Постанова

від 23.06.2017 по справі 906/105/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2017 р. Справа № 906/105/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Розізнана І.В.

судді Мельник О.В. ,

судді Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.04.17р. у справі №906/105/17 (суддя Гансецький В.П.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" (м. Київ)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" (сільрада Малинівська Малинського району Житомирської області)

про стягнення 2 037 786, 53 грн.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю від 29.12.2016р.;

відповідача - ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 27.01.2017р.;

Судом роз'яснено представникам права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні 21.06.2017р. оголошувалася перерва до 23.06.2017р. об 11:00 год.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" 800 000 грн. основного боргу, 360 328, 77 грн. процентів за користування позикою, 805 392 грн. інфляційних нарахувань, 72 065, 76 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.04.17р. у справі №906/105/17 позов задоволено; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" 800 000 грн. основного боргу, 360 328 грн. процентів за користування позикою, 805 392 грн. інфляційних нарахувань, 72 065, 76 грн. 3% річних та 30 566, 80 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. 261 ЦК України та не застосовано ст. ст. 266, 267 ЦК України, які підлягали застосуванню в даному випадку, що є порушенням норм матеріального права. Скаржник зазначає, що строк позовної давності в даному випадку розпочався 25.01.2014р. та відповідно закінчився 24.01.2017р. (3 роки). Позивач звернувся до суду 25.01.2017р., а тому пропустив строк позовної давності. Необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що днем закінчення трирічного строку позовної давності є 25.01.2017р., оскільки виходячи з такого висновку суду роком є період часу який включає 365 (366) днів та ще один день. Скаржник звертає увагу суду на те, що в порушення вимог ст. 79 ГПК України його клопотання про зупинення провадження у справі фактично розглядалось разом із прийняттям рішення. Одночасно, суд першої інстанції в рішенні зазначив, що дане клопотання про зупинення розгляду справи не перешкоджає розгляду даної справи, тому необґрунтовано відмовив в його задоволенні. Суд першої інстанції на власний розсуд, не зважаючи на заяву позивача про відмову від позову, продовжив розгляд справи та задовольнив позов у повному обсязі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.05.2017р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" подало до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. №17834/17 від 21.06.2017р.) та письмові пояснення (вх. №17835/17 від 21.06.2017р.) в яких позивач доводи апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що після порушення судом першої інстанції провадження у справі сторони намагалися вирішити спір в позасудовому порядку. Директор позивача дійсно підписував заяву про відмову від позову та передав її відповідачу. Однак, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо позасудового врегулювання спору, тому позивач не підтримує заяву про відмову від позову, наполягає на задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" подало до суду клопотання (вх. №1945/17 від 21.06.2017р.) в якому відповідач просить на підставі ст. 79 ГПК України зупинити провадження у справі у зв'язку з тим, що ним подано до господарського суду м. Київ позов (ухвалою суду від 30.03.2017р. порушено провадження у справі №910/4867/17) про визнання недійсним договору процентної позики №12-24/01 від 24.12.2013р., а також звернувся до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за фактом підроблення підписів директора ТОВ "Малинський Бекон" на аркушах 1, 2, 3 договору процентної позики №12-24/01 від 24.12.2013р., яким позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" подало до суду заперечення проти зупинення провадження у справі (вх. №17836/17 від 21.06.2017р.) в якому позивач зазначає, що для вирішення даної справи відсутня необхідність встановлення будь-яких обставин у справі №910/4867/17, правомірність договору презюмується нормами чинного законодавства, тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" подало до суду письмові пояснення (вх. №18133/17 від 23.06.2017р.) в яких позивач посилаючись на практику суду касаційної інстанції зазначає, що ним не пропущений строк позовної давності. Вказує, що договір процентної позики від 24.12.2013р. є укладеним з моменту надання позики відповідачу, тобто з 25.12.2013р., що вкотре свідчить, що строк позовної давності не пропущений.

Колегія суддів апеляційного суду, розглянувши в судовому засіданні 23.06.2017р. клопотання відповідача про зупинення провадження у справі зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

При цьому, пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Окрім того, неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом не можуть бути встановлені господарським судом самостійно.

У відповідності до приписів ч.ч. 2-4 ст. 35 ГПК України господарський суд має встановити зв'язок даної справи з іншою, у якій містяться обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Відповідно до даної статті правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Колегія суддів зауважує, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом упродовж розумного строку справи, в якій вона є стороною. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не обґрунтував, яким чином з'ясування обставин у ході розгляду справи №910/4867/17 унеможливить розгляд заявлених позовних вимог у даній справі та яким чином встановлені у іншій справі обставини впливають на оцінку доказів, якими сторони обґрунтовують свої доводи, у даній справі, виходячи із предмету, підстав позову. Наявність справи №910/4867/17, предметом позову у якій є визнання недійсним договору процентної позики №12-24/01 від 24.12.2013р. з підстав, встановлених ч.ч.1, 2.ст. 203, ст. 215 ЦК України, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі №906/105/17 предметом якої є стягнення заборгованості, а тому в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.

В судових засіданнях 21.06.2017р. та 23.06.2017р представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, тому просять апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача в судових засіданнях 06.06.2017р., 21.06.2017р. та 23.06.2017р. заперечили доводи апеляційної скарги, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану судом першої інстанції оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, 24.12.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" (позивач/позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" (відповідач/позичальник) укладено договір процентної позики № 12-24/01 (а.с.16-19).

Згідно п. 1.1. договору позикодавець зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності у вигляді процентної позики з наступними умовами: обсяг позики 800000 грн., строк надання позики до 24.01.2014р. включно, що становить 31 день користування позикою, ставка процентів річних - 15,0 процентів річних, що у грошовому еквіваленті становить 10191,78 грн.

Відповідно до п. 1.1.1. договору надання позики буде здійснюватися траншами, а саме: перший транш 25.12.2013р. - 400000 грн. та другий 26.12.2013р. - 400000 грн.

Згідно п. 2.2 договору моментом надання позики вважається день перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

Відповідно до п. 2.5. договору нарахування процентів за користування позикою здійснюється у валюті позики з 24.12.2013р. до 24.01.2014р., що становить 31 день користування позикою.

Згідно п. 2.6. договору сплата процентів за користування позикою здійснюється у валюті позики 24.01.2014р. від тіла позики в повній сумі, на рахунок №26007001065897 в ПАТ "ФІНБАНК", МФО 328685.

Нарахування та сплата процентів за користування позикою здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою в періоді - "факт/365" (за фактичною кількісно днів у місяці та умовному році - 365 днів). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення позики (п. 2.7. договору).

Відповідно до п. 7.3. договору, цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

На виконання умов договору, позивач у грудні 2013 року надав відповідачу позику в загальній сумі 800000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №11550215 від 25.12.2013р., № 11653321 від 27.12.2013р., № 11659516 від 27.12.2013р. (а.с.20-21).

Згідно даних позивача, відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, сплатив проценти за користування позикою на суму 10191,78 грн. за період з 25.12.2013р. по 24.01.2014р. (а.с.4,45,161).

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 800 000 грн. основного боргу, 360 328, 77 грн. процентів за користування позикою, 805 392 грн. інфляційних нарахувань, 72 065, 76 грн. 3% річних.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність вимог позивача до відповідача, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем повністю виконані зобов'язання за укладеним між сторонами у справі договором процентної позики від 24.12.2013р. №12-24/01 в частині повернення одержаної позики та сплати відсотків за весь період користування коштами у встановлений строк.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем при розгляді справи в суді першої інстанції подано заяву про застосування строку позовної давності при вирішенні заявленого позивачем позову, з огляду на що відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом, а тому до спірних правовідносин сторін в частині стягнення основного боргу, процентів за користування позикою, втрат від інфляції та 3% річних повинен бути застосований загальний строк позовної давності тривалістю у три роки згідно ст. 257 ЦК України.

У зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч. 2 ст. 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

За приписами ч. 4 ст. 51 ГПК України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку.

Умовами укладеного сторонами договору передбачено, що позика надається до 24.01.2014р.включно, тобто з 25.01.2014р. відповідач є боржником.

Враховуючи наведені положення закону та умови договору апеляційний суд вважає, що перебіг позовної давності для пред`явлення вимоги щодо сплати заборгованості та/або звернення із відповідними вимогами до суду почався 25.01.2014р. та тривав до 25.01.2017р., тобто останнім днем строку є 24.01.2017р. до 24-00 години.

Судова колегія зазначає, що днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем через засоби поштового зв'язку надіслано позовну заяву до суду лише 25.01.2017р., що свідчить про пропуск позивачем трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України для звернення до суду за захистом порушеного права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, приймаючи до уваги подану відповідачем заяву про застосування строку позовної давності, а також враховуючи те, що строк позовної давності для звернення з даними вимогами сплив, а позивачем не подано до суду клопотання про поновлення пропущеного строку та не обґрунтовано наявність поважних причин його пропуску, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачу слід відмовити в задоволенні позовних вимог.

Окрім того, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи позивача стосовно того, що право на звернення до суду у позивача виникло 28.01.2014р., оскільки п. 1.1. договору сторони чітко визначили, що позикодавець надає позичальнику грошові кошти до 24.01.2014р. включно, тому з наступного дня, а саме з 25.01.2014р. почався перебіг строку позовної давності за вимогами про повернення позики та сплати відсотків за користування коштами.

При обрахунку строку позовної давності судом апеляційної інстанції були застосовані правила обчислення строку унормовані п. 5 ст. 254 ЦК України згідно яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що останній день виконання зобов'язання - 24.01.2014р. припав на п'ятницю (робочий день), а останній день спливу строку позовної давності - 24.01.2017р. припав на вівторок (робочий день). Тобто у даному випадку правила переносу останнього дня строку не застосовуються.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. 49, 99, 101, 103-105, Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" на рішення господарського суду Житомирської області від 20.04.17р. у справі №906/105/17 задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 20.04.17р. у справі №906/105/17 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Юкрейн-Агро" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 34-Б, код ЄДРПОУ 38976439) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський Бекон" (11642, Житомирська обл., Малинський р-н., сільрада Малинівська, комплекс будівель і споруд №4, код ЄДРПОУ 37869460) 33623, 70 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати судовий наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

6. Справу повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.