Ухвала

від 29.06.2017 по справі 614/71/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц-/790/3139/17 Головуючий І інстанції: Гуляєва Г.М.

Справа № 614/71/17-ц Доповідач: Карімова Л.В.

Категорія: забезпечення позову

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - судді Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1В,.

ОСОБА_2,

за участю секретаря: Баранкової В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 на ухвалу Борівського районного суду Харківської області від 21 березня 2017 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про розірвання договорів оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року позивачі в особі свого представника ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом про розірвання договорів оренди.

В судовому засіданні до початку розгляду справи по суті представник позивачів звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив з метою забезпечення позову заборонити ОСОБА_9 вчиняти дії, направлені на використання та обробіток спірних земельних ділянок, а саме: земельної ділянки площею 10,3284га, кадастровий номер 6321082500:02:004:0031, зареєстрованої за власником ОСОБА_3, земельної ділянки площею 9,0735га, кадастровий номер 6321082500:02:004:0028, зареєстрованої за власником ОСОБА_4, земельної ділянки площею 10,3345га, кадастровий номер 6321082500:02:004:0032, зареєстрованої за власником ОСОБА_5, земельної ділянки площею 9,6293га, кадастровий номер 6321082500:02:004:0029, зареєстрованої за власником ОСОБА_6, земельної ділянки площею 10,3344га, кадастровий номер 6321082500:02:004:0027, зареєстрованої за власником ОСОБА_7С

В обґрунтування доводів заяви посилався на те, що через не обробіток їхніх земельних ділянок та несплатою орендної плати ОСОБА_9, вони уклали договори №№1-5 на виконання сільськогосподарських робіт від 03.10.2016р. з ФОП ОСОБА_10, та власними силами здійснили посів, підживлення озимої пшениці на даних земельних ділянках, затративши на ці роботи значні кошти і, якщо відповідач буде здійснювати будь-які дії на вказаних землях, реалізовуючи визначені оспорюваним договором права, то це може порушити технологічний процес вирощування озимої пшениці, бо в оспорюваних договорах ОСОБА_9Н фігурує як фізична особа.

Також зазначив, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести в майбутньому до спору між позивачами та відповідачем щодо права власності на врожай.

Ухвалою Борівського районного суду Харківської області від 21 березня 2017 року в задоволенні заяви представника позивачів ОСОБА_8 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в особі представника ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про розірвання договорів оренди землі - відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачі в особі свого представника ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій порушують питання про скасування ухвали та постановлення нової ухвали про задоволення клопотання про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_9 вчиняти дії, направлені на використання та обробіток спірних земельних ділянок.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, зазначають, що невжиття заходів забезпечення позову, суд порушив їх право власників земельних ділянок.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного:

Відмовляючи у задоволенні клопотання про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано обґрунтованих доказів про наявність порушення їх прав умисними діями відповідача: не обробіток земельних ділянок, несплату орендної плати, оскільки ці питання являються саме предметом доказування по справі, та яким саме чином не задоволення заяви порушує їх права, як власників земельної ділянки та яким чином може утруднити виконання рішення.

Частиною 3 ст. 151, п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України передбачено забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

У мотивувальній та резолютивній частині клопотання про забезпечення позову міститься посилання на причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову з обґрунтуванням його необхідності.

Отже суд першої інстанції у відповідності та в межах своєї компетенції і в порядку, передбаченому вимогами процесуального закону, розглянув клопотання позивачів про забезпечення позову.

Так, відповідно до положень ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимогами.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 Про практику застосування цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову та передбачено, що суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні такої відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована як відповідно до закону підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді приводить до незворотних наслідків.

Отже, при обранні заходів забезпечення позову суд повинен також врахувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача.

Матеріали справи свідчать, що зазначені вимоги закону (ч.3 ст. 152 ЦПК України) та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України судом першої інстанції враховані у достатній мірі.

Тож, застосування такого засобу забезпечення позову як заборона вчинення дій, направлених на використання та обробіток спірних земельних ділянок, передбачає не тільки позбавлення відповідача та інших заінтересованих осіб на весь час вирішення спору у суді права вільно користуватися й розпоряджатися земельними ділянками, а й фактичним використанням їх, що перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності особі, з якою позивачі уклали договори оренди, які на цей час є чинними.

При цьому ні позовна заява позивачів, ні клопотання їх представника про забезпечення позову не містять зазначення конкретних фактів та достатніх доказів щодо неможливості виконання рішення суду без здійснення дій щодо забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_9 вчиняти дії направлені на використання та обробіток спірних земельних ділянок.

Крім того, посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачі почали самостійно обробляти власні земельні ділянки, здійснивши посів та підживлення озимої пшениці, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки договори оренди земельної ділянки є чинними, орендарем в яких є ОСОБА_9, який в свою чергу використовує ділянки у своїй підприємницькій діяльності.

В апеляційній скарзі також не наведені докази і того, що не застосування районним судом запропонованих заходів забезпечення позову можуть призвести до будь-яких незворотних негативних наслідків для позивачів.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням вимог процесуального права, що відповідно до п.1ч.1 ст. 312 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.2 ст. 307, п.1 ч.1 ст. 312, ст.ст. 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 подану в особі їх представника ОСОБА_8 - відхилити.

Ухвалу Борівського районного суду Харківської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий:

Судді: