Рішення

від 27.06.2017 по справі 712/7759/15-ц

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 712/7759/15-ц

Провадження № 2/712/138/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2017 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого/судді - Романенко В.А.

при секретарі - Таран А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що вона згідно наказу №1-к від 02.01.2007 року була прийнята головним бухгалтером до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України .

Наказом № 16 від 16.06.2015 року її було звільнено за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків.

Своє звільнення вважає безпідставним, так як в наказі було зазначено дві підстави звільнення відповідно до п.3 ст. 40 та п. 4 ст. 40 КЗпП України, однак при укладанні трудового договору позивачу не було роз'яснено її права та обов'язки та не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку. За весь час роботи до неї жодного разу не застосовувались дисциплінарні стягнення.

15.05.2015 року позивач написала заяву на ім'я голови Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України щодо надання щорічної відпустки у зв'язку з сімейними обставинами і вона не мала можливості чекати видання наказу.

05.06.2015 року позивач отримала лист від 04.06.2015 р. №16 в якому зазначена вимога про передачу документів, хоча вся необхідна документація є в комп'ютері в організації, а деякі документи взагалі в організації не ведуться.

09.06.2015 року. позивачем була направлена до відповідача заява про звільнення її з роботи з 15.06.2015 року за п. 3 ст. 38 КЗпП у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме: станом на 09.06.2015 року позивачу не виплачена заробітна плата за період з лютого 2015 року по травень 2015 року в сумі 4290 грн.; не надана щорічна відпустка повної тривалості протягом двох років підряд; не забезпечено позивача робочим місцем та необхідними для роботи засобами; не відшкодовано витрати у зв'язку з службовими відрядженнями за 2014 року у сумі 890 грн.

Вважає звільнення незаконним, а тому просить поновити ОСОБА_1 на роботі Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України на посаді головного бухгалтера з 06.05.2015 р. Стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі з 01.02.2015 р. в сумі 4290 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі та компенсацію за невикористану відпустку за 2007-2015 роки в сумі 7165,60 грн. та компенсацію витрат у зв'язку з службовими відрядженнями за 2014 рік в сумі 890,00 грн., стягнути суму поштових витрат в сумі 21,18 грн., а також моральну шкоду в сумі 1000 грн. Стягнути з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги позивача не визнав та пояснив, що відповідно до статуту Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України та Положення про залучення членів організації до виконання роботи у ЧОО ВОІ СОІУ дані особи не можуть працювати на умовах Трудового договору, вони не отримують заробітну плату та на них не розповсюджуються норми трудового законодавства.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши сторони, допитавши свідка ОСОБА_2, на підставі повного всебічного з'ясування обставин справи суд приходить до наступного.

Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, укладеним на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює незалежність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

За правилами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (ч. 4 ст. 24 КЗпП України).

Отже, законом передбачено, порядок укладення трудового договору й необхідні його умови, при прийнятті відповідного працівника на роботу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що наказом № 1-к від 02 січня 2007 року її було прийнято на роботу до Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України на посаду бухгалтера, на підтвердження чого надала копії вказаного наказу та трудової книжки.

Крім того, у матеріалах справи містяться: копія наказу № 16 від 16 червня 2015 року про звільнення позивача (а.с. 4); копія листа голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України на ім'я позивача, як головного бухгалтера з вимогою передати бухгалтерську документацію за актом прийму-передачі, у зв'язку зі звільненням; наказ голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України № 9 від 30 квітня 2015 року про зобов'язання відмічати явку позивача у спеціально заведеному для цієї мети табелі виходу на роботі; наказ голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України № 14 від 06 травня 2015 року про зобов'язання відповідної комісії скласти акти про постійну відсутність на робочому місці ОСОБА_1; оригінали актів про відсутність позивача на робочому місця від 06, 07, 08 травня 2015 року; а також висновок по проведеній перевірці за заявою голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України .

Таким чином, зазначені дані факти свідчать про те, що між ОСОБА_1 та Черкаською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України був укладений трудовий договір.

Посилання представника відповідача на той факт, що ОСОБА_1 була прийнята у члени ЧОО ВОІ СОІУ, яку в подальшому залучали до участі у роботі Виконавчого апарату організації для виконання обов'язків бухгалтера не знайшло в судовому засіданні свого підтвердження. Наданий представником відповідача витяг з протоколу № 18 від 18.11.2003 року, суд оцінює критично, оскільки вбачається недостовірність та розбіжності витягу з протоколу та ксерокопії самого протоколу, а саме: з наданого витягу вбачається, що дата розгляду зазначено - 18.11.2003 року, хоча відповідно ксерокопії протоколу № 18 зазначено - 12 листопада 2003 року; у витягу протоколу зазначено ухвалили: 1. Прийняти членом ЧОО СОІУ ОСОБА_1 з дотримуванням усіх статутних завдань та вимов. 2. Зареєструвати члена ЧОО СОІУ ОСОБА_1 в книзі обліку з занесенням усіх її даних під номером 151 , в ксерокопії протоколу зазначено ухвалили: Прийняти в члени ЧОО СОІУ ОСОБА_1 та зареєструвати в книгу обліку, як члена ЧОО СОІУ, за - одноголосно.

Оригіналу або копії письмової заяви ОСОБА_1 про вступ в члени ЧОО СОІУ представником відповідача не надано, натомість надана довідка, яка свідчить про те, що вказана заява викрадена, як і цінні бухгалтерські документи та електронні носії ЧОО ВОІ про що свідчить заява ЧОО ВОІ СОІУ до органів правоохоронних органів м. Черкаси, хоча відповідно до висновку по проведеній перевірці від 19.08.2015 року о/у СКР Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області зазначено, що 12.08.2015 року до Придніпровського РВ м. Черкаси УМВС України в Черкаській області із заявою звернулася ОСОБА_3 про те, що остання виявила відсутність бухгалтерських документів Черкаської обласної організації всеукраїнської організації інвалідів, однак відсутнє посилання на зникнення заяви ОСОБА_1 про вступ в члени ЧОО СОІУ.

Крім того, ОСОБА_1 не сплачувались членські внески.

Посилання представника відповідача на той факт, що ОСОБА_1 знаходилася на матеріальному заохоченні спростовується довідкою Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області від 18.12.2015 року № 22906/09, якою повідомлено, що страхувальником ЧОО ВСОІ ОСІУ (код ЄДРПОУ 24349026) було подано звіт за травень 2015 року в Таблиці, 5 Додатку 4 якого зазначено дату звільнення ОСОБА_1 - 6 травня, стаття звільнення - ст. 40 п. 4 КЗпП України, та довідкою Інформаційно-довідкового департаменту Державної Фіскальної Служби України від 11.11.2016 року,в якій зазначено, що Черкаською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України (код ЄДРПОУ 24349026) 11.01.2014 року для отримання послуг ЕЦП серед комплекту реєстраційних документів було подано виписку з наказу від 02.01.2007 року № 1про призначення головного бухгалтера ОСОБА_1 В інші періоди послуги ЕЦП для головного бухгалтера зазначеної організації (ОСОБА_1О.) не надавалися.

Згідно п. 11 положення Про виконавчий апарат Черкаської обласної організації всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України в разі потреби Голова ЧОО ВОІ СОІУ може залучати працівників для виконання роботи на умовах трудового договору або цивільно-правової угоди.

Звільнення працівників, які залучені на умовах Трудового договору, здійснюється згідно підстав, передбачених КЗпП.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_2, суду пояснила, що ОСОБА_1 знаходилася на матеріальному заохоченні, однак суд не бере дані покази свідка, в зв'язку з вищевикладеними фактами.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-34цс13 від 22.05.2013 року, за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукав працівника припинити трудові відносини з відповідачем, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та його істотність.

Крім того, необхідно зазначити, що у трудових відносинах з урахуванням вимог статей 115, 116 КЗпП України, статей 10, 60 ЦПК України, обов'язок доказування відсутності вини покладається на відповідача.

09 червня 2015 року ОСОБА_1 поштою відправила на адресу голові ВОІ СОІУ заяву про звільнення її з роботи з 15.06.2015 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (п. 3 ст. 38 КЗпП України), а саме: не виплата заробітної плати з лютого 2015 року (порушення ст. 115 КЗпП України); не надання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років підряд (порушення ст. 80 КЗпП України); не забезпечення її робочим місцем та необхідними для роботи засобами (ст. 29 КЗпП України); не виплата витрат у зв'язку з службовими відрядженнями за 2014 року у сумі 890 грн. (порушення ст. 121 КЗпП України).

Відповідно до витягу з наказу голови ЧОО ВОІ СОІУ № 16 від 16.06.2015 року Згідно протоколу № 5 засідання Президії ЧОО ВОІ СОІУ від 12.06.2015 року звільнити з посади головного бухгалтера ОСОБА_1 з 6 травня 2015 року за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків .

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу .

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно ЧОО ВОІ СОІУ не виплачувалась заробітна плата ОСОБА_1, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Відповідно до розрахунків, наданих позивачем заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2015 року по травень 2015 року складає 3135 грн.

Суд погоджується з розрахунком заборгованості по заробітній платі позивача, який був наданий в судовому засіданні. Відповідачами заперечень щодо наданого розрахунку не надавалось та не надавалось власного варіанту розрахунку.

Також в судовому засіданні встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 також не були виплачені кошти за невикористані відпустки. При цьому представником відповідача при розгляді справи не підтверджено належними доказами факту надання щорічних відпусток ОСОБА_1 за період з 2007 року по 2015 рік.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України Про відпустки порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджені постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Компенсація за невикористану відпустку, згідно п. 2 ст. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджені постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 складає: 8057 грн. (заробітна плата за 12 місяців перед звільненням) : 355 днів року = 22,7 грн. (середньо денна заробітна плата) х 202 дні (невикористаної відпустки) = 4585,40 грн., які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконував законодавство про працю, про що свідчить заборгованість по заробітній платі, та ненадання щорічних відпусток.

Разом з тим, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Враховуючи той факт, що ОСОБА_1 на адресу відповідача поштою була направлена заява про звільнення її з роботи з 15.06.2015 року за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, однак відповідно до витягу з наказу голови ЧОО ВОІ СОІУ № 16 від 16.06.2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера з 6 травня 2015 року за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків , суд вважає за необхідне змінити формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків на п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю , дату звільнення з 06.05.2015 року на 15.06.2015 року.

За наявності заяви працівника про звільнення його з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України , роботодавець навіть у разі незгоди з такими підставами звільнення, не в праві самостійно їх змінювати, крім того на окремі самостійні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника такі, як систематичне невиконання трудових обов'язків та прогули (п. 3 та п 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України ).

В зв'язку з вищевикладеними фактами, суд вважає, що підстави для поновлення на роботі ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до ст. 121 КЗпП України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Позовні вимоги в частині стягнення компенсації витрат у зв'язку з службовими відрядженнями у розмірі 890 грн. не підлягають до задоволення, оскільки позивачем, у розумінні вимог ст. 57, 60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів, щодо підтвердження факту перебування його у відрядження, яке відбувалось саме у зв'язку з діяльністю ЧОО ВОІ СОІУ. Позивачем не надано суду наказів щодо відправлення ОСОБА_1 до відряджень, авансові звіти та первинні документи, які є підставою для визнання факту порушення підприємством положень ст.121 КЗпП України.

Ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

Позивач не надала суду ні в своїх поясненнях ні в самій позовній заяві, з яких міркувань вона виходила визначаючи розмір моральної шкоди, не надала суду докази в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1000 грн. не підлягають до задоволення.

Статтею 10 ЦПК України, передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що при звернені позивача до суду її було звільнено від сплати судового збору та враховуючи вимоги ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 487,20 грн. на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 21, 23, 24, 38, 47, 83, 117, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 1, 3, 10, 11, 15, 60, 212, 214-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу задоволити частково.

Змінити формулювання підстави звільнення з за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків на п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю , дату звільнення з 06.05.2015 року на 15.06.2015 року.

Стягнути з Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 3135 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4585,40 грн. а всього 7720,40 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України до спеціального Фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 487,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом десяти днів з моменту його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: