Рішення

від 29.06.2017 по справі 273/51/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №273/51/17 Головуючий у 1-й інст. Бєлкіна Д. С.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Павицької М.М., Гансецької І.А.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про визнання договору іпотеки припиненим та припинення обтяження нерухомого майна

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк на заочне рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року та додаткове рішення від 28 березня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати договір іпотеки припиненим та виключити реєстраційний запис з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру про заборону відчуження предмету договору іпотеки щодо житлового будинку №7 по вул. Радянській (Європейській) в м. Баранівка Житомирської області та земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий номер 1820600000:01:001:0223, яка знаходиться за цією ж адресою. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним та ЗАТ КБ Приватбанк було укладено договір про іпотечний кредит №ZRZ0GI0000001416 від 08.11.2007 poкy, згідно умов якого він отримав кредит в сумі 300 000,00 грн. З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором, 08.11.2007року між сторонами було укладено договір іпотеки №ZRZ0GI0000001416, предметом якого є житловий будинок №7 по вул. Радянській (Європейській) в м. Баранівка Житомирської області та земельна ділянка площею 0,1000 га кадастровий номер 1820600000:01:001:0223, яка знаходиться за тією ж адресою, посвідчений приватним нотаріусом Баранівського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_2 за реєстраційним номером 4084.

Зазначав, що рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, яке набрало законної сили 16.05.2012 року, з нього на користь відповідача стягнуто заборгованість за договором іпотечного кредиту в сумі 360187,25 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 280149,89 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 77037,36 грн., заборгованості по пені за несвоєчасне виконання зобов'язання в сумі 3000,00 грн. Виконавчий лист, виданий на підставі даного рішення суду, банком не був пред'явлений до виконання.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 12.10.2016 року, яке набрало законної сили 13.12.2016 року, в задоволенні позову Банку про звернення стягнення та зустрічного позову ОСОБА_1 про виключення майна з реєстру іпотек та заборон було відмовлено, а тому він звернувся до суду із вказаним позовом.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано іпотечний договір №ZRZ0GI0000001416 від 08.11.2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк ПриватБанк правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_1 припиненим. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішення цього ж суду від 28 березня 2017 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про припинення обтяження нерухомого майна скасувати та ухвалити у цій частині нове - про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що без відповідного рішення суду (про припинення обтяження нерухомого майна) немає правових підстав для виключення майна з реєстру іпотек та зняття заборон. А тому вважає, що висновок суду про те, що його права не порушені є помилковим.

У поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ ПриватБанк , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що судовими рішеннями, на які послався суд в оскаржуваному рішенні, кредитний договір не було визнано розірваним, а тому суд дійшов помилкового висновку, що забезпечення виконання зобов'язання може бути припинено зі спливом строку позовної давності за вимогами з повернення заборгованості за кредитом.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ПАТ КБ ПриватБанк підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 08.11.2007 poкy між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ Приватбанк (правонаступником якого є ПАТ КБ Приватбанк ) було укладено договір про іпотечний кредит №ZRZ0GI0000001416, згідно умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 300 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08.11.2020 року (а.с.5-8).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за вказаним договором, 08.11.2007року між сторонами було укладено договір іпотеки №ZRZ0GI0000001416, предметом якого є житловий будинок №7 по вул. Радянській (Європейській) в м. Баранівка Житомирської області та земельна ділянка площею 0,1000 га кадастровий номер 1820600000:01:001:0223, яка знаходиться за тією ж адресою, посвідчений приватним нотаріусом Баранівського нотаріального округу Житомирської області ОСОБА_2 за реєстраційним номером 4084 (а.с.9-11).

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, яке набрало законної сили 16.05.2012 року, задоволено позов ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за договором іпотечного кредиту в сумі 360 187,25 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 280149,89 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 77037,36 грн., заборгованості по пені за несвоєчасне виконання зобов'язання в сумі 3000,00 грн. (а.с.14).

Виконавчий лист, виданий на підставі даного рішення суду, Банком не був пред'явлений до виконання, що вбачається з довідки Баранівського районного відділу державної виконавчої служби (а.с.17).

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 12.10.2016 року, яке набрало законної сили 13.12.2016 року, в задоволенні позову Банку про звернення стягнення та зустрічного позову ОСОБА_1 про виключення майна з реєстру іпотек та заборон було відмовлено (а.с.15-16). Підставою для відмови в задоволенні первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки є сплив позовної давності відповідно до положень ч.4 ст.267 ЦК України.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вказав, що з огляду на положення ст.266 ЦК України, ст.ст.1,17 Закону України Про іпотеку , встановлені судами обставини пропуску ПАТ КБ Приватбанк позовної давності для звернення з вимогами за договором іпотечного кредиту та втрата у зв'язку з цим права задовольнити свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку майна має наслідком звільнення ОСОБА_1 від виконання обов'язків за договором іпотеки та втрату прав ПАТ КБ Приватбанк права і можливості здійснювати відносно вказаного майна свої права іпотекодержателя. Тобто майно, передане під іпотеку, по суті втратило властивості майна , правовий режим якого регулюється спеціальними нормами законодавства про іпотеку, а відтак предмет вказаного договору фактично припинив існування, у зв'язку з цим є підстави вважати, що іпотечний договір припинив свою дію, а тому позовна вимога про визнання іпотечного договору припиненим підлягає задоволенню.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на висловлені Верховним Судом України правові позиції у постанові від 15 травня 2017 року (справа №6-786цс17 ), які відповідно до положень ст.360-7 ЦПК України мають враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України ).

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов'язання розділу І книги п'ятої Зобов'язальне право ЦК України . Норми цієї глави передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України ), переданням відступного (стаття 600 ЦК України ), зарахуванням (стаття 601 ЦК України ), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України ), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України ), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України ), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України ), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України ).

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов'язання норми глави 50 Припинення зобов'язання ЦК України не передбачають.

Позовна давність ( ст.ст. 256,266,267 ЦК України) пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

У зобов'язальних відносинах (стаття 509 ЦК України ) суб'єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов'язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов'язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов'язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України ). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України ). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов'язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України ), установлюючи для особи, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання не визнає. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України ), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України Про іпотеку ).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону . Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку ). Натомість Законом України Про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Договір про іпотечний кредит, що був укладений між сторонами 08.11.2007 року, іпотечний договір від 08.11.2007 року не передбачають винятків із загального правила припинення основного зобов'язання стосовно визнання спливу позовної давності підставою для припинення основного зобов'язання і, відповідно, іпотеки.

З огляду на наведене суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що іпотека підлягає припиненню відповідно до ст.17 Закону України Про іпотеку з підстав встановлення обставин пропуску ПАТ КБ Приватбанк позовної давності та факту відмови судом у позові ПАТ КБ Приватбанк про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов'язання. У зазначеній справі не встановлено факту виконання основного зобов'язання, що згідно з положеннями Закону України Про іпотеку є однією з підстав припинення іпотеки.

Щодо обставин можливості припинення іпотеки з підстав непред'явлення до виконання виконавчого листа про стягнення заборгованості за рішенням суду від 23 лютого 2012 року, то необхідно врахувати таке.

Закон України Про іпотеку є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст. 17 цього Закону містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 593 ЦК України.

Частиною 2 ст. 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.

А тому той факт, що кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України Про виконавче провадження , не є підставою для припинення іпотеки (постанова Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі за №6-133цс17).

Окрім того в матеріалах справи не міститься доказів , в контексті положень ст.ст.58,59 ЦК України, про розірвання договору про іпотечний кредит від 08.07.2007 року.

Проте, навіть розірвання договору не є підставою для припинення іпотеки, про що Верховний Суд України висловився у своїй постанові від 09.09.2015 року (справа №6-939цс15), зазначивши, що за загальним правилом розірвання договору припиняє його дію на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає в дії окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору, з огляду на характер цього договору, за яким кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання. Отже, зобов язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а розірвання кредитного договору не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов язання, що виникло до набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору.

За таких обставин підстав для задоволення вимог позивача про припинення іпотеки немає.

З огляду на наведене не підлягає до задоволення інша позовна вимога про виключення запису про обтяження іпотечного майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, яка є похідною від попередньої вимоги.

Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки в позові відмовлено, то підлягає до скасування також додаткове рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

На підставі наведеного апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, а апеляційну скаргу - ПАТ КБ Приватбанк задовольнити.

У зв'язку з тим, що апеляційна скарга ПАТ КБ Приватбанк задоволена, то з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь Банку 1504 грн. понесених останнім судових витрат за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк задовольнити.

Рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 28 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову та стягненні судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк 1504 грн. понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді