Рішення

від 27.06.2017 по справі 914/726/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2017р. cправа № 914/726/17

За позовом: приватного підприємства Синевирка , м. Дубляни Львівська область

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс , м. Львів

про: стягнення 722 658,90 грн. збитків

cуддя Юркевич М.В.

за участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 - представник

від відповідача: ОСОБА_2-А. Є. - представник

На розгляд до Господарського суду Львівської області поступила позовна заява приватного підприємства Синевирка до товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс про стягнення 722 658,90 грн. збитків.

Ухвалою господарського суду від 12.04.2017р. порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 30.05.2017р. Цією ж ухвалою суду клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до прийняття рішення по даній справі було задоволено.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду від 30.05.2017р. та 13.06.2017р.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримував, в обґрунтування позову подавав додаткові докази та пояснення.

Представник відповідача забезпечив свою явку в останнє судове засідання 27.06.2017р. та представив суду відзив на позов.

Крім того, представником відповідача було роз'яснено та підтримано подану раніше заяву про припинення провадження у даній справі. Позивач проти клопотання заперечив.

Господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін стосовно поданого клопотання, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку відмовити відповідачу у задоволення такого клопотання про припинення провадження з наступних мотивів.

Так, в обґрунтування поданого клопотання відповідач покликався на те, що стосовно даного предмету спору про стягнення 722 658,90 грн. збитків було вже прийняте рішення Господарським судом Львівської області у справі № 914/3496/15, яке набрало законної сили. Відтак, відповідач стверджує, що поданий позивачем повторний позов про стягнення збитків є аналогічним за підставами, предметом та сторонами у справі №914/3496/15, а тому провадження у розглядуваній справі №914/726/17 підлягає припиненню на підставі п.2 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Суд не може погодитися з такими твердженнями відповідача по даному клопотанню з огляду на те, що як було встановлено в ході судового розгляду, предметом спору у справі №914/3496/15 було стягнення з відповідача збитків завданих неправомірними діями щодо обмеження доступу до орендованого приміщення. Стосовно ж спору у справі №914/726/17 позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення збитків в розмірі 722 658,90 грн., однак завданих відповідачем шляхом втрати товару взятого на зберігання. ОСОБА_1 того, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач покликається на норми ЦК України, що регулюють правовідносини зберігання (схову) між сторонами.

Відтак, суд констатує, що предмети розгляду справ №914/3496/15 (на яку покликається відповідач) та справи №914/726/17є стягнення збитків, однак, підстави є різними, а тому, провадження у даній справі відповідно до п.2. ч.1 ст. 80 ГПК України не підлягає припиненню.

Після розгляду клопотань сторін, суд перейшов до розгляду даної справи.

Так, сторони підтримали свої вимоги та заперечення, висловлені у письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши подані докази, судом було встановлено наступне:

11.04.2014 року між товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Пам'ять-плюс (відповідачем) та приватним підприємством «Синевирка» (позивачем) укладено договір оренди нежитлових приміщень №06, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування нежитлові приміщення за адресою: вул. Городоцька, 367 у м. Львові, загальною площею 253,62 кв.м., а саме: складські приміщення, площею 219,42 кв.м., що знаходяться в будівлі літера Б-1 та офісні приміщення, площею 34,20 кв.м., що знаходяться в будівлі літера Б-5, строком з 11.04.2014 року до 31.12.2014 року.

Згідно п.1.2. договору, об'єкт оренди передається орендарю для здійснення ним підприємницької діяльності.

В п.6.5 договору сторони погодили, що орендодавець може обмежити право орендаря користуватися об'єктом оренди і не допускати орендаря до приміщень об'єкту оренди відповідно до правил вказаних нижче (п.п.6.5.1.-6.5.6) у випадку порушення орендарем зобов'язань, щодо внесення орендної плати, вимог щодо цільового використання об'єкту оренди, порушення орендарем санітарних норм і правил, норм техніки безпеки, а також протипожежних норм і правил.

Як стверджує позивач, відповідач заблокував доступ до орендованих приміщень, та майна, що там знаходилося, у зв'язку з порушенням зобов'язань щодо внесення орендної плати, про що 27.06.2014 року ним разом з представниками покупців було складено акт про блокування і заборону допуску до орендованих приміщень та протидію законній господарській діяльності.

В подальшому, 02.07.2014 року позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначив, що на складі знаходиться товар з коротким строком придатності.

Відповідач надав відповідь на претензію (№64 від 07.07.2014 р.), в якій покликався на умови договору щодо права орендодавця обмежити право орендаря користуватися об'єктом оренди і не допускати орендаря до орендованих приміщень у випадку порушення орендарем зобов'язання щодо внесення орендної плати.

Як встановлено судом, на момент здійснення обмеження права користування приміщенням у позивача існувала непогашена заборгованість перед відповідачем, що і стало підставою для застосування такої оперативно-господарської санкції.

Відповідач звертав увагу суду на те, що згідно п.п. 6.5.5 та 6.5.6 договору, орендодавець не несе відповідальності за збитки, понесені орендарем внаслідок обмеження права користування об'єктом оренди, якщо орендар був належним чином повідомлений орендодавцем про застосування такого обмеження. Обмеження права орендаря користуватися об'єктом оренди триває до усунення порушень, що стали причиною обмеження права користування. Крім того, у зв'язку з наявною заборгованістю згідно договору, у вказаній відповіді на претензію відповідач наполягав на її погашенні позивачем протягом семи календарних днів з дня отримання даного листа.

У зв'язку із невиконанням вимоги стосовно оплати заборгованості, у строк передбачений в претензії, 25.07.2014р. відповідачем складено акт вилучення з користування нежитлових приміщень орендаря. У вказаному акті наведено перелік майна орендаря, яке виявлено при проведенні огляду приміщень. Копію вказаного акту направлено позивачу 15.08.2014р. згідно супровідного листа вих. №79 від 15.08.2014 р., в якому містилась пропозиція погасити заборгованість та отримати майно. Крім того, в акті містилося повідомлення про те, що відповідач приймає на зберігання на 12 місяців вилучене майно, але в будь-якому випадку до погашення заборгованості позивачем.

Позивач звертав увагу суду на те, що обмеження права користування майном було здійснено відповідачем незаконно, оскільки останній, у відповідності до умов п. 6.5. договору не повідомив належним чином про застосування такого виду оперативно-господарської санкції, чим порушив права орендаря.

З матеріалів справи вбачається, що після вилучення майна позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами про повернення майна, на що у відповідь відповідач запропонував погасити заборгованість згідно договору оренди та отримати вказане майно.

Крім того, як стверджує позивач, 13.02.2017р. відповідачу було направлено чергову вимогу-претензію в якій зазначалося, що через вилучення відповідачем майна з орендованого приміщення в останнього виник обов'язок щодо його належного зберігання, а відтак на такі правовідносини сторін поширюються норми, що регулюють права та обов'язки, які випливають із договору зберігання. А відповідно до ч.1 ст. 953 ЦК України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо її строк зберігання не закінчився.

Зважаючи на те, що протягом тривалого часу відповідачем не повернуто позивачу майно, яке знаходиться у заблокованих приміщеннях, які орендувались позивачем згідно договору №06 від 11.04.2014р., позивач звернувся до суду із позовом про стягнення 722 658,90 грн. збитків завданих втратою товару переданого на зберігання.

Розглянувши доводи позовних вимог, вивчивши матеріали справи та наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог. При цьому, виходить із наступного:

Відшкодування збитків, як один із способів захисту цивільних, а в даному випадку господарських, прав та інтересів особи передбачено ст. 22 ЦК України та ст. 224 ГК України, за приписами яких учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України).

У розглядуваній справі позивач, обгрунтовуючи нанесені відповідачем збитки, покликається на той факт, що такі були спричинені втратою товару взятого відповідачем на зберігання. Зокрема, в нормативне обґрунтування збитків, позивач наводить норму ст. 951 ЦК України, згідно якої збитки завдані поклажодавцем втратою або пошкодженням речі, відшкодовується зберігачем: у разі втрати речі - у розмірі її вартості.

З такими твердженнями позивача суд погодитися не може, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Так, як вбачається із наведеної норми, обов'язковими елементами його є передача речі однією стороною другій.

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку волевиявлення сторін не мало місце, оскільки вилучення відповідачем товару здійснювалося не як умова договору зберігання (на що покликається позивач), а як правомірне застосування оперативно-господарської санкції, що передбачена договором оренди.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього кодексу. Так, вказаною відсилочною нормою передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

У розглядуваній справі позивач не представив суду належних доказів, які підтверджували б укладення між сторонами договору зберігання із безумовним дотриманням всіх обов'язкових істотних умов такого договору. А відтак, відносини сторін у даній справі не можуть кваліфікуватися як такі, що виникли із договору зберігання.

ОСОБА_1 того, така правова позиція господарського суду ґрунтується та повністю узгоджується з тими положеннями, які сторони передбачили у договорі оренди. Зокрема, згідно п. 6.5.4 договору, у період дії обмеження права орендаря користування об'єктом оренди орендодавець вживає необхідних заходів для того, щоб виключити можливість проникнення в орендовані приміщення інших осіб, проте орендодавець не несе відповідальності, звичайно покладену на зберігача за договором зберігання.

Як встановлено судом, за умовами договору, юридичною підставою для застосування господарської санкції у вигляді обмеження доступу до орендованого майна є наявність порушення умов договору, в даному випадку простроченої заборгованості з орендної плати. Сторонами підтверджено наявність такої заборгованості станом на застосування обмеження. Зокрема, така за розрахунком самого позивача становила 14 197,32 грн. Однак, позивач покликався на неналежне повідомлення з боку відповідача про застосування такої санкції.

Господарський суд, вивчивши матеріали справи вважає такі твердження позивача необґрунтованими. Так, до матеріалів розглядуваної справи самим позивачем долучено лист ТОВ Торговий дім Пам'ять-плюс від 07.07.2014р. №64 з якого вбачається, що у зв'язку із систематичним недотриманням визначених строків платежів відповідач повідомляє позивача, що в порядку визначеному п.6.5 договору оренди вимушений обмежити право користування об'єктом оренди. (а.с. 32). Такого висновку дійшли суди і в справі №914/3496/15, де встановили наявність вищенаведених фактів.

А в силу приписів ч.3. ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Покликання ж позивача на акт про блокування від 27.06.2014р., як на доказ, що обмеження доступу до приміщення мало місце ще до відповідного повідомлення відповідача, не може вважатися достатнім та належним доказом за даних обставин, оскільки такий акт є одностороннім з боку позивача та спростовується наявними матеріалами справи.

Крім того, суд звертає увагу сторін на те, що при розгляді господарської справи №914/3496/15, господарськими судами, в тому числі апеляційною та касаційною інстанціями, вже була надана правова оцінка дій відповідача стосовно підставності застосування обмеження доступу. Відтак, суди дійшли висновку про відсутність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, а таким чином і вини у нанесенні матеріальних збитків позивачу. Тому, дані обставини не потребують нового дослідження у розгядуваній справі, як було зазначено вище, на підставі ст. 35 ГПК України.

В той же час, при розгляді даної справи позивачем не було представлено належних та допустимих доказів, що підтверджували б вину відповідача у спричиненні збитків завданих вже втратою товару переданого на зберігання, так як суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку між сторонами правовідносин схову (зберігання).

Господарський суд також наголошує на тому, що позивач своїми діями (бездіяльністю), яка виявлялася у несплаті заборгованості по оренді, сам сприяв у продовженні дії оперативно-господарської санкції, застосованої відповідачем як обмеження доступу до майна, і в даній ситуації, не вчинив всіх необхідних та достатніх дій для припинення такого обмеження та повернення товару.

Беручи до уваги наведені вище обставини, суд прийшов до висновку відмовити в задоволенні позовних вимог.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, оскільки при порушенні провадженні у даній справі, судом, ухвалою від 12.04.2017р. було відстрочено сплату позивачем судового збору до прийняття рішення по справі, а суд за результатами розгляду дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, то витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4 3 ,33,34,44,49,82,84,85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог приватного підприємства Синевирка - відмовити повністю.

2. Стягнути з приватного підприємства Синевирка (80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул. Львівська, 1, код ЄДРПОУ 36587090) 10 839,88 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст.116 та 117 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 27.06.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 30.06.2017р.

Суддя Юркевич М. В.