Ухвала

від 26.06.2017 по справі 809/575/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/6989/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Обрізка І.М., Кухтея Р.В.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року у справі за позовом комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №09-14-021/152 від 06.04.2017.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив таку, подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав, з посиланням на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції не вірно застосована дія нормативно-правового акту, а саме абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України, оскільки звільнення ОСОБА_2 у зв'язку з призовом на військову службу відбулося правомірно так як в Україні на той час не діяв особливий період мобілізації. Водночас вважає, що у Кодексі законів про працю України не міститься визначення увільнення , при цьому гарантії, передбачені мобілізованим до ОСОБА_2 не застосовуються.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, хоча належним чином повідомленні про місце та час розгляду справи, що відповідно до ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Подане стороною відповідача клопотання про відкладення розглядом справи не містить належних доказів щодо поважності причин неявки в судове засідання та неможливості розгляду справи у відсутності відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та перевірено судом апеляційної інстанції, що На підставі наказу від 16.03.2017 №353-Д та направлення на проведення перевірки від 16.03.2017 №04-13/15-10/1894 головним державним інспектором відділу з питань за додержанням законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці в Івано-Франківській області ОСОБА_3 з метою розгляду звернення ОСОБА_2 від 13.02.2017, було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування комунального підприємства "Теплокомуненерго".

За результатами проведення позапланової перевірки 21.03.2017 було складено Акт №09-14-0029/172, відповідно до якого, серед іншого, виявлене порушення вимог статті 119 Кодексу законів про працю України. Зокрема згідно пункту першого детального опису виявленого порушення акту перевірки, наказ про звільнення ОСОБА_2 від 03.10.2016 №41-К сформульовано неправильно, зокрема необхідно було зазначити, що працівника увільнено від роботи на період призову на військову службу.

Розглянувши акт перевірки, 06.04.2017 заступником начальника управління Держпраці у Івано-Франківській області прийнято постанову №09-14-021/152 про накладення на комунальне підприємство "Теплокомуненерго" штрафу в розмірі 32000 грн, передбаченого абзацом 5 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України за порушення вимог статті 119 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що у випадку, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 Кодексу законів про працю України виключає припинення трудового договору, тому ОСОБА_2 не підлягав звільненню, а отже відповідачем не було дотримано встановлених законом гарантій працівнику, який залучаються до виконання обов'язків, передбачених законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Суд апеляційної інстанції погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції звертає увагу на наступні норми права, що врегульовують спірні правовідносини.

Згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції з 12.06.2015, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

З 07.01.2017 ч. 3 ст. 119 КЗпП України викладено в іншій редакції, відповідно до якої за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Тобто ч. 3 ст. 119 КЗпП України як в редакції з 12.06.2016 так і в редакції після 07.01.2017 року визначала гарантії та пільги у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку в тому числі і для працівників, прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. При цьому законодавцем у конструкції вказаної норми вжито сполучник або , тобто відповідна гарантія передбачена як для осіб, призваних на військову службу так і для осіб, прийнятих на військову службу за контрактом.

Щодо покликань апелянта на те, що ОСОБА_2 призвано саме на строкову військову службу поза мобілізаційним періодом, то необхідно вказати наступне.

Згідно із абзацом одинадцятим статті 1 Закону України Про оборону України особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абзацу п'ятого статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В свою чергу, абзацом четвертим статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно із частиною восьмою статті 4 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Отже, за змістом вищенаведених норм слідує, що з моменту оголошення мобілізації настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 Про часткову мобілізацію , який затверджений Законом України від 17.03.2014 року №1126-VІІ, постановлено: оголосити та провести часткову мобілізацію; Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

Указами Президента України від 06.05.2014 року №454/2014, від 21.07.2014 року №607/2014, від 14.01.2015 року №15/2015, які були затверджені Законами України від 06.05.2014 року №1240-VІІ, від 22.07.2014 року №1595-VІІ, від 15.01.2015 року №113-VІІІ відповідно, також оголошувались та проводились часткові мобілізації. Крім того, згідно з пунктом 5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.

Таким чином, суд зазначає, що з моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 року №303/2014 Про часткову мобілізацію в Україні настав особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України від 15.01.2015 року №113-VІІІ переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Суд вважає, що особливий період не закінчується з моменту закінчення строку проведення мобілізації, який встановлюється у кожному окремому Указі Президента України, з огляду на таке.

Як встановлено вище, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Під мобілізацією слід розуміти комплекс заходів, здійснюваних серед іншого з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 3 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Отже, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Водночас згідно абзацу шостого статті 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, суд зазначає, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.06.2015 року по справі №21-112а15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року по справі № 800/582/14.

Вищезазначені висновки суду спростовують твердження позивача, викладені в якості підстав для задоволення апеляційної скарги, крім того, суд зазначає, що доводи позивача, викладені в якості підстав для задоволення апеляції, ґрунтуються на помилковому трактуванні та вибірковому застосуванні правових норм.

Відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного сулу, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Тому закриття провадження по адміністративній справі №348/735/17 згідно постанови Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області відносно ОСОБА_4 - директора комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради, за вчинення правопорушення, передбачене частиною 7 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю складу правопорушення, яка набрала законної сили, не спростовує встановленого пунктом 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України виключення, при цьому враховуючи принцип законності суд вирішує справу відповідно до Конституції та законів України.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не складають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. 160 ч.3, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

У ХВ А Л И В :

Апеляційну скаргу комунального підприємства "Теплокомуненерго" Надвірнянської районної ради залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2017 року у справі № 809/575/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текс виготовлено 27.06.2017р.