Рішення

від 21.06.2017 по справі 365/65/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 365/65/16-ц Головуючий у І інстанції Денисенко Н. О. Провадження № 22-ц/780/2309/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1 Категорія 22 21.06.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

21 червня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участю секретаря Дрозда Р.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року у справі за позовом Заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 Держагеокадастру у Згурівському районі Київської області, Згурівська районна державна адміністрація Київської області про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів,

УСТАНОВИЛА:

у лютому 2016 року заступник керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що наказами Головного управління Держземагенства у Київській області (далі - Головного управління) від 04.04.2014 № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:08:009/00017955 відповідачу ОСОБА_2, за його клопотанням, надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 43 га та 42 га для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області.

У подальшому наказами Головного управління від 31.10.2014 № 10-9032/15-14-сг та 10-9037/15-14-сг, в порушення вимог ст. 7 Закону України від 19.06.2003 № 973-ІV Про фермерське господарство (далі - Закон № 973-ІV), було затверджено проекти із землеустрою та передано ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки:

- площею 31,7267 га, кадастровий номер якої 3221955100:08:009:0012,

- площею 38,4880 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0014, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 49 років. Вказані земельні ділянки розташовані не єдиним масивом.

На підставі цих наказів між Головним управлінням в особі виконуючого обов'язки начальника цього управління та фізичною особою ОСОБА_2 25.01.2015 та 26.01.2015 всупереч законодавчо встановленої процедури набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства та вимог ст.ст. 13, 20, 21, ч. 2 ст. 23 Закону України Про оцінку земель було укладено договори оренди земельних ділянок. Від імені орендаря ОСОБА_2 спірні договори оренди підписав гр-н ОСОБА_4, який не мав на те повноважень, оскільки відповідна довіреність була посвідчена приватним нотаріусом лише 17.02.2015.

Зазначені договори оренди 12.06.2015 були зареєстровані державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області з порушенням вимог ст.ст. 4, 6, 11, 17, 19 Закону України Про оренду землі . Вартість спірних земельних ділянок загальною площею 70,2147 га становить 1 871 230,88 грн.

Порушення вимог Закону № 973-ІV при відведенні земельних ділянок ОСОБА_2 були встановлені Державною інспекцією сільського господарства у Київській області під час перевірки. Проте Головне управління відмовило цій установі в усуненні виявлених порушень.

Оскільки органи Державної інспекції сільського господарства України не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду, цей позов пред'явив прокурор у інтересах держави як позивач та просив визнати недійсними спірні накази та договори оренди землі, скасувати їхню державну реєстрацію та зобов'язати ОСОБА_2 повернути державі спірні земельні ділянки.

В ході розгляду справи судом першої інстанції було прийнято заяву прокурора про уточнення позовних вимог в частині зазначення номера спірного наказу Головного управління від 04.04.2014, а саме, № КИ/3221955100:10:008/00017955, в якій позивач просив визнати недійсними спірні накази від 04.04.2014 та від 31.10.2014 та два договори оренди землі, скасувати їхню державну реєстрацію, зобов'язавши ОСОБА_2 повернути державі спірні земельні ділянки.

Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року позов задоволено. Визнано недійсними накази Головного управління Держземагенства у Київській області від 04.04.2014 № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 про надання ОСОБА_2 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, орієнтовною площею 43,0000 га та 42,0000 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області. Визнано недійсними накази Головного управління Держземагенства у Київській області від 31.10.2014 № 10-9032/15-14-сг та № 10-9037/15-14-сг, якими затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області, площею 38,4880 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2 від 25.01.2015, зареєстрований 12.06.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право 10018894), а також договір оренди землі, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2 від 26.01.2015, зареєстрований 12.06.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право 10019230). Скасовано державну реєстрацію зазначених договорів оренди. Зобов'язано ОСОБА_2 повернути державі земельні ділянки, площею 38,4880 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер якої 3221955100:08:009:0012, розташовані на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області, загальною вартістю 1 871 230 грн 88 коп. Стягнуто із Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 03115, м. Київ, вулиця Серпова, 3/14, код ЕДРПОУ 39817550, на користь Прокурора Київської області сплачений судовий збір за вимоги немайнового характеру в розмірі 11 024, 00 грн. Стягнуто із ОСОБА_2, на користь Прокурора Київської області судовий збір в розмірі 28 068 грн. 46 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернувся відповідач ОСОБА_2, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що провадження у даній справі було відкрито Згурівським районним судом Київської області з порушенням правил територіальної підсудності, оскільки вимоги про недійсність договору повинні розглядатись, на його думку, судом за місцем розташування одного з відповідачів (за вибором позивача). Також, вважає, що прокурором не обґрунтовано порушення інтересів держави, а суд першої інстанції не перевірив наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором, що призвело до неправильного визначення складу осіб, які беруть участь у справі, та їх процесуального статусу. Відповідач також зазначає про наявність у нього обґрунтованих сумнівів у неупередженості суду першої інстанції з огляду на вчинення суддею Денисенко Н.О. ряду дій під час провадження по справі, таких як направлення запиту до Державної фіскальної служби України з метою отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків ОСОБА_2 для належного оформлення виконавчого документа у справі на стадії до проведення першого судового засідання. Крім того, апелянт зазначає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 195 ЦПК України, на стадії поновлення судового розгляду справи, суддя вийшла за межі з'ясування обставин, які могли потребувати додаткової перевірки, вказавши прокурору на необхідність уточнення позовних вимог. Також існували інші об'єктивні, незалежні від судді Денисенко Н.О., підстави для її відводу (самовідводу) у зв'язку з публікаціями в засобах масової інформації статей з посиланням на пряму мову голови Згурівської РДА щодо необхідності ухвалення судом у даній справі конкретного рішення. Апелянт вважає, що суддя Денисенко Н.О. в порушення вимог законодавства, відмовила у задоволенні заявленого з вказаних підстав відводу, не навівши у своїй ухвалі жодного мотиву та обґрунтування. Крім того, апелянт вважає, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, судом також допущено ряд порушень норм матеріального права. Зокрема, помилковими є висновки суду щодо загального характеру поданих відповідачем ОСОБА_2 заяв про обґрунтування розмірів земельних ділянок, відсутності підписів, відсутності доказів наявності матеріальних ресурсів, засобів обробітку. Також вважає необґрунтованими висновки суду щодо необхідності погодження проектів відведення в органах архітектури. Посилається на невірне тлумачення судом першої інстанції положень Закону України Про фермерське господарство , неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, зокрема щодо того, яка з ділянок була надана відповідачу першою, і в чому незаконність її передачі, з урахуванням надання її саме єдиним масивом. Зазначає про помилковість посилання суду як на підставу недійсності договорів оренди, не створення ОСОБА_2 фермерського господарства на момент їх укладення. Судом не надано належної оцінки доказам, поданим в обґрунтування заперечень відповідача ОСОБА_2, не досліджено оригінали договорів оренди, а висновки суду щодо відсутності нормативної грошової оцінки, а також розташування спірних земельних ділянок в межах смт. Згурівка не відповідають встановленим по справі обставинам.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення у даній справі ухвалене з порушенням вимог процесуального законодавства, а тому не може вважатись законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Провадження у даній справі відкрито за ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 12 лютого 2016 року. Розгляд справи по суті розпочато 02 березня 2016 року. По справі проведено понад 10 судових засідань.

Як вбачається з журналу судового засідання від 05.01.2017 року, о 14 год. 59 хв. після проведення судових дебатів суд видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. О 17 год. 02 хв. суд повернувся до з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, регламентованих ст. 195 ЦПК України.

Згідно з положеннями чч. 2,3 ст. 195 ЦПК України, якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у випадку, встановленому ч. 2 цієї статті, проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

У той же час, ознайомившись із журналом та технічним звукозаписом судового засідання від 05.01.2017 року, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що поновивши судовий розгляд, суд першої інстанції фактично прийшов до висновку про необхідність уточнення позовних вимог прокурором, хоча такого клопотання позивачем заявлено не було, після чого оголосив по справі перерву.

08 січня 2017 року представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 у зв'язку з зазначеними діями суду подано клопотання про відвід головуючій по справі - судді Денисенко Н.О. У клопотанні представник відповідача зазначив, що поновлюючи судовий розгляд, суд не мав потреби з'ясувати будь-які обставини, як це вказано в статті 195 ЦПК України, із аудіо запису судового засідання вбачається, що судом певні обставини вже з'ясовані і саме це змусило суд надати рекомендації позивачу уточнити позовні вимоги. З огляду на зазначене, представник відповідача вважав, що суд мав упереджене ставлення до сторони відповідача, яке виявилось у допомозі позивачу у формулюванні позовних вимог з метою їх подальшого задоволення. Тому, посилаючись на ч. 4 ст. 20 ЦПК України, просив заяву про відвід задовольнити.

Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року клопотання представника відповідача про відвід судді Денисенко Н.О. залишено без задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованою заяву про відвід представника відповідача ОСОБА_5, з огляду на наступне.

Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У відповідності до положень п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в

тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного

рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього

спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

У світлі прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: - забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається свідчить про неупередженість суду; - судом створено достатні гарантії для усунення підстав і навіть потенційної можливості побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 20 ЦПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.

Частинами 2 і 3 ст. 23 ЦПК України передбачено, що на підставах, зазначених у ст. ст. 20, 21 і 22 цього Кодексу, судді, секретарю судового засідання, експерту, спеціалісту, перекладачу може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у справі. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.

У даному випадку на переконання колегії суддів апеляційного суду, порушення судом першої інстанції положень ч.. 2,3 ст. 195 ЦПК України, дали представнику відповідача об'єктивну можливість вбачати упереджене ставлення до сторони відповідача, яке виявилось у роз'ясненні судом позивачу про необхідність уточнення позовних вимог на стадії судового процесу, яка не передбачала вчинення позивачем таких процесуальних дій.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в цій частині, що є підставою для скасування рішення по даній справі та ухвалення нового рішення апеляційним судом.

Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказами Головного управління від 04.04.2014 № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 ОСОБА_2 було надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду орієнтовною площею 43 га та 42 га для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області. В цих наказах від 04.04.2014 начальника ОСОБА_3 Держземагенства у Згурівському районі зобов'язано при наданні проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок забезпечити в установленому порядку розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на предмет погодження. Рекомендовано у встановленому законом порядку розробити та затвердити технічну документацію з їхньої нормативної грошової оцінки (т.1 а.с.165, 166).

Наказами Головного управління від 31.10.2014 № 10-9032/15-14-сг та 10-9037/15-14-сг було затверджено проекти із землеустрою та передано ОСОБА_2 в оренду земельні ділянки площею 38,4880 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0012, для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності строком на 49 років. Вартість спірних земельних ділянок загальною площею 70,2147 га становить 1871230,88 грн (т.1 а.с.33).

На підставі цих наказів між Головним управлінням в особі виконуючого обов'язки начальника цього Управління та фізичною особою ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі від 25.01.2015, зареєстрований 12.06.2015 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право 10018894) та договір оренди землі від 26.01.2015, зареєстрований 12.06.2015 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право 10019230).

В судовому засіданні також встановлено відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, 29.11.2016 року вчинено запис про реєстрацію фермерського господарства "Вишенька Плюс", керівником якого є ОСОБА_2В /а.с.176-178 т.4/.

При вирішенні спору апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство".

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.4 ст. 122 ЗК України (в редакції чинній на час передачі ділянок в оренду) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з частиною другою статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Органам, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За положеннями ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Частинами другою та третьою статті 134 ЗК України визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться при передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати інші, ніж установлені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Проте, спеціальним законом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України є Закон України "Про фермерське господарство".

Частинами 1, 2 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до ст.2 даного Закону відносини, пов'язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Як вбачається із змісту ч.ч. 1,2,7 ст.7 вищевказаного Закону, громадяни для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства звертаються до відповідної районної державної адміністрації, а для отримання земельної ділянки із земель комунальної власності до місцевої ради. У заяві зазначається: бажаний розмір і місце розташування земельної ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне отримання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Отже, спеціальний Закон визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинно бути зазначено не лише про бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті правового регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає в створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону).

Крім того, вказаний Закон передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону не містять імперативної вказівки про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для відмови.

В постанові Верховного Суду України № 6-2902цс15 від 03.02.2016 року викладено правову позицію стосовно того, що при вирішенні позовних вимог про законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, згідно із ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціального по відношенню до ст. 123 ЗК України. За змістом статей 1, 7, 8 Закону заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити комплекс передбачених частиною першою статті 7 Закону умов і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на розгляд суду спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і умовам, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. У протилежному випадку відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

За приписами ст.360-7 ЦПК України такі висновки Верховного Суду України є обовязковими для всіх судів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 у клопотаннях не обґрунтував розміри земельних ділянок з урахуванням можливості їх обробітку, необхідність отримання таких великих площ земельних ділянок, не зазначив при цьому самі перспективи діяльності фермерського господарства та не надав підтвердження наявності техніки, необхідної для обробітку такої площі землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки 2-х земельних ділянок, що надані в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства в межах Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області, не була затверджена у встановленому порядку, що вбачається із інформаційних листів Згурівської районної ради та ОСОБА_3 Держгеокадастру (т.1 а.с.118, 120, т.2 а.с.100-101), оригіналу технічної документації за 2016 рік, яка була оглянута в судовому засіданні.

У постанові від 11.05.2016, ухваленій у справі № 6-824цс16 щодо визнання недійсним договору оренди землі, Верховний Суд України дійшов висновку: обов'язок щодо орендної плати є нормативно врегульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням.

Для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід, установлений за затвердженими нормативами.

Враховуючи те, що забезпечення надходження грошей з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх правильного правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, помилково вважати факт непроведення нормативної грошової оцінки в порядку, встановленому законодавством (ст.ст. 1, 13 Закону України Про оцінку земель ), суто формальною підставою для визнання спірного договору недійсним.

За замовленням представника ОСОБА_2 ПП Автотранс ЛЛС розпочало виготовлення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території Згурівської селищої ради в одному екземплярі, проте ця робота не була завершена. ПП Автотранс ЛЛС незавершені проекти землеустрою передало представнику замовника, тому на підприємстві вони відсутні (т.1 а.с.119).

Ці проекти у Головному управлінні також не зберігаються (т.1 а.с.168, т.2 а.с.89).

Документація із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок та копії договорів оренди цієї землі до Місцевого фонду документації із землеустрою ОСОБА_3 Держгеокадастру не надходили, заява ПП Автотранс ЛЛС про державну реєстрацію спірних земельних ділянок у відділі відсутня (т.1 а.с.120, т.2 а.с.146, т.3 а.с.23-24).

Таким чином, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду не були виготовлені у встановленому порядку, а відтак не підлягали затвердженню Головним управлінням Держземагентства у Київській області.

Вважаючи обґрунтованими доводи позивача, суд апеляційної інстанції виходить також із того, що фермерське господарство було створено відповідачем ОСОБА_2 лише у листопаді 2016 року, тобто більш ніж через 2 роки після отримання земельних ділянок в оренду, та після того, як прокурор звернувся до суду із даним позовом. Крім того, представником відповідача не було надано і доказів того, чи проводить діяльність на наданих ОСОБА_2 земельних ділянках саме його фермерське господарство, тобто, в судовому засіданні не доведено дійсності волевиявлення ОСОБА_2 на створення фермерського господарства та раціонального використання земельних ділянок, наданих йому в оренду.

Таким чином, оскільки при постановленні оспорюваних наказів Головним управлінням Держземагентства у Київській області допущено порушення порядку, визначеного Законом України "Про фермерське господарство", який визначає порядок надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, законними та обґрунтованими є вимоги прокурора про визнання цих наказів недійсними та їх скасування.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 210 ЦК України та частиною 1 статті 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації, після чого він відповідно до статті 18 Закону України "Про оренду землі" набирає чинності.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, суд вважає, що відповідно до положень п."в" ст.152 ЗК України та ст.ст. 203, 215 ЦК України підлягають визнанню недійсними оспорювані прокурором договори оренди землі, оскільки правовою підставою для їх укладення є накази ГУ Держземагенства України у Київській області, які прийняті всупереч закону та визнаються недійсними і скасовуються.

Згідно частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконані роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи, що договори оренди земельних ділянок, укладені між управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2В, визнаються недійсними, підлягають скасуванню й рішення реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про державну реєстрацію договорів оренди.

Нормами частини другої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, зокрема, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Визнання недійсними вказаних договорів оренди тягне за собою не тільки скасування рішення реєстраційної служби про державну реєстрацію цих, а й повернення земельних ділянок у користування держави.

Враховуючи все вищенаведене та керуючись ст.19 Конституції України, Законом України "Про фермерське господарство", Законом України "Про оренду землі", ст.ст.203, 210, 215, 216 ЦК України, ст.ст. 5, 116, 122, 123, 124, 134, 152 ЗК України, ст.ст.10. 60, 79, 88, п. 4 ч. 1 ст. 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Згурівського районного суду Київської області від 08 лютого 2017 року - скасувати . Ухвалити у справі нове рішення.

Позов заступника керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 Держагеокадастру у Згурівському районі Київської області, Згурівська районна державна адміністрація Київської області про визнання недійсними наказів та договорів оренди земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації - задовольнити.

Визнати недійсними накази Головного управління Держземагенства у Київській області від 04.04.2014 № КИ/3221955100:08:009/00017954 та № КИ/3221955100:10:008/00017955 про надання ОСОБА_2 дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, орієнтовною площею 43,0000 га та 42,0000 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області.

Визнати недійсними накази Головного управління Держземагенства у Київській області від 31.10.2014 № 10-9032/15-14-сг та № 10-9037/15-14-сг, про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області, площею 38,4880 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер 3221955100:08:009:0012.

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2 від 25.01.2015, зареєстрований 12.06.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033462, номер запису про інше речове право 10018894).

Визнати недійсним договір оренди землі, укладений між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2 від 26.01.2015, зареєстрований 12.06.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22033843, номер запису про інше речове право 10019230).

Скасувати державну реєстрацію зазначених договорів оренди від 12.06.2015 року з індексними номерами №№22033462, 22033843.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути державі земельні ділянки, площею 38,4880 га, кадастровий номер якої 3221955100:10:008:0014, та площею 31,7267 га, кадастровий номер якої 3221955100:08:009:0012, розташовані на території Згурівської селищної ради Згурівського району Київської області, загальною вартістю 1 871 230 грн 88 коп.

Стягнути із Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 03115, м. Київ, вулиця Серпова, 3/14, код ЕДРПОУ 39817550, на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір за вимоги немайнового характеру в розмірі 11 024, 00 грн.

Стягнути із ОСОБА_2, на користь прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 28 068 грн. 46 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді