Ухвала від 22.06.2017 по справі 817/727/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" червня 2017 р. м. Київ К/800/26406/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (судді-доповідача), Мойсюка М.І., Іваненко Я.Л., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства Міжлікарняна аптека про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені,

за касаційною скаргою Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року,

в с т а н о в и в:

У травні 2016 року Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) пред'явило позов до Комунального підприємства Міжлікарняна аптека про стягнення адміністративно - господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році в розмірі 16058,34 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 260, 28 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що підприємством в порушення статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) не забезпечено установленого законодавцем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, відтак відповідно до статті 20 цього Закону відповідач має сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року адміністративний позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства Міжлікарняна аптека на користь держави в особі Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію у сумі 16058,34 грн. та пеню у сумі 260,28 грн.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі відділення Фонду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції, як законну і обґрунтовану. Касаційна скарга обґрунтована доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що комунальне підприємство Міжлікарняна аптека відноситься до суб'єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі - Закон №875-XII), встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Відповідачем подано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України №875-XII - 0 осіб; фонд оплати праці штатних працівників - 385,4 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 32120 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 0 грн.

Комунальне підприємство Міжлікарняна аптека 14 липня 2015 року подало звіт форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, де зазначено про наявність вакансії фармацевта в кількості - 1 робоче місце. В пункті 3 розділу ІІ відповідач щодо можливості працевлаштування на дану вакансію громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України Про зайнятість населення від 5 липня 2012 року № 5067-VI), проставив прочерк.

Відділенням Фонду проведена перевірка з питань дотримання відповідачем вимог статей 19 і 20 Закону № 875-XII у 2015 році, в ході якої встановлено суму заборгованості та нараховану пеню за невиконання комунальним підприємством нормативу щодо працевлаштування інвалідів.

У зв'язку з тим, що підприємством не була працевлаштована 1 особа із встановленням інвалідності, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у 2015 році.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що комунальне підприємство не здійснило заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця та заходів щодо інформування державної служби зайнятості про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, оскільки у поданому звіті форми 10 ПН за 2015 рік не вказана кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-XII, а також у пункті 3 розділу 2 звіту форми № 3-ПН від 14 липня 2015 року відповідач не зазначив кількість вакансій для працевлаштування інвалідів (зазначив прочерк), передбачених частиною третьою статті 18 Закону № 875-XII, чим позбавило центр зайнятості виконати свій обов'язок стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів, а тому відповідач повинен нести відповідальність за допущене у сфері господарюванняправопорушення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний адміністративний суд дійшов протилежного висновку з посиланням на те, що прочерк, зазначений у пункті 3 розділу ІІ звіту форми № 3 від 14 липня 2015 року, не може вважатись неповідомленням про наявність вакансій для працевлаштування осіб, визначених статтею 14 Закону № 5067-VI, у тому числі і для інвалідів.

Проте, з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна погодитися, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Приписами частини першої статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Згідно з частиною третьою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до поданого відповідачем звіту форми 10 ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік від 31 березня 2016 року, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у звітному періоді склала 12 осіб.

Тобто, на виконання вимог статті 19 Закону № 875-XII підприємство зобов'язане створити 1 робоче місце для працевлаштуванні інвалідів.

Проте, у річному звіті форми 10 - ПІ звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік підприємством не зазначена кількість інвалідів які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону №875-XII.

Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми звітності № 3-ПН Звіт про наявність вакансій , затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420, підприємства, установи і організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форм власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів дя недопущення господарського правопорушення.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача покладено лише обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, звіт форми № 3-ПН від 14 липня 2015 року відповідачем подано із зазначенням прочерку в пункті 3 розділу ІІ щодо необхідної кількості місць для працевлаштування інвалідів.

Не зазначення у формі звітності 3 ПН інформації про те, що робоче місце створюється для інваліда, позбавляє відповідний центр зайнятості можливості направити інваліда до відповідного роботодавця.

При цьому у листі від 30 березня 2016 року № 05-06/277 Млинівський районний центр зайнятості Рівненської області зазначив, що КП Міжлікарняна аптека Млинівської районної ради протягом 2015 року подавало 1 звіт форми 3 ПН від 14 липня 2015 року, в якому вказано 1 робоче місце для працевлаштування особи з вимогою про наявність неповної вищої освіти за спеціальністю фармація , а робочі місця для працевлаштування інвалідів на підприємстві не створювалися. Також в графі 4, розділу ІІ звіту форми 3 ПН не виділені категорії громадян із списку запропонованих, в тому числі інваліди.

Отже, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів у звітахза формою № 10 - ПІ за 2015 рік та № 3-ПН від 14 липня 2015 року про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з Комунального підприємства Міжлікарняна аптека на користь держави в особі Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію та пеню за невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Виходячи з приписів статті 226 КАС України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалене відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Судді: Черпак Ю.К.

Мойсюк М.І.

Іваненко Я.Л.