Рішення

від 29.06.2017 по справі 902/380/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 червня 2017 р. Справа № 902/380/17

Господарський суд Вінницької області в складі головуючої судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Павловій Т.С. розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова Корпорація України", м.Київ

до фермерського господарства "Дар'я і я", м.Бар Барського району Вінницької області

про стягнення 420164,13 грн штрафу

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 187 від 05.05.2017);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № б/н від 04.10.2016).

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова Корпорація України" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з фермерського господарства "Дар'я і я" 420164,13 грн штрафу згідно договору поставки №ВИН011К-Ф від 10.06.2015. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем ОСОБА_3 кодексу України та умов договору №ВИН011К-Ф від 10.06.2015.

Ухвалою суду від 28.04.2017 порушено провадження у даній справі, судове засідання призначено на 30.05.2017.

30.05.2017 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.05.2017 (вх. канц. суду №06-52/5288/17), в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. При цьому відповідач посилається на те, що податкову накладну №1/2 від 22.06.2015 року та розрахунок №2/2 від 10.11.2015 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №1/2 від 22.06.2015 року складено ФГ "Дар'я і я" відповідно до вимог п.187,1 ст. 187, п.192.1. ст. 192, п. 201.1, п.201.4. ст.201 ПК України (а.с. 105-109).

В судовому засіданні 30.05.2017 оголошено перерву до 29.06.2017.

26.06.2017 до суду від представника позивача надійшло письмове пояснення №2-4-10/544 від 20.06.2017 (вх. канц. суду №06-52/6215/17), яким останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі, при цьому, також зазначає, що звернення до суду останнім здійснено в межах строків, передбачених ч.2 ст.258 ЦК України.

29.06.2017 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло скріплене електронно-цифровим підписом клопотання б/н від 26.06.2017 (вх. канц. суду №06-52/6361/17) "про застосування строку позовної давності" до заявлених позивачем вимог.

В судове засідання 29.06.2017 з'явились представники сторін.

Піч судового слухання представник позивача позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в ньому та письмових поясненнях №2-4-10/544 від 20.06.2017 (вх. канц. суду №06-52/6215/17 від 26.06.2017).

Представник відповідача позов не визнає з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву б/н від 30.05.2017 (вх. канц. суду №06-52/5288/17 від 30.05.2017) та клопотанні "про застосування строків позовної давності" б/н від 26.06.2017 (вх. канц. суду №06-52/6361/17 від 29.06.2017), в яких останній в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова Корпорація України" просить відмовити у зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності.

Заслухавши надані в судових засіданнях пояснення учасників судового процесу, дослідивши та оцінивши матеріали справи, суд встановив наступне.

10.06.2015 між публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова Корпорація України" (покупець) та фермерським господарством "Дар'я і я" (постачальник) укладено договір поставки зерна майбутнього врожаю №ВИН011К-Ф (а.с. 11-20).

Відповідно до п.1.1. договору поставки постачальник у зазначений сторонами строк поставляє покупцю сільськогосподарську продукцію українського походження (товар): найменування товару - зерно кукурудзи 3 класу; одиниця виміру товару-метрична тонна, кількість товару - 1765,00, а покупець зобов'язується прийняти товар (поставлений насипом) та оплатити його.

Згідно п.2.3.1. договору поставки передбачено, що постачальник зобов'язується надати одночасно з товаром (кожною його партією) наступні документи: специфікацію на партію товару; акт приймання-передачі партії товару; видаткову накладну на партію товару; податкову накладну на партію товару.

Попередня оплата товару із розрахунку ціни одиниці виміру товару (станом на момент укладення договору), яка складає 1600,00 грн за одиниць виміру товару; сума попередньої оплати за товар становить 2824000,00 грн, в тому числі ПДВ (п.п. 3.1. 3.1.1. договору).

Відповідно до п.3.3 договору поставки передбачено, що ціна одиниці виміру товару, за якою здійснюються остаточні розрахунки відображається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору поставки.

Положеннями п.6.1. договору поставки передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно із законодавством України та/або цим договором.

10.11.2015 року сторонами було підписано специфікацію №1, яка є невід'ємною частиною вказаного договору поставки, згідно якої скоригована ціна за одиницю товару складає 2523,60 грн, вартість товару (без ПДВ) складає 4454154,00 грн, вартість товару з ПДВ складає 5344984,80 грн. (а.с.21).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач - ПАТ "Державна продовольчо-зернова Корпорація України" оплатив зерно кукурудзи 3 класу в кількості 1765 т., яке отримане від ФГ "Дар'я і я" у відповідності до вимог п. 3.1.1. даного договору, що підтверджується платіжним дорученням №89468 від 17.06.2015 у сумі 2733383,68 грн та страховий платіж у сумі 90616,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням №89462 від 17.06.2015 (а.с.22-23). З огляду на це, ФГ "Дар'я і я" було виписано податкову накладну №1/2 від 22.06.2015 року на загальну суму 2824000,00 грн (а.с. 24).

В подальшому, згідно видаткової накладної №2/11 від 10.11.2015 відбулася поставка товару на загальну суму 5344984,80 грн по скоригованій ціні відповідно до договору поставки в кількості 1765 т. по ціні 2523,60 грн (а.с.25).

Актом приймання-передачі №1 від 10.11.2015 підтверджується факт прийому-передачі зерна кукурудзи 3 класу в кількості 1765 т. (а.с.26).

02.02.2017 позивачем на адресу відповідача було надіслано лист-вимогу від №130-2-12/619 з проханням виписати розрахунок коригування до податкової накладної №1/2 від 22.06.2015 та скоригувати кількість та ціну придбання, а на різницю між сумою поставки та попередньої оплати виписати та зареєструвати нову податкову накладну (а.с.30-31).

Однак лист-вимога №130-2-12/619 від 02.02.2017 залишилась відповідачем не розглянута.

Разом з цим позивач стверджує, що ФГ "Дар'я і я" в порушення 198,2 ст.198, ст.201 ОСОБА_3 кодексу України не зареєструвало податкову накладну на різницю між сумою поставки і попередньої оплати по договору поставки зерна майбутнього врожаю №ВИН011К-Ф від 10.06.2015, у зв'язку із чим позивач позбавлений права на отримання податкового кредиту у розмірі 420164,13 грн.

Таким чином, штрафна санкція за договором поставки застосована на підставі того, що розрахунком №2/2 від 10.11.2015 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №1/2 від 22.06.2015 збільшено на 2100820,33 грн суми попередньої оплати, що призвело до втрати позивачем права на податковий кредит в розмірі 420164,13 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, розмір суми штрафу відповідно до п.6.1 договору поставки складає 420164,13 грн, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Наразі позов, що розглядається у справі №902/380/17, поданий на стягнення з відповідача штрафу в розмірі 420164,13 грн.

З урахуванням встановлених обставин справи суд приходить до наступних висновків.

Ст. 193 Господарського кодексу України (ГК України) визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 525 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як випливає з наявних матеріалів справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, що випливають з договору купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Як вже зазначалося вище, 22.06.2015 ФГ "Дар'я і я" складено та зареєстровано податкову накладну №1/2 на суму 2824000,00 грн.

10.11.2015 відповідачем позивачу поставлено товар в кількості 1765 т. по скоригованій ціні 2523,60 грн та відповідно до п.192.1 ст.192 ПК України виписано та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних коригування на збільшення суми компенсації на користь постачальника. Сума коригування 2100820,33 грн, в т.ч. ПДВ 420164,07 грн.

Таким чином відповідачем складено податкову накладну №1/2 від 22.06.2015 та розрахунок №2/2 від 10.11.2015 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №1/2 від 22.06.2015.

Як стверджує позивач, в порушення положення податкового законодавства України ФГ "Дар'я і я" склало та зареєструвало розрахунок коригування №2/2 від 10.11.2015 до податкової накладної №1/2 від 22.06.2015 на збільшення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд зазначає, що зобовязання щодо складання та реєстрації розрахунку коригування не є зобовязанням господарським, відповідальність за порушення якого може врегульовуватись умовами договору, а за своєю правовою природою це зобовязання є податковим, яке регулюється нормами податкового законодавства, та за порушення якого нормами ОСОБА_3 кодексу України передбачена окрема відповідальність у вигляді штрафних санкцій згідно кодексу.

Крім того умовами п. 6.1. договору не визначений розмір штрафних санкцій, оскільки він може бути визначений або у вигляді конкретної суми, або у відсотках від суми невиконаного зобовязання, Умови цього пункту не можуть розцінюватись як визначений сторонами розмір штрафних санкцій відповідно до вищенаведених вимог закону, що підлягає стягненню в примусовому порядку.

Визначена позивачем підстава відповідальності у вигляді штрафної санкції не підтверджує обґрунтованість заявлених вимог.

При цьому судом встановлено, що умови для стягнення штрафу, який просить стягнути позивач, не передбачений укладеним сторонами договором, а посилання позивача на п.6.1 договору поставки, суд вважає необґрунтованим і таким, що не відповідає чинному законодавству.

Виходячи з викладеного вище, позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 420164,13 грн, заявлені безпідставно, а отже задоволенню не підлягають.

Разом з цим відповідач у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування строків позовної давності заявлено про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.

Щодо зробленої відповідачем заяви про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Поряд з цим, у п.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

У п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи зазначене, в даному випадку суд не застосовує позовну давність, оскільки позивачу відмовлено у вимогах про стягнення штрафу в розмірі 420164,13 грн. з підстав їх необґрунтованості.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі усього вище викладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82, 84, 85, 87, 115 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 04 липня 2017 р.

Суддя Нешик О.С.