Рішення

від 22.06.2017 по справі 908/2884/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/105/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2017 Справа № 908/2884/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» (69005 м. Запоріжжя, бул. Центральний, 21; адреса для листування: 49000 м. Дніпро, головпоштамт а/с 288)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» (71612 Запорізька область Василівський район, с. Кам'янське, вул. Центральна, 35А)

про стягнення 679 794 грн. 16 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, договір № 19/08/16-1 від 19.08.2016 р., ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 08.02.2017 р.

від відповідача: ОСОБА_3, дов. № 1від 01.01.2017 р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» про стягнення 604 628 грн. 96 коп., основного боргу, 56 222 грн. 51 коп. втрат від інфляції, 18 942 грн. 69 коп. три відсотка річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2016 р., справу № 908/2984/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 02.11.2016 р. порушено провадження у справі № 908/2884/16, присвоєно справі номер провадження 27/105/16 та призначено судове засідання на 28.11.2016 р.

У судовому засіданні 28.11.2016 р. оголошувалася перерва до 22.12.2016 р., на підставі ст. 77 ГПК України, з метою надання сторонами додаткових доказів та документів, які необхідні для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 22.12.2016 р., за письмовим клопотанням відповідача у справі, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду справи № 908/2884/16 було продовжено на п'ятнадцять днів до 13.01.2017 р., відповідно до ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 13.01.2017 р.

Ухвалою суду від 13.01.20017 р. зупинено провадження у справі № 908/2884/16 до набрання чинності рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/22/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» , Запорізька область, с. Кам'янське та Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька зовнішньоторгова фірма «ФЕРРОЕКС» , Запорізька область, м. Запоріжжя про визнання договору недійсним.

16.05.2017 р. на адресу господарського суду надійшло письмове клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» про поновлення провадження у справі № 908/2884/16, у зв'язку з тим, що 17.03.2017 р. суддею Проскуряковим К.В. винесено рішення у справі № 908/22/17.

Господарський суд поновлює провадження у справі в порядку ст. 79 ГПК України, після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою суду від 17.05.2017 р., відповідно до ст. 79 ГПК України, провадження у справі № 908/2884/16 поновлено з 31.05.2017 р., судове засідання призначено на 31.05.2017 р.

У зв'язку з неможливістю судом провести 31.05.2017 р. судове засідання у справі № 908/908/2884/16, ухвалою суду від 24.05.2017р. перенесено на 08.06.2017р.

Засідання суду у справі № 908/2884/16 перенесено на 08.06.2017р.

У судовому засіданні 08.06.2017р. оголошувалася перерва до 22.06.2017 р.

У судовому засіданні 22.06.2017 р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До початку розгляду справи представники позивача та відповідач заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представникам позивача та відповідача, які прибули у судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, письмових поясненнях, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог. Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем умов договору № 22/09/14-1 від 22.09.2014р. Обґрунтовуючи позов ст. 193 ГК України, ст. 625 ЦК України, ст.ст. 1, 12, 15, 21, 44, 54, 55, 57 ГПК України просить позов задовольнити, стягнути з 586 628 грн. 96 коп. основного боргу, 123 475 грн. 02 коп. інфляційного збільшення, 29 074 грн. 30 коп. 3 % річних та 16 000 грн. 00 коп. витрат за послуги адвоката.

Відповідач проти позову заперечив у повному обсязі, про що зазначив у письмовому відзиві та надав пояснення (приєднані до матеріалів справи). В обґрунтування свої заперечень зазначив, що вартість товару поставленого за договором становить 5790246,88 грн. Станом на 12.10.15р. відповідачем сплачено за отриманий за договором товар 5348962,32 грн. Крім того, 28.08.15р. між позивачем, відповідачем та ТОВ ЗЗТФ Ферроекс було укладено договір про переведення боргу. Відповідно до договору про переведення боргу відповідач взяв на себе зобов'язання щодо погашення боргу позивача перед ТОВ ТОВ ЗЗТФ Ферроекс в сумі 442107,80 грн. в рахунок часткового погашення заборгованості за договором, за поставлений за договором товар станом на 28.08.15р. Згідно рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/22/17, яке набрало законної сили, за позовом ТОВ Фероекс Інвест про визнання договору про переведення боргу в задоволенні позову відмовлено. Зазначеним рішенням встановлено факт виникнення та реалізації між сторонами умов договору про переведення боргу. На підставі вище зазначеного станом на 28.08.15р. між сторонами виникли взаємні вимоги грошового характеру в сумі 442107,80 грн. Як вбачається із матеріалів справи, зобов'язання обох сторін є грошовими, в обох зобов'язаннях мова йде про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті, строк виконання по яких настав відповідно до умов укладених Договору та договору про переведення боргу. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. З системного аналізу наведених вище законодавчих норм вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому зобов'язанні навпаки - боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому. Випадки, недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачені ст. 602 ЦК України, за даних обставин відсутні. З метою виконання приписів закону відповідачем була направлена на юридичну адресу позивача, що підтверджується належним чином здійсненими копіями опису вкладення з відтиском календарного штемпелю відділення поштового зв'язку від 19.12.16 та фіскального чеку від 19.12.16р. з штрихкодовим ідентифікатором за № 6903521083923, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог (надалі - Заява) за вих.. № 1912161/1-1 від 19.12.16р. Таким чином, відповідач розрахувався за отриманий за договором товар в сумі 5 791 070,12 грн. На підставі вищенаведеного, відповідач в повному обсязі виконав умови договору здійснивши, при цьому, переплату за отриманий товар в сумі 823,24 грн. Позивач безпідставно зазначає, що відповідач здійснив часткову оплату товару в розмірі 5203617,92 грн. При цьому, відповідно до виписок банків позивача які надані до матеріалів справи: АТ Укрсиббанк МФО 351005 (виписка отримана за період з 14.01.2015р по 21.12.16р.), АТ Банк Фінанси та кредит (виписка отримана за період з 05.06.2014р по 17.12.16р.), позивач підтверджує отримання коштів в сумах 396050,00 грн. та 1330584,16 грн. відповідно. Всього 5091084,16 грн. (396050,00 грн. + 1330584,16грн.). Натомість, на виконання умов договору позивач в період з 29.04.14р. по 19.01.2015р. на підставі банківських виписок АТ Укрсиббанк отримав оплату за отриманий товар в сумі 257878,16 грн. Враховуючи наведене, безпідставними є також вимоги позивача щодо стягнення інфляційних витрат, 3% річних та оплати послуг адвоката.

ВСТАНОВИВ:

22.09.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» (покупець) укладено договір № 22/09/14-1.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти й оплатити нафтопродукти (надалі Товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов договору і додатків (специфікацій) до нього, що є невід'ємними частинами цього договору (надалі Додатки).

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар загальною вартістю 5 790 246, 88 грн.

Факт здійснення поставки товару підтверджується видатковими накладними: № 000000017 від 02.10.2014г. на суму 74798,20 грн.; № 000000018 від 07.10.2014г. на суму 62878,16 грн.; № 000000019 від 08.10.2014г. на суму 62878,16 грн.; № 000000020 від 13.10.2014г. на суму 200852,54 грн.; № 000000021 від 13.10.2014г. на суму 62878,16 грн.; № 000000023 від 16.10.2014г. на суму 62878,16 грн.; №000000028 від 29.10.2014г. на суму 61189,84 грн.; № 000000030 від 31.10.2014р. на суму 61189,84 грн.; № 000000036 від 28.11.2014р. на суму 62245,16 грн.; № 000000037 від 28.11.2014р. на суму 62245,16 грн.; № 000000038 від 28.11.2014р. на суму 153444,01 грн.; № 000000039 від 03.12.2014р. на суму 63300,00 грн.; № 000000040 від 05.12.2014р. на суму 63300,00 грн.; № 000000041 від 15.12.2014р. на суму 63300,00 грн.; № 000000042 від 16.12.2014р. на суму 63300,00 грн.; 000000051 від 25.12.2014р. на суму 63300,00 грн.; № 000000057 від 31.12.2014р. на суму 73200,00 грн.; № 000000058 від 31.12.2014р. на суму 63300,00 грн.; № 000000001 від 05.01.2015р. на суму 63300,00 грн.; № 000000002 від 06.01.2015р. на суму 63300,00 грн.; № 000000003 від 09.01.2015р. на суму 73200,00 грн.; № 000000005 від 15.01.2015р. на суму 73200,00 грн.; № 000000007 від 22.01.2015р. на суму 70759,80 грн.; № 000000008 від 22.01.2015р. на суму 37047,40 грн.; № 000000010 від 28.01.2015р. на суму 61189,84 грн.; № 000000011 від 29.01.2015р. на суму 70759,80 грн.; № 000000012 від 04.02.2015р. на суму 59080,00 грн.; № 000000013 від 10.02.2015р. на суму 31800,00 грн.; № 000000015 від 20.02.2015р. на суму 80522,39 грн.; №000000016 від 23.02.2015р. на суму 34980,00 грн.; № 000000017 від 24.02.2015р. на суму 80522,39 грн.; № 000000018 від 26.02.2015р. на суму 81021,65 грн.; № 000000023 від 05.03.2015р. на суму 81024,00 грн.; № 000000027 від 12.03.2015р. на суму 80179,84 грн.; № 000000028 від 16.03.2015р. на суму 75960,00 грн.; № 000000031 від 26.03.2015р. на суму 87840,00 грн.; № 000000031/1 від 26.03.2015р. на суму 46620,00 грн.; № 000000031/2 від 27.03.2015р. на суму 87840,00 грн.; № 000000033 від 27.03.2015р. на суму 62332,85 грн.; № 000000038 від 31.03.2015р. на суму 81007,80 грн.; № 000000040 від 14.04.2015р. на суму 38013,91 грн.; №000000041 від 14.04.2015р. на суму 39590,90 грн.; № 000000042 від 15.04.2015р. на суму 67942,16 грн.; № 000000045 від 24.04.2015р. на суму 69630,00 грн.; № 000000046 від 24.04.2015р. на суму 42216,90 грн.; № 000000047 від 24.04.2015р. на суму 36869,09 грн.; № 000000048 від 27.04.2015р. на суму 78079,80 грн.; № 000000053 від 30.04.2015р. на суму 36869,09 грн.; № 000000060 від 06.05.2015р. на суму 145599,64 грн.; № 000000061 від 07.05.2015р. на суму 34344,00 грн.; № 000000061/1 від 12.05.2015р. на суму 34020,00 грн.; № 000000065 від 14.05.2015р. на суму 41958,00 грн.; № 000000069 від 19.05.2015р. на суму 41958,00 грн.; №000000070 від 19.05.2015р. на суму 37098,00 грн.; № 000000076 від 22.05.2015р. на суму 37785,00 грн.; № 000000077 від 22.05.2015р. на суму 42735,00 грн.; № 000000079 від 26.05.2015р. на суму 69630,00 грн.; №000000080 від 26.05.2015р. на суму 80520,00 грн.; № 000000085 від 02.06.2015р. на суму 31845,00 грн.; № 000000087 від 08.06.2015р. на суму 63300,00 грн.; №000000089 від 09.06.2015р. на суму 104025,00 грн.; № 000000092 від 15.06.2015р. на суму 68364,00 грн.; № 000000097 від 16.06.2015р. на суму 68364,00 грн.; № 000000098 від 19.06.2015р. на суму 50220,00 грн.; № 000000100 від 23.06.2015р. на суму 39528,00 грн.; № 000000103 від 26.06.2015р. на суму 38637,00 грн.; № 000000108 від 30.06.2015р. на суму 33534,00 грн.; № 000000109 від 30.06.2015р. на суму 33534,00 грн.; № 000000112 від 27.07.2015р. на суму 68364,00 грн.; № 000000119 від 31.07.2015р. на суму 160 623,00 грн.; № 000000121/1 від 05.08.2015р. на суму 137376,00 грн.; № 000000121/2 від 06.08.2015р. на суму 78359,40 грн.; № 000000122 від 07.08.2015р. на суму 34020,00 грн.; № 000000124 від 10.08.2015р. на суму 83754,00 грн., № 000000125 від 17.08.2015р. на суму 129195,00 грн.; № 000000126 від 18.08.2015р. на суму 85536,00 грн.; № 000000127 від 19.08.2015р. на суму 94851,00 грн.; № 000000131 від 28.08.2015р. на суму 83754,00 грн.; № 000000132 від 28.08.2015р. на суму 135039,66 грн.; № 000000133 від 31.08.2015р. на суму 135279,66 грн.; № 000000134 від 31.08.2015р. на суму 67519,84 грн.; № 000000141 від 29.09.2015р. на суму 67199,83 грн.; № 000000142 від 30.09.2015р. на суму 59199,85 грн.

Таким чином, надані до суду документи в сукупності свідчать про наявність між сторонами угоди (правочину), яка (який) за своєю правовою природою є договором поставки.

В порушення умов договору відповідач розрахувався за отриманий товар частково в розмірі 5 203 617 грн. 92 коп., в результаті чого сума заборгованості склала 586 628 грн. 96 коп.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за умовами договору №22/09/14-1 від 22.09.2014 р. був поставлений відповідачу товар згідно з переліченими вище видатковими накладними.

Отже, позивач прийняті на себе зобов'язання виконав належним чином та поставив відповідачу товар, відповідно до умов договору № 22/09/14-1 від 22.09.2014р.

Відповідач не виконав умови договору № 22/09/14-1 від 22.09.2014р. в частині оплати, факт виконання зобов'язань за договором відповідач належним чином не довів., зазначивши, що відповідачем сплачено за отриманий товар 5 348 962 грн. 32 коп. та 28.08.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» , Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» та Товариством з обмеженою відповідальністю Запорізька зовнішньоторгова фірма «ФЕРРОЕКС» було укладено договір про переведення боргу, відповідно до п.п. 1 - 8 якого цим договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у окремій частині зобов'язань, що виникають із договору № 11/01-14-2 від 01.11.2014, укладеного між первісним боржником та кредитором. Первісний боржник підтверджує загальну суму зобов'язань у розмірі 442107,80 грн. з ПДВ, що виникли за фактично поставлений товар згідно умов основного договору та оформлених сторонами видаткових накладних № РН - 0000036 від 29.12.2014 (на суму 255000,00 грн. з ПДВ), № РН - 0000010 від 18.02.2015 (на суму 15066,00 грн. з ПДВ) та № РН - 0000020 від 27.08.2015 (на суму 172041,80 грн. з ПДВ).

Рішення господарського суду Запорізької області від 17.03.2017 р. у справі № 908/22/17 за позовом ТОВ Ферроекс Інвест до ТОВ Невіс , ТОВ ЗЗТФ Ферроекс про визнання недійсним договору переведення боргу від 28.08.2015р. укладеного між позивачем, відповідачем, ТОВ ЗЗТФ Ферроекс , встановлено та досліджено, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

З тексту спірного договору вбачається, що позивач виступав у якості первісного боржника і за договором передав наявну на момент укладання заборгованість іншому боржнику (ТОВ НЕВІС ) за згодою кредитора.

Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (ст. 520 ЦК України).

Відповідно до умов укладеного спірного договору кредитор не заперечує проти заміни зобов'язань первісного боржника за основним договором відповідними зобов'язаннями нового боржника, підписуючи зі своєї сторони цей договір, дає свою згоду на відповідне переведення боргу в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Таким чином, згідно із укладеним договором позивачем було передано не активи підприємства, а зобов'язання (пасиви) у вигляді свої заборгованості.

Відповідно до п. 5 П(С)БО 10, дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигід та може бути достовірно визначена її сума.

З огляду на вищезазначене, рішенням господарського суду Запорізької області по справі 908/22/17 від 17.03.2017р. встановлено що позивачем не здійснювалось розпорядження активами, а саме - заборгованістю ТОВ Невіс перед ТОВ Ферроекс інвест .

Відповідно до даного рішення у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» , Товариства з обмеженою відповідальністю Запорізька зовнішньоторгова фірма «ФЕРРОЕКС» про визнання договору недійсним договір про переведення боргу від 28.05.2015 р. відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» 586 628 грн. 96 коп. основного боргу.

Задовольняючи позов у частині стягнення основної суми боргу, суд бере до уваги, що факт поставки підтверджується підписаними двома сторонами видатковими накладними, а також частковою оплатою товару відповідачем.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 123 475 грн. 02 коп. інфляційних втрат та 29 074 грн. 30 коп. 3 % річних.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Факт порушення відповідачем термінів розрахунків є доведеним. Вимога про стягнення 3% річних та інфляційних заявлена обґрунтовано.

Позивач нараховує 3% річних за загальний період з 13.10.2015 р. по 07.06.2017 р. включно (604 дні).

Судом перевірено розрахунок позивача в частині нарахованої суми 3 % річних в розмірі 29 074 грн. 30 коп. та згідно розрахунку суду, здійсненого за допомогою комп'ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» , з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 6 022 грн. 12 коп.

В частині стягнення 23 052 грн. 18 коп. слід відмовити.

Інфляційні втрати нараховані позивачем за загальний період із листопада 2015 року по червень 2017 р. включно.

Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення інфляційних нарахувань є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р .

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ викладених у листі № 62-97р. від 03.04.1997р., індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути збитки з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми. При здійсненні розрахунку індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

За змістом пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Отже, згідно діючого законодавства суми інфляційних витрат та 3% річних стягуються за весь час до виконання грошового зобов'язання.

Згідно з перерахунком суду інфляційні втрати в межах заявленого позивачем періоду становлять суму 123 475 грн. 02 коп., яка стягується з відповідача на користь позивача.

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Відповідно до п.п. 1, 2, 3 частини 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 4 2 , 4 3 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, позов задовольняється частково.

Крім судових витрат на судовий збір, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 16 000 грн. 00 коп.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить і оплата послуг адвоката. Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» .

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивачем до позовної заяви додано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю сері ДП № 2835, договору про надання адвокатських послуг (правової допомоги) № 19/08/16-1 від 19.08.2016 р., відповідно до якого адвокатське бюро ОСОБА_2 та партнери в особі керуючого бюро ОСОБА_1 зобов'язується надати замовнику адвокатські послуги (правову допомогу) у формі захисту прав та інтересів замовника та представництва замовника в судах загальної юрисдикції щодо стягнення з ТОВ НЕВІС заборгованості за договором поставки № 22/09/14-1 від 22.09.2014 р., інфляційних втрат, відсотків річних, тощо, а також судових витрат пов'язаних з веденням справи. Відповідно до додатку № 1 до договору сторони погодили, що адвокатські послуги (правова допомога) будуть надаватися адвокатом ОСОБА_1 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю видане Радою адвокатів Дніпропетровської області 21.08.2014 р. за № 2835, на підставі рішення ради адвокатів Дніпропетровської області від 08.08.2014 р. Відповідно до акту № 01 від 22.12.2016 р. здач-приймання наданих адвокатських послуг замовником перераховано адвокатському бюро 16 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 216 від 26.10.2016 р.

Разом з тим, суд вбачає за необхідне зазначити, що при визначенні суми витрат на послуги адвоката, що підлягають до стягнення, слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики (схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом № 6/VI від 01.10.99р.). Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Відповідно до статті 33 Правилах адвокатської етики, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної юридичної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої ст. 80 ЦК України, отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги ціну позову, тривалість розгляду і складність справи, кількість судових засідань, у яких приймав участь адвокат ОСОБА_1, як представник позивача, суд дійшов висновку про те, що розмір судових витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 16 000 грн. 00 коп. є не співрозмірними та завищеними, а тому суд вважає за доцільне покласти на відповідача витрати за послуги адвоката у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» , Запорізька область Василівський район, с. Каменське задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕВІС» (71612 Запорізька область Василівський район, c. Кам'янське, вул. Центральна, 35А, код ЄДРПОУ 25223540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФЕРРОЕКС ІНВЕСТ» (69005 м. Запоріжжя, бул. Центральний, 21; адреса для листування: 49000 м. Дніпро, головпоштамт а/с 288, код ЄДРПОУ 39245205) 586 628 (п'ятсот вісімдесят шість тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 96 коп. основного боргу, 123 475 (сто двадцять три тисячі чотириста сімдесят п'ять) грн. 02 коп. втрат від інфляції, 6 022 (шість тисяч двадцять два) грн. 12 коп. 3 % відсотка річних, 10 741(десять тисяч сімсот сорок одна) грн. 88 коп. судового збору, 5 000 (п'ять тисяч) витрат за послуги адвоката. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити .

Повне рішення складено та підписано 27 червня 2017 р.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.