Ухвала
від 21.06.2017 по справі 2а-12820/11/2670
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12820/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

21 червня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

при секретарі: Хмарській К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рембуд-1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Рембуд-1 (далі - Позивач, ТОВ Рембуд-1 ) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 № 0002892311/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року зазначений адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві проведено перевірку ТОВ Рембуд-1 з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за період з 01.05.2010 року по 31.08.2010 рік по взаємовідносинах з ТОВ Моней Фарм (далі по тексту - контрагент позивача), за результатом якої складено акт № 7068/23-11/32485208 від 14.06.2011 (далі по тексту - акт перевірки).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість , ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні в результаті чого завищено суму податкового кредиту, який відображено в рядку 26 декларації з ПДВ на загальну суму 115 012 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 00002892311/0 від 04.07.2011, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ в розмірі 115 012,00 грн. (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Не погоджуючись із зазначеним оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентом, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ Рембуд-1 (Генпідрядник) та ТОВ Моней Фарм (Підрядник) укладено договір № 7/7 від 05.05.2010, згідно з яким Підрядник здійснює ремонт та перепланування квартир під'їздів № 2-4 в житловому будинку № 2 на вул. Довженка в Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - договір).

На виконання умов зазначеного договору ТОВ Моней Фарм виписано ТОВ Рембуд-1 податкові накладні та довідки про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2010 року та за червень 2010 року.

В свою чергу, ТОВ Рембуд-1 перераховано грошові кошти на розрахунковий рахунок свого контрагента -ТОВ Моней Фарм в загальній сумі 582 562,24 грн., в т.ч. ПДВ 97 093,70 грн., що підтверджується банківськими виписками № 419 від 16.06.2010 в сумі 155 000 грн., в т.ч. ПДВ 25 833,33 грн.; № 193 від 16.06.2010 в сумі 95 000 грн., в т.ч. ПДВ 15 833,33 грн.; № 211 від 22.06.2010 в сумі 112 562,24 грн., в т.ч. ПДВ 18 760,37 грн.; № 242 від 14.07.2010 в сумі 220 000 грн., в т.ч. ПДВ 36 666,67 грн.

Станом на кінець періоду за який проводилася перевірка, кредиторська заборгованість за розрахунками ТОВ Рембуд-1 та ТОВ Моней Фарм становила 418 703,03 грн.

Сума ПДВ по вищевказаних податкових накладних була включена до податкового кредиту з ПДВ ТОВ Рембуд-1 за травень 2010 року в розмірі 60 427 грн. та серпень 2010 року в розмірі 106 451 грн., відображена в реєстрі отриманих податкових накладних за травень та серпень 2010 року та відповідає даним податкових декларацій з ПДВ за травень та серпень 2010 року останнього.

Всі вищезазначені первинні документи містяться в матеріалах справи та досліджені колегією суддів апеляційної інстанції в повному обсязі.

підставою для висновку податкового органу про наявність порушень позивачем податкового законодавства слугував ряд обставин, які відображені в акті перевірки, зокрема:

- згідно АІС Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів проведено аналіз сум ПДВ ТОВ Рембуд-1 та ТОВ Моней Фарм та встановлено, що контрагентом не задекларовано податкових зобов'язань за травень, червень 2010 року по контрагенту ТОВ Рембуд-1 ;

- в ході провадження досудового слідства по кримінальній справі № 51-3099 встановлено, що невстановленими особами в 2007-2009 роках без наміру здійснення господарської діяльності, з метою прикриття незаконної діяльності повторно були вчинені дії по створенню та придбанню ТОВ Моней Фарм , яке в подальшому було зареєстроване в Солом'янській районній у м. Києві державній адміністрації, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, державних цільових фондах, отримавши печатку вказаного товариства та відкривши рахунки вказаного суб'єкта господарської діяльності в банківських установах;

- згідно акту перевірки № 10273/15-2/36010626 від 19.07.2010 про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності подання податкової звітності відділом адміністрування податку на прибуток управління оподаткування юридичних осіб ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, ТОВ Моней Фарм нараховано штрафні санкції за неподання (несвоєчасне подання) податкової звітності з податку на додану вартість за травень, червень 2010 року в сумі 340 грн.

Висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки в своєї більшості зроблені по ланцюгу контрагентів контрагента позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції не бере до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів позивача з контрагентом, які зроблені на підставі акту перевірки виходячи з наступного.

В даному випадку наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішенням суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Крім того, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Разом з тим, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагент позивача був належним чином зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість, відтак мав належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Зазначене також підтверджується постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.02.2011 у справі №2а-18220/10/2670 (Т.2 а.с.153-155).

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір укладений між останнім та його контрагентом, мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Згідно із ст. 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи ТОВ Рембуд-1 , оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Згідно із п.138.2. ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VІ, який набрав чинності 01.01.2011 року, статтю 228 Цивільного кодексу України доповнено частиною третьою, відповідно до якої, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним, в зв'язку з чим, для визнання правочинів недійсними, їх недійсність має бути встановлена в судовому порядку.

Але, відповідач для визнання угоди недійсною і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такою угодою до суду з відповідним позовом не звертався, тому, визнання укладеного між позивачем і його контрагентом правочину нікчемними є протиправним.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ Мукачівський лісокомбінат до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагент платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо останнього.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у податковому законодавстві передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Аналіз наведених правових положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що податковим органом не доведена правомірність та обґрунтованість спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.

СудКиївський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення21.06.2017
Оприлюднено03.07.2017
Номер документу67401037
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-12820/11/2670

Постанова від 23.05.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 20.05.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 31.10.2017

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Шипуліна Т.М.

Ухвала від 15.09.2017

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Шипуліна Т.М.

Ухвала від 23.08.2017

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Цвіркун Ю.І.

Ухвала від 01.08.2017

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Цвіркун Ю.І.

Ухвала від 12.07.2017

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Цвіркун Ю.І.

Ухвала від 21.06.2017

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Кобаль М.І.

Ухвала від 01.06.2017

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Кобаль М.І.

Ухвала від 01.06.2017

Адміністративне

Київський апеляційний адміністративний суд

Кобаль М.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні