Постанова

від 21.06.2017 по справі 917/101/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2017 р. Справа № 917/101/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Сіверін В. І.,

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - Кривохижи Ю.А., довіреність № 04-2-17/2/3082, від 30 грудня 2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1349 П/1-42) на рішення Господарського суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року у справі № 917/101/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК", вул. Промислова, 1, м. Жашків, Черкаська область, 19200

до Полтавської міської ради, вул. Жовтнева, 36, м. Полтава, 36000

про визнання недійсними окремих положень договору оренди землі від 21 липня 2015 року

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року у справі № 917/101/17 (суддя Погрібна С.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Приватне акціонерне товариство "Украгро НПК" з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

15 травня 2017 року від Полтавської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4996).

24 травня 2017 року від Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" надійшла заява про відкладення розгляду судового засідання (вх.№5377).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29 травня 2017 року з огляду на неявку у судове засідання представників сторін, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, колегією суддів було відкладено розгляд справи.

20 червня 2017 року повторним автоматичним розподілом справи №917/101/17 у зв'язку з відрядженням судді Тихого П.В., сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Сіверін В.І., суддя Гетьман Р.А.

У судове засідання, яке відбулось 21 червня 2017 року, з'явився представник відповідача.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05 травня 2016 pоку, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 липня 2016 року по справі №917/474/16 за позовом Полтавської міської ради до ПрАТ "Украгро НПК" про визнання укладеним договору оренди землі позов задоволено.

Визнано укладеним в редакції, зазначеній в резолютивній частині рішення, договір оренди землі від 21 липня 2015 року між Полтавською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Украгро НПК".

За умовами даного договору орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 0,5962 (кадастровий номер 5310136400:10:003:0192) для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень та під"їзної залізничної колії, яка знаходиться за адресою: Україна, Полтавська область, місто Полтава, вул. Островського, 57.

Вказуючи про часткову невідповідність пунктів договору вимогам законодавства позивач просить суд визнати недійсними:

-абзац 2 п.п. 4.1. Договору: "Нарахування орендної плати за землю починається з 23 квітня 2015 року";

-п.п. 4.6. Договору: "У разі зміни розміру орендної плати за ініціативою Орендодавця останній письмово повідомляє про це Орендаря. Про зміну розміру орендної плати сторони укладають додаткову угоду. Розмір орендної плати змінюється з дня виникнення підстав для її зміни";

-п.п. 5.2. Договору: "Цільове призначення земельної ділянки, що є об"єктом оренди для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень та під"їзної залізничної колії";

-розділ 6 Договору: " Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду", як такі, що суперечать приписам законодавства.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову, мотивуючи це існуванням рішення Господарського суду Полтавської області по справі №917/474/16, яким визнано укладеним договору оренди в оскаржуваних пунктах, як преюдицію в розумінні частини 3 статті 35 ГПК України.

Не погоджуючись з вказаною позицією місцевого господарського суду Приватне акціонере товариство "Украгро НПК" в апеляційній скарзі зазначає на помилковості врахування судом правових висновків господарського суду Полтавської області по справі №917/474/16, оскільки предметом спору в справі №917/474/16 виступало порушення порядку укладення господарського договору, щодо якого існує вказівка обов'язковості його укладення, а не дослідження законності окремих його пунктів. У зв'язку з цим апелянт вказує на необхідність надання судом правової оцінки спірних пунктів з підстав, викладених у позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі нормам законодавства зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення Господарського суду Полтавської області від 05 травня 2016 pоку, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18 липня 2016 року по справі №917/474/16 за позовом Полтавської міської ради до ПрАТ "Украгро НПК" про визнання укладеним договору оренди землі позов задоволено (Том1, арк.с.12-17; 39-44).

Визнано укладеним в редакції, зазначеній в резолютивній частині рішення, договір оренди землі від 21 липня 2015 року між Полтавською міською радою та Приватним акціонерним товариством "Украгро НПК" .

За умовами даного договору орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 0,5962 (кадастровий номер 5310136400:10:003:0192) для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень та під"їзної залізничної колії, яка знаходиться за адресою: Україна, Полтавська область, місто Полтава, вул. Островського, 57.

Вказуючи про часткову невідповідність пунктів договору вимогам законодавства позивач просить суд визнати недійсними:

-абзац 2 п.п. 4.1. Договору: "Нарахування орендної плати за землю починається з 23 квітня 2015 року";

-п.п. 4.6. Договору: "У разі зміни розміру орендної плати за ініціативою Орендодавця останній письмово повідомляє про це Орендаря. Про зміну розміру орендної плати сторони укладають додаткову угоду. Розмір орендної плати змінюється з дня виникнення підстав для її зміни";

-п.п. 5.2. Договору: "Цільове призначення земельної ділянки, що є об"єктом оренди для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень та під"їзної залізничної колії";

-розділ 6 Договору: " Умови і строки передачі земельної ділянки в оренду".

В даному випадку колегія суддів погоджується з доводами позивача з приводу безпідставного врахування судом першої інстанції при розгляді даного спору висновків Господарського суду Полтавської області по справі №917/474/16, яким визнано укладеним договору оренди в оскаржуваних пунктах.

У відповідності до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, пункту 2.6 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Зі змісту рішення по справі №917/474/16 вбачається, що предмет спору в даному провадженні полягав у визнанні факту укладеності договору оренди землі від 21 липня 2015 року між Полтавською міською радою (орендодавець за договором; відповідач по даній справі) та Приватним акціонерним товариством "Украгро НПК", на підставі статті 120 Земельного кодексу України, у зв'язку з перебуванням предметів власності позивача за адресою: Україна, Полтавська область, місто Полтава, вул. Островського, 57. Вирішуючи спір по суті господарський суд, з огляду на перебуванні предметів власності позивача за вказаною адресою, наголосив на переході до позивача права користування земельною ділянкою, а відтак і обов'язку останнього щодо закріплення права користування у визначеному законодавстві спосіб, шляхом укладення договору оренди в запропонованій відповідачем редакції договору . По суті, в межах провадження по справі №917/474/16 судом вирішено питання законодавчої необхідності укладення договору оренди з підстав переходу до позивача права користування земельною ділянкою, а не правомірність самих пунктів договору, зміна (конкретизація) яких є правом будь-якої сторони договору.

За таких обставин, оскільки судом не встановлювався саме факт законності спірних пунктів, а лише підтверджено необхідність укладення за наявних обставин між сторонами договору оренди земельної ділянки, висновки суду у справі №917/474/16 не мають преюдиціального значення .

Відтак, аналіз питання укладеності договору оренди не позбавляє господарський суд можливості перевірки законності його окремих пунктів.

При цьому господарськими судами у справі №917/474/16 взагалі не досліджувалось та не надавалась будь яка правова оцінка законності змісту пунктів договору в редакції відповідача, з підстав відсутності в належній формі заперечень сторони, а відтак по справі судом взагалі не надано оцінки безпосередньому змісту договору оренди.

Колегія суддів, розглядаючи законність змісту абзацу другого пункту 4.1., змісту пункту 4.6., пункту 5.2, пункту 6.1 договору, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В межах абзацу 2 п.п. 4.1. Договору визначено, що нарахування орендної плати за землю починається з 23 квітня 2015 року.

Таким чином, встановлено обов'язок з виплати позивачем орендної плати за землю з 23 квітня 2015 року.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України

Згідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Приписами ст. 125 Земельного кодексу України унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що законне право користування земельною ділянкою, та випливаючий з цього обов'язок виплати суми орендної плати, виникають у орендаря з моменту державної реєстрації права користування у порядку визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Закріплення в договорі обов'язку орендаря з виплати коштів саме як орендної плати, не може пов'язуватись з датою, відмінної від дати державної реєстрації права користування земельною ділянкою.

За таких обставин, закріплення в абзаці 2 п.п. 4.1. Договору обовязку позивача з виплати орендної плати за землю саме з 23 квітня 2015 року, суперечить ст. 21 Закону України "Про оренду землі", п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим останній визнається судом недійсним, а позовні вимоги в даній частині задоволенню.

Посилання представника відповідача на рішення Полтавської міської ради, яким визначено початкову дату виплати орендної плати-23 квітня 2015 року, не спростовує незаконність змісту даного абзацу, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України, вказаної позиції також дотримується Міністерство Юстиції України у листі від 30 січня 2009 року № Н-35267-18.

Одночасно позивач просить визнати недійсним пункт 4.6. Договору, яким встановлено, що у разі зміни розміру орендної плати за ініціативою Орендодавця останній письмово повідомляє про це Орендаря. Про зміну розміру орендної плати сторони укладають додаткову угоду. Розмір орендної плати змінюється з дня виникнення підстав для її зміни.

Незаконність даного пункту обґрунтовується стороною недотриманням законодавчих норм щодо моменту виникнення права користування , закріпленням можливості зміни орендної плати з дня виникнення відповідних підстав.

У відповідності до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

За змістом статті 654 ЦК України зміна умов договору вчиняється в такій самій формі, що й договір. Домовленість між сторонами щодо зміни умов договору також за своєю правовою природою являє собою договір. А отже, зміни до договору оренди повинні вносить шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі.

Таким чином, закріплений в межах пункту 4.6 порядок внесення змін до договору в частині розміру орендної плати не суперечить вимогам статті 30 Закону України "Про оренду землі", статті 654 ЦК України.

При цьому за змістом даного пункту зміна розміру орендної плати передбачається з дня укладення додаткової угоди, що повністю узгоджується з нормами законодавства.

Виходячи з того, що зміст пункту 4.6. Договору, не йде в розріз положенням цивільного, господарського та земельного законодавства, регламентуючих правовідносини з передачею земельної ділянки у користування, та не носить дискримінаційного характеру щодо сторони договору, відсутні правові підстави для визнання його недійсним в порядку ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим позовні вимоги в даній частині не підлягають задоволенню.

Одночасно позивач просить визнати недійсним пункт 5.2. Договору, яким передбачено, що цільове призначення земельної ділянки, експлуатація та обслуговування нежитлових приміщень та під'їзної залізничної колії".

За твердженням Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" даний вид цільового призначення земельної ділянки не відповідає вимогам і відсутній у переліку видів цільового призначення згідно до Класифікації видів цільового призначення земель.

В той же час, відповідний аргумент сторони не узгоджується з приписами законодавства, затверджена Наказом Державного Комітету України із Земельних Ресурсів від 23 липня 2010 року № 548 "Класифікації видів цільового призначення земель" хоч і не містить аналогічного формулювання виду цільового призначення земель, втім не виключає останнє.

Так пункт 1.4 даного класифікатора передбачає, що до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення відносяться землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Оскільки визначене у п.п. 5.2. Договору формулювання виду цільового призначення земельної ділянки відповідає виду цільового призначення земель, затвердженого Наказом Державного Комітету України із Земельних Ресурсів від 23 липня 2010року № 548, відсутні правові підстави для визнання даного пункту недійсним в порядку ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та задоволення позовних вимог в цій частині.

Поряд з цим Приватне акціонернетовариство "Украгро НПК" наполягає на недійсності пункту 6.1. договору, яким встановлено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення; земельна ділянка в межах, визначених кадастровим планом, передається в користування Орендарю відповідно до умов, зазначених в акті приймання - передачі в оренду земельної ділянки.

Відповідна незаконність обґрунтовується позивачем тим, що даним пунктом встановлений порядок передачі землі (за актом приймання-передачі) відмінний від прямо передбаченого нормами чинного законодавства.

Проаналізувавши зміст даного пункту колегія суддів погоджується частково з даною позицією Приватного акціонернетовариство "Украгро НПК" з огляду на наступне.

За змістом статті 17 ЗУ "Про оренду землі" редакції Закону від 12 лютого 2015 об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, законодавець встановлює можливість законної передачі земельної ділянки у користування лише після державної реєстрації права оренди.

З одночасною зміною редакції статті 17 ЗУ "Про оренду землі" на підставі Постанови КМ України № 843 від 23 листопада 2016 року було внесено зміни до типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220, та вилучено Розділ щодо умови і строків передачі земельної ділянки в оренду.

Отже, наразі, лише факт державної реєстрації права оренди, а не підписання сторонами акту приймання передачі, виступає законною передумовою передачі земельної ділянки в користування орендареві.

За таких обставин, пункт 6.1. договору в частині другого речення підлягає визнанню недійсним, в порядку ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить статті 17 ЗУ "Про оренду землі" та Типовому договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 р. № 220, а позовні вимоги в даній частині задоволенню.

В частині першого речення даного пункту колегія суддів не вбачає підстав для визнання його недійсним, оскільки останній не суперечить положенням цивільного, господарського та земельного законодавства, і стороною не зазначається будь яких додаткових підстав його незаконності.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним абзацу 2 пункту 4.1. Договору, та другого речення пункту 6.1. договору недійсними у відповідності до частини 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

У зв'язку з тим, що підлягають визнанню недійсним абзац 2 пункту 4.1. Договору, та друге речення пункту 6.1. договору, рішення в частині відмови у задоволенні позову в даних частинах підлягає скасуванню, апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 2 ч. 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Украгро НПК" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 06 квітня 2017 року у справі № 917/101/17 скасувати в частині відмови в задоволенні позову у визнанні недійсним абзацу 2 пункту 4.1. та другого речення пункту 6.1. договору.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним абзац 2 пункту 4.1. та друге речення пункту 6.1. договору оренди землі від 21 липня 2015 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Украгро НПК" та Полтавською міською радою.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Повний текст постанови складено 26 червня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя В.І.Сіверін