на думку позивача , - заступника керівника Кагарлицької місцевої прокуратури відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.

Проте, з такою позицією прокуратури суд не погоджується з огляду на наступні обставини.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого відне сені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передба ченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокуро ром в суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представниц тва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сто рони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повнова жень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва ін тересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до ком петенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримува ти інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Згідно ч. 5 ст. 23 Закону України про прокуратуру прокурор з метою вжиття заходів з досудового врегулювання спору та по новлення ймовірно порушеного права громадянина або законного інтересу держа ви після підтвердження судом підстав для представництва має право направи ти до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, суб'єктів державного та комунального секторів економіки, органів Пен сійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, рішення, дії чи бездіяльність яких створюють загрозу порушення або ймовірно порушують законні інтереси громадянина чи держави, звернення, що містить викладення обставин та вимог, передбачених процесуальним зако ном, про можливість досудового врегулювання спору.

Протягом п 'ятнадцяти днів з дня отримання звернення прокурора відповідна особа має право вжити запропонованих прокурором заходів для забезпечення до судового врегулювання спору.

У разі неврегулювання спору у досудовому порядку прокурор звертається до суду із позовом (заявою, поданням) протягом одного місяця з дня отримання від повідною особою заяви прокурора.

Згідно п. 1 ч. 6 Закону України Про прокуратуру під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та за коном, що регулює виконавче провадження:

- звертатися до суду з позовом (заявою, поданням);

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно ч. 7 ст. 24 Закону України Про прокуратуру повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Так, відповідно до статті 188 Земельного кодексу України державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Антонюк Д.О. звернувся в якості позивача до суду з цим позовом в інтересах держави, так як спір стосується інтересів держави, а відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України підлягає поверненню до земель державної власності.

Окрім того, прокурором обґрунтовується його звернення в даній цивільній справі ще й тією обставиною, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак у вказаного державного акту відсутні повноваження щодо звернення до суду.

Позивач зазначає, що відповідно до ст. 5 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 Про Державну інспекцію сільського господарства України є Держсільгоспінспекція України, але не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (надійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.201 1 № 459/2011.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 18.09.2012 № 5288-VI, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Проте, суд вважає, що в даному випадку заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури є неналежним позивачем з огляду на наступне.

Так, як вказувалося судом вище, згідно ч. 4 ст. 23 Закону України про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обгрунтована прокуро ром в суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень.

Дійсно, центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 Про Державну інспекцію сільського господарства України є Держсільгоспінспекція України.

Згідно ст. 6 Положення Про державну інспекцію сільського господарства України Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.

Згідно ст. 6 Положення Про державну інспекцію сільського господарства України Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі, дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та з питань передачі земель у власність та надання у користування.

Наказом Міністерства аграрної політики України від 23.12.2011 року за № 770 затверджено Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та цим Положенням передбачено, що Держсільгоспінспекція та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право, зокрема, давати обов'язкові для виконання приписи (розпорядження), а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок для притягнення винних осіб до відповідальності (в тому числі, до органів прокуратури - про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився (п.6.3 цього Положення) та надання актів та інших матеріалів про діяння, в яких вбачаються ознаки злочину (п.6.5 цього Положення), відтак, вказаним Положенням передбачена як компетенція територіальних органів Держсільгоспінспекцій, так і визначено повноваження органів прокуратури у сфері державного нагляду в частині перевірки Держсільгоспінспекцією дотримання вимог земельного законодавства.

Позовною заявою ставиться вимога про скасування рішення органу Головного управління Держгеокадастру з підстав порушення інтересів держави при його прийнятті в особі Держсільгоспінспекції в Київській області (яка здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, однак, не наділена повноваженнями для звернення до суду), при цьому, в матеріалах справи відсутні будь - які докази здійснення Держсільгоспінспекцією своїх повноважень щодо здійснення контролю (проведення перевірки, внесення приписів чи розпоряджень, подання матеріалів до правоохоронних органів для притягнення їх до відповідальності), з чого вбачається відсутність такого контролю з боку Дежсільгоспінспекпії в Київській області, та, в зв'язку з відсутністю такого, відсутність порушених прав.

Так, позовною заявою прокурор зазначає про відсутність відповідних повноважень у Держсільгоспінспекції щодо звернення до суду, однак, згідно вищезазначених правових актів, обов'язок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель покладено саме на територіальні органи Держсільгоспінспекції.

Таким чином, прокурор може звертатися до суду в інтересах держави, які (в свою чергу) можуть бути пов'язані з необхідністю захисту прав державних органів, а також підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності, та при зверненні до суду в інтересах держави, прокурор у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, при цьому, звертаючись до суду з позовом як позивач прокурор мотивує таке звернення саме відсутністю відповідних повноважень у органу для звернення до суду.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України "Щодо застосування положень Закону України "Про прокуратуру" від 11.09.2013 року за № 1237/12/13-13, аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що відсутність у позовній заяві інформації про зміст порушення інтересів держави, наявності чи відсутності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є недоліком позовної заяви та підставою для залишення такої позовної заяви без руху.

Пунктом 5 наказу Генеральної прокуратури України "Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні судових рішень" від 28.11.2012 року за № б\н встановлено, що під час застосування представницьких повноважень слід не допускати підміни органів державної влади, органів місцевого самоврядування та державного нагляду (контролю), а також інших органів, яким законом надано право захищати інтереси громадян та держави в суді.

Згідно п. 6 цього - ж наказу, при підготовці процесуальних документів слід забезпечувати їх повноту та обгрунтованість, з посиланням на норми матеріального та процесуального права, яким регулюються спірні правовідносини.

Відповідно, суд вважає, що позивачем, яким є заступник прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Антонюк Д.О. не надано суду достатніх підстав та належно допустимих доказів стверджувати про відсутність відповідних повноважень у органу, уповноваженого державою (що здійснює відповідні функції у спірних відносинах), а саме Держсільгоспінспекції, чи доказів неможливості виконання ним своїх функцій та/або відсутності повноважень для звернення до суду.

Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України 18.09.2015 № 14 Про Довідку щодо вивчення та узагальнення практики застосування положень Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України "Про прокуратуру" щодо участі прокурора та органів прокуратури в адміністративному судочинстві визначено, що під час розгляду справи по суті суд обов'язково повинен перевіряти наявність факту порушення інтересів держави. Така ж правова позиція підтримана законодавцем у Законі про прокуратуру від 14.10.2014.

Підсумовуючи вищевикладене, суд, в частині неналежності позивача в даній справі, наголошує на тому, що заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Д. Антонюк, як позивач по справі, зобов язаний був в дотримання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру звернутися до Державної інспекціі сільського господарства України , (центрального органу, чи відповідних структурних підрозділів), з повідомленням про представництво даного органу в Кагарлицькому районному суді по даній справі, що ним зроблено не було, а тому, на думку суду, позивач, - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Д. Антонюк не обґрунтував підстав для представництва по даній цивільній справі, що є підставою для відмови в задоволення позову.

Окрім того, суд наголошує на тій обставині, що представником позивача в судовому засіданні був прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури ОСОБА_1, який не є керівником даного структурного підрозділу прокуратури, не є першим заступником, не є заступником, а тому не є особою, яка на підставі ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру має право представляти інтереси держави в цивільному процесі.

Дивним видається також та обставина, що позивач по справі, - Д. Антонюк, який є заступником Кагарлицької місцевої прокуратури, та, відповідно, повинен в силу своєї посади достеменно знати положення Закону України Про прокуратуру та норми ЦПК України, які регулюють представництво, вважає, що інтереси позивача в даному цивільному процесі може представляти будь - який прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури, причому, підставою для представництва в процесі може слугувати судова повістка з резолюцією самого прокурора Антонюка Д.

Слід зазначити, що діями заступника Кагарлицької місцевої прокуратури Д. Антонюка, які мали вираз у направленні іншого прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури, - прокурора Курінного С.О., який не має ніякого відношення до даного позову, порушено такі норми галузевого закону, - Закону України Про прокуратуру :

- ст. 4 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов язковість яких надана Верховною Радою України.

- п. 19 ч. 1 ст. 15 Закону України Про прокуратуру , згідно з яким прокурором органу прокуратури є прокурор місцевої прокуратури;

- п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 15 Закону України Про прокуратуру , згідно з якими незалежність прокурора забезпечується порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами, забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурорпа;

- ч. 2 ст. 15 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь - якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією України.

- положення ч. 1 ст. 17 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою:

- Прокурори здійснюють свої повноваження у межах, визначених законом, і підпорядковуються керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов'язаних з організаційними питаннями діяль ності прокурорів та органів прокуратури.

Адміністративне підпорядкування прокурорів не може бути підставою для обмеження або порушення незалежності прокурорів під час виконання ними сво їх повноважень.

- положення ч. 2 ст. 17 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою:

- перші заступники та заступники керівників органів прокуратури, (як в даному випадку), відповідно до розподілу обов'язків мають право видавати письмові накази адміністратив ного характеру, що є обов язковими до виконання підлеглими прокурорами відпо відного органу прокуратури.

- положення ч. 3 ст. 17 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою:

- під час здійснення повноважень, пов'язаних з реалізацією функцій прокура тури, прокурори є незалежними, самостійно приймають рішення про порядок здійснення таких повноважень, керуючись при цьому положеннями закону, а також зобов'язані виконувати лише такі вказівки прокурора вищого рівня, що були надані з дотриманням вимог цієї статті.

Прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурору нижчого рі вня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії, що безпосередньо стосуються реалізації цим прокурором функцій прокуратури, ви ключно в межах та порядку, визначених законом.

- положення ч. 4 ст. 17 Закону України Про прокуратуру , згідно з якою:

Накази адміністративного характеру, а також вказівки, що прямо стосуються реалізації прокурором функцій прокуратури, видані (віддані) в межах повноважень, визначених законом, є обов язковоими до виконання.

Підсумовуючи вищевикладене, що стосується направлення позивачем, - заступником Кагарлицького місцевого прокурора Антонюком Д.О. до суду в якості його представника іншого прокурора, який не має ніякого відношення до даного позову, - прокурора Курінного С.О., то такі дії позивача Антонюка Д.О. є грубим порушенням положень ст. 19 Конституції України, норми прямої дії, положень норм галузевого закону, - ст. 4, п. 19, ч. 1 ст. 15, п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 15, ч.ч. 1 - 4 ст. 17, ст.ст. 23 - 25 Закону України Про прокуратуру , ст.ст. 45, 46 ЦПК України, так як прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури ОСОБА_1 як прокурор, є незалежною процесуальною фігурою, підпорядковується прокурору вищого рівня, яким є позивач, - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Д. Антонюк, лише в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов язаних з організаційними питаннями діяльності прокурорів та органів прокуратури, а тому, в даному випадку в діях заступника прокурора Д.Антонюка вбачається перевищення своїх владних повноважень, які передбачені ст. 17 Закону України Про прокуратуру , та є порушенням прав та обов язків прокурора, які передбачені ст. 19 Закону України Про прокуратуру , та прямим нехтуванням положень ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру , які регулюють представництво прокурором інтересів громадянина та держави в суді.

Отже, прокурор Д. Антонюк не підтвердив суду в порядку, який передбачено ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , наявність підстав для представництва в даній цивільній справі.

Слід зазначити, що норма, яка передбачена ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру є імперативною нормою, (тобто, нормою зобов язуючого характеру в будь - якому випадку), а не диспозитивною, (тобто нормою, яка передбачає декілька або і більше варіантів здійснення дій).

Відповідно, суд вважає, що звернення в даному випадку прокурора до відповідного органу є обов язком, а не правом прокурора, та таке не виконання вимоги є грубим порушенням вимог ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Окрім того, у суду викликає сумнів щодо можливості апеляційного оскарження даного рішення позивачем з огляду на знову ж таки імперативну норму, яка передбачена ч. 3 ст. 24 Закону України Про прокуратуру.

Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України Про прокуратуру право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивіль ній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим за ступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур.

ІІри цьому прокурор повинен надати суду письмову згоду законного представ ника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інте реси відповідної особи, або органу державної влади, органу місцевого самовряду вання чи іншого суб'єкта владних повноважень на здійснення ним представництва.

Проте, суд в даному випадку не обмежує права позивача на подання апеляційної скарги, а лише наголошує на нормах галузевого права позивача, - Закону України Про прокуратуру , яка регулює порядок апеляційного оскарження рішення суду, у випадку, якщо позивачем є прокурор.

Що стосується суті позову, то суд спростовує позицію позивача структурно, окремо по кожному питанню, порушеному позивачем, та на підставі якого, на думку позивача, слід задовольнити позов, використовуючи при цьому наступні норми матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_4 звернувся до ГУ Держземагентства у Київській області із заявами (клопотаннями) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для створення та ведення фермерського господарства. До зклопотань додав письмове обґрунтування необхідності відведення земельних ділянок, документи, що підтверджували здобуту освіту та досвід роботи у сільському господарстві.

Наказом ГУ Держземагенства України у Київській області від 25.12.2013 року № КИ/3222288800:02:318/00011469 надано дозвіл відповідачу ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 25,0000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 19.02.2014 р. № КИ/3222288800:02:318/00013826 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку площею 13,1315 га (кад. номер 3222289000:02:318:0020) строком на 21 рік.

29.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер НОМЕР_4, площею 13,1315 га.

01.09.2014 року між відповідачем ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено договір суборенди Ч-ФГ2 від 01.09.2014 року на цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 26.12.2014 р.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 24.02.2014 р. № КИ/3222288800:02:318/00013827 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку 11,8685 га (кад. номер НОМЕР_5) строком на 21 рік.

29.08.2014 р Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер 3222288800:02:318:0013, площею 11,8685 га.

01.09.2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено Договір суборенди Ч-ФГ1 від 01.09.2014 на цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05.12.2014 р.

Наказом ГУ Держземагенства України у Київській області від 25.12.2013 року № КИ/3222283200:04:302/00011472 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Демівщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 9,8000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 19.02.2014 р. № КИ/3222283200:04:302/00013471 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку площею 9,8000 га (кад. номер НОМЕР_6) строком на 21 рік.

29.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6, площею 9,8000 га.

02.09.2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено договір суборенди Д-ФГ від 02.09.2014 року на цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05.12.2014 р.

Наказом ГУ Держземагенства України у Київській області від 25.12.2013 року № КИ/3222285200:04:306/00011468 та від 25.12.2013 року № КИ/3222285200:04:303/00011470 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Ліщинської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 6,0000 га та 26,8000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 19.02.2014 р. № КИ/3222285200:04:306/00013473 та від 19.02.2014 р. № КИ/3222285200:04:303/00013472 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельні ділянки площею 26,5865 га та 6,0000 га (кад. номер НОМЕР_8 та НОМЕР_7) строком на 21 рік.

15.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер НОМЕР_8, площею 26,5865 га.

01.09.2014 року між ОСОБА_17 та ПрАТ Агрофорт було укладено Договір суборенди Л-ФГ2 від 01.09.2014 року на цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 06.11.2014 р.

29.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер НОМЕР_7, площею 6,0000 га.

01.09.2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено Договір суборенди Л-ФГ1 від 01.09.2014 року на цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05.12.2014 р.

Наказом ГУ Держземагенства України у Київській області від 25.12.2013 року № КИ/3222289000:03:320/00011473 та 25.12.2013 року № КИ/3222289000:03:301/00011474 та від 25.12.2013 року № КИ/НОМЕР_12/00011471 надано дозвіл ОСОБА_4 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Шпендівської сільської ради Кагарлицького району Київської області орієнтовним розміром 10,0000 га, 11,5000 га, та 13,8000 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 19.02.2014 р. № КИ/3222289000:03:304/00013474 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку площею 8,4758 га (кад. номер НОМЕР_9) строком на 21 рік.

29.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер НОМЕР_9, площею 8,4758 га.,

02.09.2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено Договір суборенди Ш-ФГ3 цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05.12.2014 р.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 19.02.2014 р. № КИ/3222289000:02:320/00013475 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку площею 10,4879 га (кад. номер НОМЕР_10 строком на 21 рік.

29.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер 322228900:02:320:0001, площею 10,4879 га.

02.09.2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено Договір суборенди Ш-ФГ2 цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05.12.2014 р.

Наказом Головного управління Держземагенства у Київській області від 19.02.2014 р. № КИ/3222289000:03:301/00013470 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_4 та надано в оренду земельну ділянку площею 9,6170 га (кад. номер НОМЕР_11) строком на 21 рік.

29.08.2014 р. Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області було зареєстроване право оренди за договором оренди б/н від 07.07.2014 року на земельну ділянку кад. номер НОМЕР_11, площею 9,6170 га

02.09.2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ Агрофорт було укладено Договір суборенди Ш-ФГ1 цю ж земельну ділянку, право суборенди було зареєстроване Реєстраційною службою Кагарлицького районного управління юстиції Київської області 05.12.2014 р.

Застосування до вищевказаних фактичних обставин справи норм матеріального та процесуального права.

Отже, що стосується надання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства єдиним масивом, то суд зазначає наступне

Спростовуючи дану позицію Позивача, та враховуючи вимоги ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство , суд вважає, що відповідач по справі, - Головне Управління Держземагенства не мало законних підстав для відмови в задоволенні клопотань ОСОБА_4 про надання дозволу на розробку проектів відведення, виключний перелік яких міститься в ч. 3 ст. 123 ЗК України.

Так, згідно ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що даними нормативно - правовими актами не визначена як підстава для відмови у наданні згоди на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки, розташування земельних ділянок в різних масивах.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_4 на виконання норм чинного законодавства, були подані клопотання до Головного Управління Держземагенства у Київській області. Окрім того, до зазначених клопотань також було додано документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Згідно положень ст.7 Закону України Про фермерське господарство земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, єлєктро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Проте, слід зазначити, що виходячи з позиції даної статті стосовно визначення в ньому словосполучення єдиний масив - законодавець чітко не встановив, що мається на увазі під даним словосполученням.

Враховуючи відсутність орфографічного знаку коми після словосполучення єдиний масив не зрозуміло, з чим законодавець поєднує такий масив: з земельними ділянками, чи з земельними ділянками та з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Також даний Закон, як і інші нормативно-правові акти, не містять застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельних ділянок, які можуть бути надані громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок, що свідчить про надуманість твердження Позивача, - заступника прокурора Антонюка Д.О. про порушення Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області вимог чинного законодавства при наданні відповідних наказів на розробку проектів відведення землі, наказів про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок в оренду.

Суд зазначає, що зі змісту та логічної оцінки смислового викладу правової норми, викладеній у ст. 7 Закону України Про фермерське господарство стає цілком зрозумілим, що право фермерського господарства на використання земельних ділянок для провадження підприємницької діяльності не обмежено можливістю використання лише однієї земельної ділянки, або кількох земельних ділянок, але в межах єдиного масиву.

Крім того, Верховний Суд України у своїй постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15, коментуючи позицію судів у даній справі зазначив, що суд, застосовуючи зазначену норму (про надання земельних ділянок єдиним масивом), дійшов висновку, шо надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, якщо орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства. Верховний Суд України не спростував таку позицію судів щодо оцінки поняття єдиним масивом , а лише вказав на відсутність обгрунтування ними факту розміщення земельних ділянок в різних місцях.

З урахуванням змісту мотивів, що наведені Позивачем в позовній заяві, по всій Україні безпідставно було передано в оренду земельні ділянки з підстав порушення вимог, викладених у статті 7 зазначеного закону, а тому скасувати наказів Держземагенства та відповідних райдержадміністрацій (які розпоряджались землями за межами населеного пункту до внесення відповідних змін у законодавство), можна буде доводячи відсутністю на орендованих площах водних джерел, лісових угідь, наближених шляхів та іншої інженерної інфраструктури.

На думку суду не обгрунтованим також є твердження позивача, шо перебування земельних ділянок не в єдиному масиві та на значній відстані одна від одної призводить до нераціонального використання земельних угідь.

Зазначене твердження додано до позовної заяви Позивачем безпідставно, оскільки не підтверджено жодними економічними та іншими розрахунками, керуючись тільки картографічними матеріалами.

В ДСТ 26640-85 Землі. Терміни та визначення , визначено, що раціональне використання земель, - це забезпечення всіма землекористувачами в процесі виробництва максимального ефекту при здійсненні мети землекористування з урахуванням охорони земель та оптимальної взаємодії з природними факторами.

Раціональне використання землі - обов'язкова екологічна вимога при використанні цього природного ресурсу, адже базовий законодавчий акт (Закон України Про охорону навколишнього природного середовища ) у сфері екології прямо зазначає, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій.

Вимога раціональності використання землі відображена і в Земельному кодексі України, стаття 5 якого визначає забезпечення раціонального використання та охорони земель принципом земельного законодавства.

Проте, ані Закон України Про охорону навколишнього природного середовища , ані Земельний кодекс України та й інші нормативно-правові акти в сфері земельних відносин, не пов'язують визначення раціонального використання землі з перебуванням земельних ділянок в єдиному масиві чи різному розташуванні.

Отже, відповідно до ст. 1 Закону України Про фермерське господарство , фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Отже, вказана норма Закону передбачає, що фермерське господарство - це форма підприємницької діяльності громадян, які використовують для отримання прибутку земельні ділянки, надані їм для ведення фермерського господарства, без обмежень щодо знаходження всієї кількості таких земельних ділянок в єдиному масиві.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону України Про фермерське господарство , земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Таким чином, позивачем не враховано ту обставину, що надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, коли орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину для ведення фермерського господарства земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель. Таку позицію щодо тлумачення поняття земельних ділянок єдиним масивом за ст. 7 Закону України Про фермерське господарство підтримано Верховним Судом України у постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-2902цс15.

Зі змісту клопотань ОСОБА_4 до Головного управління Держземагенства в Київський області вбачається, що він просив поза межами населених пунктів на адміністративніих територіях Ліщинської, Демівщинської, Шпендівської, Черняхівської сільських рад Кагарлицького району Київської області надати йому дозвіл на виготовлення технічної документації (розроблення проекту землеустрою) щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства. При цьому у заяві було зазначено конкретний розмір земельної ділянки та їх місце розташуванням, до заяви додано належний пакет документів в контексті вимог визначених ст. 7 Закону України Про фермерське господарство (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд вважає необгрунnованим та недоведеним висновок позивача стосовно залежності між розташуванням земельних ділянок не в єдиних масивах та їх нераціональним використанням, оскільки картографічних матеріалів, наданих позивачем на розгляд суду, не достатньо для встановлення факту нераціонального використовуються земельних ділянок. Тому такі доводи сприймаються судом критично. Крім того, позивачем не вказано критеріїв для оцінки раціонального використання відповідачем ОСОБА_4 земельних ділянок та їх правового обгрунтування.

Щодо укладення ОСОБА_4 договорів суборенди з ПрАТ Агрофорт .

Відповідно до положень абз. абз. 1 і 2 статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 статті 15 Закону України Про оренду землі від 06.10.1998 № 161-XIV (в редакції чинній на момент укладення та реєстрації договорів оренди) передбачені істотні умови договору оренди землі, якими є:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); - - строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Вказаним Законом України законодавцем визначено підстави визнання недійсності договорів оренди.

Однак, суд зазначає, що жодної з вищепереліченої істотної умови договору оренди, відсутність якої в договорах оренди землі могло б стати підставою для визнання договору недійсним, - Позивач не зазначив.

Стосовно питання визнання недійсними договорів оренди землі існує правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року по справі №6-78цс13.

У даній постанові ВС України зазначив, що касаційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходив з того, що оспорювані договори оренди земельних ділянок є недійсними в силу статті 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки вони укладені без дотримання вимог цієї норми.

При цьому касаційним судом залишено без уваги вимогу ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ГК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, і не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачів у зв'язку з відсутністю в договорах оренди зазначених умов, їх сутгєвості, а також судом не встановлено, в чому саме полягає порушення законних прав позивачів.

Згідно ст.. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно, власником земель, відносно яких були укладені та зареєстровані в установленому порядку 8 договір оренди землі та суборенди, дійсність яких оспорюється, є Держава.

У відповідності до абз. абз. 1, 3 ст.23 Закону України Про Прокуратуру представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

На підтвердження Факту відсутності порушень прав держави, як власника спірних земель, ОСОБА_4, як землекористувачем сплачено у 2014 році та у 2015 ропі орендну плату за використання даних земельних ділянок, цей Факт також не заперечується і не спростовується Позивачем.

Згідно зі Законом України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Аналогічне поняття оренди земельної ділянки розкриває ст. 93 Земельного Кодексу України.

З врахуванням норм діючого законодавства, суборенда - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, яка вже перебуває в оренді, необхідною суборендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній Формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, коли сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Відповідно до ст. 8 Закону України Про оренду землі , орендована земельна ділянка або її частю може передаватися орендарем у суборенду, якщо це передбачено договором оренди. Істотними умовами суборенди, які мають важливе значення під час укладення договору про суборенду земельної ділянки є наступні:

- умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому;

- строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі;

- договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації;

- передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється;

- орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди, або за письмовою згодою орендодавця;

- плата за суборенду земельних ділянок державної і комунальної власності не може перевищувати орендної плати.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вказаним законом визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема і право оренди земельної ділянки.

15.08.2014 року та 29.08.2014 року на підставі поданих документів Реєстраційною службою Кагарлицького РУЮ було здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, що посвідчується відповідними витягами.

Керуючись чинним законодавством ПрАТ Агрофорт уклало договори суборенди з ОСОБА_4 з врахуванням всіх істотних умов щодо укладення таких договорів.

Право суборенди було зареєстровано з 06.11.2014 року по 26.12.2014 року у відповідності до діючого та той час законодавства.

По вищевказаним договорам ПрАТ Агрофорт було проведено повний розрахунок по сплаті суборендної плати за попередні періоди ( 2014 р. - 37 295,34 грн., 2015 р. - 118 304,46 грн.), що підтверджено відповідними копіями касових ордерів, відповідно, відсутні підстави для скасування наказів Головного Управління Держземагенства України та визнання недійсними договорів оренди та суборенди.

Товариство, враховуючи вимоги діючого законодавства у сфері землекористування, обробляє зазначені земельні ділянки та відповідно вирощує на зазначених площах сільськогосподарську продукцію, що підтверджується копіями форми державного статистичного спостереження N 37-сг "Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт на " " 200 року" (місячна).

Землекористування здійснюється на основі впровадження світового передового досвіду та технологій по вирощуванню продукції рослинництва.

Також довідкою № 1/23-00 від 04.01.2016 року, виданою Кагарлицьким відділенням Миронівської ОДПІ підтверджено факт відсутності станом на 01.01.2016 року заборгованості із сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що тим самим підтверджує відсутність зобов'язань перед Державою стосовно сплати відповідних коштів.

Про відсутність скарг та зауважень збоку громади сіл, де розташовані земельні ділянки, право оренди по яких оспорюється Позивачем, свідчать відповідні довідки Черняхівської, Шпендівської, Демівщинської та Ліщинської сільських рад.

Із змісту відповідних довідок слідує, що стосовно господарської діяльності товариства, сплати орендної (суборендної) плати та податків, зборів та обов'язкових платежів скарг та нарікань не надходило. Орендна (суборендна) плата сплачується вчасно та в повному обсязі.

Також, договори відповідають вимогам ст. 203 ЦК України, щодо якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасник, правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, прокурором Антонюком Д.О., як представником Держави у позовній заяві - не наголошено, та не обгрунтовано в чому Головним Управлінням Держземагенства у Київській області, що видало відповідні накази щодо відповідача ОСОБА_4, що уклав договори оренди та суборенди, право оренди та суборенди по яких зареєстровано, а також ПрАТ Агрофорт - що використовує ці земельні ділянки на підставі укладених договорів суборенди та реєстрації відповідного права, було порушено права та законні інтереси Держави.

Крім того, суд вважає, що подання позову Позивачем порушеє законне право відповідача без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, як то передбачено ст. 19 Господарського кодексу України і саме держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Водночас, ч. 5. ст. 19 Господарського кодексу України передбачено, що незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду, - забороняються.

Отже, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Вказаним законом визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема і право оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом враховано відсутність обмеження законом права фізичної особи, яка отримала в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, на їх передачі в суборенду.

За матеріалами справи право суборенди було зареєстровано з 06.11.2014 року по 26.12.2014 року.

Також, за вказаними договорами орендарем ОСОБА_4 та суборендарем ПрАТ Агрофорт було проведено повний розрахунок по сплаті орендної (суборендної) плати за попередні періоди, що підтверджено відповідними касовими ордерами та квитанціями банку.

Зі змісту довідок Черняхівської (Вих. № 142/02-21 від 11.05.2016 р. ), Шпендівської (Вих. № 02-23/103 від 10.05.2016 р.), Демівщинської (Вих. № 02-31-165 від 10.05.2016 р.) та Ліщинської (Вих. № 185/02-42 від 11.05.2016 р.) сільських рад слідує про відсутність скарг стосовно провадження відповідачем ПрАТ Агрофорт господарської діяльності на земельних ділянках на підставі оспорюваних договорів суборенди.

Орендна (суборендна) плата сплачується відповідачем ПрАТ Агрофорт вчасно та в повному обсязі.

Про відсутність у відповідача ПрАТ Агрофорт невиконаних зобов'язань перед державою станом на 01.01.2016 р. свідчить довідка № 1/23-00 від 04.01.2016 року, видана Кагарлицьким відділенням Миронівської ОДПІ.

Факт використання земельних ділянок ПрАТ Агрофорт для вирощування сільськогосподарської продукції, підтверджується копіями форми державного статистичного спостереження N 37-сг "Сівба та збирання врожаю сільськогосподарських культур, проведення інших польових робіт .

Судом також враховує, що згідно ч. 1 ст. 24 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Суд приймає доводи та обгрунтування представника відповідача ОСОБА_4, - адвоката Клапчука Ф.П., що надання ним земельних ділянок в суборенду відповідачу ПрАТ Агрофорт є одним із способів покриття витрат та отримання доходів орендарем землі і способом ведення ним підприємницької діяльності, оскільки за матеріалами справи суборенда як і оренда землі за оспорюваними договорами носить оплатний характер.

Суд звертає увагу, що згідно ст. 1 Закону України Про оренду землі орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Судом також враховано посилання представника відповідача ОСОБА_4, - адвоката Клапчука Ф.П. на сучасну економічну ситуацію в державі, що стало перешкодою для нього на даному етапі господарювання для активного ведення фермерського господарства.

Окремо в даному випадку суд наголошує на тій обставині, що відповідно до ст. 32 Закону України Про фермерське господарство на державу, як гаранта, покладається дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства. Забороняється незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб.

Щодо реєстрації ФГ Зерновий Лан та ПрАТ Агрофорт за однією адресою.

Позивачем в позовній заяві, вказано про наявність створеного ОСОБА_4 фермерського господарства - Зерновий Лан , - дана обставина приймається та ніким не оспорюється, так як відповідає вимогам ч.І ст. 8 Закону України Про фермерське господарство , у відповідності до якої після одержання засновником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації, фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Суд при вирішенні питання врахував, що норма спеціального закону - ЗУ Про фермерське господарство прямо вказує на право фермерського господарства та його членів відповідно до закону передавати земельні ділянки в оренду (ч. 1 ст. 14), вступати в договірні відносини з будь-якими юридичними (в т.ч. з ПрАТ Агрофорт ) або фізичними особами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 24).

Обмеження права фізичної особи, яка отримала в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, щодо їх передачі в суборенду законом не встановлено.

Згідно ч. 1 ст. 24 ЗУ Про фермерське господарство фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством (в т.ч. і за рахунок надання земельних ділянок в суборенду ), а, як відомо, суборенда, як і оренда земельних ділянок в нашому випадку, враховуючи матеріали справи, носить оплатний характер. Тобто надання земельних ділянок в суборенду є одним із способів покриття витрат та отримання доходів їх Орендарем.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК).

Дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до ЄДР, як правило, на підставі документів, що подаються для проведення її державної реєстрації або державної реєстрації змін до установчих документів.

Юридична особа самостійно зазначає в установчому документі адресу свого місцезнаходження, і жоден орган не має права якимось чином впливати на такі дані. Так, Підприємство може змінювати свою юридичну адресу хоч щодня, і єдиною підставою для державної реєстрації нової адреси будуть подані держреєстратору документи за переліком, передбаченим відповідним законом.

Однак, між ФГ Зерновий Лан та ФОП ОСОБА_10 було укладено договір оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, що і в подальшому і визначило місцезнаходження юридичної особи.

Позивач, - прокурор Кагарлицької місцевої прокуратури Котелевець Д.О. в мотивувальній частині позовної заяви наполягає на тій обставині, що реєстрація ФГ Зерновий Лан та ПрАТ Агрофорт , є підставою стверджувати, що земельні ділянки, які отримані ОСОБА_4 в оренду брались без мети здійснення фермерського господарства.

Проте, до такої позиції позивача суд відноситься критично з огляду на те, що жодним нормативно-правовим актом не заборонено реєструвати за однією і тією ж юридичною адресою декілька підприємств, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови у реєстрації юридичної особи та внесення відповідних змін до установчих документах міститься у Законі України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

Відповідно, в законі немає такої підстави для відмови, як перебування за обраною адресою інших юридичних осіб, скільки б їх не було там зареєстровано.

Таким чином посилання Позивача стосовно реєстрації ФГ Зерновий лан та ПрАТ Агрофорт за однаковою адресою не несе жодного правового обґрунтування, та не є підставою для скасування відповідних наказів Головного Управління Держземагенства України в Київській області, а тим більше визнання недійсними договорів оренди та суборенди.

Щодо перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт .

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної прані.

Причому, людина може обрати той чи інший вид діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за трудовим договором (контрактом) або ж самостійно забезпечити себе роботою як підприємець, фермер, член кооперативу, займатись індивідуальною трудовою діяльністю.

Право громадян на працю закріплено також Кодексом Законів про працю України, зокрема, положенням ст. 2 вищезгаданого кодексу передбачено, що право кожного на одержання роботи забезпечується державою: з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Так дійсно, відповідно до наказу № 32-к від 04.03.2013 року ОСОБА_4 був прийнятий в товариство на посаду агронома з насінництва.

Наказом № 121-к від 08.07.2014 року ОСОБА_4 було переведено на посаду старшого агронома.

В подальшому наказом № 25-к від 29.02.2016 року згідно поданої заяви від 15.02.2016 року його було звільнено з займаної посади за власним бажанням з виплатою компенсації за 6 календарних днів невикористаної щорічної відпустки (копії наказів додаються- Додатки 1 - 3).

Зі своєї сторони ПрАТ Агрофорт , як роботодавцем ОСОБА_4, в повній мірі дотримано вимоги законодавство про працю, а ствердження Позивача, щодо перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з товариством нівелює право фізичної особи на працю, що визначене Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Звертають увагу суду на те, що зазначене право перебуває під захистом держави, представником якої в даному випадку є Позивач.

Також перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт не має жодного стосунку до наказів Головного управління Держземагенства України в Київській області щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та затвердження зазначеної технічної документації, а отже не може слугувати підставою для їх скасування та визнання недійсними договорів оренди та суборенди.

Отже, факт перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт не є перешкодою у реалізації ним свого законного права на створення та ведення фермерського господарства, і правові норми, які б обмежували таке його право в даному випадку відсутні.

Щодо представництва інтересів ОСОБА_4 ОСОБА_3

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України) (далі - Кодекс). Відповідно до частини першої та абзацу першого і другого частини третьої статті 202 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Статтею 244 Цивільного Кодексу передбачено, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно із статтею 245 Кодексу, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, форма довіреності може бути звичайною письмовою або письмовою нотаріальною. Нотаріально посвідчена довіреність вимагається на вчинення правочину, який потребує нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом або домовленістю сторін.

Нотаріуси посвідчують довіреності, складені від імені фізичної особи або юридичної особи, на ім'я однієї або кількох осіб з чітко визначеними юридичними діями, які належить учинити представникові.

Посвідчені нотаріусами довіреності, а також довіреності, видані в порядку передоручення, припинення їх дії, підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі довіреностей у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр довіреностей.

У тексті довіреності мають бути зазначені місце і дата її складання (підписання), прізвища, імена, по батькові (повне найменування юридичної особи), місце проживання (місцезнаходження юридичної особи) представника і особи, яку представляють, а в необхідних випадках і посаду, яку вони займають. У довіреностях на ім'я адвокатів зазначаються їх статус та членство в адвокатському об'єднанні (якщо адвокат є членом адвокатського об'єднання).

Слід вказати, що чинними законодавчими актами України не передбачено вимоги зазначати у довіреності паспортні дані довірителя та повіреної особи.

Статтею 247 Цивільного Кодексу встановлено, що строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності, смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Таким чином, довіреність, як односторонній правочин, припиняє свою дію, а документ (довіреність) втрачає свою юридичну силу.

Щодо особи представника, то відповідно до положень Цивільного кодексу України представником може бути особа, яка досягла 18 років, має повну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження. Перелік документів, що посвідчують повноваження представника, передбачений статтею 42 ЦПК. При цьому закон не передбачає вимог щодо юридичної освіти або досвіду правозахисної діяльності у представника.

З врахуванням вищевикладеного, ОСОБА_4 скористався своїм правом, шо визначене чинним законодавством України, на представництво своїх інтересів та вільно обрав особу, яка представлятиме його інтереси у майбутньому. Перебування зазначеного представника ОСОБА_3. у трудових відносинах з ПрАТ Агрофорт не є підставою для визнання зазначеної довіреності нікчемною, а отже і всіх наступних дій та документів, шо були отримані на ім'я ОСОБА_4

А отже, посилання Позивача, на перебування у трудових відносинах ОСОБА_3, та одночасно здійснення нею представницьких функцій за нотаріально посвідченою довіреністю, не може бути підставою для скасування наказів Головного Управління Держземагенства України в Київській області, та визнання недійсними договорів оренди і суборенди земельних ділянок.

Щодо відсутності у ФГ Зерновий Лан сільськогосподарської техніки для обробітку грунту.

Підпунктом 4.1. пункту 4 Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 № 770 Про затвердження Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі передбачається вичерпний перелік функціоналу даного органу відповідно до покладених на неї завдань.

Підпунктом е підпункту 4.1. пункту 4 даного Наказу передбачено перелік функціональних обов'язків в частині експлуатації та технічного стану машин, зокрема, Держсільськогоспінспекція у Київській області в даній частині здійснює державний нагляд (контроль) за;

- дотриманням вимог законодавства акредитованими суб'єктами господарювання, які проводять перевірку технічного стану та ідентифікацію машин;

- дотриманням законодавства з охорони праці, навколишнього середовища при експлуатації і технологічному обслуговуванні технічних засобів для агропромислового комплексу;

- виконанням законодавства у сфері захисту прав споживачів на придбану чи відремонтовану сільськогосподарську техніку та комплектуючі вузли й агрегати до неї;

- дотриманням правил технічного та сервісного обслуговування машин;

- технічним станом і експлуатацією машин, які підлягають перевірці на підтвердження відповідності вимогам законодавства.

У відповідності до п. 1 Положення Про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ , затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. N 341 Державна автомобільна інспекція (Державтоінспекція) є головним органом, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, що входить до системи органів Міністерства внутрішніх справ України.

Підпунктом 37 пункту 4 даного Положення передбачено: Державтоінспекція відповідно до покладених на неї завдань веде автоматизований облік, накопичення, оброблення та використання даних про транспортні засоби, що підлягають державній реєстрації органами Державтоінспекції, в тому числі відповідних даних про митне оформлення та нотаріальне посвідчення угод щодо них, інформації правоохоронних органів про перебування транспортних засобів у розшуку, під арештом тощо, а також даних, що надходять до органів МВС в рамках міжнародного співробітництва у сфері боротьби із злочинністю.

Виходячи з аналізу вищевказаних нормативно-правових актів одним із державних органів, уповноважених надавати інформацію про наявність у власності транспортних засобів, в тому числі сільськогосподарської техніки є відповідний структурнийпідрозділ Державтоінспекції при МВС України.

Державна сільськогосподарська інспекція у Київській області в силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, та Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011 № 770 Про затвердження Положення про державну інспекцію сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - позбавлена повноваження надавати інформацію про наявність - відсутність у власності сільськогосподарської техніки.

Також, відповідно до документів, що містяться у товаристві, між ПрАТ Агрофорт та ОСОБА_4 07.01.2013 року було укладено договір оренди сільськогосподарської техніки. Відповідно до умов зазначеного договору в оренду було передано наступну техніку:

- комбайн JOHN DEERE-9500, 1996 p.в., д.н.з. НОМЕР_1, 1 шт., вартість 735 000,00 грн.;

- трактор МТЗ - 82, 2006 p.в., д.н.з. НОМЕР_2, 1шт., вартість 69 916,67 грн.;

- трактор МТЗ 82,2006 p., д.н.з. НОМЕР_3, 1шт., вартість 69 916,67 грн.;

- розкидач мінеральних добрив ZA-M 1001, 2012 p.в., 1 шт., вартість 45 475,00 грн.;

- сівалка Турбо Джет 8, 2011 р.в., 1 шт., вартість 50 000,00 грн.;

- борона БГН6, 2006 p.в., 1 шт., вартість 55833,33 грн.

Відповідно, судом з матеріалів справи встановлено той факт, що на момент подання клопотання, оформлення відповідних наказів та укладення договорів оренди у ОСОБА_4 перебувала у користуванні сільськогосподарська техніка, що дозволяла проводити повний спектр сільсько - господарських робіт на орендованих земельних ділянках.

Таким чином, довідка Сільськогосподарської інспекції у Київській області про відсутність сільськогосподарської техніки для обробітку такої великої кількості землі не є допустимим доказом в контексті ст. 29 ЦПК України, який обгрунтовує відсутність техніки у ОСОБА_4

Разом з тим, Закон України Про Фермерське господарство взагалі не містить такої вимоги для надання дозволу на розробку проекту відведення земельних ділянок для ведення Фермерського господарства як наявність сільськогосподарської техніки.

Щодо визнання наказів Головного управління Держземагентсва у Київській області, з підстав викладених у позовній заяві.

Статтею 7 Закону України Про фермерське господарство зазначено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Така Постанова КМУ України № 584 була прийнята тільки 12.03.2015 року, таким чином на момент подання ОСОБА_4 клопотань та видачі Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області оспорюваних наказів, чітко закріпленого на законодавчому рівні переліку документів не було.

Однак, до клопотань ОСОБА_4 були долучені документи, що підтверджують здобуту вищу освіту в Білоцерківському національному аграрному університеті за спеціальністю Агрономія та досвід роботи у сільскому господарстві за здоботую кваліфікацією згідно трудової книжки починаючи з листопада 2010 року та відповідні обґрунтування .

Суд звертає увагу на ту обставину, що жодним нормативно-правовим актом не затверджено зразок клопотання та обгрунтування, тобто кожний громадянин, що має відповідний досвід роботи у сільському господарстві, має право звернутись з відповідним клопотанням та обгрунтуванням, в довільній Формі викласти своє бажання отримати в певному місці земельні ділянки, додати копії документів, що посвідчують наявність відповідної освіти або досвід роботи в сільському господарстві та сподіватись, з урахуванням дотримання всіх зазначених норм, на позитивне рішення щодо отримання дозволу на розробку землевпорядної документації.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється, погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06.09.2012 №5245-VІ, який набрав чинності 01.01.2013, внесені зміни до статті 122 Земельного кодексу України в частині повноважень щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Зокрема, пунктом 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Повноваження Головного управління Держземагентства в області викладені у відповідному положенні, затвердженому наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.05.2012 № 258.

Наказом Держземагентства України від 28.02.2013 №72 "Про деякі питання реалізації повноважень з питань передачі земель сільськогосподарського призначення державної власності для всіх потреб" доведено до відома головних управлінь Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі і рекомендовано для використання в роботі Методичні рекомендації щодо порядку реалізації головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі, повноважень з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування (на без конкурентних засадах) для всіх потреб (надалі Методичні рекомендації).

П. 1.2. Методичних рекомендацій визначено, що рішення територіальних органів про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою чи про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування рекомендується приймати у вигляді наказу. Наказ рекомендується приймати по кожній земельній ділянці окремо. Заявнику рекомендується надавати завірену належним чином копію наказу.

Пп. 1.4., 1.5, 1.10 Методичних рекомендацій передбачено здійснювати реєстрацію головними управліннями Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі наказу в єдиному програмному забезпеченні з присвоєнням реєстраційного номера та в окремому журналі реєстрації наказів по розпорядженню землями сільськогосподарського призначення державної власності. Наказ рекомендується приймати у термін, що не перевищує строків, встановлених ст. 123 Земельного кодексу України.

Методичними рекомендаціями передбачено, що при надходженні до територіального органу клопотання громадянина, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності відповідному територіальному органу безпосередньо в момент звернення необхідно здійснити реєстрацію такого клопотання у відповідності до вимог Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1242,а також вносити відомості про реєстрацію клопотання (дату реєстрації та вхідний номер) до програмного забезпечення.

Після реєстрації клопотання відповідний територіальний орган зобов'язаний у строк, що не перевищує двадцяти днів, перевірити:

- наявність викопіювання з кадастрової карти (плану) або інших графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки)частина друга статті 123 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності, частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- чи має право особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, набувати права постійного користування земельною ділянкою (у разі передачі земельної ділянки у постійне користування), стаття 92 Земельного кодексу України);

- чи підлягає продажу земельна ділянка (право на неї) на конкурентних засадах (земельних торгах) (у разі надання земельної ділянки в оренду), стаття 134 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко- економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (у разі розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки),частина третя статті 123 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб),частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- чи не порушуватиме бажане місце розташування земельної ділянки вимог раціональної організації території (шляхом створення черезсмужжя) та компактності землекористування, частина друга статті 29 Земельного кодексу України);

- наявність нормативної грошової оцінки земель.

П. 2.4.,2.6 Методичних рекомендацій передбачено, що у разі дотримання вимог, зазначених у пункті 2.2 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, рекомендується готувати за допомогою програмного забезпечення проект наказу про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою. А при недотриманні однієї із вимог, зазначених у пункті 2.2 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, рекомендується інформувати заявника про відмову у наданні відповідного дозволу із зазначенням конкретних причин відмови.

Здійснення реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права держави проводиться на підставі Закону України "Про Державний земельний кадастр", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року N 1141. Про належним чином проведену реєстрацію земельних ділянок свідчать відповідні копії витягів Державного земельного кадастру (копії додаються - Додатки 33-40).

Таким чином,, п.4.5. Методичних рекомендацій передбачено чіткі підстави відмови у наданні земельної ділянки, а саме наявність зауважень до матеріалів, зазначених у пунктах 4.1 та 2.5 цих Методичних рекомендацій.

Також цими ж Методичними рекомендаціями передбачено механізм прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування

П. 4.1. Методичних рекомендацій передбачає, що при надходженні (після державної реєстрації земельної ділянки та права власності держави на неї) до територіального органу проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) разом відповідному територіальному органу рекомендується у строк, що не перевищує п'яти днів, перевірити подану документацію на відповідність дотримання вимог чинного законодавства.

У разі відсутності зауважень до матеріалів, зазначених у пункті 4.1 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу у строк, що не перевищує чотирьох днів, рекомендується підготувати за допомогою програмного забезпечення проект наказу про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність або користування.

Територіальному органу у строк, що не перевищує п'яти днів, після підписання та реєстрації наказу з урахуванням вимог пунктів 1.3 - 1.10 цих Методичних рекомендацій, рекомендуються надіслати заявнику лист, до якого додається належним чином завірена копія наказу, у разі якщо протягом зазначених п'яти днів фізична чи юридична особа не звернулася безпосередньо.

У разі передачі земельної ділянки в оренду територіальному органу рекомендується здійснити заходи щодо організації підписання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

У разі невідповідності земельному законодавству або наявності зауважень до матеріалів, зазначених у пунктах 4.1 та 2.5 цих Методичних рекомендацій, відповідному територіальному органу протягом п'яти днів рекомендується інформувати заявника про відмову у наданні земельної ділянки із зазначенням конкретних причин відмови.

Враховуючи вищенаведене, відповідна землевпорядна документація була подана на затвердження та отримано відповідні Накази з дотриманням визначеної законодавством процедури.

А отже, позивачем, не надано і не доведено наявність порушень при виданні оспорюваних наказів Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області.

Окрім того, суд зазначає, що відповідач по справі, - Головне управління Дергеокадастру у Київській області є суб єктом владних повноважень, дії якого ( у виді видачі оспорюваних наказів) позивач вважає незаконними, та, відповідно, такими, які підлягають скасуванню.

Отже, суб єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Слід зазначити, що при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб єктів владних повноважень суд повинен перевірити, чи прийняті такі рішення органом владних повноважень:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправед ливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими не сприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досяг нення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зглядаючись на вищевказані вимоги до рішення суб єкту владних повноважень, - Говного управління Держгеокадастру (Дрежземагенства) судом під час провадження в даній цивільній справі було проведено ретельну перевірку щодо наявності порушень при здійсненні відповідачем владних функцій на основі законодавства.

Слід зазначити, що обставини, які суду необхідно встановити при з ясуванні питання щодо законності чи не законності прийнятого рішення органом владних повноважень (оспорювані накази), та які судом вказано вище, є вичерпними.

У вищевказаному переліку слід виділити ті обставини, що можуть бути підставами законності відповідних актів, діянь, що оскаржуються належними суб'єктами оскарження, а саме: чи спирається правовий акт на закон, прийнятий особою, яка має відповідні для цього повноваження; з вико ристанням законних повноважень з тією метою, відповідно до якої це повноваження надається; з дотриманням загального правового принципу рівності всіх перед зако ном, упереджуючи несправедливість щодо особи відповідно з урахуванням права та кої особи на участь у процесі прийняття зазначеного рішення.

До другої групи обставин, що були предметом перевірки суду, належать, відповідно, питання використання наданих повноважень обґрунтованості оскаржу ваних рішень та діянь.

До третьої групи обставин, що містяться у наведеному переліку, слід віднести такі обставини: прийняття рішень, вчинення дій органом публічної влади неупереджено, добросовісно, розсудливо, пропорційно, з дотриманням врахованого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи або осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення або діяння, своєчасно, про тягом розумного строку прийняте рішення чи вчинене діяння. Характерною для цієї групи обставин є наявність оціночних категорій та понять, які застосовуються судом в залежності від особливостей кожної справи, яка пов язана з оскарженням дії (бездіяльності) органу владних повноважень.

Отже, суд приходить до непереборного висновку, який доводами позивача не спростовані щодо того, що оспорювані накази Головного управління Держземагенства у Київській області прийняті (винесені):

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- безсторонньо (неупереджено);

- добросовісно;

- розсудливо;

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправед ливій дискримінації;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими не сприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досяг нення яких спрямоване це рішення (дія);

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає, що оспорювані накази були видані з дотриманням чинного на той час законодавства, що в свою чергу передбачає відсутність підстав для визнання зазначених наказів недійсними та їх подальшого скасування, та, відповідно, задоволення позову.

Щодо застосування правової позиції Вищого адміністративного суду України та Верховного суду України.

За результатами перегляду Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (справа № 6-2902цс15 від 03.02.2016 року) судом рекомендовано: в разі переданого на розгляд суду спору - суд повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

Метою дослідження судом вказаних обставин є необхідність пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Слід також врахувати, що остаточного рішення по даній справі ще не винесено. Позивачем застосовано посилання на відповідну постанову Верховного суду України, якою справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Положення вказаної постанови Верховного Суду України не зводяться до автоматичного визнання незаконними та скасування наказів профільного державного органу та визнання недійсними відповідних договорів оренди земельних ділянок наданих для ведення фермерського господарства.

Окрім того, згідно абз. 3 п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними )- у розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно- правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, шо сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Статтею 5 Закону України Про фермерське господарство зазначено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18- річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Стаття 8 даного Закону визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтями 3 та 4 Закону України Про фермерське господарство визначено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), а члени сім'ї та родичі можуть стати членами цього Фермерського господарства тільки після внесення змін до його Статуту, тобто після затвердження Статуту в новій редакції та реєстрації зазначених змін з врахуванням вимог, передбачених Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

Для цілей цього Закону до членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Слід зазначити, що набуття можливості стати членом фермерського господарства членами сім'ї та родичами ОСОБА_4, засновника Фермерського господарства Зерновий Лан є правом (на підставі поданих заяв), а не обов'язком, а тим більше незрозумілим є з'ясування наявності у цих родичів права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність під час подання клопотання про отримання дозволу на розроблення землевпорядної документації.

Тобто, Позивач наполягає на тому, що відсутності у громадянина, що бажає отримати в користування земельні ділянки для ведення фермерського господарства, членів сім'ї та родичів мало б стати підставою для відмови Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області у виданні відповідних наказів. Дана позиція позивача є такою, яка не заслуговує на увагу, та, відповідно, не враховується при прийнятті рішення по даній справі, з підстав порушення основоположних Конституційних прав громадянина України, яким являється ОСОБА_4

Також суд критично відноситься щодо посилання Позивача на ту обставину, що необхідно підтвердити наявність техніки для обробітку землі на момент подання клопотань.

Суд свою критичність обґрунтовує тим, що діючим законодавством не встановлено скільки, та якої саме техніки необхідно.

Відповідач ОСОБА_4 як громадянин, шо прагнув отримати земельні ділянки в користування, після отримання таких земельних ділянок, виходячи з їх обсягу та місцерозташування, має право визначатись щодо обрання тої чи іншої техніки, оскільки не відомим наперед є рішення відповідного органу (позитивне чи негативне).

Позицію, яка обрана даним судом, як судом першої інстанції, узгоджується з позицією інших судів, зокрема, судів апеляційної інстанції.

Так, згідно рішення Апеляційного суду Вінницької області, по справі №130/924/15-Ц, що набрало законної сили, за позовом заступника прокурора Вінницької області до Жмеринської районной - державної адміністрації, Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_12 про визнання недійсними розпорядження Жмеринської райдержадміністрації з подібних підстав, що викладені Позивачем у задоволенні позову заступника прокурора було відмовлено.

На підставі викладеного, суд вважає, що з огляду на обставини справи та докази на наявность у ОСОБА_4 на момент надання йому в оренду землі достатнього обсягу сільськогосподарської техніки для здійснення обробітку заявленого до отримання в оренду розміру земельних ділянок, враховуючи його досвід роботи у сільському господарстві (в т.ч. і у ПрАТ Агрофорт на посаді старшого агронома та відповідну освіту, факт створення та реєстрації ним в подальшому фермерського господарства Зерновий Лан (посвідчується витягом з ЄДР ЮО, ФО та ГФ), враховуючи його право на передання зазначених земельних ділянок в суборенду (як спосіб покриття витрат та отримання доходу), у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Позивач у своїй аргументації прагне довести, що відповідачем ОСОБА_4 отримано в оренду земельні ділянки без мети ведення фермерського господарства. Проте, позивачем не враховано того факту, що така мета повинна існувати перш за все на момент надання земельних ділянок в оренду, адже, враховуючи те, що підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, позивачу слід допускати, що така діяльність провадиться на власний розсуд підприємця і вибір рівня активності ведення такої діяльності та способів покриття ним витрат і отримання доходу є правом, а не обов'язком суб'єкта підприємницької діяльності.

Виходячи з диспозиції статті 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд вважає, що відповідачами ОСОБА_4, Головним Управлінням Держземагенства України, ПрАТ Агрофорт не було порушено норми чинного законодавства, що регулює відносини в сфері земельних відносин, (отримання земельних ділянок в аренду, видання наказів на укладання договорів аренди, укладення договорів суборенди, тощо).

Щодо представництва інтересів Держсільгоспінспекції України, як органу, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Дійсно чинним законодавством передбачено, що саме Держсільгоспінспекція є центральним органом центральної влади що відповідно до Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель .

Але з поданих Позивачем доказів не вбачається, що контролюючим органом, Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель (Держземінспекцією) чи її структурними підрозділами на місцях, чи Державною інспекцією сільського господарства України (як правонаступником), чи її структурним підрозділом на місці - Державною інспекцією сільського господарства у Київській області (вже на підставі діючого Порядку планування та здійснення контрольних заходів з питань перевірки стану дотримання суб'єктами господарювання вимог земельного законодавства , затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України за № 132 від 25.02.2013 року:

- проводилася перевірка дотримання Головним Управлінням Держземагенства України в Київській області вимог земельного законодавства при наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4 та правомірності видачі послідуючих наказів;

- такою перевіркою встановлено (не встановлено) факт надання громадянину ОСОБА_4 однієї земельної ділянки, чи багатьох земельних ділянок;

- надання земельної ділянки (земельних ділянок) єдиним масивом , чи єдиним масивом разом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури;

- правомірність (неправомірність) надання в суборенду земельних ділянок.

та, таким чином, чи було встановлено чи не встановлено факт порушення вимог ч.7. ст. 7 Закону України Про фермерське господарство та інших норм чинного законодавства у сфері земельних відносин з підстав, на які посилається Позивач, як представник Держави.

Що стосується норм процесуального права, то суд зазначає наступне:

Згідно положень ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зглядаючись на вищевказані обставини справи, ні позивачем, - заступником прокурора Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області, ні представником позивача, - Прокурором вищевказаної прокуратури ОСОБА_1 не наведено конкретно, в чому полягає порушення інтересів держави.

Згідно ст. 10 ЦПК України:

1. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконли вості.

3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про на слідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Зглядаючись на вищевказані обставини справи, суд вважає, що, враховуючи принцип змагальності сторін, стороною позивача не доведено обставини, - порушення інтересів держави в даній цивільній справі, та вважає, що, враховуючи принцип змагальності сторін, позиція відповідачів є більш переконливішою, так як ґрунтується як на нормах прямої дії, які підлягають застосуванню в будь - якому випадку, - основного Закону України, - Конституції України, так і на наромах галузевого права.

Напроти, позиція позивача має вигляд надуманого позову, який, окрім як на підозрі, на не обґрунтованих умовиводах, нічим не підтвердилася в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Знову ж таки, суд зазначає, що стороною позивача в судовому засіданні конкретно не доведено, в чому є порушення земельних відносин відповідачами, зокрема, ПАТ Агрофорт .

Окрім того, суд оцінював докази, надані сторонам на підставі положень, які містяться в Главі 5 - Докази .

Згідно ст. 57 ЦПК України:

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює на явність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речо вих доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 58 ЦПК України:

1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

2. Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

3.Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 59 ЦПК України:

1. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, вста новленого законом.

2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засо бами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилаєть ся як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується терміну припущення, що встановлені законом і мають правове значення, використовується термін презумпція .

Слід заначити, що презумпції, які встановлені нормами матеріального закону, підлягають застосуванню в цивільному процесі.

Основне їх призначення - перерозподіл обов язків з доказування. Зокрема, факти, які за законом презюмуються, тобто припускаються встановленими, потребують спростування, а не доказування.

Зглядаючись на норму, яка передбачена ч. 4 ст. 60 ЦК України, суд приходить до непереборного висновку, що докази сторони позивача (невідповідність оспорюваних наказів вимогам Закону, відсутність умислу відповідача на здійснення підприємницької діяльності у виді фермерства, заборону будь - якій фізичній особі представляти особу відповідача, - ОСОБА_4, заборона трудових відносин фізичної особи з юридичною особою при наявності укладення між ними цивільно - правових угод, - договір суборенди, тощо), ґрунтуються лише на припущеннях, які, на думку суду, повністю спростовані доказами, які надала сторона відповідача, та які судом наведені вище.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що доводи сторони позивача ґрунтуються лише на припущеннях та не можуть бути сприйняті судом, як підстави для задоволення позову, - так, сторона позивача не довела належними та допустимими засобами доказування наявність підстав для скасування оспорюваних наказів Головного Управління Держземагенства у Київській області, та, відповідно, підстав для визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок.

Далі, суд при оцінці доказів використовував положення ст. 212 ЦПК України.

Так, згідно ст. 212 ЦПК України:

1. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

2. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

3. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

4. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Слід зазначити, що внутрішнє переконання - це сформоване під час розгляду уявлення судді про те, як слід вирішити спір. Внутрішнє переконання формується на психологічному рівні, коли суддя надає перевагу одній чи другій стороні, виходячи з фабули (обстави) справи та правових позицій сторін.

На внутрішнє переконання судді впливають життєвий досвід, громадська думка, не процесуальний вплив, особисте ставлення до сторін, тому слід зробити висновок, що внутрішнє переконання суду, - це не правова категорія, яка чинним ЦПК України в силу своєї суб єктивності не врегульована, проте, така категорія, як внутрішнє переконання, також, на думку має істотне значення при прийнятті рішення по тій чи іншій справі, так як інші категорії, всебічність, повнота, об активність та безпосередність дослідження доказів є підґрунтям для формування такої категорії, як внеутрішнє переконання, та об єктивним чинником для його перевірки.

Отже, що стосується внутрішнього переконання, суд в даній справі, окрім вищевказаних обставин, зазначає, що, на думку суду, даний позов є не в достатній мірі законодавчо обґрунтованим, він, на думку суду, ґрунтується лише на припущеннях, без належного посилання на норми права.

На думку суду така ситуація склалася, перш за - все в зв язку з не повним розумінням самим позивачем, - прокурором Антонюком Д. норм галузевого права, - норм Закону України Про прокуратуру , зокрема, норм даного Закону, які безпосередньо регулюють порядок представництва прокуратурою інтересів держива (чи громадянина) в судовому засіданні, - не розуміння положень ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру .

Звісно ж не розуміння позивачем ст.ст. 23, 24 ЗУ Про прокуратуру потягнуло за собою ігнорування позивачем змін, внесених законодавцем до положень ст.ст. 45, 46 ЦПК України, які, до речі, були внесені в діючий ЦПК України, (який, на думку суду, є порівняно сталим, в порівнянні з іншими нормами процесуального права), в зв язку з прийняттям саме ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру .

Окрім того, слід зазначити, що позивач по справі, - заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, - Д. Антонюк не з явився ні разу в судові засідання по даній цивільній справі, розгляд якої тривав досить тривалий час, а тому, на думку суду, у позивача не було чинників об єктивного характеру, в зв язку з якими він не міг прибути в судові засідання.

Направлення ж в судове засідання по справі такої категорії, (на думку суду дана справа відноситься до категорії вище середнього ступеню складності), прокурора, який є ОСОБА_1, який пропрацював на посаді близько 1 року, на думку суду, дещо погіршило становище позивача в загальній картині дослідження обставин справи, та істотно вплинуло на рішення суду, зглядаючись на принципи диспозитивності та змагальності судового процесу, так як, на думку суду, особі, яка має стаж роботи близько року в системі юриспруденції, об єктивно тяжко належним чином підтримувати змагальність з особою, яка має 15 років стажу адвокатської роботи, яким є представник відповідача ОСОБА_4, - адвокат Клапчук Ф.П.

Окремо слід зазначити, що, окрім не розуміння позивачем, - заступником керівника Кагарлицької місцевої прокуратури, - Антонюком Д.О., норм ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру , та, відповідно положень ст.ст. 45, 46 ЦПК України, таке не розуміння вищевказаних норм матеріального та процесуального права виявив також керівник Кагарлицької місцевої прокуратури, - Римар М.О., який, не маючи відношення до даного спору, окрім того, що очолює регіональну прокуратуру, в якій працює позивач, написав листа на ім я головуючого судді по даній справі, (Том № 2, а.с., 61 - 65), де, на думку суду, зглядаючись на зміст вищевказаного листа, опосередковано робив вказівки судді, який розглядав справі, щодо бачення, на його думку, судового процесу, в розрізі його тривалості, та, безпосередньо, участі в судових засіданнях представника.

Суд вважає, що такі дії керівника Кагарлицької місцевої прокуратури є не припустимими, а тому керівнику Кагарлицької місцевої прокуратури Римару М.О. в рамках даного цивільного провадження було направлено листа, ( Том № 2, а.с., 74 - 88), в якому ґрунтовно роз яснено як норми матеріального права, - положення ст.ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру , так і норми процесуального права, - ст.ст. 46, 46 ЦПК України.

Що стосується достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, то суд також вважає, що такої категорії, яка впливає а процес винесення рішення, стороною позивача ні в мотивувальній частині позовної заяви, ні в судовому засіданні не доведено.

Так, суд вважає, що посилання сторони позивача на ту обставину, що у відповідача не було умислу на створення фермерського господарства, та відповідно, здійснення господарської діяльності, є голослівним, та не підтвердилося в процесі слухання справи.

Відповідно, таке суб єктивне твердження позивача в ходу слухання справи не підтвердилося, а тому не може бути враховане при винесенні законного, обґрунтованого рішення.

Далі, стороною позивача ні в мотивувальній частині позовної заяви, ні в судовому засіданні, не доведено незаконність винесених оспорюваних рішень у виді наказів, не вказано на норми права, які були порушені при винесенні оспорюваних наказів, напроти, сторона відповідача довела, на думку суду, що оспорювані накази відповідають як норм прямої дії, - основного Закону України, - Конституції України, так і нормам галузевого права, які судом перелічені вище.

Суд вважає, що при відсутності порушень діючого законодавства при винесенні оспорюваних рішень органу владних повноважень у виді наказів, підстав для їх скасування немає, а тому суд вважає, що позиція сторони позивача в даному випадку не знаходиться в межах правового поля, та має ознаки суб єктивізму, який при винесенні рішень, зглядаючись на принцип об єктивності, судом до уваги не береться.

Суд не буде оцінювати в подальшому як сумнівні докази у виді:

- перебування відповідача ОСОБА_4 у трудових правовідносинах з іншим відповідачем, - ПАТ Агрофорт ;

- представництво ОСОБА_4 представником відповідача, - ОСОБА_3, адже, зглядаючись на вимоги розумності, логічності, зрозуміло, що такі обставини взагалі не можуть бути підставами для скасування оспорюваних наказів, такі обставини лежать далеко за межами правового поля, та, на думку суду, виглядають дещо абсурдно, та, відповідно, сприймаються судом як не правова компенсація стороною відповідача відсутності належних, допустимих доказів для задоволення позову.

Окрім того, суд вважає, що подача такого не обґрунтованого позову, та, відповідно, посилання на обставини, які лежать поза правовим полем мають ознаки порушення Конституційних прав відповідача ОСОБА_4, та не правомірного втручання в господарську діяльність суб єкта господарювання, яким є як відповідач по справі, - ОСОБА_4, та і інший відповідач, - ПАТ Агрофорт .

Так, що стосується порушень Конституційних прав відповівдача ОСОБА_4, то суд вважає, що таким позовом порушуються Конституційні права ОСОБА_4, як громадянина України, які передбачені наступними нормами основного Закону України, - Конституції України:

- ст. 21 Конституції України, згідно з якою Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Слід зазначити, що непорушність прав людини - це незменшуваність , недоторканість можливостей прав людини, котрі відображені тими чи іншими правами.

З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов язані неприпустимість їх скасування та обмеження;

- ч. 2 ст. 22 Конституції України, згідно з якою Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Гарантування прав і свобод - це встановлення і використанні їх гарантій, причому, поняття таких гарантій зазначено в ч. 2 ст. 3 Конституції України;

- ч. 1 ст. 24 Конституції України, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно, в ст. 24 Конституції України зазначається, що всмі громадянам наданий і гарантований обсяг прав і свобод: економічних, соціальних, політичних, культурних, особистих, тощо.

Їх використання пов язане із запровадженням однакових стандартів для всіх без вийнятку осіб;

- ч. 3 ст. 41 Конституції України, згідно з якою громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Суд зазначає, що в розрізі даної норми прямої дії, подання необґрунтованого позову позбавляє відповідача, яким є ОСОБА_4 його конституційного права, - для задоволення своїх потреб користуватися об єктами права державної власності, - земельними ділянками, стосовно яких оспорюють я накази суб єкта владних повноважень про надання їх в аренду ОСОБА_4;

- ч. 1 ст. 42 Конституції України, згідно з якою кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

- ч. 1 ст. 43 Конституції України, згідно якої кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, які він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

- ч. 1 ст. 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Слід зазначити, що підтверджуючи загальну ідею невідчужуваності прав людини, ст. 64 Конституції України вказує на відмінність природних прав людини, які є абсолютними і не можуть підлягати обмеженню з боку держави в особі її органів;

Так, слід зазначити, що перебування відповідача ОСОБА_4 у трудових відносинах з ПАТ Агрофорт не може бути підставою для задоволення даного позову.

Окрім того, даний позов має ознаки втручання позивача, яким є заступник керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Антонюк Д.О. в господарську діяльність іншого відповідача, - ПАТ Агрофорт , що в умовах європейської, правової держави є не припустимим.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 19, 21,22, 24, 41 - 43 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 7 Закону України Про фермерське господарство , ст.ст. 26 - 28, 50 Закону України Про землеустрій , ст.ст. 122, 123, 186 - 1 Земельного Кодексу України, ст.ст. 2, 10, 11, 15, 57 - 60, 62, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_4, Приватного акціонерного товариства Агрофорт , третя особа, - управління держгеокадастру у Кагарлицькому районі Київської області про визнання недійсними наказів, договорів оренди та суборенди оренди землі, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає чинності відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя: О.В. Закаблук