Постанова

від 02.10.2019 по справі 273/51/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 273/51/17

провадження № 61-25852св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Баранівського районного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року у складі судді Бєлкіної Д. С. та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Гансенцької І. А., Павицької М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення

ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк (далі - ПАТ КБ ПриватБанк ) про визнання договору іпотеки припиненим та припинення обтяження нерухомого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2007 року ОСОБА_1 та Закрите акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - ЗАТ КБ ПриватБанк ), правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , уклали договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 300 000 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором, 08 листопада 2007 року ЗАТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1 га за вказаною адресою.

Зазначав, що рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, стягнуто

з боржника на користь кредитора заборгованість за договором іпотечного кредиту в розмірі 360 187,25 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 280 149,89 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 77 037,36 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 3 000 грн. Виконавчий лист, виданий на підставі вказаного рішення суду, банком не був пред`явлений до виконання.

Крім того, рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічного позову ОСОБА_1 про виключення майна з реєстру іпотек та заборон відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд виходив з того, що банком пропущено строк позовної давності.

Отже, ПАТ КБ ПриватБанк втратило право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати договір іпотеки, укладений 08 листопада 2007 року між ним та ЗАТ КБ ПриватБанк , припиненим; виключити реєстраційний запис з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру про заборону відчуження предмету договору іпотеки щодо житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,1 га, яка знаходиться за цією ж адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 01 березня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано іпотечний договір від 08 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , та ОСОБА_1 припиненим.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ КБ ПриватБанк пропустило строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про звернення стягнення за договором іпотечного кредиту, отже банк втратив право задовольнити свої майнові вимоги за рахунок передано в іпотеку майна, що є підставою для звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків за договором іпотеки.

Майно, передане в іпотеку, по суті втратило властивості майна, правовий режим якого регулюється спеціальними нормами законодавства про іпотеку, тому предмет договору іпотеки фактично припинив існування,

у зв`язку з цим є підстави вважати, що іпотечний договір припинив свою дію, тому позовна вимога про визнання іпотечного договору припиненим підлягає задоволенню.

Додатковим рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 28 березня 2017 року стягнуто з ПАТ КБ ПриватБанк на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.

Додаткове рішення мотивоване тим, що місцевим судом під час вирішення спору по суті не вирішено питання про судові витрати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк 1 504 грн понесених судових витрат за подання апеляційної скарги.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Законом України Про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Договір про іпотечний кредит, що був укладений між сторонами 08 листопада 2007 року, іпотечний договір від 08 листопада 2007 року не передбачають винятків із загального правила припинення основного зобов`язання.

У цій справі не встановлено факту виконання основного зобов`язання, що згідно з положеннями Закону України Про іпотеку є однією з підстав припинення іпотеки.

Той факт, що кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у строки, передбачені Законом України Про виконавче провадження , не є підставою для припинення іпотеки.

Підстав для задоволення вимог позивача про припинення іпотеки немає. З огляду на наведене не підлягає до задоволення інша позовна вимога про виключення запису про обтяження іпотечного майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яка є похідною від попередньої вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення місцевого суду

в частині задоволених позовних вимог та додаткове рішення цього суду,

у решті ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про припинення обтяження нерухомого майна.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що банк скористався визначеними законом способами захисту та стягнув заборгованість за кредитним договором, проте не пред`явив виконавчий лист до виконання.

Крім того, судом рішенням, яке набрало законної сили,

ПАТ КБ ПриватБанк відмовлено у зверненні стягненні на предмет іпотеки за спірним правочином, тому наявні правові підстави для задоволення позову в цій справі.

Іпотекодержатель зобов`язаний своєчасно скористатись своїм правом на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, проте банк цим правом не скористався. Банк своєчасно не звернув стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ КБ ПриватБанк не скористалось своїм правом стягнути з боржника борг у межах строку позовної давності та у межах строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, що у даний час позбавляє банк права на вчинення цих дій.

Згідно з повідомленням банку останній розриває кредитний договір у разі несплати всієї суми боргу. Пред`явленням кредитором позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості є підставою для розірвання договору достроково.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

17 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня

2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення

у розумні строки , у справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 листопада 2007 року ОСОБА_1 та ЗАТ КБ ПриватБанк , правонаступником якого є ПАТ КБ ПриватБанк , уклали договір про іпотечний кредит, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у розмірі 300 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08 листопада 2020 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним договором 08 листопада 2007 року сторони уклали договір іпотеки, предметом якого

є житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1 га, яка знаходиться за тією ж адресою. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Баранівського нотаріального округу Житомирської області Присяжнюком В. О. за реєстраційним номером 4084.

Рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2012 року, яке набрало законної сили 16 травня 2012 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість за договором іпотечного кредиту у розмірі 360 187,25 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 280 149,89 грн, заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом - 77 037,36 грн, пені за несвоєчасне виконання зобов`язання - 3 000 грн.

Виконавчий лист, виданий на підставі вищевказаного рішення суду, банком не був пред`явлений до виконання, що підтверджується довідкою Баранівського районного відділу державної виконавчої служби Житомирської області.

Суди також встановили, що рішенням Баранівського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 13 грудня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ ПриватБанк про звернення стягнення та зустрічного позову ОСОБА_1 про виключення майна з Реєстру іпотек та заборон було відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки був сплив позовної давності відповідно до положень частини четвертої статті 267 ЦК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише

у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 Припинення зобов`язання розділу I книги п`ятої Зобов`язальне право ЦК України.

Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 Припинення зобов`язання ЦК України не передбачають.

При цьому відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні

і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право

в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України Про іпотеку ).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку ). Натомість Законом України Про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Відповідно до пункту 3.2 іпотечного договору іпотека припиняється виконанням у повному обсязі забезпечених зобов`язань.

Як встановлено вище, боржник не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Крім того, неможливість примусово виконати рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, не впливає на можливість банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України Про іпотеку .

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши неведені вище норми права, дійшов правильного висновку, що непред`явлення рішення суду до виконання та сплив позовної давності до додаткової вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки само по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.

Висновок апеляційного суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська