Ухвала

від 22.06.2017 по справі 482/1505/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №482/1505/16-ц 22.06.2017 22.06.2017 22.06.2017

Провадження №22-ц/784/1373/17

Категорія 27 Головуючий у першій інстанції - Ітрін М.В.

Доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О

У Х В А Л А

Іменем України

22 червня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Шаманської Н.О.,

суддів - Данилової О.О., Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання - Тищенком Л.С.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26

квітня 2017 року у справі за позовом

ОСОБА_6

до

ОСОБА_4,

ОСОБА_7

про стягнення боргу за договором позики,

у с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_7 , третя особа без самостійних вимог - ОСОБА_8, про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначала, що 30 липня 2016 року вона та її тітка ОСОБА_9 передали ОСОБА_10 у борг 6 480 доларів США, зі строком повернення до 1 вересня 2016 року про що склали розписку.

Посилаючись на те, що у зазначений в договорі строк борг не повернуто, позивачка, уточнивши свої вимоги під час судового розгляду, просила стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 в солідарному порядку 175 095 грн. 61 коп., обґрунтовуючи солідарне стягнення положеннями ч. 3 ст. 61 та ч. 2 ст. 65 СК України, а саме тим, що відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_7 надавала згоду на укладення такої угоди чоловіком, а тому обов'язки за вищевказаним договором позики поширюються на обох з подружжя.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 175 095 грн. 61 коп. боргу за договором позики від 30 липня 2016 року, що еквівалентно 6 480 доларів США. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на відсутність боргу перед ОСОБА_6 та третьою особою ОСОБА_9 та безгрошовість розписки від 30 липня 2017 року , просив рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, на підставі наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Судом встановлено, що 30 липня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з однієї сторони та ОСОБА_4 з іншої сторони було укладено договір позики відповідно до умов якого ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_6 та ОСОБА_9 6480 доларів США , які зобов'язався повернути до 1 вересня 2016 року, про що склали розписку ( а.с. 94).

В установлений в договорі строк позичальник борг не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності до частини першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Враховуючи зазначенні положення закону та невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 боргу в розмірі 175 095 грн. 61 коп., що станом на 10 січня 2017 року еквівалентно 6 480 доларам США.

Доводи апелянта стосовно безгрошовості договору позики, укладеного 30 липня 2016 року, колегія суддів не може прийняти до уваги.

Так, відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів про неотримання відповідачем грошових коштів від позивача чи не підписання боргової розписки. Навпаки в розписці зазначено про те, що відповідач гроші в сумі 6480 доларів США отримав.

До того ж, відповідач до моменту пред'явлення до нього позову про повернення боргу не оскаржував договору позики із підстав неотримання ним грошових коштів

Посилання апелянта на те, що кошти він отримав у ОСОБА_11 у 2015 році не можуть бути підставою для звільнення боржника погасити борг оскільки, зазначенні обставини належними та допустимими доказами не підтверджені.

До того ж, допитаний в судовому засіданні у суді першої інстанції ОСОБА_11 зазначені обставини не підтвердив, а позивачка наполягала на тому, що грошові кошти були надані нею, про що складено розписку.

Не можуть бути підставою для скасування судового рішення й посилання ОСОБА_4 на наявність ще двох розписок датованих 27 серпня 2015 року та 30 березня 2016 року про отримання в борг у позивачки 6000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом, оскільки позивачка у судовому засіданні заперечувала наявність інших боргів відповідача перед нею, крім боргу за договором позики від 30 липня 2016 року, про що нею надано заяву ( а.с. 98).

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення, ухваленого з дотриманнями норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом в цій частині не перевірялось.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 26 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: О.О. Данилова

В.В. Коломієць