Ухвала

від 22.09.2017 по справі 712/7759/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1728/17Головуючий по 1 інстанції Категорія : 53,54 Романенко В.А. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В. суддівВасиленко Л.І., Карпенко О.В. при секретаріЧуйко А. В., Павроз Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси, апеляційну скаргу представника Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

13 липня 2015 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу.

Позивач ОСОБА_7 посилається на те, що перебувала в трудових відносинах з відповідачем, так як згідно наказу № 1-к від 02.01.2007 року ОСОБА_7 була прийнята головним бухгалтером до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України .

Наказом № 16 від 16.06.2015 року позивача було звільнено за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків.

Своє звільнення вважає безпідставним, так як в наказі було зазначено дві підстави звільнення відповідно до п.3 ст. 40 та п.4 ст.40 КЗпП України, однак при укладенні трудового договору позивачу ОСОБА_7, не було роз'яснено права та обов'язки та вона не була ознайомлена з Правилами внутрішнього трудового розпорядку. За весь час роботи до ОСОБА_7 жодного разу не застосовувались дисциплінарні стягнення.

15.05.2015 року позивач написала заяву на ім`я голови Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України щодо надання щорічної відпустки у зв'язку з сімейними обставинами і вона не мала можливості чекати видання наказу.

05.06.2015 року позивач ОСОБА_7 отримала листа від 04.06.2015 року № 16, в якому зазначено вимогу про передачу документів, хоча вся необхідна документація є в комп'ютері в організації, а деякі документи взагалі в організації не ведуться.

09.06.2015 року позивачем ОСОБА_7 була направлена до відповідача заява про звільнення її з роботи з 15.06.2015 року за п.3 ст.38 КЗПП у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме: станом на 09.06.2015 року позивачу не виплачена заробітна плата за період з лютого 2015 року по травень 2015 року в сумі 4290 грн.; не надана щорічна відпустка повної тривалості протягом двох років підряд; не забезпечено позивача робочим місцем та необхідними для роботи засобами; не відшкодовано витрати у зв'язку з службовими відрядженнями з 2014 року у сумі 890 грн.

Позивач ОСОБА_7 вважає звільнення незаконним, тому просила суд поновити ОСОБА_7 на роботі в Черкаській обласній організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України на посаді головного бухгалтера з 06.05.2015 року, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі з 01.02.2015 року в сумі 4290 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі та компенсацію за невикористану відпустку за 2007- 2015 роки в сумі 7165,60 грн. та компенсацію витрат у зв'язку з службовими відрядженнями за 2014 рік в сумі 890 грн., стягнути суму поштових витрат в сумі 21,18 грн., а також моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Стягнути з відповідача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 грудня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_7 до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 21 січня 2016 року залишено без змін рішення суду першої інстанції .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено. Рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. ( а. с. 18-20 т. 2)

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2017 року позов ОСОБА_7 до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Змінено формулювання підстави звільнення із За систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків на п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю , дату звільнення з 06.05.2015 року на 15.06.2015 року.

Стягнуто з Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України на користь ОСОБА_7 заборгованість по заробітній платі в сумі 3135 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4585,40 грн. а всього 7720,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України до спеціального Фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 487,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України - Толюпа Валерій Миколайович подав апеляційну скаргу. Апелянт посилається, що при винесенні даного рішення, судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права, судом допущено порушення норм процесуального права. Також апелянт зазначає, що поза увагою суду першої інстанції залишився відомчий нормативний акт відповідача, котрий безпосередньо регулює питання залучення членів організації до виконання роботи у відповідача, а саме: Положення про залучення членів організації до виконання роботи у ЧОО ВОІ Союз організації інвалідів та відомчі нормативні акти: Положення про матеріальне заохочення ЧОО ВОІ Союз організації інвалідів та Положення про Виконавчий апарат ЧОО ВОЇ Союз організації інвалідів . Апелянт вважає, що позивач не перебувала в трудових відносинах з відповідачем, а здійснювала бухгалтерський облік на громадських засадах. Апелянт просить суд скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Черкаської обласної організація Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу та прийняти нове рішення про відмову у позові ОСОБА_7 до ЧООВОІ Союз організації інвалідів України .

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який з'явився в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин, що свідчать, що між позивачем ОСОБА_7 та відповідачем Черкаською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України був укладений трудовий договір, який відповідач не виконував належним чином, про що свідчить заборгованість по заробітній платі та ненадання щорічних відпусток. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення на роботі позивача, оскільки в матеріалах справи міститься заява позивача про її звільнення на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, тому відповідач не мав законних підстав для звільнення позивача за п.3, п. 4 ст. 40 КЗпП України. За таких обставин, суд дійшов висновку про зміну формулювання підстави звільнення з за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків на п.3 ст. 38 КЗпП України, дату звільнення з 06 травня 2015 року на 16 травня 2015 року, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по зарплаті в сумі 3135 грн. та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 4585, 40 грн., відмовивши в задоволенні решти позовних вимог.

Позивач погодилась з таким рішенням суду першої інстанції та не оскаржувала рішення в апеляційному порядку. Однак, з ухваленим рішенням суду не погодився відповідач, оскарживши рішення до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Черкаська обласна організація Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України є громадською організацією, яка здійснює свою діяльність згідно Статуту та на підставі Закону України Про громадські об'єднання .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції наказом № 1-к від 02 січня 2007 року ОСОБА_7 було прийнято на роботу до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України на посаду бухгалтера.

Наказом № 16 від 16.06.2015 року ОСОБА_10 було звільнено за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов'язків на підставі п.3 ст. 40 та п.4 ст.40 КЗпП України.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що між ОСОБА_10 та Черкаською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України був укладений трудовий договір, оскільки в матеріалах справи містяться: копія наказу № 16 від16 червня 2015 року про звільнення позивача (а.с.4); копія листа голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України на ім'я позивача ОСОБА_10 як головного бухгалтера з вимогою передати бухгалтерську документацію за актом прийому-передачі у зв'язку зі звільненням; наказ голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України № 9 від 30 квітня 2015 року про зобов'язання відмічати явку позивача ОСОБА_10 у спеціально заведеному для цієї мети табелі виходу на роботі; наказ голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України № 14 від 06 травня 2015 року про зобов'язання відповідної комісії скласти акти про постійну відсутність на робочому місці ОСОБА_7; оригінали актів про відсутність позивача на робочому місця від 06, 07, 08 травня 2015 року; а також висновок по проведеній перевірці за заявою голови Черкаської ОО ВОІ Союз організації інвалідів України .

Таким чином, зазначені дані факти свідчать про те, що між ОСОБА_7 та Черкаською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України був укладений трудовий договір.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

За правилами ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, на визначений строк та таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (ч. 4 ст. 24 КЗпП України).

Отже, законом передбачено, порядок укладення трудового договору й необхідні його умови, при прийнятті відповідного працівника на роботу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо факту, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи відповідача, що ОСОБА_7 була прийнята у члени Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України , яку в подальшому залучили до участі у роботі Виконавчого апарату організації для виконання обов`язків бухгалтера, тому вона не перебувала в трудових відносинах з відповідачем, як і не підтверджено дані обставини апелянтом, який посилався на ці ж самі доводи в суді апеляційної інстанції, що не знайшло свого підтвердження в апеляційній інстанції.

Так, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, оцінивши критично наданий представником відповідача витяг з протоколу № 18 від 18.11.2003 року (а.с.99), оскільки вбачається недостовірність та розбіжності витягу з протоколу та ксерокопії самого протоколу, а саме: з наданого витягу вбачається, що дата розгляду зазначено - 18.11.2003 року, хоча відповідно ксерокопії протоколу № 18 зазначено 12 листопада 2003 року; у витягу протоколу зазначено ухвалили: 1. Прийняти членом ЧОО СОІУ ОСОБА_7 з дотриманням усіх статутних завдань та вимов.

2. Зареєструвати члена ЧОО СОІУ ОСОБА_7 в книзі обліку із занесенням усіх її даних під номером 151 , в ксерокопії протоколу зазначено ухвалити: Прийняти в члени Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України ОСОБА_7 та зареєструвати в книгу обліку, як члена Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України , за - одноголосно .

Оригіналу або копії письмової заяви ОСОБА_7 про вступ в члени ЧОО СОІУ представником відповідача не надано, натомість надана довідка, яка свідчить про те, що вказана заява викрадена (а.с.162, 168), як і цінні бухгалтерські документи та електронні носії ЧОО ВОІ, про що свідчить заява ЧОО ВОІ СОІУ до правоохоронних органів м. Черкаси. Проте, згідно даних висновку по проведеній перевірці від 19.08.2015 року о/у СКР Придніпровського РВ в м. Черкаси УМВС України в Черкаській області зазначено, що 12.08.2015 року до Придніпровського РВ м. Черкаси УМВС України в Черкаській області із заявою звернулася ОСОБА_11, яка виявила відсутність бухгалтерських документів Черкаської обласної організації всеукраїнської організації інвалідів, однак відсутнє посилання на зникнення заяви ОСОБА_7 про вступ в члени Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України в даних матеріалах заяви. Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_7 не сплачувалися членські внески.

Посилання представника відповідача - апелянта на факт, що ОСОБА_7 знаходилася на матеріальному заохоченні, спростовується даними довідки Управління Пенсійного фонду України в м. Черкаси від 18.12.2015 року № 22906/09, якою повідомлено, що страхувальником ЧОО ВСОІ ОСІУ (код ЄДРПОУ 24349026) було подано звіт за травень 2015 року в Таблиці, 5 Додатку 4, якого зазначено дату звільнення ОСОБА_7 - 6 травня, стаття звільнення ст. 40 п. 4 КЗпП України, та довідкою Інформаційно - довідкового департаменту Державної Фіскальної Служби України від 11.11.2016 року, в якій зазначено, що Черкаською обласною організацією Всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України (код ЄДРПОУ 24349026) 11.01.2014 року для отримання послуг ЕЦП серед комплекту реєстраційних документів було подано виписку з наказу від 02.01.2007 року № 1 про призначення головного бухгалтера ОСОБА_7 В інші періоди послуги ЕЦП для головного бухгалтера зазначеної організації (ОСОБА_7.) не надавалися.

Відповідно до п. 11 Положення Про виконавчий апарат Черкаської обласної організації всеукраїнської організації інвалідів Союз організацій інвалідів України вказано, що в разі потреби Голова ЧОО ВОІ СОІУ може залучати працівників для виконання роботи на умовах трудового договору або цивільно-правової угоди.

Звільнення працівників, які залучені на умовах Трудового договору, здійснюється згідно підстав, передбачених КЗпП.

Статтею 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-34цс13 від 22.05.2013 року, за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП України.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукав працівника припинити трудові відносини з відповідачем, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та його істотність.

Крім того, слід зазначити, що у трудових відносинах з урахуванням вимог статей 115, 116 КЗпП України, статей 10, 60 ЦПК України, обов'язок доказування відсутності вини покладається на відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи 09 червня 2015 року ОСОБА_7 поштою відправила на адресу голові Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України заяву про звільнення її з роботи з 15.06.2015 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (п. 3 ст. 38 КЗпП України), а саме: не виплата заробітної плати з лютого 2015 року (порушення ст. 115 КЗпП України); не надання щорічної відпустки повної тривалості протягом двох років підряд (порушення ст. 80 КЗпП України); не забезпечення її робочим місцем та необхідними для роботи засобами (ст. 29 КЗпП України); не виплата витрат у зв'язку з службовими відрядженнями за 2014 року у сумі 890 грн. (порушення ст. 121 КЗпП України ) (а. с.6).

Відповідно даних витягу з наказу голови ЧОО ВОІ СОІУ № 16 від 16.06.2015 року Згідно протоколу № 5 засідання Президії ЧОО ВОІ СОІУ від 12.06.2015 року звільнити з посади головного бухгалтера ОСОБА_7 з 6 травня 2015 року за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов`язків .

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу .

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до розрахунків, наданих позивачем заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2015 року по травень 2015 року складає 3135 грн.

Колегія суддів дійшла висновку про обов'язковість участі позивача та відповідача в судовому засіданні для з'ясування питань, які виникли в колегії суддів, та надання пояснень суду апеляційної інстанції , в зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги двічі відкладався для виклику сторін. Однак, сторони , крім представника відповідача - адвоката Толюпи В.М. не з'являлися на виклики до суду, причини неявки позивач не повідомляла, а відповідач через свого представника повідомляв про зайнятість та перебування у відрядженнях, що судом не визнано як поважні причини неявки до суду.

Крім розрахунків позивача, відповідачем інших розрахунків суду не надано, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення коштів згідно розрахунку заборгованості по заробітній платі, наданого позивачем, оскільки інших доказів сторонами не надано.

Також під час розгляду даної справи суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_7 не були виплачені кошти за невикористані відпустки, які стягнуто на користь позивача з відповідача згідно наданих позивачем розрахунків, оскільки відповідач лише заперечував проти задоволення даних вимог, не спростувавши належними доказами відсутність заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України Про відпустки порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП України передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджені постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Компенсація за невикористану відпустку, згідно п. 2 ст. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджені постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100 складає: 8057 грн. (заробітна плата за 12 місяців перед звільненням) : 355 днів року = 22,7 грн. (середньоденна заробітна плата) х 202 дні (невикористаної відпустки) = 4585,40 грн., які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

Таким чином, встановлено, що відповідач не виконував законодавство про працю, про що свідчить заборгованість по заробітній платі, та ненадання щорічних відпусток.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для поновлення на роботі ОСОБА_7, враховуючий той факт, що ОСОБА_7 на адресу відповідача поштою була направлена заява про звільнення її з роботи з 15.06.2015 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю.

Однак відповідно до витягу з наказу голови ЧОО ВОІ СОІУ № 16 від 16.06.2015 року ОСОБА_7 звільнено з посади головного бухгалтера з 6 травня 2015 року за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов`язків .Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вправі був змінити статтю КЗпП України згідно поданої позивачем заяви на п. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням в зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю , дату звільнення з 06.05.2015 року на 15.06.2015 року, так як відповідач в порушення вимог чинного законодавства не мав підстав для звільнення ОСОБА_7 за систематичні невиходи на роботу та невиконання своїх службових обов`язків .

Згідно діючого законодавства за наявності заяви працівника про звільнення його з роботи на підставіч. 3 ст. 38 КЗпП України, роботодавець навіть у разі незгоди з такими підставами звільнення, не в праві самостійно їх змінювати, крім того на окремі самостійні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника такі, як систематичне невиконання трудових обов'язків та прогули (п. 3 та п 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядав трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати і рішенні причину звільнення в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

За таких обставин, доводи апелянта є необґрунтованими та підлягають відхиленню колегією суддів, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 10 ЦПК України, передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 60 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України .

Інших доводів апеляційна скарга не містить, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Посилання скаржника, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний і процесуальний закон та ухвалено законне, обґрунтоване і справедливе рішення, яке слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України - В.М. Толюпи - відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Черкаської обласної організації Всеукраїнської організації інвалідів Союз організації інвалідів України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :