Ухвала

від 22.06.2017 по справі 236/2480/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 236/2480/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1097/2017

Головуючий у 1 інстанції Ткачов О.М.

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Корчистої О.І., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсною довіреності

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_4 на рішення Краснолиманського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1, просить скасувати рішення Краснолиманського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2017 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, повноважного представника позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено, - та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В обгрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилається на те, що суд, поверхнево розглянувши справу, не дослідивши належним чином обставини справи та наявні докази і заперечення, обмежився лише загальними посиланнями на недоведеність позовних вимог, передчасно та безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог; апелянт вважає, що висновок суду щодо пояснень позивача, відповідача, третьої особи та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не відповідає вимогам ст.ст. 63, 179, 212 ЦПК України; не приймаючи до уваги показання свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд не навів будь-яких мотивів, з яких він дійшов висновку про заінтересованість даних свідків в результаті розгляду справи та не обгрунтував, чому існують сумніви у правдивості їхніх показань з урахуванням того, що дані показання були дані під присягою та з попередженням про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання; суд не надав оцінку тій обставині, що нотаріус не вчинив необхідних дій, направлених на з'ясування дійсних намірів позивача та не врахував вимог закону відносно обов'язку нотаріуса роз'яснити не тільки зміст та суть вчиненої ним нотаріальної дії, а зміст та суть її наслідків, щоб юридична необізнаність не могла бути використана на шкоду особі, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії; судом не проаналізовано показання кожного свідка окремо та в сукупності та не наведено конкретних доводів щодо можливості чи неможливості прийняття їх до уваги під час ухвалення рішення, натомість суд обмежився лише загальним посиланням на неприйняття до уваги показань одних свідків та вказівкою на відсутність сумнівів відносно показань інших свідків, чим порушив порядок дослідження показань свідків як доказів у справі та допустив неповне з'ясування обставин справи; суд безпідставно вважав обставини справи, на які посилається позивач недоведеними, оскільки крім підтвердження показаннями свідків та письмовими доказами, наданими позивачем, ці обставини також були визнані самім відповідачем, про що у справі міститься відповідна заява; апелянт вважає, що посилання суду на розписки не є достатніми доказами, які спростовують позовні вимоги позивача та не мають відношення до предмету спору у даній справі; апелянт посилається також на те, що наявність помилки як неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час вчинення цього правочину, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного правочину, а й роз'яснення нотаріусом суті правочину, а також за такими обставинами як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у житлі; наявність у позивача відповідного житла як єдиного, а в судовому засіданні було встановлено, що позивач є особою похилого віку, пенсіонером, інвалідом 2 групи, страждає на ряд захворювань серцево-судинної системи, є одинокою особою, житло, на відчуження якого видано спірну довіреність, було для позивача єдиним житлом, в якому він продовжував проживати й певний час після спливу визначеного у договорі купівлі-продажу строку, що свідчить, на думку апелянта, що дійсним наміром позивача була видача довіреності не на продаж житла, а на його обмін на інше, менше житло, оскільки за своїм станом здоров'я позивач не в змозі обслуговувати свій будинок.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Третя особа та її представник у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обґрунтованим.

Інші сторони у судове засідання не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить зокрема, розписка про вручення повістки відповідачу ОСОБА_2

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером, інвалідом другої групи загального захворювання.

09.10.2015 року ОСОБА_1 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Краснолиманського міського нотаріального округу ОСОБА_13, та зареєстровану в реєстрі за №1362 , згідно з якою він уповноважує ОСОБА_2 продати житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,0943 , призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

13.10.2105 року ОСОБА_2, на підставі зазначеної довіреності, продав ці будинок і земельну ділянку ОСОБА_3 шляхом укладання договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.

ОСОБА_1 03 та 09 вересня 2015 року було дано дві розписки не зазначеним в них особам на 100 та 150 доларів США в рахунок продажу ділянки по АДРЕСА_1.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог суд виходив з відсутності підстав для його задоволення, оскільки вважав встановленим на підставі наданих розписок, довіреності та пояснень свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, що при видачі довіреності воля ОСОБА_1 була направлена на надання сину права саме на продаж будинку і земельної ділянки, а не на їх обмін на інше житло і він в силу знань та життєвого досвіду не міг не розуміти, що він дає згоду саме на продаж.

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (в редакції, яка діяла під час виникнення правовідносин); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним в відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись до суду з позовом представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилався на те, що видаючи довіреність, ОСОБА_1 не мав наміру здійснювати продаж належного йому на праві власності нерухомого майна, оскільки будинок фактично був його єдиним житлом, а земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, необхідна для обслуговування будинку та прибудинкової території.

Натомість дійсним наміром позивача при видачі довіреності було уповноважити відповідача на укладення договору міни належних позивачу будинку та земельної ділянки на інше житло.

На даний час позивач залишається зареєстрованим за адресою знаходження будинку та земельної ділянки та добровільно зніматись з реєстрації не має наміру.

Позивач є особою похилого віку, пенсіонером, інвалідом 2 групи, страждає на ішемічну хворобу серця, стенокардію, кардіосклероз, двічі переніс інфаркт міокарда; крім того, є одинокою особою. У зв'язку з цим звичайний продаж єдиного житла не відповідає умовам його життя, що також свідчить про об'єктивну відсутність наміру на продаж майна, яке є місцем проживання та реєстрації позивача.

Отже, видаючи відповідачу спірну довіреність, позивач помилився щодо правової природи правочину, на вчинення якого видав довіреність та, відповідно щодо прав відповідача, наданих йому цією довіреністю, маючи на увазі уповноважити відповідача саме на укладення договору міни належного позивачу майна на інше житло, а не на звичайну купівлю-продаж.

Така помилка виникла внаслідок того, що згідно зі ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Просив визнати недійсною довіреність від 9 жовтня 2015 року, посвідчену приватним нотаріусом Краснолиманського міського нотаріального округу ОСОБА_13 та зареєстровану в реєстрі за №1362, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважує ОСОБА_2 продати житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,0943, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_2, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, зі змісту позовних вимог про визнання недійсною довіреності вбачається, що позивач такі позовні вимоги обґрунтовував положеннями ст. 229 ЦК України, відповідно до якої, якщо особа, яка вчинила правочин. Помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка, зокрема, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.

Як роз'яснено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталася після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ,що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Згідно ч.1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до законодавства має вчинятися правочин.

Відповідно до ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом на час укладення правочину ОСОБА_1 правомірно володів майном та мав право на його відчуження, для чого довірив продати це майно своєму сину ОСОБА_2

З наявної в матеріалах справи довіреності вбачається, що вона підписана ОСОБА_1, в ній очевидно зазначено, який саме правочин може вчиняти його представник ОСОБА_2 - продати житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, одержати грошові кошти від продажу. Крім того, власноруч ОСОБА_1 зроблений запис Довіреність мною прочитана . І, як зазначено судом першої інстанції, він в силу знань і життєвого досвіду не міг не розуміти, що він дає згоду саме на продаж будинку, а не на укладення договору міни.

Зазначені обставини (щодо знань і життєвого досвіду) доводами апеляційної скарги не спростовані.

В довіреності також зазначено, що вона видана ні підставі раніше укладеного усного договору між нами, без права передоручення строком на три роки і дійсна до дев'ятого жовтня дві тисяча вісімнадцятого року .

Така домовленість (про намір саме продати житловий будинок та земельну ділянку, про що і видана довіреність) підтверджена допитаними судом першої інстанції свідками ОСОБА_10, ОСОБА_13 - нотаріусом, який посвідчував договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки; пояснення зазначених свідків суд прийняв як належний доказ.

При цьому судом дана критична оцінка поясненням свідків ОСОБА_6 - чоловіка третьої особи, ОСОБА_7 - колишньої дружини позивача та ОСОБА_8

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже судом першої інстанції відповідно до зазначеної норми оцінені пояснення свідків і у апеляційного суду немає підстав їх переоцінювати. Доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Є безпідставними і доводи апеляційної скарги про відсутність обставин, які перешкоджають суду ухвалити рішення про задоволення позову відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України (з огляду на визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог позивача ОСОБА_1), оскільки, як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 13 жовтня 2015 року ОСОБА_2 на підставі довіреності продав будинок і земельну ділянку ОСОБА_3 шляхом укладення договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки; рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 22 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 травня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_2 про визнання правочину (договору купівлі-продажу) недійсним, повернення сторін у первісний стан, визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення прав ОСОБА_3 в разі застосування положень ч.4 ст. 174 ЦПК України.

Крім того, зазначеним судовим рішеннями суду першої інстанції встановлено, що 09 жовтня 2015 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 продати за ціну та на умовах за його власним розсудом належні йому житловий будинок з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, одержати від продажу гроші, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи вимоги чинного законодавства України, усвідомлюючи значення і правові наслідки своїх дій, діючи добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, відповідно до власного волевиявлення, що підтверджується нотаріально посвідченою довіреністю. Зазначені обставини підтверджені позивачем, третьою особою, нотаріусом ОСОБА_13 У судовому рішенні апеляційного суду по даній справі зазначено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та однією з підстав визнання договору купівлі-продажу недійсним вказав на те, що видавши доручення на ім'я сина ОСОБА_2 не мав наміру продавати будинок та земельну ділянку, що відповідач ОСОБА_3 ввела в оману його та його сина. Відмовляючи у задоволенні позову з цих підстав суд першої інстанції послався на те, що позивач не довів ці обставини. Такі висновки апеляційний суд вважав законними.

А відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене є безпідставним посилання в апеляційній скарзі, як на обгрунтування позиції позивача щодо помилки, на те, що позивач є особою похилого віку, пенсіонером, інвалідом другої групи, страждає на ряд захворювань серцево-судинної системи. А посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач є одинокою особою, житло, на відчуження якого видано спірну довіреність, було для позивача єдиним житлом, не відповідає дійсності, оскільки у позивача є син - відповідач по справі, а відсутність житла не доведена належними та допустимими доказами; сам факт зняття позивача у січні 2013 року з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, в якому він був зареєстрований до травня 2013 року, не свідчить про це.

Як зазначено в апеляційній скарзі, відповідно до ст. 5 Закону України Про нотаріат нотаріус зобов'язаний, серед іншого, сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

В даному випадку нотаріусом вчинена нотаріальна дія - посвідчено довіреність, що передбачено ст. 58 Закону України Про нотаріат , відповідно до якої нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують доручення, складені від імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб; строк, на який може бути видано доручення, визначається цивільним законодавством.

При цьому в довіреності зазначено: Зміст ст.ст. 237-250, 1000-1010 Цивільного кодексу України, ст.ст. 60,62,65,74 Сімейного кодексу України та ст. 167, 169,172,179 Податкового кодексу України, ст. 212 Кримінального кодексу мені нотаріусом роз'яснено .

Отже, нотаріусом на дотримання вимог ст. 5 Закону України Про нотаріат роз'яснено наслідки вчиненої нотаріальної дії, а саме посвідчення довіреності.

З огляду на викладене є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що при посвідченні довіреності нотаріус не вчинив необхідних дій, направлених на роз'яснення нотаріусом наслідків та правової природи, в даному випадку, договору купівлі-продажу, оскільки при посвідченні саме довіреності законодавством не передбачено роз'яснення наслідків договору купівлі-продажу; докази того, що ОСОБА_7 при прочитанні змісту довіреності не розумів значення слова продати та одержати належні від продажу гроші ні позивачем, ні його представником не надані.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що розписки, на які послався суд першої інстанції в рішенні суду, не є достатніми доказами, які спростовують позовні вимоги позивача та не мають відношення до предмету спору у даній справі. Проте зазначений доказ у сукупності з іншими доказами, наведеними судом першої інстанції, не впливає на загально-правову оцінку судом обставин справи і не впливають на висновок суду про необґрунтованість заявленого позову.

Таким чином, висновок суду про відсутність правових підстав для визнання недійсною довіреності є правильним.

Відповідно до частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає, тому відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Краснолиманського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: