Постанова

від 27.06.2017 по справі 904/3428/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2017 року Справа № 904/3428/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя суддіПоляк О.І.(доповідач), Корсак В.А., Швець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу UAB "Skarba" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського від 28.03.2017 у справі№ 904/3428/16 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрсушка" до UAB "Skarba" про стягнення 7 847,53 євро у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

В с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсушка" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з UAB "Skarba" (далі - відповідач) заборгованість зі сплати коштів 138 479,90 грн., що становить еквівалент 4 810,00 євро, штрафні санкції 13 847,99 грн., що становить еквівалент 481,00 євро, 3% річних 1 784,98 грн., що становить еквівалент 62,00 євро, інфляційні збитки 4 156,25 грн., що становить еквівалент 156,87 євро, 0,3% суми неодержаної виручки 67 301,28 грн., що становить еквівалент 2 337,66 євро, витрати по сплаті судового збору у сумі 3 388,97 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2016 (суддя Соловйова А.Є.) позов задоволено частково:

- стягнуто з UAB "Skarba" на користь ТОВ "Укрсушка" 4 810,00 євро - основного боргу (що еквівалентно 132 216,33 грн., за курсом НБУ станом на 19.12.2016), 481,00 євро - штрафних санкцій (що еквівалентно 13 221,63 грн., за курсом НБУ станом на 19.12.2016), 62,00 євро - 3% річних (що еквівалентно 1 704,24 грн., за курсом НБУ станом на 19.12.2016), 2 311,79 грн. - судового збору;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 (колегія суддів: Пархоменко Н.В., Коваль Л.А., Чередко А.Є.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2016 залишено без змін.

UAB "Skarba" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2016 і постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, припинити провадження у справі №904/3428/16, у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 76,77 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст.ст.13, 15 ГПК України, ст.673 ЦК України. Заявником зазначено, що суди дійшли помилкових висновків, що даний спір підлягає розгляду господарськими судами України, оскільки згідно пункту 11.1 контракту №14-10/15 від 14.10.2015 неможливо встановити до юрисдикції якої країни належить вирішення спорів, що виникають. Крім того, заявником зазначено, що суди не надали правової оцінки всім обставинам справи, зокрема, щодо невідповідності поставленого позивачем товару. Про невідповідність товару відповідач повідомляв позивача електронною поштою, однак позивач не здійснив заміну товару.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 14.10.2015 між ТОВ "Укрсушка" (продавець) та UAB "Skarba" (покупець) укладено контракт №14-10/15, відповідно до якого продавець продав, а покупець придбав на умовах CPT (Incoterms 2010) м. Каунас, камеру сушильну моделі AMV 100 з вентилятором, в комплекті з лотками та візком (надалі "товар") відповідно до технічної специфікації - Додаток №1, що є невід'ємною частиною контракту. Сторонами узгоджено та підписано Додаток №1 до контракту - Технічну специфікацію №1 на поставку камери сушильної моделі AMV 100 з вентилятором, в комплекті з лотками та візком, вартістю 8 810,00 євро.

Відповідно до пункту 1.3 Контракту вантажовідправником за цим контрактом є Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрсушка", а вантажоотримувачем є UAB "Skarba", Taikos pr.102, LT 51195, м. Каунас, Литва.

Загальна сума Контракту складає 8 810,00 євро (пункт 2.1 контракту).

Узгоджені ціни є твердими та не підлягають зміні до повного виконання сторонами контрактних зобов'язань (пункт 2.3 Контракту).

Відповідно до пункту 3.2 Контракту розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом передоплати в розмірі 50% від загальної вартості товару, вказаної у специфікації, протягом 6 (шести) календарних днів з моменту виставлення рахунку, та 50% протягом 3 (трьох) днів після отримання товару (обладнання) та перевірки наявності товару за контрактом.

Контракт вступає в силу з дати підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 12.1 Контракту).

Судами встановлено, що міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №0000513 від 02.11.2015 підтверджується поставка позивачем на виконання умов Контракту №14-10/15 відповідачу товару (камери сушильної моделі AMV 100 з вентилятором, в комплекті з лотками та візком) (а.с. 18).

ТОВ "Укрсушка" повідомило UAB "Skarba" про необхідність перерахування суми в розмірі 4 810,00 євро на виконання вимог пункту 3.2 Контракту, для здійснення остаточного розрахунку за поставлене обладнання (лист за вих. №2511/2 від 25.11.2015).

Судами встановлено, що підставою для звернення ТОВ "Укрсушка" з позовом у даній справі стало неналежне виконання UAB "Skarba" умов контракту №14-10/15 від 14.10.2015 в частині своєчасної та повної оплати товару.

Задовольняючи позовні вимоги в частині основного боргу, суди, посилаючись на ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" виходили з того, що спір між сторонами підлягає розгляду в господарських судах України, а вимоги Позивача з огляду на приписи ст.ст. 192, 193 ГК України,ст.ст. 526, 692 ЦК України, є обґрунтованими, оскільки відповідачем порушено зобов'язання в частині оплати за поставлений товар.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності, спір підлягає вирішенню в господарських судах України, з урахуванням вимог розділу III Господарського процесуального кодексу України, згідно яких, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів.

Відповідно до пункту 11.1 Контракту усі спори та розбіжності, які можуть виникнути з цього Контракту чи у зв'язку з ним, будуть за можливості вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. Продавець і Покупець погоджуються, що вирішення спорів стосовно Продавця підлягають юрисдикції країни Покупця, а вирішення спорів стосовно Покупця підлягають юрисдикції країни продавця та ведення спорів за цим Контрактом будуть підлягати юрисдикції країни Продавця та ведення спорів за цим контрактом будуть підлягати юрисдикції країни, в якому ці спори та розбіжності почалися у відповідності з дійсним пунктом, без принципу конфлікту законів.

Оскільки в даному випадку мова йде про права Продавця вимагати належного виконання умов Контракту в частині оплати, в той час як умовами п.11.1 Контракту передбачено, що ведення спорів за цим Контрактом підлягають юрисдикції країни Продавця, то правомірним є висновок судів, що даний спір підлягає вирішенню в господарських судах України.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом.

Статтею 32 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 07.07.1993 (ратифікованого Постановою Верховної Ради України № 3737-XII від 17.12.1993) встановлено, що форма угоди визначається законодавством місця її здійснення.

Згідно зі ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару .

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, у позовах про стягнення іноземної валюти ціна позову визначається в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлена до стягнення заборгованість за поставлений товар у сумі 4 810 євро (50% вартості товару).

З урахуванням приписів пункту 3.2 контракту, покупець зобов'язаний здійснити остаточний розрахунок за поставлений товар в строк до 05.11.2015 включно.

Оскільки місцевим господарським судом встановлено, що Відповідачем порушено строки оплати поставленого товару, колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення заборгованості в сумі 4 810,00 євро (що еквівалентно 132 216,32 грн., за курсом Національного банку України станом на 19.12.2016 року) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1,3,4 та абзацу першого ч. 5 статті 672 Цивільного кодексу України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити його за ціною, погодженою з продавцем.

Таким чином, доводи заявника щодо невідповідності поставленого товару характеристикам, зазначеним на офіційному сайті позивача та заявленою в зв'язку з цим вимогою про заміну товару не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки така вимога в силу ч. 5 ст. 672 Цивільного кодексу України не звільняє покупця від обов'язку оплатити товар в повному обсязі.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного Кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 9.4 Контракту у випадку невиконання покупцем строків оплати обумовлених у розділі 3 цього контракту, покупець сплачує штрафні санкції в розмірі 0,1% в день від несвоєчасно оплаченої суми з моменту порушення зобов'язань, але не більше 10% від суми контракту.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення штрафні санкції за прострочення оплати поставленого товару за період з 06.11.2015 по 14.04.2016 у сумі 481,00 євро.

Судами встановлено, що здійснений позивачем розрахунок штрафних санкцій відповідає обставинам справи та приписам чинного законодавства, тому вимоги про стягнення штрафних санкцій в сумі 481,00 євро, що еквівалентно 13 221,63 грн. (за курсом Національного банку України станом на 19.12.2016 року) є обґрунтованими.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача 0,3% суми неодержаної виручки в сумі 2 337,66 євро на підставі частини 1 статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Частиною 5 статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" визначено, що органи доходів і зборів вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Враховуючи, що Позивачем не доведено застосування до нього санкції в порядку статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та не надано доказів стягнення з нього пені органами доходів і зборів за наслідками документальних перевірок, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 0,3% суми неодержаної виручки в сумі 2 337,66 євро.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 62,00 євро за період з 06.11.2015 по 14.04.2016 та інфляційні втрати в сумі 156,87 євро за період з грудня 2015 року по квітень 2016 року.

Враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов'язання, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про стягнення 3% річних в сумі 62,00 євро, що еквівалентно 1 704,24 грн., за курсом Національного банку України станом на 19.12.2016 року.

Згідно з частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно правовим актом.

Положення частини другої статті 533 Цивільного кодексу України та частини другої статті 198 Господарського кодексу України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу).

Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні) (пункт 8.1 постанови пленуму Вищого господарського кодексу України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

З урахуванням наведеного, місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 156,87 євро.

Разом з тим, висновки судів попередніх інстанцій про задоволення вимог позивача в частині стягнення основної заборгованості, штрафних санкцій та 3% річних, є законними та обґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2016 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування, передбачені ст.111 10 ГПК України відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу UAB "Skarba" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у справі №904/3428/16 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у справі №904/3428/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді В.А. Корсак

В.О. Швець